Зміна керівництва ЗСУ, гучне інтерв’ю Путіна і допомога Україні від США: підсумки тижня підбиваємо з Михайлом Подоляком

Які є способи повернення додому вкрадених Росією українських дітей. В Україні розпочато процес оновлення керівництва Сил оборони. Чи вдасться в США розв’язати питання про виділення допомоги Україні. І оцінка інтерв’ю президента РФ Володимира Путіна американському коментатору Такеру Карлсону. Про це в ефірі телеканала FREEДOM говоримо з радником голови Офісу президента України (ОПУ) Михайлом Подоляком.

Повернення українських дітей

— Питання повернення депортованих Росією українських дітей. Розраховувати на діалог з Росією в цьому питанні не доводиться. Але до вирішення питання підключаються партнери України, створено міжнародну коаліцію з повернення дітей. Наскільки цим вдалося надати імпульс для того, щоб маленькі українці повернулися у свої сім’ї?

— Російська Федерація точно не піде ні на які зрушення. Вони починали війну не для того, щоб повернутися в русло міжнародного права. У них у цій війні були чітко продумані сценарні плани, які стосуються знищення території, населеної громадянами України. Щоб ці території були повністю знищені з точки зору розуміння, хто ми та що ми — тобто з точки зору ідентичності, визначення того, що таке Україна. Для цього були придумані об’ємні програми розселення, депортації, знищення населення на окупованих територіях.

Програма РФ з вивезення дітей передбачала вилучення сотень тисяч дітей по всій Україні. Принаймні, по тих територіях, які вони планували окупувати. І ця програма почала працювати з перших днів війни. На сьогодні нами юридично зафіксовано майже 20 тисяч випадків викрадення дітей. Повернулося, на жаль, трохи менше півтисячі дітей. Це, звичайно ж, непорівнянні цифри.

Але Російська Федерація заявляла про те, що вони вивезли з території України до 700 тисяч дітей. Гадаю, що це число перебільшене, тому що Росія завжди вирізнялася певною дурістю в пропаганді, й вони думали, що це буде сприйматися як ура-ефект у перші місяці війни. Типу подивіться, ми рятуємо українських дітей від “нацистів”.

Процес повернення дітей дуже складний. Але сьогодні він зовсім інакше сприймається глобальною спільнотою. Ця проблема вважається просто неймовірною у XXI столітті. Демократичні країни абсолютно точно не сприймають такі методики чи слова, які говорить Росія, виправдовуючи свої геноцидного типу злочини. І ці країни більш активно про це говорять на дипломатичних, інформаційних, інших майданчиках.

Гадаю, що Росія поступово прийде до необхідності юридичної відповідальності за цей вид злочинів. Ми хочемо, щоб це все було об’ємно розслідувано, щоб на лаві підсудних сиділи не тільки умовно Путін, не тільки [уповноважена у справах дітей при президенті РФ] Львова-Білова, а також і ті люди, які стояли за цим масштабним злочином. Насамперед, це департамент, яким керує заступник голови адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко. Це його департамент займався масштабним плануванням цього злочину геноцидного типу. Хотілося б, щоб усі ці люди сиділи.

І чому Росія намагається всіма силами не допустити своєї поразки? Це тільки тому, що вони розуміють юридичні наслідки за всі ці види злочинів.

Зміна керівництва ЗСУ

— 8 лютого президент Зеленський здійснив зміну головнокомандувача Збройних сил України, їх тепер замість Валерія Залужного очолює Олександр Сирський, змінюється і команда військових управлінців. Як Україна змогла донести важливу подію про зміну головкома до світу, адже Росія дуже хотіла спекулювати цим питанням?

— Почнемо з того, що повідомлення про відставку головнокомандувача ми спостерігали протягом останніх півтора року. Ці повідомлення мали продуманий пропагандистський характер. Тобто вони не містили в собі безумовний факт. А ми, як офіційні представники в даному випадку Офісу президента України, не можемо грати там, де є конспірологічні складові, припущення і так далі.

Повідомлення цих півтора року, розмови про те, що відставка головкому неминуча, що є конфлікт [між Зеленським і Залужним] — це все мало конкретну мету — деморалізація суспільства і армії.

