Потапенко: Європа та НАТО дивляться на Україну тепер інакше – країна знайшла своє місце

Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що Консультативна група з оборони України проводитиме зустрічі щомісяця для координації допомоги Україні. Перша зустріч Консультативної групи за участю глав міністерств оборони понад 40 країн на авіабазі Рамштайн у Німеччині відбулася 26 квітня.

Докладніше про це журналісти UA поговорили із завідувачем сектору регіональних стратегій у Національному інституті стратегічних досліджень В’ячеславом Потапенком у прямому ефірі марафону “FreeДОМ”.

— Що вчорашня зустріч означає для України та Російської Федерації?

— Почнемо з того, що сама по собі ця зустріч є знаковою та дуже важливою не лише для України та Російської Федерації, а насамперед для США та країн НАТО. Тобто після такого досить тривалого періоду внутрішніх конфліктів за президентства Трампа та спроб консолідації за президентства Байдена. На сьогоднішній день країни НАТО отримали чітку мету, чітке розуміння, для чого їм потрібен Альянс і як вони співпрацюватимуть. І вони мають предметну діяльність — допомогу Україні, для якої це означає дуже багато. У ситуації, коли Російська Федерація, її військово-політичне керівництво на даному етапі взагалі не сприймає Україну як державу і не готове розглядати будь-який суверенітет України, у країни немає іншого виходу, крім збройного опору. І, безумовно, без підтримки країн НАТО Україна не могла б тривалий час чинити опір Російській Федерації, незважаючи на героїзм наших Збройних сил, тероборони та всіх громадян. Підтримка і зброєю, і грошима на сьогоднішній день дає ресурс, але значно більший, ніж у Російської Федерації для збройного опору.

— Як Ви вважаєте, що стоїть за словами Остіна, що США хочуть послабити військовий потенціал Росії?

— За цим стоїть нова мета НАТО. Альянс після 1991 року тривалий час шукав себе. То вони займалися екологією, то гуманітарними питаннями, то намагалися бути політичним блоком. На сьогоднішній день НАТО визначилося зі своєю діяльністю, своєю метою. Тобто вони борються з Російською Федерацією і нині фронт відкритий в Україні. Це означає, що в інтересах країн НАТО, насамперед, Сполучених Штатів Америки та Великої Британії, послабити РФ загалом, а за можливості сприяти тому, щоб там змінилося керівництво і воно було менш агресивним, більш лояльним до зарубіжних країн.

Читайте також: Придністров’я може закидати диверсантів як до Одеси, так і до Кишинева – політолог

— Але не вступаючи у відкритий конфлікт із Російською Федерацією?

— Так, безумовно. Тобто для країн НАТО наразі вийшла дуже вдала конфігурація: вони можуть постачати зброю, яка зберігається на складах по 20-30 років. Можуть надавати фінансову допомогу, вивчати досвід сучасних бойових дій, бо такої ракетної війни, взагалі такої індустріальної війни у ​​такому стилі не було ніколи, це вперше у світі. Тобто для них це безцінний бойовий досвід. І найголовніше — це можливість консолідувати  країни, які почали дивитись у різні сторони. Ми пам’ятаємо, що було між Туреччиною та США. Пам’ятаємо позиції Німеччини кілька років тому. У 2017-2018 році відносини між Німеччиною та Штатами. Нині це вже все у минулому. Для Російської Федерації це дуже погано, тому що ті спроби силою розвалити НАТО та Європейський союз, вступити в окремі таємні чи явні союзи з окремими європейськими елітами, економічно прив’язати та спробувати просунути свої пропозиції, так би мовити, щодо ядерного захисту Європи, – провалилися. Тобто в якомусь найближчому майбутньому ніхто не повертатиметься до цього питання за умови наявності нинішнього військово-політичного керівництва Російської Федерації. Відповідно, Російська Федерація на зовнішній арені своїх дій у Європейському Союзі фактично зазнала поразки. Тобто ця вся стратегія нафтогазової залежності, підкупу еліт, просування свого інформаційного простору на території Європейського союзу і в США зазнали поразки.

— США та союзники почали говорити про довгострокову мету війни, а саме перемогти Росію настільки рішуче на полі бою, щоб вона не змогла повторно напасти на Україну. Як Ви вважаєте, наскільки довгостроковою може бути ця мета і від чого вона залежить? Я нагадаю, Зеленський раніше казав, що якби Україна отримала всю зброю, якої потребує, то війну вже було би закінчено.

