Блазні Путіна: історія фіаско Росії у зовнішній політиці

Хамство і зарозумілість як фірмовий дипломатичний стиль. Брехня як офіційний робочий інструмент. Фейки і небилиці, що лунають у стінах найбільших міжнародних інстанцій. Параноїдальна підозрілість і пошук зовнішніх ворогів. Виправдання війни і злочинів російської армії в Україні. Деградація та ізоляція замість блискучих дипломатичних перемог…

Як російське МЗС з дипломатичного відомства перетворилося на вірний рупор президента Володимира Путіна? І як провалило всі завдання, поставлені господарем Кремля? Про це розповіла журналістка Ольга Михалюк у спеціальному репортажі на телеканалі FREEДOM.

Скоморохи з портфелями

Яким буде курс держави на міжнародній арені, визначає керівництво країни. А здійснює — Міністерство закордонних справ.

Саме дипломати задають тон взаєминам з іншими країнами. Вони — одні з найбільш упізнаваних у світі політиків. Налагоджують дружні, економічні та культурні зв’язки. Від їхніх професійних і моральних якостей і вектора діяльності залежать імідж і репутація держави. Ось тільки до Росії все це мало стосується. Замість висококласних дипломатів там — прислужники Кремля, більше схожі на скоморохів.

Головний дипломат РФ — Сергій Лавров. Він є обличчям російського МЗС останні 20 років. Для міністра це рекордно довгий час. Але 73-річний керівник дипломатичної служби — давній і відданий соратник Путіна.

Іменитий, титулований і “орденований”. Лавров — герой праці Росії. І повний кавалер ордена “За заслуги перед Вітчизною”. Але, схоже, головні з цих заслуг — підтримка дій політичного керівництва Росії і виправдання його військових злочинів.

Політика Путіна з його підозрілістю і пошуком зовнішніх загроз міцно закарбувалася в офіційній позиції російського МЗС. І в риториці міністра. Країни-учасниці НАТО для нього, як і для Путіна, — головні вороги Росії.

Лавров публічно твердить, що весь колективний Захід підступний і підлий. І мета у нього одна — знищення Росії. Тож російська агресія в уявленні Лаврова — це війна Заходу проти ні в чому не винної РФ.

Ось одна із заяв глави російського МЗС:

“Гітлер мобілізував, захопив і поставив під рушницю більшість європейських країн і кинув їх проти Радянського Союзу, зараз теж: США через Україну за дорученням ведуть війну проти нашої країни. З тим же самим завданням — остаточного вирішення російського питання. Так само, як Гітлер хотів остаточно вирішити єврейське питання… Українцям, мабуть, їхні американські господарі сказали: ми повинні через вас ще виснажувати російську армію. Війна ще не принесла достатньо збагачення тим, хто її курує, хто нею диригує”.

Сама Росія, за словами Лаврова, миролюбна. А розв’язаною кривавою війною, якою зазіхає на суверенітет України, і в якій вбиває тисячі її громадян, виявляється, несе мир:

“Росія чітко пояснила завдання “спеціальної військової операції” — усунути загрози нашій безпеці, які роками створювалися натовцями, безпосередньо на наших кордонах і захистити людей від загроз, винищення і вигнання з території, де століттями жили їхні предки”.

Висловлювання титулованого дипломата часто не дипломатичні. Він не церемониться, говорячи про лідерів інших країн. Наприклад, президента Франції Еммануеля Макрона він порівняв із півнем, який “прокукурікає, а ранок не настає”, а також назвав васалом США.

Політиків Європейської комісії прирівнює до шарлатанів і махінаторів за санкції проти Росії.

“Багато експертів згадують міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа, який теж, як і Лавров, починав із дипломата світового рівня, всіма шанованої людини. У ті роки і Лавров був таким же. З ним вважали за честь спілкуватися найкращі дипломати світу, а не тільки дипломати, глави країн і урядів. Але поступово він просто перетворився на світове посміховисько. Це дипломатична і політична шизофренія”, — коментує Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії (2010-2015), постійний представник України в ООН (1997-2001, 2015-2019) Володимир Єльченко.

