Головна
Публікації
“На жаль, третина жителів Молдови поділяє позицію РФ щодо війни проти України”: велике інтерв’ю з молдавським депутатом Оазу Нантойєм

“На жаль, третина жителів Молдови поділяє позицію РФ щодо війни проти України”: велике інтерв’ю з молдавським депутатом Оазу Нантойєм

Опубліковано: 14 Сер / 2024 16:57

Оазу Нантой — молдовський політик, депутат парламенту Республіки Молдова. Експерт з питань придністровського врегулювання.

Народився 1948 року. Вищу освіту здобув у технічному університеті Молдови за спеціальністю “Інженер-електрик”. Був директором програм в Інституті громадських політик. На початку 1990-х — співзасновник Соціал-демократичної партії Молдови. У 2007-2009 роках — муніципальний радник Кишинева від фракції Демократичної партії Молдови. У 2012 році балотувався на пост президента республіки. За підсумками виборів у 2010 і 2019 роках пройшов до парламенту.

Оазу Нантой — гість чергового випуску програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

“Перебудова до Молдови докотилася із запізненням майже на три роки”

— У радянський період ви займалися наукою. А коли вирішили перейти до більш активного соціального, політичного життя?

— Я працював в Академії наук, був інженером, займався електронним парамагнітним резонансом, писав статті. Усе було дуже цікаво.

Потім прийшла Перебудова. Вона, на жаль, до Молдови докотилася із запізненням, десь майже на три роки.

І мене потягнуло на громадянську активність. Не політичну, а громадянську. І 13 жовтня 1989 року мій статус різко змінився — мене раптом обрали заступником голови ради Народного фронту Молдови, відповідальним за міжнаціональні відносини. І я відразу потрапив у вир подій. Я їздив і на південь, де зараз наша Гагаузька автономія, їздив на лівий берег [Дністра], де зустрічався з людьми в Придністров’ї.

Після цього про науку я забув, на жаль. Я встиг побувати й радником президента, і безробітним, і в уряді працював. Десь із 2000 року я, нарешті, знайшов себе як директор програм із регіональних конфліктів в Інституті суспільних політик. Звідти я вже почав підтримувати [нинішнього президента Молдови] Маю Санду, партію “Дія і солідарність” (Partidul Acțiune și Solidaritate, PAS), і з 2019 року в цій команді я перебуваю в парламенті.

— Історію Молдови після 1991 року за бурхливим і активним політичним життям можна порівняти хіба що з Україною. З Росією точно не можна порівнювати. Багато президентів, величезна кількість прем’єрів, урядів, суспільні хвилювання. У чому секрет такого активного політичного життя?

— Я скажу, можливо, не дуже популярну річ, але нас рятувала Україна суто географічно. Тому що якби в нас був спільний кордон із Росією, думаю, що зараз ми б із вами не розмовляли.

А друге, Республіка Молдова — це, по суті, абсолютно штучний проєкт, який з’явився тільки завдяки тому, що 2 серпня 1940 року в Москві [на сесії Верховної Ради СРСР] було ухвалено закон про створення Молдавської радянської соціалістичної республіки.

Це сталося внаслідок угоди від 28 червня 1940 року між Гітлером і Сталіним, за якою Бессарабія була віддана до складу Радянського Союзу. Кордони цієї республіки були досить довільними, і на її території радянський режим проводив політику створення молдавської соціалістичної нації.

Що означає молдавська соціалістична нація? Це залізна завіса вздовж річки Прут. Жодних контактів із Румунією. Це насадження румунофобії, це русифікація, це насадження примітивного молдавінінізму.

Ця політика дала свої плоди, не кажучи вже про те, що лівий берег Дністра, на відміну від межиріччя Прута і Дністра, не мав досвіду перебування у складі Румунії. Бессарабія з 1918 по 1940 рік була у складі Румунії, і це наклало свій відбиток. А лівий берег весь час був у складі Радянського Союзу. За переписом населення 1989 року лівобережжя Дністра становило 12% території радянської Молдови, 17% населення і 30% промислового потенціалу. Не кажучи вже про те, що на лівому березі були підрозділи 14-ої радянської армії.