Я сумніваюся, що нам потрібно було б підігравати цим прагненням до моменту, поки не виник сам факт. А факт виник в останні дні. І про це вже багато було сказано, і сам президент прояснив свої мотивації. Щойно факт виник, ми можемо коментувати — чому це сталося, які це матиме наслідки тощо.

Два роки війни — це довгий проміжок часу. Дійсно, накопичуються певні протиріччя на різних рівнях, накопичуються невирішені проблеми, накопичується різне бачення тактичних можливостей під час реалізації спільної стратегічної мети.

Для мене очевидно, що у військового і політичного керівництва, попри прізвища, стратегічна мета — це деокупація наших територій. І тільки через деокупацію, звільнення всіх територій можливе закінчення війни в такий спосіб, що ця війна не буде відновлена.

Тим не менш, є тактичні завдання, які мають бути реалізовані в межах загальної стратегії, і є політична відповідальність.

Політичну відповідальність як людина, яка перебуває на обраній посаді президента України, несе пан Зеленський. Ба більше, це прямі вертикалі його підпорядкування. І президент ухвалює відповідні рішення, якщо він бачить, що ми впадаємо в певну стагнацію, що у 2024 році ми поки що не розуміємо, як рухатимемося далі. Є проблема з ресурсами, є деяка дивна поведінка окремих наших партнерів. Витратність війни для наших партнерів поступово наростає, а це викликає додаткові хвилювання у них. І, крім того, світ починає дедалі більше хаотизуватися — дедалі більше ескалацій, дедалі більше війн, тому що інші держави з авторитарними політичними режимами або терористичні організації починають поводитися більш нахабно, тому що бачать модель поведінки Росії і бачать безкарність.

Нам потрібно мати відповіді на кілька запитань. Перше питання: стратегія незмінна, але чи є тактичні дії, які дадуть змогу цю стратегію реалізувати у 2024 році? Друге: як швидко ми змінимо системи управління у Збройних силах України для того, щоб з огляду на накопичені дефіцити ми мали альтернативні способи ведення бойових дій? Третя складова — комунікація на рівні політичного та військового керівництва має бути оптимальною та довірчою. Якщо виникають якісь протиріччя, і вони мають накопичувальний, нерозв’язний характер, то працювати синхронізовано не вийде.

Але політичну відповідальність за всю ситуацію несе, звичайно ж, президент України. І він має право обирати ті тактичні рішення, які приводитимуть до реалізації спільних завдань.

Війна вносить корективи та вимагає ухвалення різних рішень, які можуть відрізнятися сьогодні від учорашнього або від позавчорашнього рішення.

Війна — це не лінійна подія з позитивною конотацією. Війна — це безліч дрібних, великих криз, кожна з яких змінюватиме те рішення, яке вчора вам здавалося оптимальним.

Для мене дивно чути, коли люди кажуть: а ви три місяці тому говорили, що щось буде йти ось так, по такій колії, що не буде якихось кадрових рішень. Хотілося б, щоб люди розуміли, що якщо сьогодні якесь рішення може не вимагатися, то завтра воно може знадобитися. Різні рішення, різноспрямовані, і часто ці рішення можуть вступати між собою в протиріччя.

Проблемність питання допомоги Україні від США

— Сенат США ухвалив рішення для подальшого розгляду законопроєкту про виділення допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню в пакеті в сумі 95 млрд доларів, з них для України передбачено 61 млрд. Тепер за процедурою має пройти ще одне голосування, ймовірно, воно відбудеться наприкінці лютого. Які ваші прогнози — чи вдасться в підсумку Конгресу США схвалити допомогу для України?

— Військовий бюджет США у 2024 році становить трохи менше ніж 900 млрд доларів (886 млрд доларів, — ред.). Це бюджет Пентагону. Військова допомога Україні від США — це 7%.

Нам із вами здавалося б немислимим, що тут потрібно вести якусь дискусію. Тому що 7% бюджету ви витрачаєте на війну проти ключового опонента, прописаного у вашій доктрині національної безпеки. І, таким чином, вирішуєте чотири завдання. Перше — зміцнюєте свою репутацію як ключового глобального лідера. Друге — фіксуєте міжнародне право на новому рівні і правила, за якими можна або не можна жити. Третє — повністю знищує і репутацію, і ВПК, і армії, і просто Росії як такої. І, нарешті, четверте — фінансуєте власну військову економіку. Причому в цій військовій економіці ви доводите перевагу своєї зброї.

