Лукашенко — пішак, а Білорусь — чергова мета для Путіна: думки

Російські військові продовжують перебувати на території Білорусі, де проводять спільні тренування, а також використовують країну для перекидання військової техніки. Тим самим Росія створює потенційну загрозу нападу з боку Білорусі. Проте експерти зазначають, що найближчим часом російські війська не підуть в атаку з білоруського напрямку — поки що не розгорнуто ударних угруповань. Однак посилюється так зване повітряно-космічне угруповання об’єднаних сил Білорусі та Росії, яке може становити загрозу для північних регіонів України.

Нелегітимне керівництво Білорусі в особі Олександра Лукашенка тим часом продовжує політику уявного посередника між Росією та Заходом. Самопроголошений президент робить різкі заяви на адресу НАТО, залякуючи тим самим мешканців Білорусі про те, що незалежності їхньої країни загрожує, зокрема, і Україна.

Паралельно в Білорусі тривають політичні переслідування. Прості люди, незгодні з діями Лукашенка, і опозиція змушені покинути країну або залишатися, але мовчати. Наприкінці листопада стало відомо, що одна із найвідоміших білоруських опозиційних політиків Марія Колесникова потрапила з колонії до реанімації.

Ще одна гучна подія в країні — раптова смерть 64-річного міністра закордонних справ Білорусі Володимира Макея.

Про те, що зараз відбувається у Білорусі, наскільки стійке крісло Лукашенка та його найближчого політичного оточення, журналісти в ефірі телеканалу FREEДOM поговорили з політологами, експертами та активістами.

Гліб Германчук, речник команди Віктора Бабаріко

— Для нас важливе занепокоєння Євросоюзу та Сполучених Штатів з багатьох питань, як і реакція на стан Марії Колесникової. Це теж чимало розголосу, бо після цього виникають певні дії у громадських організаціях, відбуваються певні дії у громадах різних країн. І насправді ситуація з Марією Колесниковою порушує багато інших питань щодо стану всіх політичних в’язнів Білорусі. Також ми знаємо, що голова білоруського правозахисного центру “Весна” Алесь Біляцький (під вартою з 14 липня 2021 року, — ред.), який нещодавно отримав Нобелівську премію, також допомагає тримати питання Білорусі на порядку денному.

Зараз у світі відбувається дуже багато подій, і нам важлива будь-яка нагода, щоб про неї говорили. Бо якщо відбувається замовчування, якщо Європейський Союз та США не реагують, на жаль, питання Білорусі стає менш значущим. А я хочу нагадати, що в Білорусі досі 1500 політв’язнів та велика кількість людей, які перебувають у вимушеній еміграції, які не мають можливості бачити своїх близьких, безліч кримінальних справ, переслідувань. І це все не повинно, звичайно, йти на другий план. Тому, безумовно, хоча б така реакція Європейського Союзу для нас є дуже важливою зараз.

Андрій Піонтковський, політичний діяч та публіцист

— Смерть міністра закордонних справ Макея дуже підозріла. Я пам’ятаю багато таких історичних паралелей. Ще далекого 1948 року Сталін наводив “порядок” у своїй васальній державі Чехословаччини, то першим поштовхом було вбивство прозахідного міністра закордонних справ Яна Масарика. Його викинули із вікна міністерства закордонних справ. Але Макея, мабуть, просто отруїли.

Я майже впевнений, що усунення Макея — це акція Москви. Вони завжди його ненавиділи. Завжди звинувачували його за багатовекторність Лукашенка. Рішучість, з якою вони пішли на цю акцію, дає підстави вважати, що для вбивства були дуже серйозні підстави.

Усі 20 років цього підпорядкування Лукашенку відчайдушно чинив опір поглинанню Білоруської держави. Він готовий був служити Путіну вірно, але в жодному разі не хотів перетворюватися на мінського секретаря обкому. А вважає за краще бути диктатором європейської держави.

Франак Вячорка, білоруський журналіст, медіаексперт, радник Світлани Тихановської

— Я думаю, що ми дізнаємося, що спричинило смерть після розсекречення всіх документів, після переходу від диктатури до демократії. Тому що зараз робити висновки зарано. Можливо, допомогли клани Лукашенка, КДБ та Росія. А може, й сам пішов. Зважаючи на те, що останні два роки Макей був у немилості у Лукашенка і його всіляко усунули, він просто перестав бути потрібен. І його місце зайняли люди у погонах, люди з російською біографією, з російськими зв’язками, бо саме вони допомогли у році врятувати Лукашенка від перевороту, від революції.