Тобто лівий берег був дуже сильно русифікований. І радянський менталітет, і румунофобія там були значно глибші.

І коли почалася наша перебудова, ми не здатні були піти за прибалтійськими країнами, тому що в них, на відміну від нас, був прецедент державності до анексії 1940 року. І була національна ідея відновлення держави.

У нас прецеденту державності не було. Не кажучи вже про те, що 5 червня 1991 року, коли було ухвалено закон про громадянство, то право на громадянство отримали, зокрема, і ті люди, які просто мали радянську прописку на момент ухвалення закону. Якщо взяти історію нашого Придністровського конфлікту, то 1987 року Ігоря Смирнова (став першим президентом невизнаної “Придністровської молдовської республіки” з 1991 до 2011 року, — ред.) відправили директором заводу в Тирасполь, сам він народився на Камчатці. Він благополучно став громадянином Республіки Молдова.

Проєкту держави не було в нашому колективному менталітеті. Крім того, згідно з радянською класифікацією, 83% молдаван жили в селах. Міста були русифіковані тотально, а селяни жили в гетто, які називалися колгоспами, і проходили через систему промивання мізків радянською ідеологією.

Наша політична траєкторія значною мірою несе на собі відбиток нашого минулого. І коли 27 лютого 1994 року в Молдові відбулися перші в умовах незалежності вибори за партійними списками, то громадяни Молдови масово проголосували за минуле.

Так, у нас змінювалися президенти, але перші три президенти були колишніми членами ЦК Компартії Молдови. Так, у нас регулярно були вибори, у нас не було захоплення влади. Але були і кризи, коли 7 квітня 2009 року молодь вийшла на площі і протестувала.

Були й кризи, пов’язані з тим, що, наприклад, 2003 року колишній президент Володимир Воронін попросив Путіна допомогти у вирішенні Придністровського конфлікту. І, звісно, Путін прислав довірену особу Дмитра Козака, який на засадах човникової дипломатії між Тирасполем і Кишиневом поклав на стіл так званий “меморандум Козака” (за цим планом Молдова мала б стати “асиметричною федерацією”, а “ПМР” та Гагаузія отримали б особливий статус та можливість блокувати законопроєкти, небажані для автономій, — ред.).

Меморандум мав бути підписаний 25 листопада 2003 року в присутності Путіна. Але в ніч перед підписанням із Вороніним переконливо поговорили представники одного заокеанського посольства, і він відмовився. Стався грандіозний скандал, після чого Воронін різко перевзувся і став проєвропейським комуністом, щоб врятувати свою шкуру.

Потім з’явилися протестні настрої, які символізувала Майя Санду. І цей нарив лопнув 2020 року, коли вона перемогла кремлівського ставленика Ігоря Додона, і 2021 року на виборах партія “Дія і солідарність”, яка ідентифікується з Маєю Санду, отримала 63 мандати зі 101.

І зараз, нарешті, початок переговорного процесу з Євросоюзом. На 20 жовтня призначено референдум щодо зміни Конституції з включенням європейської перспективи, а також будуть президентські вибори. Кремль хоче зірвати це, тому що розуміє, що в іншому разі він втратить шанси повернути під свій контроль Республіку Молдова. Тобто обстановка трошки знервована, це теж треба пережити.

“Ми спостерігаємо загострення ситуації з боку Кремля”

— А зараз який ступінь загрози з боку Кремля?

— Наразі плани Кремля найбільш агресивні щодо Молдови, бо до початку повномасштабної агресії проти України Росія розраховувала на Придністровський конфлікт.

Росія розраховувала нав’язати таке вирішення конфлікту, яке перетворило б Молдову на керовану з Кремля псевдодержаву з гарантованою російською присутністю. Це і “меморандум Козака” передбачав.

