Грабський: Росія планує обстріли всієї України, щоб відвернути увагу ЗСУ від півдня

Військовий експерт Сергій Грабський в інтерв’ю марафону FREEДОМ на телеканалі UA спростував популярні міфи російської пропаганди щодо української зброї, сили армії РФ та її уявних успіхів. Грабський також провів докладний аналіз ситуації на фронті і вказав, де ЗС РФ загрузли, а де — близькі до поразки.

— Як обґрунтувати з військової точки зору, чому це російські, а не українські війська завдали удару по Оленівці?

— По-перше, вони стверджували, що по Оленівці завдали удару за допомогою HIMARS. Але американці підтвердили, що кожен удар із такої установки жорстко фіксується та оцінюється його ефективність. А кожна ракета має своє маркування. І тому, будь ласка, дайте нам номер цієї ракети, ми подивимося і доведемо, звідки ці постріли робилися.

По-друге, завдяки розвідданим ми маємо близько двох сотень цілей, за якими завдаємо ударів із вартою заздрості постійністю, завзятістю та точністю. Оленівка аж ніяк не входила до переліку цих цілей, бо там не існує військового об’єкта, який був би вартий уваги HIMARS.

По-третє, приховати постріл неможливо. Тобто говорити про якесь незаконне використання HIMARS неможливо, тому що потрібно розуміти, який обсяг засобів електронної, агентурної та інших розвідок знаходиться на лінії фронту та взагалі в зоні конфлікту. Тому такий удар завдати неможливо від слова зовсім.

— Судячи з фотографії, зробленої із супутника, характеристики до та після пошкоджень говорять про те, що, швидше за все, це був вибух зсередини, бо при попаданні в будівлю снаряд несе категорично інші руйнування. Це можна побачити навіть на відео.

— Потрібно розуміти ще специфіку дії такої вибухівки, яка створює ударну хвилю та розносить усе всередині. Тобто все всередині мало бути просто розкидане, все має бути посічено уламками й має бути серйозна вирва. Тобто вибухова хвиля мала перевернути ліжка у в’язниці, а ми цього не бачимо. Ми бачимо обвуглені тіла на ліжках, що стоять. Тобто це може статися лише внаслідок зовсім іншої фізики процесу, коли газова субстанція вибухає одномоментно та випалює кисень зсередини. Це називається термобаричний боєприпас. Звичайно ж, можна обговорювати деталі цього всього, але фізика процесу зовсім інша.

— Росія надсилає сигнали у ЗМІ, що може знищувати західну техніку, яку нам постачають партнери. Таким чином, Росія вважає, що інші країни теж беруть участь у війні.

— Нехай спробують завдати удару хоча б на міліметр на польській території або в акваторії, або ще десь. Навіть Радянський Союз, а він був незрівнянно більш потужним державним утворенням, ніж сьогоднішня Росія, ніколи за всю свою історію не завдав жодного удару, навіть не повернув зброю в бік натовського берега.

— Росія каже, що не оголошує загальну мобілізацію нібито через те, що в цьому немає сенсу. За логікою Москви, так звану спецоперацію можуть успішно завершити ті сили, що вже кинуті в Україну. Нібито, якщо Росія збере 10 дивізій, то дійдуть і до Берліна. Давайте поміркуємо на цю тему.

— На сьогодні немає жодного зразка озброєння в російській армії, який не мав свого коріння в Радянському Союзі. Десять дивізій — це 150 тисяч людей. І тут постає питання: ви можете роздати повістки цим 150 тисячам людей, але що далі? Для цих 150 тисяч осіб ви повинні мати підготовлені бази, на яких цих людей зможуть прийняти. Їх треба розмістити, зареєструвати, взути, одягнути, годувати та вчити. І кожен із цих рухів вимагає грошей та наявності відповідної інфраструктури та організації. Цей нещасний офіцер просто застрелиться, коли на його голову сядуть сотні, м’яко кажучи, малоадекватних людей, набраних із різних регіонів Росії, які не завжди добре розмовляють російською мовою. Плюс ще близько 200 інертних, не мотивованих людей, які думають про те, як би втекти, які роблять все, щоб знищити техніку, щоб нікуди не піти. Як із цього кодла зробити армію?

— Російські так звані експерти кажуть, що Росія не загрузла на Донбасі і все в них добре. Нібито саме в цьому регіоні операція йде саме так, як треба завдяки артилерійському наступу, коли вони зносять українські укріплені позиції. Нагадайте, будь ласка, нашим глядачам, як це Росія не загрузла на Донбасі?