Навряд чи Лукашенко зараз у своєму найкращому стані. Ми розуміємо, що він втратив легітимність усередині країни. Від нього постійно йдуть чи виїжджають із країни олігархи, бізнесмени, які його ще нещодавно підтримували. Він боїться зради і лише з боку свого оточення, а й із боку Путіна. Тому Лукашенко “облизує” Путіна практично щодня, щоби той не зрадив. І все це накладається, у тому числі на його здоров’я, на його самопочуття та на його висловлювання, які він генерує щодня.

Путіну зараз замінити Лукашенка кимось і не треба, бо він виконує все, що Путіну зараз необхідно. Він такий пес на прив’язі, який гавкає у бік НАТО, лякає Україну щодня, надає всю інфраструктуру для російських військових, відправляє танки, ракети, бронемашини. Найімовірніше, він робить це все безкоштовно. Він надає гуманітарну допомогу російській армії. Ну де ви ще знайдете такого вірного союзника?

Він боїться того, що його здадуть свої ж із Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), яка переродилася у кримінальну банду. І ми бачимо, як частина цієї банди намагається уникнути відповідальності. Лукашенко та Путін це одна фракція в ОДКБ, і всі інші, які все далі й надалі відходять від цих двох хворих. Я гадаю, що більше самітів ОДКБ не буде. Ця організація створювалася, щоб захищати інтереси Росії та будувати геополітичну коаліцію проти США. Але зараз ми бачимо, що ніхто в цій коаліції не хоче бути разом із Путіним та Лукашенком.

Коли розпочалася війна Росії проти України, Лукашенко оточив себе людьми у погонах. Він зараз відбувається момент виживання, а чи не дипломатії. Він бачить, як відступають і тікають російські війська. Українці повертають все нові та нові території. Лукашенко розуміє, що успіхи Росії мізерні, і ці чиновники готові будь-якої миті його зрадити.

Макей просто перестав бути необхідним. Ми запрошували і його та інших дипломатів білоруського МЗС до діалогу. Вони бояться діалогу. Вони переконані, що ситуація не зміниться. І я думаю, що це та мета, за яку вони всі тримаються, щоб нічого не змінилося. Вони моляться, щоб залишався статус-кво, тому що він гарантує їм збереження влади в країні.

Ми можемо очікувати, що Москва ще більше розгорне російських військових, але їхньою метою буде не атака на Україну, а окупація Білорусі, щоби це продати росіянам. Мовляв, бачите, Україну ми не взяли, але бодай Білорусь як втішний приз. Також окупація Білорусі вигідна Росії для створення додаткових осередків напруження та тиску на Литву, Польщу, країни НАТО.

Наталія Радіна, головний редактор незалежного білоруського інтернет-видання “Хартія’97”

— Лукашенко страждає на параної весь час, поки перебуває при владі. Я думаю, що вона зараз тільки посилилася, бо після смерті Макея було замінено охорону, кухаря та прислугу Лукашенка. Тому очевидно, що він дуже боїться зараз за своє здоров’я, тим більше, що він читає і зарубіжну пресу, бачить висновки західних інститутів та аналітичних центрів, які говорять про те, що його життя сьогодні висить на волосинці.

Все, що зараз відбувається, лише підтверджує те, що Лукашенко сьогодні не належить сам собі. Він маріонетка і все його життя та доля сьогодні залежать лише від однієї людини — Володимира Путіна. І загалом у цю пастку він загнав себе сам, влаштувавши і масштабний розгром акцій протесту у 2020 році, і фальсифікацію президентських виборів, і, найголовніше, підтримавши війну проти України.

Павло Латушко, заступник голови Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі

— Одним із етапів реалізації сценарію білоруського плацдарму для подальшої агресії є підготовка локальних конфліктів на кордоні. Коли продається історія про те, що нібито Україна хоче атакувати територію, завдати превентивних ударів по скупченню Збройних сил Білорусі та РФ на території самої Білорусі. І це створює підтекст для того, щоб Лукашенко та Путін могли відповісти, нібито захищаючи єдину союзну державу. Все це робиться і з пропагандистським підґрунтям.

Є чотири фази: інформаційний тиск, нарощування сил та провокації, а потім уже сама агресія. До речі, провокації можуть бути не лише на кордоні з Україною, а й на кордоні з Польщею. Ми швидше знаходимося десь на другій фазі з цих чотирьох. Звичайно ж, для РФ та Білорусі відправка військ — це вже крайній сценарій. Давайте будемо реалістами. Вони ж бачать скільки гине росіян, а тут ще й білорусів треба буде на забій спрямувати на територію України. Хіба це для них найвигідніший сценарій? Ні, але він, звичайно, реальний. Ці керівники не думають про людей, але це поетапна історія.

Читайте також: Як раптова смерть очільника МЗС Білорусі пов’язана із можливим усуненням Лукашенка — думка Піонтковського (ВІДЕО)