Російські партизани — це радикальна молодь, яка хоче свободи: інтерв’ю з Іллею Пономарьовим

Представники російських добровольчих воєнізованих формувань і місцеві партизани продовжують свої операції в Росії та на тимчасово окупованих територіях України.

Так, бійці Російського добровольчого корпусу (РДК) і легіону “Свобода Росії” 22 травня зайшли з території України на територію Росії і встановили контроль над низкою населених пунктів у Бєлгородській області.

На КПП “Грайворон” бійці РДК забрали БТР, стрілецьку зброю та іншу техніку у військовослужбовців РФ. Вони назвали свій рейд “проміжним”.

Головною метою російські партизани і добровольці називають звільнення Росії від путінського режиму. Саме для цього вони і проводять такі операції, щоб показати росіянам ціну слів російського президента Володимира Путіна про нібито захист громадян РФ. За словами бійців, рейд уже мав колосальний медійний ефект.

Наприклад, партизанський рух “Чорний міст” узяв на себе відповідальність за підрив будівлі прикордонного управління ФСБ РФ у місті Ростов-на-Дону 16 березня. А 1 травня в Росії партизани підірвали потяг із нафтопродуктами і деревиною на ділянці одноколійної залізниці між станціями Унеча і Рассуха.

Подібні акції проводяться також і на окупованих територіях України. Зокрема, 12 травня представники руху “Атеш” розповіли, що проникли на ключові фортифікаційні споруди російських військ в окупованому Криму.

Партизани заявили, що оцінили рівень організації оборони окупантами та очікують на “український курортний сезон” на півострові. При цьому, учасники опору зазначають, що не збираються зупинятися.

Хто є учасником партизанських рухів у РФ та на окупованих територіях України? Які їхні мотиви? Чи є в них перспектива перерости в політичний рух після завершення війни та падіння кремлівського режиму? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДOM відповів творець каналу “Утро Февраля”, ексдепутат Держдуми РФ (2007-2016 рр.) Ілля Пономарьов.

Читайте також: Початок спекотного літа у РФ: що говорить російська опозиція про події в Бєлгородській області

Більшість російських партизанів — молодь

— Чи можна кваліфікувати події в Росії як партизанський рух? Чи справді він існує?

— Так, це партизанський рух. Є два типи партизанів — міські та лісові. Поки що працюють у містах.

Хоча для лісових партизанів умови теж є, просто потрібен організуючий фактор — потрібно просто мати можливість масово роздавати зброю і створювати командування. Наразі ми говоримо не про масовий, але вельми радикальний міський рух.

— А яка мотивація у цих людей?

— Ненависть до цього режиму, бажання свободи, нового життя, світлого майбутнього. Як у будь-яких ідеалістів, які борються за свої погляди.

— Яким чином диверсії всередині своєї країни наближають їх до цієї мети?

— Досить просто. Війна відкриває, як це не цинічно звучить, вікно можливостей. Раніше це робилося ненасильницьким методом — протестом на вулицях із кульками, стрічками тощо. І нічого іншого не можна було собі уявити, тому що силові методи були поза законом.

Після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну, коли це вже не гібридна, а повноцінна війна, планка впала. І хоча все одно більшість опозиційних ліберально налаштованих громадян ще не зрозуміли, що вони перебувають на війні.

Є досить маленький прошарок, який просто ідейно проти насильства, але більшість просто не розуміють до кінця про те, що вони перебувають на війні. У них є ілюзія, що війна відбувається десь.

Але серед тих, які розуміють, що це війна, що вже ллється кров і помирають співвітчизники на фронті, у цій ситуації порівняно невелике насильство вдома може призвести до серйозних результатів і змін.

По Україні стріляють ракетами, а відповіді немає, тому що в неї немає ракет такої дальності. У нас є партизани, які можуть відповісти. Тож усілякі пропагандисти, фінансисти, організатори, чиновники, які працюють на цю війну, мають відчувати, що вони не перебувають у безпеці, що їм може прилетіти відповідь.

Вони повинні розуміти, що відповідальність буде не тільки в якомусь гіпотетичному Гаазькому суді, від якого вони сподіваються відкрутитися. А от від кулі чи бомби відкупитися неможливо.

— Чому кістяк руху опору в РФ — це молоді люди?