— Насправді запаси зброї та мобілізаційні резерви в Росії доволі великі. Тому, на мій погляд, ми навряд чи дочекаємось якогось моменту, коли в них закінчаться танки та ракети. Це швидше питання внутрішньополітичної чи психологічної готовності Російської Федерації зазнавати втрат у людях і техніці, отримати поразку щодо своїх соціальних та економічних перспектив у країні. Стосовно можливостей Збройних сил України – вони вже їх  продемонстрували. Справді, якщо Збройні сили України володітимуть тим потенціалом, яким володіють великі країни НАТО, тобто потужними стаціонарними системами протиповітряної оборони, наступальним озброєнням, авіацією тощо, то завдання, які озвучував президент Зеленський, є досяжними.

— У Німеччині вирішили передати Україні зенітні самохідні установки «Гепард». Із чим пов’язані зміни політики цієї країни?

— Німеччина жила багато років із комплексом поразки та комплексом провини за Другу світову війну. І оскільки Росія привласнила собі символічний успіх у Другій світовій війні, то між німцями та росіянами, фактично, сформувався такий комплекс психологічної залежності та комплекс провини з боку німців. І ось ця вся стратегія розвитку газопроводу, нафтопроводу почалася, на жаль, не 20 років тому, а у 70-х роках. І тоді німців звинувачували перед поляками, росіянами, перед усіма – за Другу світову війну. Саме тоді й почалося постачання технологій в обмін на газ .

Я хотів би звернути увагу, що буквально у перші дні війни канцлер Німеччини зробив одну дуже важливу заяву. Він сказав, що тепер не Німеччина є основним винним у віроломних нападах, жертвах і так далі. І тепер ми не маємо комплексу провини. І ось за два місяці після цієї заяви вони змогли пройти великий шлях. Вони змогли вичерпати, подолати свій комплекс провини та готові постачати вже й танки. Тому що вони таки відчули, що вони є частиною західного світу, і стали бачити в Росії загрозу, а не колишню жертву.

— Процес зміни ставлення до Росії у Європі запущено. А що ж буде із ставленням до України? Чи будуть принципові відмінності до вторгнення та після?

— Вони вже є. Україна сприймається як країна, яка може гарантувати безпеку. НАТО не розглядає країни колишнього Радянського блоку (Чехія, Словаччина, Румунія, Литва, Латвія, Естонія) як такі, що могли би самостійно під час постачання зброї гарантувати свою безпеку. А Україна є такою країною. Тобто нам дають реальні великі обсяги допомоги, сприймаючи нас частиною своєї демократичної системи. До того ж, Україна розглядається як потужна, велика країна, яка може гарантувати свою безпеку за підтримки країн НАТО. І це дає надію на те, що ми можемо розраховувати на інвестиції та на формування, фактично, нової економічної системи, вже не олігархічної, а  вписаної в міжнародний поділ праці після закінчення бойових дій.

— Повертаючись до теми вчорашньої зустрічі на Рамштайні, чи можна говорити, що поступово таким чином створюється ця нова система безпеки, в якій Україна буде повноправною частиною? Чи помітні вже певні тенденції після вчорашньої зустрічі в Німеччині?

— Так, безумовно, країни НАТО, особливо країни, які входили до НАТО у 2000-ні роки, країни колишнього комуністичного табору вбачають в Україні безумовний сильний елемент безпеки для себе. НАТО, США та Велика Британія розуміють, що Україна стала дуже важливим елементом у безпеці Європи. Україна довела, що може воювати, що вона чинить опір, не боїться і отримала безцінний досвід бойових дій з російською армією у ракетній високоіндустріальній війні, де використовуються космічні засоби спостереження, безпілотники, радіоелектронна боротьба тощо. Тому, безумовно, Україна вже є елементом системи безпеки НАТО на Європейському континенті. Тобто знайшла своє місце у Європі. Україна на сьогодні стала тим елементом, який може гарантувати  безпеку у Східній Європі за підтримки НАТО.

Читайте також: Якщо буде загроза, українській армії знадобиться 72 години, щоби знешкодити Придністров’я – військовий експерт