Кораблі, військові бази та досвід реінтеграції: інтерв’ю з послом України у Великій Британії Вадимом Пристайком

Рік тому відбувся візит президента України Володимира Зеленського до Великої Британії. Тоді уряди країн підписали меморандум про взаєморозуміння, згідно з яким надавали кредитні гарантії розміром до 2,5 млрд фунтів стерлінгів (2,7 млрд дол.) для британсько-українських торгових контрактів.

Що вдалося реалізувати за рік, коли відбудеться наступний візит Володимира Зеленського до Лондона і який досвід може використати Україна для реінтеграції окупованих територій – в інтерв’ю телеканалу “Дом” розповів надзвичайний та повноважний посол України у Великій Британії Вадим Пристайко.

Розмову веде Віталій Сизов.

– Рік тому було підписано меморандум про кредитні гарантії розміром до 2,5 млрд фунтів стерлінгів. Є якісь конкретні результати?

– Ця угода, яка була підписана, значно ширша, ніж тільки кредитні зобов’язання обсягом 2,5 млрд фунтів стерлінгів. Є інші питання, наприклад, торгівля. 98% усіх наших торгових позицій тепер вільні від податку, і тому ми значно розширили торгівлю. Ось зараз ми бачимо зростання приблизно на 60-70% тільки за один рік.

У нас стратегічні політичні відносини. Зараз буде засідання великої групи, приїжджають прем’єр, віцепрем’єри, міністри тощо. Тобто цей діалог триває.

Дійсно, і одна зі складових цієї угоди між Україною та Великою Британією торік – кредит, половина якого була на забезпечення розвитку нашого флоту. Ми перебуваємо буквально за тиждень до завершення цього складного процесу. Я не можу розкривати всі деталі, але реалізовані чотири напрями значно посилять наш флот. І про це буде оголошено найближчим часом.

– Натякнути хоча б можете? Ми побачимо якісь ракетні катери або, можливо, запрацюють якісь заводи в Україні, які будуть залучені до цього процесу?

– Я переконаний, що найближчим часом буде придбано два кораблі. Тобто їх не потрібно будувати, вони відразу увійдуть до складу Військово-морських сил України.

Буде розпочато роботу з будівництва двох військово-морських портів. Це абсолютно нові порти, яких так не вистачає нашим Збройним силам, нашому флоту після того, як Росія захопила нашу інфраструктуру в Криму.

Буде розпочато будівництво кораблів меншого класу в Україні та в Британії. Спочатку їх побудують у Британії, потім технологію передадуть разом з виробництвом на українські верфі, що дасть змогу залучити наших робітників на місцях, дасть змогу підтримати місцевий і загальний бюджети. І побудовані кораблі увійдуть до складу наших Військово-морських сил.

І нарешті, що дуже важливо, ми отримаємо ракетну зброю, яка дасть змогу нам реально підсилити наші здібності на морі.

– Два вже готових кораблі – який це тип кораблів, що це за озброєння?

– Це будуть два тральники. Вони дадуть змогу нам убезпечити узбережжя від мінної загрози. Це сучасні кораблі, які використовують у Військово-морських силах Великої Британії. Ці два кораблі оснащені найсучаснішим озброєнням, найсучаснішими можливостями пошуку і знешкодження мін. Вони відповідають всім стандартам НАТО. Це ті кораблі, які стоять на озброєнні Військово-морських сил Великої Британії.

— З приводу будівництва військових баз на території України вже є якісь проєкти, бачення того, де вони будуть розміщуватися, яка їхня кількість?

– Буде побудовано перші дві бази. Одна з них буде в Чорному морі, друга — в Азовському. Є британська компанія, яка буде інтегрувати роботу щодо баз та кораблів. Тобто це один великий проєкт, який покривається тією сумою кредиту, про який ми говорили.

Є проєкти. Роботи вже почалися на місцях. Вивчення, планування, прив’язання до місцевості. Все це буде зроблено. Це будуть спеціальні військово-морські захищені бази, де будуть розміщені війська, де буде жити персонал, їхні сім’ї. Все, що необхідно для того, щоб це були сучасні НАТОвського стандарту військово-морські бази.

– Тобто Росія вже не буде настільки загрожувати закрити Чорне море, як це відбувається зараз?

– Я вважаю, що нам потрібно багато зробити для того, щоб дійсно збалансувати можливості України та Росії в Чорному морі. Ми розуміємо, що ми можемо сподіватися в цьому питанні на підтримку наших партнерів, які перебувають у Чорному морі. Ми не маємо намір нападати на Росію, наше завдання – захистити наше власне узбережжя.

– Очільник РНБО пів року тому сказав в інтерв’ю, що головний наш партнер – це Велика Британія, а не США. Чи згодні ви з цим, чи це все-таки перебільшення?

– По-перше, як посол, я гордий, що працюю в країні, яка є якщо і не найголовнішим нашим стратегічним партнером, то точно одним з двох. Тут я згоден з Олексієм Даніловим, що саме Британія зараз є тією країною, яка відкрита для нас – відкрита політично, військовим чином.

Зараз на півдні України розгортається британська військово-морська місія, почнеться будівництво кораблів, баз. Це додатково до того, що роблять у політичній сфері: підтримка, просування нас в НАТО, і всі інші кроки, які нам так необхідні.

Тому я думаю, що слова Данілова справедливі. Але я все-таки не забував би, що основна частина допомоги надходить нам із США, як з просто значно більшої країни, з великими потужностями, передусім військовими потужностями, оборонними.

– У контексті нового оборонного союзу Великої Британії, США та Австралії. Така ідея північноатлантичної інтеграції. Можливо, майбутнє саме за такими об’єднаннями?