— У всіх країнах світу, в усі часи було так. Жити швидко — померти молодим. Це старий принцип. Як співав поет, у молоді менше гальм, немає сім’ї, відповідальності, майна. Це гарячі серця, погляди, максималізм.

І тому завжди радикалами були молоді люди. Бувають і люди більш старшого покоління. Мені 48 років, але я, як і раніше, беру участь у цій двіжусі. Я намагаюся виконувати роль містка між світом нудних старих і гарячої молоді.

Соромно в цьому не брати участь

— Чому на цих людей російська пропаганда не діє?

— Я б не перебільшував значення пропаганди. Коли існує попит на те, щоб обманутися, тоді людина завжди знайде в собі будь-яку конспірологічну божевільну теорію, яка б її виправдала.

Велика кількість моїх друзів і знайомих опозиційних поглядів не вірять у наявність партизан. Вони вважають за краще говорити, що насправді це операції українських спецслужб. Чому? Тому що соромно не брати участь у цьому.

Соромно, коли ти десятиліття брав участь у боротьбі, але в тебе нічого не вийшло і ти поїхав зі словами про те, що нічого не вийде — народ “неправильний”. А тут з’являється “правильний” народ.

Відбувається свідома дискредитація, применшення значення всього цього з боку російської ліберальної опозиції і російських ліберальних опозиційних ЗМІ. Тому що для них факт існування подібних людей це просто вила в бік.

Виглядає це так, що вони виїхали, відмовилися від боротьби, а в РФ знайшлися якісь сміливі люди, які не просто зайняли їхнє місце, а вивели боротьбу на принципово новий рівень. І це, звичайно, для традиційних лідерів громадської думки дуже неприємна історія, яку визнавати вкрай дискомфортно.

Кремль говорив, що українці — братній народ і так далі. Виходить, твої співвітчизники вбивають братній народ, а ти нічого з цим не робиш. І в тебе виникає попит на те, щоб тобі пояснили, чому ти нічого не робиш, чому правильно в цій ситуації нічого не робити.

Тому ті, хто налаштований більш опозиційно, із задоволенням слухають тих опозиціонерів, які кажуть, що ситуація безнадійна. А ті, хто налаштований менш опозиційно, слухають кремлівські канали, які їм кажуть, що “все нормально”, “Росія перемагає фашистів”.

— Чому опозиціонери заперечують партизанський рух у Росії і не намагаються до нього долучитися?

— Більша частина, напевно, боїться. Бояться всякого “Новачка” і “старичка” теж. Вони бояться всяких кілерів точно.

Є ще люди, які розуміють, що необхідні силові методи опору, що ненасильницькі вже не спрацювали. Тобто їх не треба заперечувати, але, принаймні, їх треба поєднувати із силовими атаками.

— На ваш погляд, наскільки партизанський опір організований зараз?

— Це дуже слабо пов’язані мережі. Люди об’єднуються за принципом єдності якихось поглядів, знаходять одне одного і, відповідно, діють у якійсь координації, але при цьому не знаючи одне одного. Бо будь-яке знання одне одного, контакти — це вразлива точка, через яку може бути провал.

Тому ніхто не прагне до щільної взаємодії між осередками, що знаходяться в різних містах Росії.

Ми знаємо про шість партизанських мереж, які зараз діють на території Росії. Але існують ще й одинаки або осередки, які себе жодним чином поки що не проявили, не виходили на зв’язок. Проте ми бачимо, у наявності результат їхніх дій.

У російського опору є політичне майбутнє, але з ризиками

— Чи можна спрогнозувати, що буде з партизанським рухом усередині Росії далі, і що на нього впливатиме?

— У радикалів завжди досить невесела політична доля. Так само як в Україні після Майдану 2014 року якихось активістів розхапали різні політичні партії.

З високою ймовірністю так само станеться і в РФ. Коли режим впаде, вони вийдуть на світ, усіх вшановуватимуть як героїв, нагородять державними нагородами тощо.

Але склад характеру, який приводить людину в партизанський рух — це різкий конформізм, непоступливість, схильність до ризику, до яскравих дій. Це те, що завжди протипоказано у звичайній парламентській політиці.

Тому, найімовірніше, середовище буде таких людей виштовхувати і не давати їм можливості рости. Звичайно, ми будемо намагатися докладати всіх зусиль для того, щоб якраз дати їм можливість розвернутися на якихось позиціях, мостах тощо. Треба усвідомлювати, як це буває зазвичай на практиці.

