Від сценаріїв до трилерів: відома фотохудожниця Ірина Смолич розповіла, як стала письменницею (ВІДЕО)

Ірина Смолич займалася фотографією та фотоколажами й домоглася успіху в цій сфері, поки в один момент не потрапила на знімальний майданчик. Тоді в неї з’явилася ідея створювати свої сценарії, які згодом стали досить успішними трилерами. Але шлях Ірини до літератури був довгим, адже у дитинстві вона захоплювалася зовсім іншими речами й ніколи не припускала, що коли-небудь буде писати.

“У дитинстві я мріяла бути зоологом, тому що дуже любила тварин, хотіла їх лікувати, вивчати і охороняти. Я навіть вступила до університету ім. Шевченка в Києві на спеціальність “Генетика”, тому що там потрібно було здавати математику, яку я добре знала, а не географію. Але, на жаль, зоологія не стала моєю професією”, – говорить Ірина Смолич.

Ще одним захопленням з дитинства було малювання – майбутня письменниця дуже хотіла стати художницею. Але, як виявилося, таланту до цього ремесла у неї не було.

“Але в цьому мені дуже допомогла фотографія. Коли у мене з’явилася можливість, я почала займатися фотомистецтвом”, – зазначає Ірина.

Основною спеціалізацією фотографа були фотоколажі. Вона робила дуже багато постерів для фільмів. Для підготовки чергових постерів – до фільмів “Той, хто пройшов крізь вогонь” Михайла Іллєнка і “Іван Сила” Віктора Андрієнко – Ірину запросили на знімальний майданчик.

“Коли я туди потрапила, то була зачарована. Я й так любила фільми та кіно, але коли побачила сам процес, мені захотілося зробити щось своє. І я почала писати сценарії“, – згадує письменниця.

Але пізніше ці сценарії Ірина Смолич допрацювала і перетворила на романи.

“Коли пройшов якийсь час, я зрозуміла, що мені цього мало, ризикнула та почала писати в жанрі трилер. Переробила сценарії в книги. Спочатку “Пісок в склянці” вийшов – влітку 2018-го року, а в жовтні 2019-го – друга моя книга “Нескінченне відлуння“, – говорить Ірина.

Романи письменниці універсальні, їх буде цікаво читати не тільки українцям, а й жителям будь-якої іншої країни. Адже в книгах Ірина свідомо не прив’язує оповідь до якихось географічних точок або культурних, соціальних особливостей.

“Якщо я вказую місто, наприклад, або назву кладовища – я їх вигадую. Це абстрактне місто, абстрактні люди. Я це роблю свідомо, тому що мені здається, що такі історії, які я пишу, можуть відбуватися де завгодно”, – зазначає автор.

Свої книги Ірина Смолич випускала одразу в електронному вигляді – так їх може побачити більша кількість читачів, впевнена вона.

“Багато читачів дуже погано сприймають електронні версії. У нас люди більше люблять паперові книги. Натомість мою книгу так одразу побачили в усьому світі, тому що її “розклали” по всіх бібліотеках, інтернетмагазинах. У цьому теж є певний сенс. Але, звичайно ж, я хотіла б мати й паперову книгу”, – говорить письменниця.

За її словами, потрібно, щоб в Україні ці два напрями розвивалися паралельно, і кожна людина сама могла обрати, в якому саме форматі хоче читати книгу.

У планах Ірини Смолич – продовжувати письменницьку діяльність і створити такі книги, за якими знімуть кіно.

Більше випусків програми “Палітурка” дивіться за посиланням.