Якби Організація об’єднаних націй втрутилася у наростаючий конфлікт між Україною, Європою та Росією ще у вересні, світ би не отримав трагедії у Бучі, Бородянці, Маріуполі та інших українських містах. Таку думку висловив соціолог, експерт із комунікацій Міжнародного центру протидії російській пропаганді Дмитро Громаков. Він наголошує, що ООН має такий принцип роботи, який у цьому випадку не спрацював превентивно. Детально про дипломатію міжнародної організації Громаков розповів в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA.
— Дмитре, ми майже не чуємо заяв щодо трибуналу над російським президентом Путіним від представників Міжнародного кримінального суду або ж від чинних прокурорів у Гаазі. Наскільки політичні оцінки зараз переважають реальні процедури міжнародного трибуналу?
— Сьогодні переважають політичні та емоційні оцінки, і тому вони звучать дедалі більше від колишніх чиновників ООН та міжнародних інституцій, які опікуються питаннями військових злочинів. Найменшою мірою вони звучать від офіційних представників цих структур. Варто віддати належне, що все-таки право і правосуддя сліпі до таких оцінок. Тому тут усе вирішуватимуть факти. Питання оцінок і геноциду, засудження — це вже правові оцінки офіційних осіб та офіційних інституцій. Тому я думаю, що багато в чому варто враховувати протоколи, яких буде дотримано під час оцінювання ситуації. У нас не має формуватися спотворена оцінка та образа на міжнародні трибунали чи інші інстанції, які не так чи не зовсім правильно оцінюють ситуацію, що склалася в Україні. Це стосується й останніх заяв ООН, які не визнали геноцид в Україні, зокрема, в Ірпені та Бучі. Тому я вважаю, що нам необхідно просто переходити на мову сухих протоколів, більшою мірою цікавитися у цих людей не так їх оцінками ситуації, як процедурними питаннями, як правильно оцінити, щоб ця позиція стала офіційною.
— Я з Вами згоден, що процедурні питання мають важливіше значення, ніж яскраві коментарі в соціальних мережах.
— Дивіться, а якщо подивитися на ситуацію з візитом Гутерріша з погляду його послідовності, зустрічей та розмов, то першим він зустрівся з Володимиром Путіним. Потім він провів телефонні переговори з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. І лише потім він зустрівся із Володимиром Зеленським. Ви у цьому бачите якісь особливі сенси? Я не вбачаю в цьому якогось масонства, хитросплетінь та іншого. Вся суть спілкування логічно вибудована. Ердоган є головним посередником і представляє переговорний майданчик. За його участі та сприяння відбуваються всі зустрічі сторін. Тому він спочатку прояснив ситуацію із переговорами, як вони відбуваються. Далі він їде до країни-агресора і намагається з’ясувати, чого вона хоче та які можуть бути наслідки її бажань для світової політики та міжнародного права. Далі він прояснює ситуацію, наскільки загрози, озвучені в Кремлі, можна подолати або наскільки актуальними вони є для сторін конфлікту. Тут варто зауважити, що Кремль не воює із Києвом насправді. Вся пропаганда Кремля орієнтована на те, що він воює саме із Заходом та з країнами НАТО. І тому логічно, що він дзвонить другій стороні, і вже потім спілкується із постраждалою стороною.
До того ж ООН є останнім бастіоном, скажімо так, порядку після Другої світової війни. І якщо ООН «проковтне» ситуацію, що постійні члени можуть собі дозволити окупувати країни, порушувати фундаментальні засади міжнародного права та державної цілісності кордонів, то, в принципі, сама ідея ООН анулюється, потреби в цій інституції немає. Я думаю, що законопроєкт про ленд-ліз, ухвалений учора, є наслідком цих розмов Гутерріша в Кремлі і з країнами НАТО. Тобто, з керівництвом НАТО як такого. Тому що закон про ленд-ліз та сам ленд-ліз — це історія, пов’язана з екзистенційними загрозами всьому демократичному цивілізованому Заходу.
— Що може змусити ООН бути активнішою організацією? Чи є, наприклад, скасування права на вето у Росії в Раді безпеки актом сили ООН?