Є ще досить чутливий момент, про який нам часто говорять наші товариші по ліберальному руху з числа наших критиків. Вони вважають, що я прийду до влади і стану главою революційної військової хунти.

Ми їм відповідаємо, що зараз усі політичні рухи в РФ авторитарні й збудовані за бандитською ознакою. Єдина структура, в якій є чіткі демократичні порядки, це з’їзд народних депутатів, у якого є процедури голосування.

Проте для багатьох абсолютно реальні спокуси силовим кулаком рубати якісь проблеми. Це дійсно серйозна спокуса.

— Чи буде партизанський рух наростати в Росії найближчим часом?

— Так, звісно. До моменту падіння цієї влади він буде наростати. І я думаю, що досить скоро в нього почнуть приходити якісь ресурси.

— Чи є у вас контакти з російським підпіллям і як відбувається координація? Адже, напевно, не може бути так, що хтось один захотів підірвати залізницю і сам це робить. Це все-таки скоординовані дії?

— Якраз саме так: захотів, іде і робить це. І навіть не завжди про це розповідає постфактум. Для них важливий результат, а не піар. Тим паче, що потім це може призвести до затримання та ув’язнення виконавців.

— Чи є громадянами РФ ті люди, які займаються актами опору на території Криму та іншій тимчасово непідконтрольній українській території? Хто ці люди?

— Я не буду уподібнюватися російським шовіністам та імперіалістам, які змішують до однієї купи операції, що відбуваються на тимчасово окупованих територіях України, та операції, які відбуваються в РФ. Це дві абсолютно різні теми.

Тому що операції в Україні здійснюють українські громадяни. Незалежно від того, чи перебувають вони безпосередньо в зіткненні зі спецслужбами, чи це просто низові партизани, але їх об’єднує те, що вони українці. Я не займаюся українським рухом, цим займаються інші люди.

Те, що відбувається в прикордонних районах РФ, — змішана ситуація, тому що є акції, які здійснюють українські диверсійні групи, і, відповідно, це нормальні легітимні цілі у зв’язку з військовими діями. Як правило, це атаки саме на військові об’єкти та об’єкти постачання. А є акції, які відбуваються на території Росії.

І там уже не залежить, чи це атаки на військові об’єкти, чи не військові об’єкти, але іншим чином пов’язані з війною. Переважна більшість — це акції, які здійснюють самі росіяни.

Кількість партизанських акцій зросла

— Чому зростає кількість персональних атак? Наприклад, нещодавно під час замаху загинув блогер-пропагандист Владлен Татарський.

— Персональні атаки наростають, тому що перша атака, про яку я знаю, була в червні минулого року, приблизно рік тому. Про неї мало хто знає. Вона була в Нижньому Новгороді.

Потім була атака на Дарину Дугіну, на Татарського і на Прилєпіна. Думаю, що їхня кількість зростатиме і, очевидно, і вона вийде за межі пропагандистського шару.

Просто ці речі в моральному відношенні набагато важче робити і технічно складніше реалізувати. І реакція спецслужб на них більш жорстка і так далі. На неживі об’єкти нападати з усіх точок зору легше.

— У вас є пояснення, чому за останні квітень і травень кількість “диверсій” у Росії та в окупованому Криму збільшилася? Чи пов’язуєте ви це з контрнаступом, який готує ЗСУ?

— Збільшилася активність українських груп. І це пов’язано, звичайно, з визвольним наступом. Точно так само явно зріс темп і акції всередині Росії. І це вже пов’язано не з наступом, а з тим, що люди тренуються, набувають досвіду.

Усі серйозні акції потребують опрацювання, розвідку, підходи тощо. Вони всі починають спрацьовувати, і кількість людей збільшується, тому що вся ця партизанська історія стає модною в певних верствах молоді.

Я думаю, що загальний обсяг російського партизанського руху становить приблизно тисячу осіб. Інша справа, що тисяча людей, які вдаються до силових методів, це, насправді, досить багато.

Це абсолютно можна порівняти, наприклад, із масштабом руху опору у Франції під час Другої світової війни.

Читайте також: Буде два напрямки виття: реакцію Путіна на захід у Бєлгородську область російських добровольців спрогнозував Пономарьов