Як “Медуза” і The Insider розслідують воєнні злочини РФ: з керівниками видань поспілкувався Мацука

Хто віддавав накази та прораховував траєкторії для російських ракет, якими атакували житлові будинки та цивільні об’єкти? Як ЗМІ знайшли поіменний список усіх причетних? Трагедія в Бучі: які нові докази знайшли журналісти-розслідувачі та про що вони свідчать? Які кримінальні справи та тюремні терміни загрожують зараз журналістам за незалежні розслідування про воєнні злочини? Відповіді на ці запитання — у матеріалі шеф-редактора телеканалу FREEДOM Олексія Мацуки.

Вбивці на дистанційці

Видання The Insider відоме за низкою розслідувань, які наробили галасу в усьому світі. Спільно з Bellingcat вони публікували матеріали про катастрофу малайзійського лайнера МН-17, про вбивство Бориса Нємцова, про замах на життя Навального, отруєння Скрипалів у Солсбері. The Insider розслідував гучні факти корупції в Росії. Але з початком війни акценти змінилися. На першому місці для видання опинилися воєнні злочини та їхні виконавці.

Одним із найгучніших розслідувань став матеріал “Вбивці на дистанційці” — про тих, хто і як наводить керовані ракети на українські цивільні об’єкти.

Журналістам видання вдалося знайти повні дані 30 військових інженерів. Більшість з яких у минулому прості айтішники та навіть розробники комп’ютерних ігор.

“Важливо з соціально-психологічного погляду подивитися на портрет цих людей, які спокійно, холоднокровно вбивають тисячі ні в чому невинних людей, і виявити, що це насправді не якісь людожери, а начебто звичайні молоді хлопці, програмісти, які, якби ми їх просто зустріли на дні народження або на якійсь вечірці, то навіть не зрозуміли б, що вони від нас із вами чимось відрізняються”, — каже засновник видання The Insider Роман Доброхотов.

Щоб встановити імена цих людей, розслідувачі проаналізували дані тисяч випускників провідних військових інститутів Росії, що спеціалізуються на ракетобудуванні. Основний інтерес становили ті, хто згодом влаштувався до Головного обчислювального центру (ГОЦ) збройних сил Росії. Саме там, за даними журналістів, обчислюють траєкторії ракет. Після цього репортери перевірили метадані телефонних розмов і встановили зв’язок між ракетними обстрілами та їхніми конкретними виконавцями.

І як сказав Роман, найстрашніше в цій ситуації, що всі ці люди не відчувають провини, мовляв, наводити ракети — це ж не стріляти з автомата на лінії фронту.

“Я розумію, перший раз ракета пролетіла не туди, влучила в житловий будинок, вони всі там ахали, охали, мовляв, як же так вийшло. Але протягом року ці ракети постійно падали на житлові райони, туди, де навіть близько не було ніяких військових об’єктів. Тобто людина, яка продовжує в цьому брати участь, уже прийняла для себе рішення, зробила свій вибір. І, звісно, дивує, що люди, з якими ти 30 років жив в одній країні, а в період, коли країна перетворюється на гітлерівську диктатуру, їхня більшість (я б сказав, 30% населення) спокійно, холоднокровно готові брати в цьому участь. І не відчувають при цьому жодних докорів сумління”, — продовжує Доброхотов.

При цьому ці люди могли зробити інший вибір. Аж до того, щоб виїхати за кордон. І коли вони кажуть, що в них через доступ до держтаємниці забрали закордонні паспорти, то можна за внутрішнім російським паспортом виїхати в ту ж Вірменію, а звідти перебратися далі. Можна було перейти на іншу роботу. Але вони добровільно вирішили стати воєнними злочинцями.

“Важливо, щоб такі пересічні люди, які беруть участь у воєнних злочинах, знали, що їхні імена будуть відомі, що рано чи пізно до них дійде правосуддя. Що відповідальність буде не тільки у ГРУшників, ФСБшних генералів, а й у рядових злочинців. Що про них дізнаються їхні родичі, знайомі, друзі, що вони не зможуть виїхати за кордон узагалі ніколи”, — зазначає засновник The Insider.

За кордоном це розслідування наробило галасу. А в самій Росії The Insider, як десятки інших опозиційних ЗМІ, заблокований. Блокування можна обійти через VPN, але й цей спосіб уже не завжди працює.

“Блокування розвиваються дуже активно, зокрема намагаються блокувати і VPN. Йде постійна гонка між тими, хто намагається встановлювати собі VPN, і блокувальниками. Складно передбачити, як розвиватиметься ситуація, але поки що на трафік найбільше впливає саме ось цензура в інтернеті”, — каже Роман Доброхотов.

