Італія не стала “троянським конем” Росії в Європі: трансформацію італійської політики оцінили експерти

Російська агресія проти України зруйнувала відносини Москви з Римом, які свого часу встановилися завдяки тісним зв’язкам Берлусконі та Путіна. Тривалий час Італію в Кремлі вважали своїм “троянським конем” у Європі. Але в перші місяці після початку російського повномасштабного вторгнення Рим зайняв радикальну позицію в підтримці України. А ядерні погрози Москви і зовсім повернули відносини РФ з Італією до протистояння на межі великої війни.

Як Італія увійшла в орбіту впливу Росії? Що зближувало Путіна і Берлусконі? І як нинішній прем’єр країни Джорджа Мелоні змінила правила гри в італійській політиці? Відповіді на ці питання в новому випуску проєкту “В ізоляції” телеканалу FREEДОМ журналіст Юрій Кулініч шукав разом з експертами:

• Тарасом Семенюком, політологом-міжнародником;
• Дмитром Левусем, політологом-міжнародником, експертом центру “Об’єднана Україна”.

Дружба Путіна і Берлусконі

Історія прем’єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі як політика тісно пов’язана з Путіним і Росією. Про це свідчить безліч особистих зустрічей, подарунків, дружніх жестів і відгуків. Їхні взаємини вибудовувалися в період зростання російської економіки.

“Нафту, газ продавали скрізь, де тільки можна було. І це був надприбуток. Гроші потрібно було кудись дівати. А куди? У максимально сприятливу країну. І, звісно, такий потік грошей не міг не спокусити Берлусконі та його бізнесменів. А Італія — це ще й відпочинок, задоволення. Як то кажуть, усе зійшлося”, — коментує Тарас Семенюк.

Пік політичної кар’єри Берлусконі припав на становлення путінського режиму, і ледь не ключовим моментом у цій історії виступає зустріч лідерів США та Російської Федерації. У травні 2002 року на військовій базі НАТО в італійському містечку Пратіка-ді-Маре 19 країн Альянсу і Росія підписують історичний документ, іменований Римською декларацією. Вона мала шанси на те, щоб поставити крапку в довгій історії холодної війни. Тодішній президент США Джордж Буш-молодший назвав документ великим досягненням Північноатлантичного альянсу та європейської країни Росії. Організатором події виступав прем’єр-міністр Берлусконі, який охрестив підсумкові угоди весіллям НАТО і Російської Федерації. Таким чином, Берлусконі, як організатор зустрічі Джорджа Буша-молодшого і Володимира Путіна, став адвокатом Кремля в Європі.

На початку 2000-х західні країни, які налагоджували відносини з Путіним, сподівалися, що вийде демократизувати Росію.

“Західні лідери ще за президента Єльцина бачили можливості для демократичної Росії. Але вони не сприйняли Єльцина всерйоз. Для них Єльцин — умовно радянська людина, представник партійної школи, плюс це людина неконтрольована. А Путін їм був цікавий, тому що сприймався як щось нове. Історія з Римською декларацією була спробою. Але це було хибне уявлення про Путіна, тому що вони справді думали, що Путін поведе Росію в НАТО. Але зближення з європейцями — це була гра з боку Путіна, у нього була зовсім інша ідея”, — каже Семенюк.

За десять років прем’єрства Сільвіо Берлусконі росіяни стали частиною ділових і політичних кіл Італії. Берлусконі хотів заробляти гроші, а Путін готовий був платити. У середині 2000-х італійська енергетична компанія ENI тісно співпрацювала з російським “Газпромом”. У 2006-2007 роках господар Кремля розраховував на підтримку італійців у будівництві газопроводу “Південний потік”, щоб постачати російські ресурси в Південну Європу в обхід України. І лише 2014-го, після російської окупації Криму і, як наслідок, запровадження санкцій проти РФ, проєкт було закрито.