Під стать Лаврову і його “бойова” подруга — директорка департаменту інформації та друку Міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова.

Офіційний глашатай російського МЗС. Для своїх — “широкая русская душа”, яка танцює “Калинку-малинку” на саміті Росія — АСЕАН. Для чужих — критик і аб’юзер. Хамуватий і зарозумілий стиль спілкування Захарової далекий від дипломатії.

Декларативний тон, різкі випади і безсторонні епітети зробили Захарову однією з найскандальніших ньюсмейкерів і фейкометів. Емоційно й артистично Захарова коментує буквально все. Від внесення українського борщу до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО: “не можна було ділитися борщем” — до екзистенціальних і цивілізаційних питань: “Ми-то і залишаємося європейцями. Західна і Північна Європи втратили своє європейство”.

Вона ж красномовно пояснює світові, як Росія ставиться до міжнародного права та інституцій: “Навіть якщо в надрах Міжнародного кримінального суду щось готується, для нашої країни воно не матиме жодного значення”.

“Вони качають пропаганду в багатьох країнах. Сказати, що вони є якоюсь важливою частиною механізму ухвалення рішень у сьогоднішній Росії — ні. Там є Путін та інші люди. До російського МЗС треба ставитися як до певного органу, який транслює якісь фейки”, — вважає міністр закордонних справ України (2014-2019) Павло Клімкін.

Ще один любитель гучних фраз і слів — постпред РФ в Організації об’єднаних націй і Раді безпеки ООН Василь Небензя.

Останні 6 років він — головний “рупор” російської дезінформації та пропаганди в ООН. Але ж цей міжнародний майданчик створювали для підтримання миру і безпеки, і для співпраці між державами. Але сидячи у “ворожому” Нью-Йорку Небензя не налагоджує партнерські зв’язки, а навпаки, все більше руйнує.

Його завдання — озвучувати найдикіші фейки та байки в стінах ООН.

Ось, наприклад, деякі з них:

“Американські вчені проводили випробування небезпечних біологічних препаратів на пацієнтах психіатричної лікарні Харкова”.”Патент США на безпілотний літальний апарат для розповсюдження в повітрі заражених комарів, які призначаються для використання як біологічна зброя”.

Ще він бреше і виправдовує військові злочини путінського режиму перед усім світовим співтовариством:

“Це спеціальна військова операція. Я б не називав це війною. Тому що війна — це відкриті військові дії… Ми завдаємо ударів тільки по військових об’єктах в Україні і не завдаємо ударів по цивільній інфраструктурі”.

Вербували, вербують і будуть вербувати

Ще одна невід’ємна частина так званої російської дипломатії — це створення ефективної масштабної шпигунської мережі через послів в інших державах.

Наявність агентури Комітету держбезпеки серед дипломатів — практика, до якої вдавалися ще в Радянському Союзі.

“Це були люди, які виїжджали як громадяни Радянського Союзу працювати в радянські закордонні установи, посольства, консульства, торгові представництва, культурні організації. Навіть у маленьких країнах радянська розвідка працювала”, — зазначає колишній співробітник КДБ СРСР і Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Жирнов.

“Навіть великі радянські дипломати вірно служили і одному з найбільших нелюдів у світовій історії — Сталіну — і Чичерін, і Літвінов. Громико ж називали “містер ні”. Будь-які пропозиції Заходу про нормалізацію відносин вони зустрічали в багнети”, — розповів перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії (1992-1994) Володимир Крижанівський.

Путін не відмовився від цього механізму і за калькою СРСР вибудував російську дипломатичну шпигунську мережу під прикриттям.

“Адже він розставив своїх людей скрізь, зокрема й у МЗС. На початку нульових років, коли ні з того ні з сього в МЗС РФ з’явилися мало не два, якщо не три, нових заступники міністра закордонних справ — колишні великі чини в російській розвідці, яких просто посадили в МЗС Росії для того, щоб контролювати всі процеси, зокрема й кадрові. І тому МЗС з часом перетворилося на придаток Кремля”, — розповів Володимир Єльченко.