Попри перешкоди з боку влади, аудиторія The Insider з початку повномасштабної війни навіть зросла. Публікації видання доступні у Twitter та Instagram, а також на поки що не забороненому в Росії YouTube.

А ось сама редакція працює з-за кордону. Більша частина команди виїхала з Росії ще до вторгнення, коли на Романа та інших співробітників завели кримінальні переслідування і проводили обшуки. Як і ще одна редакція — одне з найвідоміших опозиційних медіа в Росії, “Медуза”.

Диявол у деталях

Журналістськими розслідуваннями “Медуза” займається вже майже 10 років. І вже рік шукають дані про воєнні злочини. Наприклад, журналісти буквально по крихтах відновлювали події, що відбулися в Київській області під час вторгнення російських військ. І, зрозуміло, що їх цікавили події в Бучі.

Головний редактор “Медузи” Іван Колпаков розповів, що було принципово важливо довести, що там справді відбувалося, в той момент, коли з Москви на всіх рівнях заявляли, мовляв, усе це “постановка”.

“Ми вивчали пропагандистські наративи навколо Бучі. І нам вдалося отримати відеозапис із коптера. Він був зроблений українцями, коли в Бучі перебували [російські] війська. За цим кадром можна чітко визначити, по-перше, що це росіяни, що російські війська там перебували. Там видно тіла [вбитих жителів Бучі]. До цього тільки були доступні супутникові знімки. Вони були поганої якості. Їх The New York Times першим дістав. А ось чітких зображень убитих не було. А це запис, де дуже чітко видно зображення вбитих”, — розповідає Колпаков.

Розслідувачі “Медузи” першими довели, що жителі Бучі в другій половині березня 2022 року гинули не внаслідок бойових дій.

Зокрема, одна зі смертей потрапила на зйомку з дрона. Людина на велосипеді пересувалася вулицею Вокзальною в Бучі. На перпендикулярній вулиці стояла колона БМП. У той момент, коли велосипедист повертає на вулицю Яблонська, з боку однієї з бойових машин з’являється дим, схожий на наслідки пострілу. Тіло людини з велосипедом згодом, у квітні, було знайдено на перетині Вокзальної та Яблонської вулиць.

“Нам потрібно було незалежним чином упевнитися, що цей відеозапис справжній. Ми це зробили за тінями. Річ у тім, що в різний час дня, в різні місяці, в різні пори року тіні по-різному виглядають. Якщо в тебе є якийсь об’єкт, ти розумієш його висоту, то ти можеш виміряти ці тіні. Наприклад, на відео був ліхтарний стовп, у нього є ДСТУ з параметрами. Тому можна було визначити довжину тіней. Наш науковий редактор зробив розрахунки. І два вчених — один український, інший російський — незалежно підтвердили наші розрахунки. І було абсолютно зрозуміло, що це все сталося, коли росіяни перебували в Бучі”, — пояснює головний редактор “Медузи”.

У Росії проводити розслідування про війну зараз небезпечно. “Медуза” стала першим великим виданням, оголошеним у РФ “іноземним агентом”. А потім її визнали “небажаною організацією”.

“Бути “небажаною організацією” — це означає бути повністю поза законом всередині Росії. Це означає, що будь-яка взаємодія з “Медузою” кримінально карається. Ти лайкнув наш пост, зашейрив нашу статтю в якій-небудь соціальній мережі, дав коментар “Медузі”, профінансував “Медузу” — це спочатку карається штрафами, а потім уже в’язницею. 5-6 років позбавлення волі дають тим, хто фінансує “Медузу”. Тобто будь-який приватний донат гіпотетично може стати фігурантом кримінальної справи”, — зазначає Колпаков.

У Росії сайт заблокований. Щоб дійти до глядача, читача “Медуза” пішла в Instagram, у Telegram у видання є канал “Отдельный лайфхак”. За словами Колпакова — це подкасти, які виходять на 10 платформах одночасно. До того ж видання має свій власний застосунок, який може обходити блокування, і придумало ноу-хау з кількома видами розсилок, основною з яких є Signal. Після підписки вам на пошту приходять файли PDF з усіма основними новинами і розслідуваннями. Таким чином навіть сьогодні “Медузі” вдалося зберегти багатомільйонну аудиторію всередині Росії.