“В Італії, наприклад, у “Лукойла” був найбільший нафтопереробний завод на Сицилії. Російські вкладення в нерухомість, у купівлю цікавих активів, підприємств було вигідно для обох сторін — як для Берлусконі, так і для Путіна і його системи вибудовування зв’язків “рука руку миє”. Це були найзрозуміліші і максимально прості відносини, метою яких була лише фінансова вигода. Уже пізніше це переросло в певний політичний тренд. Але загалом усе почалося з грошей”, — зазначає Семенюк.

Ба більше, 2015 року Берлусконі відвідав окупований Крим, після чого його внесли до “чорного списку”, але це зовсім не турбувало італійського політика. До цього періоду він уже не був прем’єр-міністром Італії — Берлусконі подав у відставку в 2011 році після сексуальних скандалів, що вибухнули навколо нього.

У 2015 році Берлусконі та Путін, попиваючи в Криму колекційне вино 200-річної витримки, відзначали річницю російської окупації українського півострова. Вірний товариш кремлівського диктатора не змінив своїх поглядів і після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Їхня дружба, за словами Берлусконі, особливо не похитнулася.

“Я відновив трохи стосунки з президентом Путіним, у тому плані, що на мій день народження він мені надіслав 20 пляшок горілки і приємного листа. Я йому відповів пляшками ламбруско і також приємним листом. Путін мене назвав першим зі своїх п’яти вірних друзів”, — хвалився Берлусконі на зборах своєї партії “Вперед, Італія!” у жовтні 2022 року.

Російська агентура в Італії

Складно сказати, чи розумів Берлусконі, хто такий Путін, адже крім горілчаних Кремль в Італії розпалював і шпигунські пристрасті. Діяльність російських агентів посилилася з початком гібридної війни проти Заходу 2014 року. Посольство Росії в Римі стало розсадником шпигунів. За словами співробітника департаменту інформаційної безпеки Італії Адріано Сої, останніми роками понад 60 російських агентів працювали в Італії — тобто вдвічі більше, ніж перед закінченням холодної війни.

Цілі та методи російських шпигунів за кордоном майже не змінилися. У фокусі — військові таємниці НАТО, збір компромату на західних політиків і підривна інформаційна робота.

“Путін прагне переграти своїх суперників, він розраховує на розвал коаліції протистояння Російській Федерації. І не можна сказати, що його розрахунок взагалі ні на чому не базується. У тій же Італії досить багато проросійських сил. Вони і раніше були, і зараз є. Плюс приїжджають нібито наукові діячі, нібито журналісти чи бізнесмени, які водночас займаються підривною діяльністю та агресивною російською пропагандою”, — зазначає Дмитро Левусь.

У прицілі російських спецслужб були високі італійські кабінети. Один із найгучніших випадків кремлівського впровадження стався 2021 року. Тоді було заарештовано капітана військово-морських сил Італії Вальтера Біоту. За версією слідства, він продавав російським дипломатам секретну інформацію НАТО.

Ще один випадок стався 2022 року. Тоді був затриманий сибірський підприємець Артем Усс — син колишнього губернатора Красноярського краю і члена путінської партії “Единая Россия”. Мін’юст США звинуватив його і ще чотирьох росіян в організації схеми, згідно з якою Москва незаконно отримувала американські військові технології. Примітно, що російському шпигунові вдалося втекти з-під домашнього арешту і виїхати з Італії. Це сталося в березні 2023 року — наступного дня після рішення Апеляційного суду Мілана про екстрадицію Усса до США.

“Можна згадати про багато речей. Наприклад, про кримінальну справу щодо нашого українського нацгвардійця Віталія Марківа. Його абсолютно несправедливо судили нібито за вбивство італійського фотокореспондента [Андреа Роккеллі] внаслідок мінометного обстрілу в Слов’янську 2014 року, а цей журналіст був з боку російських спецслужбістів і найнятих ними найманців. Ця ситуація показує, які позиції в Італії, яке в них сприйняття світу. Історія з Віталієм Марківим закінчилася благополучно, але, тим не менш, вона була”, — наводить приклад Левусь.

