Жителям прифронтового міста Часів Яр волонтери допомагають водою та продуктами — репортаж FREEДОМ (ВІДЕО)

Доставка продуктів і води для тих, хто майже повністю відрізаний від благ цивілізації, — практично нездійсненна місія. Але тільки не для волонтерів. Щохвилини ризикуючи своїм життям, волонтер Євген Ткачов робить те, на що багато хто не наважується. Військова кореспондентка телеканалу FREEДОМ Анастасія Волкова вирушила в одну з таких небезпечних місій разом із волонтерами. 

“Залежно від попутного завантаження, в машину входить води на 35 або 40 осіб. Виходить, якщо двома машинами води вистачить на 300 осіб, це на день. Ми їздимо туди і назад по кілька ходок”, — зазначає волонтер.

Часів Яр на Донеччині перебуває на лінії вогню, його постійно обстрілюють російські війська, тож Євген Ткачов вимушено виїхав із міста і живе зараз в іншому місці. Але не забув про малу батьківщину і щодня привозить туди воду та корм для тварин. Адже це те, чого найбільше потребують сьогодні місцеві жителі.

“У машині — близько тонни води та близько 100 кг собачих і котячих кормів. Мої 90 кг і бронежилет. Тож, ще центнер. З напарником на день максимум 10 ходок робимо, тому що, на жаль, десь після обіду тут починається обстріл саме дороги. Тому після обіду вода не варта дірочок у нашому тілі і в наших машинах”, — розповідає волонтерка.

Рано-вранці жителів міста Часів Яр ще можна зустріти на вулицях. Люди зайняті пошуком їжі та води. Вони вже звикли до постійних обстрілів і навчилися виживати під вогнем окупантів. Після обіду місто стає порожнім — російські війська нарощують частоту обстрілів, жителі ховаються в укриття.

“Вчора дуже багато прилітало. Гаражі горіли і в одній частині міста, і в іншій, і в третій”, — каже Ткачов.

Найбільш постраждалий район міста, який місцеві називають “Канал”, розташований найближче до сусіднього Бахмута, тут проживає ще вісім осіб.

Тамара — одна з восьми жителів, які ще залишаються в найнебезпечнішій частині міста. Через постійні обстріли не кожен волонтер наважується сюди доїхати. Не розраховуючи на допомогу, люди тут збирають дощову воду. Приїзду Євгена Тамара дуже рада.

“Ставлю бочку, каструлі, з даху збираю (дощову воду, — ред.). З одного боку дах перекрила плівкою, бо розбито все”, — пояснила жінка.

Через обстріли російських окупантів Тамара частково втратила слух. Та, попри все, місцева мешканка відмовляється від евакуації.

“Чесно сказати — нікуди не хочу. Свої стіни, як то кажуть, гріють”, — каже вона.

Тисячі квартир у місті сьогодні розбиті. Усе це – наслідки так званого “русского мира”, який принесли на українську землю російські окупанти.

“У населеному пункті Часів Яр залишається близько 1 тис. мирних жителів. Щойно разом із волонтером розвозили воду і відвезли в найбільш обстрілюваний район міста, це район “Канал”. Там потрапили під атаку ворожого безпілотника, його збили українські військові, а ми відбулися легким переляком”, — розповідає кореспондентка.

Пенсіонерка Надія теж вийшла до волонтерів по воду та корм для котів і собак. Розповіла, як напередодні російські снаряди розбили кілька сусідніх будинків.

“Попало сюди добре. Почула, що починається і втекла в підвал. Усі втекли. Але потім вийшли. Обстріли — щодня, ми вже до цього звикли і знаємо графік. Але не можемо звикнути до того, що в нас немає води. Чекаємо дощу, збираємо всю воду, — у мене он бочки стоять. Але вони вже всі порожні”, — каже мешканка Часів Яру.

Щодня без вихідних Євген зі своїм напарником відвозить питну воду жителям Часового Яру. Чоловік каже, не може кинути своє місто і людей, яких він давно знає, сам на сам із бідою. Тому допомагатиме мирним людям стільки, скільки зможе.

Читайте також: У Харківський екопарк повернулося понад сто тварин (ВІДЕО)

Як повідомлялося раніше, у зруйнованому і замінованому селі Петрівка Харківської області зараз живе лише одна мешканка — 69-річна Ганна Шматько. Вона повернулася сюди на початку літа, щоб доглядати за своїм будинком. Переїжджати до Харкова пенсіонерка планує тільки після настання морозів.