Така дипломатія спецслужб ні до чого доброго призвести не може, зазначає колишній радник представництва РФ при ООН у Женеві Борис Бондарєв.

“Вони налаштовані не на співпрацю, не на якусь взаємодію, не на врахування інтересів іншої сторони. Вони скрізь шукають ворогів, під кожним кущем у них змовники сидять. А в нас ще це змішалося до купи завдяки Володимиру Путіну, який довіряє своїм друзям із колишнього КДБ. А всяких там дипломатів та іншу держслужбу вважає “шпаками” в цивільному, які не заслуговують на жодну довіру й увагу”, — вважає Бондарєв.

Навіщо РФ потрібні шпигуни?

Шпигунство за своїми співгромадянами, які виїхали за кордон, стеження за політичними опонентами і “ворогами” Кремля, прослуховування і отримання секретних даних про країну перебування — усім цим займаються агенти російської служби розвідки, які працюють під дипломатичним прикриттям.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну викрито і вислано з Європи понад шістсот осіб. Чотирьохсот із них визнали шпигунами. Тепер багатьом працівникам російського МЗС США та Велика Британія відмовляють у візах. Російські розслідувачі центру “Досьє” разом із європейськими колегами вивчили супутникові зображення дахів російських дипмісій. І виявили, що кількість антен та інших прослуховувальних пристроїв — колосальна. Сімнадцять було в російському посольстві в Бельгії. Понад десяток — у Мадриді, Празі, Белграді, Лісабоні, Софії та Нікосії.

“Можна перехоплювати досить велику кількість найрізноманітніших сигналів. Це можуть бути незахищені лінії зв’язку, звичайний телефонний зв’язок, канали зв’язку між аеропортом і літаками. У російському посольстві є обладнання, яке дає змогу відстежувати засекречену лінію зв’язку. Якщо вистачить технологічної начинки і підготовлених фахівців, вони можуть прослуховувати канали спецслужб і канали спілкування місцевої поліції. Дізнаватися, м’яко кажучи, те, що не призначене для російських спецслужб”, — пояснив журналіст розслідувального центру “Досьє” Ілля Рождественський.

Стежать і за політично активними російськими емігрантами. Щоб потім покарати.

“Найлогічніше місце, де можна влаштувати акцію протесту проти режиму Володимира Путіна, — простір поруч із посольством. Вулиця, сквер, площа… Устаткування, розташоване всередині посольства, дає змогу зібрати мета-дані, технічні характеристики пристроїв, з якими ці люди прийшли, тобто дані телефонів. Потім деякі з цих людей змушені звертатися по допомогу до берлінської клініки “Шаріте” із симптомами отруєння, що нагадують симптоми отруєння “Новачком””, — зазначає Рождественський.

Після висилки агентів під прикриттям Москва вдалася до більш ризикованих методів шпигунства — встановила газета The Guardian. Кремль використовує так звані “сплячі осередки” — неофіційних оперативників. Найчастіше це завербовані іноземці, підігріті антиамериканськими настроями і пропозиціями щедрих гонорарів. Так, у Великій Британії було затримано трьох російських шпигунів-громадян Болгарії. Вони проживали за милю від бази Королівських Військово-повітряних сил, якою користуються міністри і члени королівської сім’ї.

Створивши загрозу практично всьому світу, сама Росія вже опинилася в ізоляції, яку не подолає доти, доки триватиме війна проти України, доки не буде засуджено її лідера, не деокуповано всі захоплені території. І поки не будуть виплачені репарації за все те, що зробила армія РФ, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Зовнішня політика РФ і тут не впоралася. Лідер Росії — військовий злочинець та ізгой для всього цивілізованого світу. Свій він тільки серед таких самих диктаторів і терористів.

Нерукопожатний Путін — підсумок “зусиль” усієї російської дипломатії

Путін став невиїзним після ордера Гаазького суду на арешт. Врятувати реноме нерукопожатного президента дипломати намагаються щосили. Організовують саміти і зустрічі. Щоправда, переважно на території Росії. А міністр Лавров замінив господаря Кремля практично у всіх закордонних візитах.