— Я вважаю, що позиція організації дуже зміниться, бо ООН як дипломатичний інструмент діє вже за фактом, тобто не на випередження якихось історій, а за фактом того, що сталося. Наприклад, коли Володимир Зеленський виступав із трибуни ООН у вересні, коли ще загроза тільки наростала, ООН не могла собі дозволити різких рухів у бік обмеження або тиску на Росію, намагаючись залишитися таким дипломатичним інструментом. І вже сам факт війни, агресії у лютому Російської Федерації проти України змінив ситуацію, статус та позицію ООН щодо цього конфлікту. Візит Гутерріша до Бородянки та Бучі просто підтвердив для нього сам факт того, що Росія стала агресором, що ООН має справу не просто з країною, яка стурбована своєю безпекою, а з реальною загрозою для безпеки не лише України, а й усього світу. А ООН є фундаментальною інституцією у цій світобудові. І залишити без реакції цю агресію – означає просто повторити долю Ліги націй у 1939 році. А я сподіваюся, що цивілізований світ таки вміє робити висновки зі своєї історії, і цей висновок буде враховано у роботі ООН.
І ті голосування ООН на вимогу виведення військ Росії з української території та припинення агресивної війни є частиною підготовки до більш серйозних висновків. До того ж ООН було створено насправді як інструмент запобігання таким ситуаціям. І є стаття, яка передбачає наявність сил стримування ООН та збройних сил для умиротворення агресора. І якщо ми згадаємо, вони застосовувалися лише один раз в історії ООН. На Корейському півострові, де також усе сталося не без співучасті тодішнього СРСР, правонаступником якого є Росія. Я думаю, що, оголошуючи війну Україні, росіяни не розраховували, що ООН так само потім покаже свої зуби, як показала після повернення делегації СРСР до Ради безпеки. Однак не береться до уваги сам статус Росії в ООН як правонаступниці. Але цей статус є договірним, Росія отримала його лише завдяки делегуванню повноважень країнами пострадянського простору, які на сьогоднішній день вже є самостійними. І в принципі, відкликання підписів під Алматинським протоколом може поставити хрест на присутності Росії як такої у Раді безпеки. Я думаю, що тут мають працювати юристи для того, щоб зрозуміти, як це процедурно зробити.
— Дмитре, якщо Штати підтримують, як пише Зеленський у Twitter, демократію, свободу, невже демократія і свобода не є спільними цінностями для ООН, якщо там виникають постійні діалоги, розмови, за якими не стоять конкретні дії, а лише заяви. До того ж, немає одностайних рішень на тій самій Раді безпеки, де є Російська Федерація? Як же можна переконати Росію голосувати разом з усіма іншими членами безпеки ООН, зокрема й Китай, до речі?
— У цьому випадку я думаю, що ніяк. Тому що завдання Росії не зберегти демократичні цінності, а, швидше, зруйнувати та посісти свою нішу на політичній карті світу. ООН є не так елементом демократичного управління, як елементом глобального світового управління. І до складу ООН входять не тільки демократичні країни, а й монархії, і конституційні монархії, і тиранії у вигляді того самого КНДР, і політично різнопланові країни. Вони мають шукати якихось принципів співіснування на цій планеті. І Росія, яка представляє у Раді безпеки ООН далеко не демократію, ніколи не голосуватиме за демократичні цінності. І тут варто зазначити, що спроби Росії розпочати співпрацю з НАТО на початку 2000-х років і спроби вступити до НАТО натрапили на те, що ступінь демократичності Росії не дозволяв їй стати членом цього Альянсу. Глобальний конфлікт Альянсу і Росії полягав у цьому. У тому, що Альянс виступав за роботу з м’якою силою, роботу на політичному рівні, там, де Росія ніколи не мала позицій впливу. І тому, коли цей конфлікт увійшов у суперечність між принципами НАТО та участі в ньому Росії, він розвинувся ось у той конфлікт, який ми маємо нині. Тому я думаю, що на сьогодні питання може стояти не так навіть про захист демократії, як про захист світового порядку від країни, яка порушує всі правила і намагається цей світовий порядок знищити, змінивши поняття сили права на право сили. Це те, що зруйнує практично всю безпеку у світі.
Читайте також:
Росія намагається переконати світ, що на неї напав Захід. Як працюють фейки Кремля
Що означає ленд-ліз для України? Пояснює Дікінсон