Трансформація позиції

У політичному спектрі сучасної Італії теж є рухи, для яких сьогодні “не все так однозначно”. Та ж нинішня прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні раніше мала інші погляди щодо Росії та України. Але залишилися інші члени коаліції: та сама партія “Ліга Півночі” та її представник у нинішньому уряді — міністр інфраструктури та транспорту Італії Маттео Сальвіні. Він часто вторив риториці вже покійного Берлусконі, про те, що Путіна нібито спровокували почати повномасштабну війну проти України.

“Членами парламентської коаліції є і партія Берлусконі Forza Italia (“Вперед, Італія”). Але я б не сказав, що партія Берлусконі сьогодні антиукраїнська. Пам’ятаю, я брав участь в італійсько-українських міжпарламентських комунікаціях, і там були представники партії Forza Italia, вони абсолютно підтримують Україну. У перші місяці повномасштабної війни вони в Італії організовували прийом українців: допомагали з документами, з поселенням. Тобто члени партії Берлусконі сьогодні все-таки на нашому боці. А ось Сальвіні — це ультрарадикальне крило, вони явно дотримуються проросійської позиції. Це як з Марін Ле Пен у Франції, тобто це одного поля ягоди. І, звісно, такі політики вигідні Росії”, — зазначає Тарас Семенюк.

Італійські праві популісти традиційно мали прокремлівську позицію. Наприклад, та ж Джорджа Мелоні в березні 2018 року привітала Путіна з перемогою на президентських виборах, назвавши її “вираженням волі народу”. А у своїй книжці “Я Джорджа”, що вийшла 2021 року, вона писала, що путінська Росія “захищає європейські цінності та християнську ідентичність”.

Але, обійнявши посаду прем’єр-міністерки, Мелоні виступила з категоричною підтримкою України.

“Італія разом із НАТО і ЄС. Кому це не подобається — геть з уряду”, — заявила Мелоні.

Така позиція сучасної Італії стала несподіваною для Росії.

“Зміна позиції Джорджії Мелоні була несподіваною тільки для тих, хто не стежив за її кар’єрою. Це було її реакцією на те, щоб позбутися шлейфу, який тягнувся після Сільвіо Берлусконі. Мелоні ж завжди була спрямована на те, щоб праві були саме правими. У неї сильне почуття справедливості. І це сприйняття справедливості допомагає у формуванні такої нинішньої політики Італії”, — коментує Дмитро Левусь.

Італія, яку в Кремлі хотіли вважати своїм “троянським конем” у Європі, у перші місяці після початку російського повномасштабного вторгнення зайняла чітку позицію в підтримці України. Наприклад, посол Італії в Україні П’єр Франческо Дзадзо був одним із перших дипломатів, які повернулися до Києва після лютого 2022 року.

Уже через тиждень після вторгнення — 1 березня 2022 року — уряд Італії погодив постачання Україні переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК), мінометів і протитанкових комплексів. Крім того, Рим відмовився від російського газу, підписавши контракти про постачання з африканськими державами — Алжиром, Конго і Анголою.

За підсумком Україна отримала одного з найголовніших партнерів у різних коаліціях — і в Європейському Союзі, і у “Великій сімці”, і у форматі “Рамштайн”.

“В Італії злочини проти дітей і жінок — це просто верх несправедливості. Коли вони побачили Бучу, коли вони побачили, що відбувалося в перші дні повномасштабної війни (коли росіяни стріляли в людей, які рятуються від війни), це зупинило навіть затятих прихильників Путіна. Навіть Сальвіні просто мовчав, він нічого не говорив. Усіх вразили кадри, які побачив світ після звільнення Бучі, Ірпеня та інших міст Київської області. Очевидно, це дало політичним елітам Італії єдиний орієнтир — що це потрібно зупинити”, — коментує Тарас Семенюк.