“Путін не їздить навіть на саміт G-20, не їздить на БРІКС, а може послати Лаврова як свого представника. Токсичність Росії очевидна і не в західному світі. Насправді простору для маневру у Росії багато в чому менше. Саміт “Росія — Африка”, який насправді вже і не зовсім саміт, це дуже добре показав”, — міркує Павло Клімкін.

Російське МЗС увімкнулося на повну потужність. Але візити Путіна до Білорусі до самопроголошеного очільника Лукашенка, до Китаю — до диктатора Сі Цзіньпіна, зустріч з угорським спільником Віктором Орбаном і тим паче з північнокорейським тираном Кім Чен Ином уже не здатні вплинути на ізоляцію ані особисто Путіна, ані Росії загалом. Адже навіть в ООН із 193-х країн-членів політику РФ підтримують від сили 15 країн.

“Їх можна на пальцях перерахувати. Це Білорусь, Іран та ж сама Північна Корея, Куба, Венесуела, Нікарагуа, Еритрея, Сирія. Усі ці країни або схожі з Росією за тими проблемами, в яких вони живуть. Тобто, це такі самі диктатури. Або це країни, які повністю залежать від Росії в усьому. Наприклад, Білорусь окупована Росією і повністю їй підконтрольна. Хтось залежить фінансово, хтось — від поставок зброї, комусь списуються борги, як деяким африканським країнам”, — перерахував Єльченко.

Тому путінські дипломати намагаються протягнути в ООН нову групу підтримки. Зокрема, Росія намагається маніпулювати країнами глобального Півдня.

Дружба з терористами

Путін у пошуках підтримки вже скотився до дружби з терористичними організаціями. МЗС РФ налагодило тісні міцні зв’язки з афганським “Талібаном”, ліванською “Хезболлою” і палестинським ХАМАСом, який напав на Ізраїль 7 жовтня.

“Контакти були не просто регулярними, вони були дуже дружніми. І керівництво ХАМАСу регулярно відвідувало Москву, були зустрічі з Путіним і Лавровим, і з депутатами Держдуми. Більшість демократичних країн світу визнають ці організації терористичними, а Росія, навпаки, з ними підписує якісь меморандуми. Нетаньяху продовжує телефонувати Путіну, намагається про щось із ним домовлятися, хоча Росія ніякий Ізраїлю не друг. Їм необхідно докорінно переглянути ставлення до Росії і не вважати її своїм союзником, адже вона просто відверто підтримує ворогів Ізраїлю”, — вважає Єльченко.

Павло Клімкін, зі свого боку, підкреслює, що відсутність безпеки у світі дуже вигідна Росії сьогодні.

“Ми не можемо спекулювати, чи доклала Росія до цих атак одну руку, чи дві. Але ми також бачимо, що все це готувалося не місяці, а напевно, навіть роки. Ідеальне планування, над яким працювали професіонали, а не якісь терористи і фанатики”, — висунув припущення Клімкін.

Гаага зачекалася не тільки на Путіна

Вірні Путіну “апаратники” з МЗС виконують будь-які рознарядки зверху, навіть якщо вони злочинні і суперечать здоровому глузду. Але попри колосальні зусилля обдурити весь світ не вдалося. А ось на кримінальні справи за сприяння військовим злочинам путінські дипломати наговорили достатньо.

“Відповідальність рано чи пізно настане, тим паче, що такі злочини, воєнні або близькі до них, не мають терміну давності. Кожен із російських керівників, чи то міністр закордонних справ Лавров, чи то їхній же постійний представник при ООН Небензя теж понесе свою частку відповідальності”, — переконаний Єльченко.

За Путіна російське МЗС із відомства, яке могло блищати перемогами на міжнародній арені, перетворилося на напіввійськову організацію. Тепер це радше мережа шпигунів, фабрика брехні та тролів. Сучасна Росія не докладала зусиль, щоб налагодити реальні конструктивні, шанобливі стосунки та співпрацю з іншими країнами. І в результаті зазнала фіаско на зовнішній арені, скотившись до рівня світового ізгоя і терориста.

Читайте також: Нон грата — на Заході, непотрібні — вдома: експерти обговорюють методи і долю російських шпигунів