Існують певні параметри наступу та темпи просування. Темпи просування своїх військ за умов хаотичного опору противника становлять 25-30 кілометрів на добу. Тобто якщо ми говоримо про те, що за квітень-червень вони просунулися на 30 кілометрів, це про що? До того ж ми тут бачимо просто феноменальну нездатність до навчання російських командних структур у війні XXI століття. Вони мали передбачити, і це вже теж феноменальні проколи розвідки — передбачити той рівень навчання українських військ та способи ведення оборони українськими військами, які є просто блискучими. В умовах п’ятикратної переваги противника досягають своїх результатів. Вони ніяк не можуть зрозуміти, хоч вони все це вивчали у військових академіях. Вони спробували діяти строго за шаблоном. Тобто після завдання артилерійських ударів, атакуючи танковими підрозділами, намагаючись потім прорвати оборону і вийти на оперативний простір. Але оперативного простору не було. Тобто прорвавши чи зруйнувавши на опір одному опорному пункті, вони натикалися на наступний опорний пункт. І що? І нічого. Тому вони перейшли до специфічної тактики дій: поки що ресурси їм дозволяють зносити все артилерійським вогнем. Так вони ніби дбають про свій особовий склад, хоча ні. Але водночас вони зносять усе. І виникає питання: наскільки вони здатні оперувати на місячному ландшафті, де немає нічого, крім купи щебеню та руїн. За деякими даними, у Попасній немає жодної будівлі або залишків будівлі, висота стін якої вище 20 метрів. Все згори просто знесено. Чого вони досягли? Вони кілька разів змінювали цілі та завдання операції. Але будь-яка адекватна людина, яка розуміє, скільки військ зосереджено, може збагнути, що буде наступ приблизно за таким напрямом. А ми з вами спостерігаємо динаміку зменшення цього наступу буквально з квітня.

Успіх наступу полягає не в окупації, не в захопленні територій, а в розгромі угрупування противника, що протистоїть. Вони ніде не досягли оперативного розгрому. Так, були атаки, в яких наші ар’єргардні підрозділи потрапляли в оточення, потрапляли в полон, у тому числі. Я говорю про другий етап війни. Перший — це раптовий удар з кінця лютого до початку квітня. Але після того, як українські війська зорієнтувалися, наступу ніде не було. Ми говоримо про спроби дорожнього просування лише на Донбаському напрямку з мінімальними та нікчемними результатами. Протягом цього місяця українські війська примудрялися ще відбивати у супротивника окремі населені пункти.

— На яких напрямках українські збройні сили зараз можуть просуватися відповідно до тієї оперативної ситуації, яка складається? Херсонське чи Таврійське угруповання?

— Якраз на цих напрямках є дуже багато питань, бо вони є критично важливими як для України, так і для Росії. Для росіян вони більш ніж важливі, бо без просування на Криворізькому напрямку та з одночасним просуванням з лінії Василівка – Оріхове – Гуляйполе у ​​бік Запоріжжя їм особливого успіху не бачити. Чому? Тому що операції військ противника, які знаходяться на правому березі Дніпра, дуже обмежені внаслідок руйнування комунікацій. Тобто росіянам слід розширювати можливості забезпечення військ на правому березі. Ці можливості є лише завдяки Запорізькій греблі (ДніпроГЕС). Тому вони відчайдушно потребують такого успіху. Адже вони аж ніяк не відмовилися ні від Миколаєва, ні від Одеси, ні від Придністров’я, ні від Молдови.

 Ми зараз уважно спостерігаємо за серйозним нарощуванням зусиль обох сторін, які хочуть вийти на якісь позиції у вересні. Сторона, яка може вдарити першою, може мати певні бенефіти. Ні в якому разі ми не говоримо про те, що це викличе повну зупинку бойових дій на Донбасі. Бахмут залишається гарячою точкою. Щобільше, зараз противник нарешті зрозумів, що взяти Авдіївку в лоб йому не вдасться за жодних умов. І ми спостерігаємо такі відчайдушні спроби просунутися у напрямку, щоб оточити, тобто перетворити його на другий Маріуполь. Наскільки їм це вдасться? Все, що ми називаємо — Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, Дружківка, Костянтинівка, Слов’янськ, Краматорськ — це, по суті, одне велике місто. Тому, як вони там діятимуть на охопленні цього всього — питання. Але вони у будь-якому разі тиснуть на всіх доступних їм ділянках фронту.

Я вважаю, що основні події можуть розвиватись на півдні. Але при цьому ми відчуватимемо тиск скрізь, де тільки можна. Тобто це буде й провокативна дія на білоруському кордоні зі збільшенням кількості польотів безпілотників. Будуть і активізація диверсійних груп, і провокаційні польоти, і обстріли. Це інша іпостась війни. Ми говоримо про таку саму ситуацію в районі Чернігівської та Сумської областей. Ми говоримо про спроби противника активізуватися на Харківському напрямку, що також має сенс. Тобто все це продовжуватиметься, динаміка зберігається. Операція такого рівня передбачає завдання другорядних, відволікаючих, демонстраційних та імітувальних ударів. Перекладаючи простою мовою: ми повинні чекати загострення по всьому периметру. Я більш ніж впевнений, що наше військове керівництво це чудово розуміє і до цього готується.

Нагадаємо, заступник голови Генштабу ЗСУ у 2006-2010 роках Ігор Романенко в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA розповів про нові стратегії та тактики ЗСУ, які вони реалізують у розв’язаній Росією війні.

Наступні два тижні будуть вирішальними для Херсонщини. Про це заявив в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA депутат Херсонської обласної ради Сергій Хлань.