Ба більше, після Мінських угод [щодо військових дій на Донбасі] Кремль розраховував через свого агента Додона пропхати таке саме рішення в Молдові, яке потім могло б стати прецедентом для України. Але після того, як у Молдові змінилася влада і країна стала швидко рухатися в бік Європейського Союзу, Кремль зрозумів, що може втратити Молдову. І вже не працює ідея контролювати нас через Придністровський конфлікт. Тому зараз у Молдові з’явилися проросійські політичні проєкти на кшталт блоку “Перемога”, який влаштовує якісь сходки в Москві. Тому ми бачимо, як Кремль намагається використати Гагаузьку автономію для дестабілізації ситуації в нашій країні. Ставки високі, Кремль не грається в якісь переговорні процеси, він робить ставку на державний переворот. Ці плани Кремля досить легко прораховуються.

І практично третина жителів Молдови (а це чимало) поділяють позицію Кремля щодо агресії проти України. Може, вони й не розуміють, що таке “русский мир”, але вони готові голосувати за ці кремлівські політичні проекти. Тому від нас зараз потрібна мобілізація, масована роз’яснювальна робота.

Звичайно, Молдова зараз не перебуває в такій ситуації, як Україна. Але ми розуміємо, що якби Україна не вистояла, то ми були б наступними. І цікавий факт: після 24 лютого 2022 року Молдова практично не згадувалася в Кремлі. Молдову почали згадувати в Кремлі після того, як путінський бліцкриг провалився. З’явилося поняття “війна на виснаження”.

І тут виявилося, що крім того, що Молдова має проєвропейське керівництво і йде шляхом євроінтеграції, тут ще 1222 км спільного кордону з Україною, що через територію Молдови проходять важливі інфраструктурні проєкти, особливо в той період, коли була портова блокада [України] на Чорному морі. Також Молдова є сусідом із Румунією — це країна НАТО, країна-член Євросоюзу.

І якби Кремлю вдалося спровокувати в Молдові хаос і влаштувати державний переворот, це, звичайно, було б сильним козирем для фюрера з Кремля. Тому зараз ми спостерігаємо таке загострення ситуації. І тому нам доводиться мобілізувати всі ресурси, щоб зберегти стабільність і гарантувати право громадян на вільне волевиявлення 20 жовтня.

— Молдова в чудових відносинах із Євросоюзом. А що США? Вони усвідомлюють критичність моменту?

— Безумовно. 9 червня з’явилася спільна заява США, Канади і Великої Британії про плани Кремля повалити владу в Молдові під прикриттям народного обурення. Плани Кремля легко прораховуються, і нам надається підтримка, щоб ми змогли зберегти стабільність і забезпечити право громадян на вільне волевиявлення на виборах.

У нас як ніколи тісна співпраця з Румунією. Нам надає підтримку і сам Євросоюз, і країни ЄС.

1 червня 2023 року в Молдові відбувся європейський політичний саміт, коли лідери 47 країн приїхали до Кишинева. Це був меседж, адресований Путіну: Путін, не чіпай Молдову, ми беремо її під своє крило.

Але це зовсім не означає, що хтось має захищати нас замість нас. Є абсолютна наша відповідальність — громадянська і керівництва країни.

Треба тримати вухо гостро, бо Москва в білих рукавичках не працює. Особливо відтоді, як було заявлено, що Молдова може бути прийнята до Євросоюзу в умовах юридично невирішеного Придністровського конфлікту. Тому ставки зросли, і перед 20 жовтня, можливо, Москва піде на загострення. Ми пам’ятаємо всі ці протестні акції, які були в Республіці Молдова протягом цих десятиліть. Ми розуміємо, який сегмент суспільства готовий щиро виходити на протести. А серед прихильників Кремля таких немає. Тому, якщо ми зуміємо припинити незаконне [російське] фінансування таких рухів, то виявиться, що і цей протестний потенціал не такий уже й великий.

— Мене вразила цифра, що для третини громадян Молдови “не все так однозначно” щодо війни РФ проти України. Мені здається, зараз уже для когось, то до жителів Молдови мало б дійти, що відбувається.