Здавалося б, усе це очевидні речі. І що ми маємо? Ми маємо абсолютний перекіс внутрішнього політичного порядку денного над зовнішнім. Це допустимо? Так. Для сучасного світу пріоритети визначаються, виходячи з майбутньої електоральної ситуації. Ось у США така ситуація.

Що стосується голосування, яке відбулося в Сенаті. Воно запустило можливу процедуру підсумкового загального парламентського голосування щодо пакетів допомоги Тайваню, Україні та Ізраїлю. Це голосування показує, що у переважної більшості серед демократів і серед більшості республіканців є розуміння необхідності профінансувати зовнішньополітичні програми підтримки. Тому що це визначатиме подальше ставлення до Сполучених Штатів, подальший вплив США на глобальні процеси та подальші правила, у яких США самі ж перебуватимуть. І як матеріальний підсумок усього цього — визначатимуть, наскільки Сполучені Штати змушені будуть переглядати свої безпекові програми, і як вони будуть їх фінансувати.

Якщо Росія залишиться в нинішньому вигляді, тоді 61 млрд доларів [для України] — це будуть копійки порівняно з тим, що необхідно буде витрачати на переформатування або утримання світу від сповзання в масштабну багатотериторіальну війну.

Інтерв’ю Путіна

— Американський скандальний журналіст Такер Карлсон опублікував своє інтерв’ю з Путіним. Що ви думаєте про цю розмову? Де найнебезпечніші тези і як їх відбити?

— На мій погляд, немає жодної цінності в цьому інтерв’ю. Воно не вирішило жодних прикладних, тактичних завдань навіть для самого Путіна. Для Карлсона, напевно, воно вирішило завдання, що він трошки потішив своє его і трохи ще гіпертрофував його. Це його право.

Путін не вплине ні на які аудиторії. Путін ще раз показав, що він неспроможний з точки зору пояснення природи цієї війни, неспроможний з точки зору інтелектуального осмислення того, що сьогодні відбувається у світі.

Путін мало освічений, це очевидно зараз. І люди починають усвідомлювати це, вони бачать абсолютну убогість його мислення.

Третя складова — все, що Путін розповів, абсолютно не цікавить, наприклад, потенційного виборця Республіканської партії Сполучених Штатів. Тобто він абсолютно не потрапив у їхні очікування, у їхні думки. Це люди прості, для них важливі інші питання. А розповідати фейкову історію про те, що в Рюриковича щось трапилося, тому я сьогодні вбиваю ракетами дітей у Харкові, це для людей не буде працювати.

Його тези щодо переговорного процесу абсолютно нікчемні, вони повторюються раз за разом. Коли Путін вимовляє слово “переговори”, то будь-який журналіст має уточнити: так виведіть війська з чужої території, тоді у вас відкривається вікно можливостей для переговорного процесу. А якщо ви перебуваєте на території іншої країни, продовжуєте вбивати громадян цієї країни, продовжуєте щоночі відправляти туди ракети, то це не про переговори. А ви вимагаєте не переговорів, ви вимагаєте можливість ще раз зачитати ультиматум, вимагати капітуляції, щоб країна після двох років опору здалася.

Путін багато разів говорив, що відкритий до діалогу. Але на це вже ніхто не звертає увагу. Тому що сьогодні в євроатлантичній політиці зафіксовано розуміння, що перше — будь-яка домовленість компромісного плану з Путіним означатиме масштабування війни на завтра. Друге — будь-яка компромісна домовленість із Путіним означатиме масштабування війни на інших територіях. Третє — будь-яка компромісна домовленість із Росією означатиме наростання війни в інших форматах: інформаційному, у холодному форматі, у терористичному форматі. І четвертий пункт — Путін не зупиниться у війні проти України, як і проти інших пострадянських країн, якщо в самій Росії залишиться путінська вертикаль влади.

Мені здається, це інтерв’ю чудово зафіксувало недалекість, інтелектуальну обмеженість і абсолютну безперспективність будь-яких діалогових форм із Путіним.

Читайте також: Президент Зеленський змінив головнокомандувача ЗСУ: чи вдасться Олександру Сирському переломити ситуацію на фронті, обговорюємо з військовим експертом Денисом Поповичем