– Я мав честь служити в першому своєму закордонному відрядженні в Австралії. Я розумію цю країну, я розумію регіон, в якому вона розташована, розумію виклики, з якими стикається Австралія.

Військовий союз під назвою НАТО обмежений територіально, географічно Північною Атлантикою. Тому очевидний крок Сполучених Штатів і Британії – розширити свою присутність у регіоні.

Не будемо забувати, що цей союз базується на старому союзі АНЗЮС (“Тихоокеанський пакт безпеки”, військовий союз Австралії, Нової Зеландії та США, – ред.), який припинив свою активну діяльність через позицію Нової Зеландії. Як бачимо, в новому союзі трьох країн тепер немає Нової Зеландії.

Також в основі нового союзу і розвідувальний альянс “П’ять очей” (входять Австралія, Канада, Нова Зеландія, Велика Британія і США, – ред.). Тобто це є оборонним розвитком вже чинного союзу.

В Україні також обговорюють ідею: а чи не стати Україні частиною такого союзу. Думаю, що це теж правильний підхід. Попри те, що нашим головним планом має бути просування до Північноатлантичного альянсу, треба вивчати та спробувати будь-які можливості, які забезпечать зростання наших можливостей захистити себе.

— Останнім часом є деяке напруження між Старою Європою, Британією, США в контексті відносин з Францією. Чи може Україна зіграти на цих суперечностях і просунути свої інтереси в оборонній сфері, отримати щось більше від тих країн, які російська пропаганда називає “британськими”, умовно?

— Я не думаю, що ми можемо відкрито говорити про наші плани, яким чином ми намагаємося зіграти в цій складній грі.

Імовірніше, ми зможемо отримати додаткові можливості тим, що можемо говорити з усіма. Ми можемо говорити з Великою Британією окремо, яка не є членом Європейського Союзу, але залишається активним членом НАТО. Ми можемо говорити з заокеанськими партнерами, які не були членами Європейського Союзу.

Водночас зростає роль основних двигунів європейського об’єднання, як-от Франція і Німеччина. І тому ми повинні з ними ближче співпрацювати та за можливості отримати від цієї взаємодії максимум.

Я досить скептично зараз ставлюся до оборонних можливостей Європейського Союзу без такого потужного партнера як Сполучені Штати, які зараз є найбільшою військовою силою у світі. Мені здається, що всі ці зусилля трохи схожі на подвійне використання коштів. Замість того, щоб інвестувати в розвиток Північноатлантичного альянсу, відбуваються якісь рухи, які розвіюють гроші платників податків усіх цих європейських країн. Мені здається, можна було б більш сфокусовано тримати та мати велику силу, щоб протистояти Росії. Ми бачимо, як зростає її агресія. Я думаю, що зараз не час для того, щоб шукати альтернативні варіанти.

– Чи планують якісь високі візити, підписання документів? Які основні плани посольства в Британії зараз?

– Є багато планів, і їх потроху виконують. Наприклад, вже є інформація про завершений проєкт постачання до України тестового обладнання для боротьби з коронавірусом. Це також було придбано в межах тієї кредитної угоди, про яку ми з вами починали нашу розмову. Це тільки перший крок.

Решта проєктів – їх багато, вони інфраструктурні й медичні, й енергетичні. Вони всі потроху рухаються. Наприкінці цього місяця ми очікуємо візит до Об’єднанного Королівства високої делегації на чолі з президентом України.

Пізніше у нас буде засідання стратегічного діалогу в межах виконання річних домовленостей. Я сподіваюся, що міністри закордонних справ України та Британії вже через місяць зможуть переглянути, що було зроблено за рік, і направити зусилля на майбутнє.

Ці візити відбуваються постійно. Нещодавно був віцепрем’єрміністр з питань реінтеграції [Олексій Резніков], якому був цікавий досвід Великої Британії – як реінтегрувати території. Нам особливо цікаво, що відбувалося в Північній Ірландії, як ці ненависть, тероризм переросли в політичний процес і зараз більш-менш все владналося.

– Ви згадали Північну Ірландію. Як я розумію, ви не є прихильником таких варіантів. Бо ви дуже критично ставилися до Мінських угод, які за ідеальної їх реалізації – за умови відведення військ і повернення кордону – все-таки містять положення, схожі на те, що там відбувалося, – повна амністія, якісь місцеві права тощо. Наскільки доречний цей досвід Північної Ірландії?

– Ми з вами просто вже сім років живемо в стані Мінських домовленостей, які були заплановані на один рік. Політична ситуація за цей час змінилася. Мені здається, це і є причиною відсутності прогресу, свідчення того, що Мінські домовленості відіграли себе.

Так, це був важливий етап зупинки агресії. Але вже потрібно перейти на наступний етап. І ми не повинні залишатися жертвою політичного рекету, коли нам нав’язують рішення, яке нам не підходить, і цим рішенням нас шантажують роками.

Попри весь успіх реінтеграції Північної Ірландії, цей процес ще не завершений. І після того, як Британія вийшла з Європейського Союзу, ситуація ускладнилася. Це саме і було предметом діалогу під час візиту сюди віцепрем’єрміністра Олексія Рєзнікова. Щоб зрозуміти, що з цього досвіду можна взяти, а що – явно ні. Наприклад, ми з вами розуміємо, що релігійних розбіжностей, таких як були в Північній Ірландії, в Україні немає. Це досить цікавий досвід, але він не повинен застосовуватися в Україні. Водночас є деякі речі, які можна застосовувати. Знову-таки Велика Британія – це фактично федеральне Об’єднане Королівство. Україна – унітарна держава. Якийсь досвід цікавий, але не весь.