У дусі італійської політичної традиції — шукати діалог, зокрема з Росією. Однак воєнні злочини Кремля, звірства, скоєні російською армією, руйнують надії на дипломатію. Своєю агресією Росія налаштувала проти себе навіть лояльну до неї Італію. Ставлення до РФ стало чинником і внутрішньої політики, оскільки підтримка офіційної Москви або підігрування її політичним поглядам несе пряму загрозу.

Підтримка України

Російська загроза підштовхнула європейські країни до розширення та модернізації своїх збройних сил. Крім того, розпочалася дискусія навколо спільного оборонного співробітництва, яке може відбуватися не лише в рамках НАТО. Нещодавно міністр закордонних справ Італії Антоніо Таяні заявив, що Євросоюз має створити об’єднану армію. Спільні миротворчі сили могли б брати участь у запобіганні та врегулюванні можливих конфліктів.

І підтримуючи Україну, Рим робить ставку і на власні збройні сили, розвиток свого військово-промислового комплексу. Італія передала Україні зброю зі своїх складів і сьогодні є одним із найбільших виробників озброєння для України, особливо стрілецької зброї, мін, артилерії.

“Виявилося, що потрібне посилення своїх збройних сил, оскільки десятиліття миру і відсутності явного супротивника для НАТО надмірно полегшило італійські збройні сили і запаси озброєнь. І виявилося, що допомагаючи Україні можна повернути на колишні позиції свій військово-промисловий комплекс і посилити співпрацю з ВПК інших країн”, — каже Дмитро Левусь.

Друга річниця повномасштабного російського вторгнення в Україну була в центрі уваги всього цивілізованого світу. Лідери західних країн приїжджали до Києва, надаючи підтримку і засуджуючи путінську агресію. Серед них була і Джорджа Мелоні. Високі гості відвідали аеропорт “Антонов” у Гостомелі, де 2022 року російські війська мали намір створити плацдарм для захоплення Києва. Цей символічний візит чітко окреслив роль України та Європи в новому світі.

“Мета Путіна полягала в тому, щоб змусити Україну капітулювати. Москві довелося зіткнутися з героїчною реакцією народу, готового на все заради захисту своєї свободи. Український народ платить за це високу ціну. У Бучі та Ірпені я бачила це на власні очі, і не забуду. Україна не самотня і не буде самотньою, бо вона також захищає цінності свободи і демократії, на яких заснована європейська ідентичність. Вільний світ у боргу перед українськими жінками та чоловіками. Італія — на їхньому боці”, — заявила Мелоні.

Під час візиту Джорджі Мелоні було підписано угоду про гарантії безпеки між Італією та Україною. Крім того Рим схвалив подальші поставки зброї Києву протягом 2024 року для протистояння російській агресії.

“Для Мелоні це показник сили. Зараз немає політичної кризи в Італії. Її уряд працює стабільно. Навіть опозиція, яка намагається щось критикувати, не має сильних важелів впливу на політику Мелоні. Не думаю, що ситуація зміниться”, — упевнений Тарас Семенюк.

Епоха міфів про путінську Росію, як країну, що має здібності до демократії та цивілізованих стосунків, відходить у минуле разом зі своїми шанувальниками, яким до кінця своїх днів був і Сільвіо Берлусконі. Ставка Кремля на Італію як “троянського коня” Росії в Європі зруйнована беззастережною підтримкою України — як політичною, так і військовою. Здобуття лідерства в Європі та протистояння російській загрозі — це ті напрямки, якими Італія рухається зараз, незалежно від лідерів і поглядів. Адже жодна ідеологія чи політичні переконання не здатні виправдати агресію та злочини, які чинить путінська Росія.

Попередні випуски проєкту “В ізоляції”:

• Немає шляху назад: як рішення Путіна віддаляли Британію від Росії
• Проєкт “В ізоляції”: Як після півстолітньої дружби Німеччина і Росія опинилися в стані нової холодної війни
• Український саміт миру відбудеться у Швейцарії: як країна змінює концепцію нейтралітету