Як росіянам здатися в полон або знайти своїх рідних, які воювали в Україні: деталі державних проєктів “Хочу жити” і “Хочу знайти” від Віталія Матвієнка

Сотні російських солдатів здалися в полон ЗСУ через проект Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими “Хочу жити”. На відміну від Росії, Україна виконує всі вимоги Женевських конвенцій щодо поводження з військовополоненими. А спостерігають за їх дотриманням представники Міжнародного комітету Червоного Хреста та інших міжнародних організацій.

Також на початку року розпочав роботу проєкт “Хочу знайти” — єдиний центр пошуку військовослужбовців російської армії в Україні.

Як здатися в полон

“Хочу жити” — державний проект Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими за підтримки Міністерства оборони України та Головного управління розвідки. Створено для військовослужбовців збройних сил РФ і республіки Білорусь з добровільної здачі в полон.

Тим, хто здається в полон, гарантується:

• дотримання Женевських конвенцій щодо поводження з військовополоненими;
• надання допомоги та спостереження за умовами перебування військовополонених Міжнародним комітетом Червоного Хреста і юридичний супровід з боку інших міжнародних організацій;
• триразове харчування, медичне обслуговування, можливість регулярного зв’язку з рідними;
• можливість за добровільним бажанням обміну на військовослужбовців Збройних сил України, які перебувають у полоні в Російській Федерації;
• можливість просити притулок в Україні або інших країнах Європи.

У Telegram-каналі “Хочу жити” з’явився запис розмови російського військового. Денис перебував на Донецькому напрямку. Своєму другові він повідомив, що з 25 осіб у його підрозділі після штурму повернулися тільки шестеро. За словами солдата, командири вже цілих два полки поклали, але просунутися так і не змогли, хоча російські пропагандисти розповідають про перемоги. Тіла загиблих російські військові не забирають, а знищують.

Четверо російських військовослужбовців 51-го розвідувального батальйону “Пересвет”, які втекли з поля бою, розповіли про масштабні втрати російської армії під Бахмутом. Вони стверджують, що їхній 3-й армійський корпус втратив до 80% живої сили. Командування вперто відправляє особовий склад на самовбивчі штурми не тільки без підтримки артилерії, а й без спорядження.

“Усе, чим ми користуємося — автомати, РПГ, кулемети, — усе це було знайдено, усе це ми намародерили… Наприклад, людину з чужого підрозділу вбило, вона лежить з автоматом, а ти йдеш повз. Підібрав автомат, привіз його сюди — і все це лунає серед новобранців”, — з публікації в Telegram-каналі проєкту “Хочу жити”.

98% поранених на війні проти України російських військових змушують повернутися на поле бою.

Киришев Артем із 25-ї бригади збройних сил Росії після поранення замість лікування та реабілітації отримав наказ іти в бій. А після відмови, його та ще трьох російських військовослужбовців командири відправили у так звану “яму”. Офіцери пообіцяли відправити поранених відмовників у “Шторм-Z”, тобто на забій. Кіришев написав скаргу до військової прокуратури. Він пише, що готовий сісти до в’язниці, але хоче залишитися в живих.

Контакти проєкту “Хочу жити” для російських військових, які хочуть добровільно здатися в полон і зберегти собі життя:

• Telegram або WhatsApp — +38 (093)-68-86-888, +38 (097)-68-86-688
• чат-бот

Як знайти рідних

9 січня 2024 року у відповідь на постійні запити про пошук зниклих безвісти російських військовослужбовців, які надходять до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, в Україні розпочав роботу Єдиний центр пошуку військовослужбовців російської армії в Україні “Хочу знайти“. За перший місяць роботи гуманітарний проєкт отримав кілька тисяч заявок. 4 669 із них уже опрацьовано. 112 осіб відшукали серед військовополонених, 29 із них уже повернулися в Росію в межах обмінів.

“За двома заявками були ідентифіковані військовослужбовці, які в минулому побували в українському полоні й повернулися додому за обміном у 2022 і 2023 роках. Після повернення з полону, їх знову відправили на війну, де вони і зникли безвісти. Також знайдено 12 загиблих військовослужбовців армії РФ, чиї тіла/залишки були зібрані українськими пошуковими групами та попередньо ідентифіковані”, — з публікації в Telegram-каналі проєкту “Хочу знайти”.

Кремль прагне перекрити росіянам можливість відшукати своїх близьких. “Роскомнадзор” заблокував доступ до сайту проєкту “Хочу знайти” на території Росії. Залишити заявку на пошук зниклого безвісти російського військовослужбовця ви можете в Telegram-боті проєкту “Хочу знайти“. Це — єдиний центр пошуку військовослужбовців армії Росії в Україні. Він надає всю інформацію по людині, яка є в офіційних органів України.

Деталі проєктів “Хочу жити” і “Хочу знайти”

Детальніше про “Хочу жити” і “Хочу знайти” в ефірі телеканалу FREEДOM розповів спікер проєктів Віталій Матвієнко.

— Також про “Хочу жити” можна дізнатися в ефірі телеканалу FREEДOM, ми регулярно показуємо тематичні ролики, вони містять QR-коди, що відсилають глядачів на офіційні ресурси проєкту. Чи є у вас інформація, наскільки ефективним є такий канал зв’язку, чи звертаються до проєкту “Хочу жити люди, які дізналися про вас саме через FREEДOM?

— Перш за все, хочу подякувати вам за таку допомогу і комунікацію, донесення інформації до росіян, які хочуть зберегти своє життя і здатися в полон за проєктом “Хочу жити”.

Канал FREEДOM входить до топ-10 каналів за комунікацією.

Коли заповнюють анкету, один із пунктів — за яким каналом зв’язку ви дізналися про проєкт “Хочу жити”. І канал FREEДOM якраз входить у топ-10.

— У вас же є ще й проєкт “Хочу знайти” — через нього родичі можуть знайти російських військовослужбовців, які зникли на фронті. Хто звертається, кого шукають і як часто вдається знайти і дізнатися інформацію про зниклого?

— Проєкт “Хочу знайти” з’явився відносно недавно. До цього був тільки “Хочу жити”, і в нього, крім військовослужбовців, які хочуть зберегти своє життя, почали звертатися дружини, матері, які шукають інформацію про своїх рідних, що служать у лавах окупаційної армії РФ. З літа ми отримали близько 3000 таких звернень. І Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими було ухвалено рішення запустити гуманітарний проєкт для росіян, які шукають своїх рідних, військових на території України. Чому так сталося? Почнемо з того, що в Росії багато хто не отримує необхідної інформації про своїх військових.

— Її свідомо приховують?

— Це приховується свідомо з низки різних причин. Наприклад, щоб не виплачувати виплати, призначені російським військовослужбовцям, також, щоб приховувати кількість втрат. Плюс люди не знають, що сталося з їхнім родичем, — військовослужбовця оголошують зниклим безвісти, і питання закривають.

І було ухвалено рішення запустити гуманітарний проект “Хочу знайти”, щоб громадяни Російської Федерації від офіційного джерела з території України змогли отримувати інформацію у своїх рідних. Або ж він перебуває в полоні, або в нього дійсно статус зниклого безвісти, або ж він загинув і тіло перебуває на території України, або загиблий — і тіло перебуває на території Росії. Останнє можливе, коли відбувається репатріація тіл загиблих.

У нас був випадок, коли росіянка звернулася в проєкт “Хочу знайти”, вона отримала від нас офіційну відповідь, що її родич загинув, і тіло вже понад два місяці перебуває на території Росії. Звісно, з такою інформацією вони повинні йти до своїх представників влади і вимагати:

• видати тіло загиблого, яке перебуває в РФ;
• якщо ж тіло загиблого перебуває на території України, то рідні від військової влади в РФ повинні вимагати провести репатріацію тіл;
• якщо статус військовополонений — вимагати, щоб йому встановили статус військовополоненого вже на території Росії, щоб його внесли до списку на обмін. У такий спосіб стимулюватимуться обміни полоненими, що добре і для України, бо ми зможемо повертати додому наших захисників і захисниць.

— Одна справа, коли людина потрапила в полон, вона сама надає всі свої дані, і з цим простіше. Якщо це загиблий російський солдат, як відбувається ось у цьому випадку впізнання? Адже не завжди ж при вбитому можуть бути документи.

— Абсолютно вірно. Що стосується ідентифікації тіла, це дуже складний і не швидкий процес. Природно, що на війні каліцтва різні, аж до того, що людину дуже складно впізнати, скажімо, тільки за зубами. Або ж на тілі може бути татуювання. Коли родич із Росії заповнює анкету в проєкті “Хочу знайти”, він має вказати всі ці нюанси людини, яку він шукає — фотографії татуювань, шрамів, аж до зубної карти.

Уся ця інформація обробляється. “Хочу знайти” працює з кількома базами — як із закритими, так і відкритими. В Україні є гуманітарний проєкт [з повернення загиблих військових] “На щиті”. Ці хлопці вже знайшли та підтвердили понад 70 тис. загиблих росіян армії Росії.

Якщо родич звертається через Telegram-бой “Хочу знайти“, то чат-бот і одразу може видати інформацію. Припустимо, якщо людина перебуває в полоні, то чат-бот видає інформацію: статус військовополонений, він перебуває там-то. Якщо загинула — теж з’явиться інформація.

Але якщо інформацію щодо людини, яку шукають, ще не опрацьовано, то можна повторно написати в чат-бот — писати раз на місяць достатньо.

— Скориставшись проектом “Хочу жити”, російські військові можуть добровільно здатися в полон. Російська пропаганда вже демонізувала Україну, розповідаючи про жахи українського полону. А які умови утримання насправді?

— Пропаганда Росії досить потужна. І те, що вони говорять про поводження з російськими військовополоненими в Україні, це вони прямо пропорційно говорять те, як вони поводяться з нашими військовими, що перебувають у їхньому полоні.

Україна — демократична держава, яка дотримується норм гуманітарного права, норм Женевських конвенцій з питань поводження з військовополоненими.

Полонені перебувають у дуже комфортних умовах. Я кілька разів був у таборі для військовополонених, щоразу, коли приїжджаю, у них щось новеньке — наприклад, проводяться ремонти, новий кабінет медсанчастини. Вони дійсно перебувають у шикарних умовах.

Що стосується самих військовополонених, то вони різні. Є ті, які з промитими пропагандою мізками, їх уже нічим не виправиш. Це, по суті, порожні всередині люди.

Ті, які здаються за проєктом “Хочу жити”, це люди, які адекватно оцінюють ситуацію всередині їхньої країни. Вони розуміють, хто такий Путін, що таке путінський режим і чим це загрожує, насамперед, для Росії і росіян загалом.

Але у них немає можливості втекти з території Росії. Вони прекрасно розуміють, що будуть примусово мобілізовані у зв’язку з тим, що деякі з них військові у відставці, деякі в запасі й офіцери.

— А були випадки, коли після обміну їх знову повертали в Україну?

— Це нормальна практика для території Росії. І в них не те, щоб була нестача людей. Тому я не знаю, чим вони керуються в цьому плані.

Після обміну є період реабілітації, як правило, це мінімум два тижні. Вони перебувають у так званих реабілітаційних центрах, після чого їх знову відправляють на фронт. Природно, що шанси на виживання в такого солдата близькі до нуля, тому що багато хто з них до цього отримав поранення.

— А знаючи про те, що тебе обміняють і потім знову пошлють на фронт, і це буде циклічно. Або якщо російський солдат потрапив у полон, побачив ставлення, зрозумів, що російська пропаганда бреше. Вони можуть відмовитися від обміну?

— Той, хто здався за проєктом “Хочу жити”, має таке право. У нього є право залишитися в полоні до кінця війни.

Той, хто був узятий у полон під час бою, автоматично потрапляє в список на обмін.

Тобто для тих, хто здається за проєктом “Хочу жити”, шансів не повернутися назад на фронт набагато більше.

Цікаво, що в перший рік існування проєкту “Хочу жити” більшість тих, хто здався в полон, хотіли повертатися назад до Росії, це їхнє право.

Є ті, які не хочуть повертатися. Для них полон — це, по суті, спосіб вижити, пережити цей жах.

І їм краще, і для України краще, що він пересидить війну в полоні.

— Пригадується епізод із бойовиком загону “Шторм-Z” військової компанії “Вагнер”, до якого набирали ув’язнених із російських в’язниць. Коли він потрапив у полон, він сказав: “Якщо я повернуся в Росію, на мене чекає термін. Тому я спеціально записався в ПВК “Вагнер”, щоб прийти на територію України і відразу ж здатися”. Такі категорії теж трапляються до вас?

— У нас є випадки, коли в людини з моменту отримання повістки до моменту потрапляння в полон минув тиждень.

— Тобто вона усвідомлено йшла здаватися в полон?

— Це адекватний, несудимий, нормальний середньостатистичний росіянин. Ось йому так пощастило.

Що стосується ув’язнених, особливо часів “пригожинського” призову (засновника ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина ліквідували в Росії 23 серпня 2023 року, — ред.), — у них не було можливості здаватися в полон за проєктом “Хочу жити”. Вони могли потрапити в полон тільки під час бою — підняти руки і здатися самостійно, або їх взяли в полон. У них навіть наказів не було про можливість здачі в полон. У них був наказ — іти вперед. Це були “м’ясні штурми”. “Зеками” і мобілізованими прикривалися основні військові підрозділи, ними навіть розміновували поля.

У них просто не було можливості здатися за проєктом “Хочу жити”. У них і телефони забирали, у них не було комунікації, щоб можна було нам повідомити свої позиції, де вони перебувають.

А кожна операція зі здачі в полон за проєктом “Хочу жити” — це індивідуальна операція.

Є специфіка напрямку, специфіка погодних умов, рельєф. Багато факторів. Кожна здача в полон — це окрема операція, якою займаються наші фахівці. Можуть здаватися як по одному, так і групами, можуть і з технікою. Як правило, ті, хто здається, володіють цінною інформацією, яку вони нам надають.

— Якщо розділити можливості проєкту “Хочу жити”. Чи може це бути людина на території Росії, яка щойно отримала повістку і йде на війну в Україну з однією метою — здатися? Чи може це бути дезертир, який втік із фронту? Чи може це бути людина, яка перебуває на тимчасово окупованій території?

— Ви описали всі категорії, які можуть бути. У нас лінія фронту велика, війна триває довго, і не може бути якогось одного вектора, за яким здаватимуться, наприклад, тільки мобілізовані.

Серед тих, хто здався за проєктом “Хочу жити”, є і кадрові військові, і кадрові офіцери.

Нагадаю, минулого року була історія про Данила Алфьорова. Це кадровий військовий, який зміг за проєктом “Хочу жити” врятувати життя 11 своїм товаришам по службі та вийти сам. У нього історія дуже цікава. Його свої ж посадили в “яму”. Він був на межі того, що його в російській армії можуть розстріляти. Це називається “обнулення людини” — немає людини, немає справи, все нормально, типу безвісти зниклий.

Данило зміг врятувати 11 своїх товаришів по службі, виходив сам наприкінці, у нього це вийшло. Він дуже цікава людина, з ним цікаво спілкуватися. Це кадровий військовий, із самого дитинства був у Суворовському училищі, потім навчався в Московському вищому військовому училищі. Він почав служив ще до повномасштабного вторгнення, але йому не сподобалося ставлення офіцерів до офіцерів навіть, і він пішов у запас. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, він знав, що його можуть мобілізувати, але намагався максимально уникати цього. Щойно його мобілізували, Головне управління розвідки України стежить за такими кадровими військовими, або за тими, які перебувають у запасі і їх можуть мобілізувати.

Із Данилом зв’язалися, він погодився на співпрацю, був дуже корисний, надав дуже необхідну інформацію для розвідки, для Сил оборони України загалом. І коли він був уже в Україні, він розповідав жахи, які творилися всередині російської армії. Морально-психологічний стан армії РФ дуже низький. Так, їх багато, ось тільки під Авдіївкою загинуло 47 російських військових.

Але чисельність їхньої армії — це просто кількість. У них культу ціни життя людини.

— Цей офіцер вивів 11 своїх товаришів по службі, тобто він із ними проводив якусь роботу. Це ж не те, що сказав “ходімо”, і всі пішли. Напевно там опір був?

— Він боявся, тому що не знав, як відреагують товариші по службі. У них є страх.

У принципі, солдатом армії РФ керується страх. Дуже зручно керувати такими людьми.

У них страх дуже великий. Але Данило розумів, що відбувається всередині навіть тієї ділянки, де він перебував. Після відмови виконувати завдання його забрали на “яму”. І йому, по суті, пощастило. Його повернули туди ж, де він служив, але вже в статусі відмовника, зрадника. Тобто за будь-якого завдання його посилатимуть туди, звідки він не повернеться. Ба більше, він там зустрів людину, яка його заарештовувала, і він йому сказав: “О, ти ще живий. Дуже дивно, ми думали, тебе вже немає”.

Тому ця людина заслуговує на повагу. Він зміг врятувати 11 своїх і вийти сам. І зараз він служить у “Російському добровольчому корпусі”, захищаючи вже Україну і звільняючи Росію від путінського режиму.

І підбиваючи підсумок нашої бесіди, ще раз нагадаю:

• проєкт “Хочу жити” — це державний проєкт України з добровільної здачі в полон для російських військовослужбовців, які не хочуть воювати проти України;
• проєкт “Хочу знайти” — це гуманітарний проєкт України для родичів російських військовослужбовців, які не можуть знайти інформацію всередині своєї країни, але можуть отримати офіційну відповідь від України. І з цією інформацією вони вже можуть іти до своїх представників і вимагати обміну полонених або повернення тіл загиблих.