“Ідея полягала в тому, щоб зіграти в гру “Злови мене, якщо зможеш”. Чи зможете ви знищити всі ці платформи? Гадаю, що в якийсь момент зможуть. Ми зараз перебуваємо на початку процесу, який закінчиться “чавунним інтернетом” автономним інтернетом. Вони постійно тестують системи, перебудовують ринок телекому, роблять його більш централізованим. Ми знаємо з розслідувань західних колег, що вони (російські спецслужби, — ред.) разом із китайськими товаришами обговорюють, як краще регулювати інтернет”, — каже головний редактор “Медузи”.

Полювання на відьом

Якщо в сьогоднішній Росії потрапити до в’язниці можна за антивоєнні пости в соцмережах або синьо-жовті кольори в одязі, то що вже говорити про роботу в незалежних ЗМІ. Іван Колпаков розповів мені про своїх колег, яким зараз загрожують величезні тюремні терміни.

“У Росії багато людей продовжують займатися журналістикою. Їх ловлять силовики або люди, які займаються антивоєнним опором. Журналісти масово стають фігурантами кримінальних справ, їх саджають на 10-15 років. Це дуже серйозні терміни, їх називають сталінськими. Якщо звинуватять у державній зраді, то це 20 років і більше”, — розповідає Іван Колпаков.

Багато хто боїться сьогодні займатися журналістикою. За останній рік у тієї ж “Медузи” повністю оновився склад позаштатних співробітників. А ось основний склад редакції — ті, хто виїхали за кордон — не втратив жодної людини.

“Усі розуміють, навіщо ми це робимо. І у всіх дуже багато внутрішньої мотивації. Ми вже дуже давно перебуваємо в екстремальних умовах, тому навчилися в них працювати. Тобто це ніяк не стримує журналістів-розслідувачів. Навпаки, з’являється азарт і професійна злість”, — продовжує головний редактор видання.

Але якщо ти за межами Росії — це зовсім не гарантує безпеку. Відомі випадки, коли російська влада добиралася до Литвиненка чи Скрипалів. Російські опозиційні журналісти не просто цього побоюються, вони до того готові.

“Замахи на журналістів дуже ймовірні. Я не сумніваюся, що я вже в тому самому списку, в якому був Скрипаль і Христо Грозев із Bellingcat. Я знаю щонайменше одну журналістку, яка теж у цьому ж списку, на яку було скоєно замах. Але наскільки у них вистачить ресурсів, наскільки активно вони цим займатимуться в найближчий рік — подивимося. Я не впевнений, що ми зараз головний пріоритет в умовах, коли так все погано на фронті”, — вважає Роман Доброхотов. 

І це російське “погано на фронті” призвело до того, що за кордон усіма правдами й неправдами виїжджають і ті, хто, нарешті, усвідомив, що насправді відбувається в російських держструктурах і яке на них чекає майбутнє. Багато з них готові говорити з журналістами.

“З тих, хто тікає з Росії, стало більше людей, які готові щось розповісти. Це люди з Міністерства оборони, з ФСБ, з ПВК “Вагнер”, з інших служб. Хтось незадоволений саме війною, такі теж є. У всіх є своя червона лінія, до якої цей режим ще був терпимий. Але коли РФ почала зносити цілі міста в Україні, це для багатьох занадто вже стало. А є ті, хто не з етичних причин, а прагматичних тікає, тому що вони розуміють, що цей корабель уже тоне, що нормально жити в Росії вже не вийде. І вони просто хапають накрадені гроші та тікають. І щоб якось себе убезпечити і знайти можливості, щоб їх прийняли в інших країнах і не видали Росії, вони віддають цікаву інформацію, стають цінними свідками”, — деталізує Доброхотов.

Велика частина джерел журналістів-розслідувачів — люди, які незадоволені режимом.

“З точки зору журналістики зараз дуже важливий час, багато викликів. Але це і дуже цікавий час, тому що ніколи не було такої війни, про яку було б так багато даних. Це безцінний матеріал. Багато чого з цього зроблено українськими, білоруськими хакерами, щоб відкрити доступ російським журналістам-розслідувачам до баз даних”, — констатує Іван Колпаков.

“У нас зараз навіть більше інформації, ніж ми встигаємо обробити, щоб написати розслідування. Доводиться обирати і концентруватися на чомусь найяскравішому і найважливішому. Я думаю, що цей рік стане найблагороднішим із погляду викриття різних силовиків, ГРУшників, ФСБшників, шпигунів тощо. Тут безодня різного матеріалу, просто сидіти й обробляти”, — додає Роман Доброхотов.

Про цю війну ще багато нерозказаних історій. Вони лише чекають свого часу. Адже з кожним днем з’являється все більше тих, хто готовий говорити, й говорити відверто.