До війни це була клініка пластичної хірургії, тепер — госпіталь. Івано-Франківські медики на добровільних засадах лікують українських захисників і переселенців. У госпіталі на Прикарпатті за рік війни отримали допомогу понад 3 тис. пацієнтів. Перепрофілювання клініки здійснили в перші дні війни. Її переобладнанням займаються іноземні волонтери, інформує FREEДОМ.
Один із пацієнтів — боєць ЗСУ Артем. Він відновлюється в лікарні після важкого поранення. Артем розповів, що він родом із Конотопа, але жив і працював у Києві. Був успішним юристом у великій компанії. Але коли почалася війна, залишив усе і в перші дні пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у лавах тероборони в Києві, а потім у складі ЗСУ на півдні. У січні його підрозділ перекинули на позиції поблизу Бахмута.
“Я не встиг там довго й побути. Пішли напливами атаки піхотних груп, у них була підтримка артилерії”, — згадує Артем.
За його словами, з того бою живими вийшли не всі побратими, дехто отримав поранення. Не пощастило й Артему.
“У мене так сталося, що переломи обох ніг. Ліва стопа ще так, пощастило, що там просто тріщина, права нога постраждала більше — там переломи обох кісток”, — говорить він про своє поранення.
Після операції та тритижневого курсу лікування Артема виписали додому, але кістки зросталися погано, гомілкостопи стали атрофуватися, тому почав шукати клініку для реабілітації. Так вийшов на перший добровольчий хірургічний госпіталь на Прикарпатті. Артема тут одразу прийняли та буквально в перші дні зуміли поставити на ноги.
“За заявами лікарів, я мав почати потроху ходити вже через два тижні після виписки. Причому права нога мала бути ще в гіпсі місяць. Мені тут швидко допомогли. І ось відтоді помаленьку ходжу, роблю вправи, завдяки хорошому лікарю-реабілітологу. Уже відчуваю як у м’язах кріпатура починає з’являтися”, — ділиться він своїми успіхами.
Реабілітолог Євгенія Барчук розповіла, що Артем поступив у такому стані, м’яко кажучи, “хотілося б краще”.
“Якби він нічого не робив, як йому радили 30 днів відпустки сидіти вдома нічого не робити, це б загрожувало йому просто відсутністю нормальних рухів у суглобі, і тоді реабілітація тривала б іще довше і була більш болючою, ніж зараз”, — зауважила Барчук.
А ось у Даніїла курс реабілітації ще попереду. Боєць відновлюється після операції, яку провели хірурги добровольчого госпіталю. У січні чоловік отримав поранення в боях на Донбасі.
“Поранення я отримав не під час прямого зіткнення з ворогом, а під час вибуху в себе в окопі. Тобто мені в окоп скинули ВОГ із дрона, і він просто в мене під ногами розірвався. Мені пощастило, вдало сидів, посікло тільки ноги, і тільки м’які тканини: обидві ноги, і в кожній по такому доброму пораненню”, — розповів Даніїл.
Уперше бійця прооперували в одній із лікарень столиці. Але після виписки, каже він, ноги й далі продовжували нестерпно боліти. Патронатна служба полку “Азов”, у якому служить Даніїл, привезла його на Прикарпаття доліковуватися в добровольчий госпіталь.
“Я зрозумів, що не можу жити, тому що в мене страшний біль у нозі. І, як потім виявилося, у мене повністю перебитий нерв, це і давало сильні болі. Тут я перебуваю два тижні. Приїхав сюди й наступного дня мені зробили операцію — зшили нерв, дістали з нього всі осколки, почистили його”, — повідомив Даніїл.
“Більшість звернень — це мінно-вибухові травми, це травми, пов’язані з витяганням осколків, витяганням куль або лікуванням наслідків кульових поранень, це ортопед-травматологічні проблеми — суглоби, кістки та нейрохірургія периферичних нервів. Це те, в чому ми фахівці, що ми робимо добре”, — розповідає керівник першого добровольчого хірургічного госпіталю Станіслав Онищук.
За його словами, до повномасштабного вторгнення він керував приватною медичною клінікою, але в перший день війни з колегами на її базі створив добровольчий госпіталь, щоб мати змогу надавати безоплатну медичну допомогу всім постраждалим від російської агресії — пораненим військовим, їхнім сім’ям та переселенцям.
“Наступним кроком було дати у Facebook оголошення про те, що створюється така ініціатива на базі нашого медичного закладу, створюється волонтерський центр, який запрошує в команду лікарів, психологів, медсестер, водіїв. Першого дня телефон дзвонив, не замовкаючи, і вже до вечора в мене було 105 осіб у блокноті, які були готові допомагати”, — розповідає про початок роботи госпіталю Оніщук.
Серед тих, хто звернувся до нього — травматологи, хірурги, анестезіологи та медсестри з різних куточків України. Першого пацієнта в госпіталі прооперували вже на початку березня.
Оксана Мироненко — ортопед-травматолог. У госпіталі вона оперує поранених практично з перших місяців війни. Жінка — переселенка. На Прикарпаття приїхала разом із сім’єю з Бучі ще в березні. І відтоді разом із чоловіком-медиком — вони волонтери в госпіталі.
“Ми повністю завалені роботою, і в нас щотижня є операції. Оскільки ми самі спостерігаємо за нашими пацієнтами в післяопераційний період, то не можемо робити десяток операцій на день, нам просто не вистачить ліжок. Але ми працюємо над цим для розширення”, — каже Оксана Мироненко.
З перших місяців війни займається волонтерством і Євгенія. Жінка — фізіотерапевт із десятирічним стажем. У госпіталі допомогла стати на ноги вже більш ніж сотні бійців.
За рік у добровольчому госпіталі прооперували та виходили майже 150 бійців. Медики-добровольці кажуть: могли б і більше, але не дозволяють умови. Нині в закладі лише одна операційна та 14 ліжок.
“Перші 4-5 місяців ми працювали без копійки фінансування. Пізніше ми почали писати проєкти та вигравати їх, і зараз ми маємо більш стійке фінансування від кількох міжнародних організацій”, — сказав керівник добровольчого хірургічного госпіталю Станіслав Онищук.
Окрім медичної допомоги в госпіталі проводять і соціально-психологічну реабілітацію. З воїнами постійно працюють психологи, реабілітологи та капелани.
“Скажу чесно: це місце, про яке можна мріяти з точки зору медицини. Це справді та медицина, до якої потрібно прагнути: коли навколо тебе всі лікарі, вся необхідна допомога, всі ліки, коли відвезли в поліклініку, пройшли тих лікарів, тих лікарів… Момент цієї лікарні — ще й психологічне одужання. Сюди приходять, з нами в ігри грають”, — каже військовослужбовець ЗСУ Данило.
А ще — раз на тиждень для бійців організовують курс іпотерапії.
“Важлива психосоціальна реабілітація, тобто це — виїзди. Спочатку ми пробували просто виїжджати на природу, а потім додалася не так давно й іпотерапія. Це дуже корисно, оскільки відбувається комунікація. Також це приємні емоції, враження, хлопцям є про що говорити: не тільки про своє поранення. І в них уже такий заряд позитиву”, — зазначила психологиня Ганна Галущак.
Медики-волонтери кажуть: двері їхнього добровольчого госпіталю відчинені для захисниць і захисників з усієї України. І закривати їх вони не збираються щонайменше до перемоги.
Читайте також: “Не дати пораненому померти”: як на передовій працюють прикордонники “Медевака” (ВІДЕО)