— Коли озираємося в минуле, намагаєшся зрозуміти, звідки це взялося. Можу вам навести, на перший погляд, шокуючі цифри. Коли я працював в Інституті суспільних політик, наші об’єктивні опитування показували таке.

Листопад 2014 року. Після анексії Криму в Молдові проводять соцопитування, і виявилося, що 64% громадян Молдови на правому березі Дністра високо і дуже високо оцінюють Володимира Путіна. Виявилося, що 72% громадян Молдови, які вважають себе українцями, вважають, що Крим увійшов до складу Росії легітимним шляхом. І в нас серед етнічних українців у 2014 році 83% дуже високо оцінювали Володимира Путіна.

Тобто наслідки нашого радянського минулого, наш менталітет “хомосовєтікус” превалював над п’ятим рядком у наших паспортах — національністю. Ця “совковість” наклалася на всі шоки і невдачі нашого переходу до ринкової економіки. Бо коли ми говоримо, що Молдова — аграрна країна, то 53% жителів Молдови жили в сільській місцевості. За щільністю населення Республіка Молдова була на першому місці в Радянському Союзі.

І коли впала ця фальш під назвою колгоспи і радгоспи, то виявилося, що цей сегмент суспільства — не при справах. І почався, з одного боку, вихід громадян Молдови, а з іншого боку — люмпенізація (процес втрати якимось соціальним прошарком характерних рис, що супроводжується переходом у нижчий соціальний статус, — ред.). Досі є ще категорії жителів, які не вивчили мову країни. Вони десятки років харчувалися російською пропагандою. Ось вони стають благодатним матеріалом для маніпуляцій з боку російської пропаганди.

Так, є нове покоління. І є ті, які люблять Путіна. Вони формально живуть в одній країні, але вони одне одного абсолютно не розуміють, їм нема про що говорити. Це специфіка нашого суспільства, яке насилу позбувається минулого.

Позбавлення від минулого йде складно. Коли кілька років тому я був у відрядженні в Литві, то відпочивав душею. Це консолідоване суспільство. Так, є влада, є опозиція, але немає “совковості”.

“Громадяни Молдови позбулися ганьби захопленої держави”

— Що має статися з Молдовою, щоб люди як ви наприкінці 1980-х відчули цей поклик до активного політичного життя? І щоб як ви, вже мудрий політик, згодом могли сказати: мій шлях був успішним, усе було не даремно.

— Коли я стикаюся з політичними опонентами, вони кажуть: якби не війна в Україні, ніхто б із Євросоюзу на нас і не подивився. Я відповідаю: ви категорично неправі. Тому що зміна ставлення до нас із боку Євросоюзу — це заслуга громадян Молдови. Громадяни Молдови консолідувалися і позбулися ганьби захопленої держави, коли 15 листопада 2020 року проголосували за Майю Санду. Громадяни Молдови продемонстрували, що ми — цивілізована країна, коли надали всебічну підтримку українським біженцям, незважаючи на наші мізерні ресурси.

Суспільство змінюється, змінюється на краще. Так, не так швидко, як хотілося б. Але таке життя.

На жаль, практично мільйон наших громадян (а для Молдови це дуже багато) перебуває за межами країни. Але наша діаспора вражала країни, в яких вони живуть, своєю мобілізованістю і своїм, так би мовити, усвідомленням важливості участі у виборах у Молдові. Тому змінилося і ставлення Європейського Союзу до нас.

І, звичайно, справедливий мир в Україні — це головна умова, щоб можна було будувати якісь плани.

Але в кінцевому підсумку, якщо говорити тільки про Молдову, то нам потрібно зберегти мир. Нам потрібно подолати виклики і 2024-го, і 2025 року. Тому що в нас 2025-й буде дуже складний — парламентські вибори.

Нам не можна розслаблятися, нам потрібна консолідація суспільства. Нам потрібен мир, справедливий мир в Україні. І тоді це буде процес, який надасть сенс існуванню Республіки Молдова як держави.

З попередніх випусків проєкту “Люди доброї волі”: