Високі ціни, відсутність роботи та примусова мобілізація: що приніс на окупований Донбас “русский мир”

Гуманітарна ситуація на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей продовжує залишатися стабільно важкою. Рівень життя місцевих жителів продовжує знижуватися. За багатьма параметрами він непорівнянний навіть із рівнем життя в Російській Федерації, громадянами якої їх “оголосив” президент РФ Володимир Путін ще рік тому, 22 лютого 2022-го.

Ціни в магазинах Донецька і Луганська на порядок вищі, ніж у супермаркетах тієї ж сусідньої Ростовської області, а зарплати водночас — у рази нижчі. У багатьох населених пунктах є серйозні проблеми з водою, газом, опаленням.

Через закриття багатьох підприємств у регіоні панує безробіття, а місцеві підприємці змушені переоформляти свій бізнес згідно з російським законодавством і платити податки вже в бюджет РФ.

До того ж, наявність російського паспорта змушує чоловіків призовного віку ставати в рамках так званої “мобілізації” до лав окупаційної армії і воювати проти України. До цього готують і підростаюче покоління — у школах на окупованій території дітей уже вчать вбивати українців.

Що відбувається зараз в окупованих Росією регіонах Донецької та Луганської областей? Як змінилося життя простих жителів Донбасу з приходом так званого “русского мира” і “приєднанням” до РФ? Які настрої зараз панують серед новоспечених “громадян РФ”, що живуть на захоплених українських територіях? Про це в ефірі телеканалу FREEДОМ розповіли:

• голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай;
• журналіст і політичний оглядач Денис Казанський;
• журналіст, президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу Сергій Гармаш;
• правозахисник, директор Інституту стратегічних досліджень і безпеки Павло Лисянський.

Від діджиталізації — у кам’яний вік: про податки, паспортизацію та пенсії

СЕРГІЙ ГАЙДАЙ: За 9 років у Луганській області окупанти не поміняли нічого

— Із грошима у РФ проблеми, санкції все-таки працюють. Я не скажу, що частка податків із бізнесу на окупованій території Луганської області змінить якось ситуацію в Росії на краще. Але це теж певний показник ставлення і до регіону, і до людей. Адже вони кричали з усіх майданчиків про те, що “ми зараз почнемо розвивати ту територію”.

Хоча, в принципі, у всіх людей був прекрасний приклад. На тій території Луганської області, яка була окупована з 2014 року, вони за 9 років нічого не поміняли. І коли люди переходили через єдиний пункт переходу КПВВ “Станиця Луганська” з окупованої частини Луганщини на підконтрольну територію України, то бачили суттєві зміни.

Вони бачили сучасні ЦНАПи (центри надання адміністративних послуг, — ред.), куди можна було зайти і без черги отримати близько 186 послуг в одній будівлі, не переїжджаючи кудись. Це сучасні супердороги, стадіони, ремонти шкіл, приймальні відділення лікарень, медичне обладнання.

І що вони отримали одразу, щойно більша частина території Луганщини була окупована? Їх одразу ж змусили їздити робити паперові довідки в Луганськ. Тобто від діджиталізації — назад у кам’яний вік.

Зараз бізнесменів, усіх підприємців змушують не просто переходити на російську систему оподаткування, а перереєстровуватися, щоб податки сплачувалися в якусь Тюмень, Тулу чи ще кудись. Тобто безпосередньо вже в ті чи інші регіони Російської Федерації. Це знову ж таки говорить про те, як вони ставляться загалом до Луганської області.

ДЕНИС КАЗАНСЬКИЙ: Мешканці окупованого Донбасу змушені отримувати документи РФ або “ДНР”

— На окупованих територіях, безумовно, йде терор проти українського населення, видавлювання всіх, хто в чомусь не лояльний. Той самий процес відбувався на окупованій з 2014 року території Донбасу і зараз відбувається вже в нових захоплених районах.

Вони будуть поступово замінювати українські документи на російські, і за українські документи людей будуть пресувати. Одразу вони, звісно, все це не можуть зробити, там зараз панує повний хаос, безлад і, напевно, не до того. Але це є в їхніх планах. Ми бачили, як вони обкатували цю схему в Донецьку і Луганську (влада РФ уже зобов’язала жителів окупованих територій отримати російські паспорти до червня-липня 2023 року, — ред.).

У людей там практично немає варіантів жити без паспортів так званої “ДНР” або РФ. Якщо там тільки хтось займається якимось напівлегальним бізнесом, ніде не оформлений, якось підробляє, наприклад, перукар удома стриже, то в цьому випадку можна обійтися без російських документів.

Але насамперед там усі бюджетники, а всі люди, які так чи інакше стикаються з окупаційною адміністрацією, ті ж підприємці, змушені ходити в їхню податкову тощо. Тобто в них у всіх, безумовно, виходу немає. Якщо людина залишилася і проживає там, то вона змушена отримувати місцеві псевдодокументи в окупаційних адміністраціях і якимось чином з ними існувати.

При цьому примусова мобілізація ніяк не пов’язана з паспортизацією, там людей просто відловлювали на вулицях. Ось людина йде вулицею, її хапають, затягують у машину і відвозять на фронт. Тобто там не дивляться на наявність саме російського паспорта чи паспорта “ДНР”.

Зараз у так званих “ЛНР”, “ДНР” уже майже нікого відправляти на фронт. Тому вони були змушені оголосити мобілізацію в Росії, тому що просто закінчився ресурс із Донбасу, вони майже всі там або поранені, або загинули, або воюють.

Там уже просто нікого забирати, тому що залишаються люди, які працюють на шахтах, на підприємствах. Ну, тобто потрібно забезпечувати якусь мінімальну життєдіяльність.

СЕРГІЙ ГАРМАШ: Життя на окупованому Донбасі стало у стократ гіршим

— Життя однозначно погіршилося, це всі бачать… Головний пункт, яким Путін аргументував свій напад на Україну, – це забезпечення безпеки жителів Донбасу. Жителі Донбасу бачать, що щодня сьогодні під обстрілами перебуває Донецьк та інші населені пункти.

Із Донецька люди виїжджають, тому що там стало просто небезпечно. Так, пропагандисти пишуть, що їх там 8 років обстрілювали або бомбили, як вони кажуть. А зараз вони розуміють, що якраз не бомбили тоді, а ось зараз справді почалася війна. Тому в людей виникає когнітивний дисонанс, вони собі (принаймні розумні люди) ставлять запитання: “До чого ми прийшли?”

Ціни підвищилися, роботи немає. Мобілізація торкнулася кожної сім’ї. Води вже рік немає в Донецьку. Тобто життя стало у сто разів гіршим. Я вже не кажу про моральний стан, коли люди просто їдуть звідти, тому що не бачать майбутнього в цьому регіоні.

Найлицемірніша дія окупаційної влади за останній час, на мій погляд, це вручення безкоштовних ордерів на квартиру в Маріуполі. Зараз до людей, яким безоплатно вручили квартири, приходять інші люди і кажуть, що вони мають оформити на ці квартири іпотеку під 2%, але водночас вони мають внести перший внесок у розмірі 10% вартості квартири.

Ці двокімнатні квартири в Маріуполі оцінюються в 45 тисяч доларів. Звідки у людини, яка втратила все майно, у зруйнованому будинку, у зруйнованому житлі, звідки у неї 4,5 тисячі доларів для того, щоб внести перший внесок, а потім ще й оплачувати іпотеку.

Для мене це таке ось шоу ще гірше, ніж шуби, які вручили вдовам, а потім забрали після того, як показали це по телевізору.

Ну, ще одне – з 1 січня людям обіцяли нові пенсії за російськими, скажімо так, стандартами. А сьогодні цю дату вже перенесено, і з 1 березня обіцяють їх тільки перерахувати. Знову ж таки, не автоматичний перерахунок, а люди знову змушені будуть збирати документи для того, щоб підтвердити своє право на отримання пенсій.

Людям, які “не встигли” отримати російські паспорти, їм знижується зарплата на 30%. Хоча це абсолютно незаконно, тому що, згідно з російським законодавством, вони всі автоматично стали російськими громадянами після анексії.

І тут примус до отримання папірця юридично ніяк неможливо обґрунтувати. Але, проте, зарплати знижуються. Почалися заборгованості, до речі, із зарплати навіть бюджетникам. Дуже багато таких фактів.

Читайте також: Путін ментально не готовий визнати жителів окупованих територій росіянами – розбір виступів президента РФ

Люди другого сорту: про настрої серед місцевого населення

СЕРГІЙ ГАЙДАЙ: На захоплених територіях є люди, які чекають на Україну

— Нам часто надсилають фотографії [з проукраїнськими наклейками] з різних міст. Тобто рух опору “Жовта стрічка” реально працює.

Такий рух досить важливий, тому що там залишилися люди, які чекають, щоб окупантів вигнали. Вони, звісно, не можуть ні вишиванку вдягнути, ні прапор взяти. Навіть, якщо людина вийде на вулицю в одязі жовто-блакитного кольору, у неї вже можуть бути проблеми.

Тому ті, які проводять акцію “Жовта стрічка”, для мене просто героїчні люди, бо, не дай боже, когось би знайшли в процесі розклеювання, або навіть на вулиці просто зупинили, перевірили документи і знайшли б такий плакатик. Це могло б закінчитися великою трагедією для людини.

У нас є багато фактів, коли людей забирають десятками з різних населених пунктів, запроваджуючи колективну відповідальність, відвозять до Луганська і повертаються назад далеко не всі.

Тому я гордий за своїх земляків, які все-таки далі просувають цей рух і дають надію людям, які чекають на звільнення територій від окупантів. Вони просто вносять свіжий подих віри, щоб люди не розчарувалися і в них не опускалися руки.

Крім того, [партизани] спалюють якісь розподільчі шафи, які сповільнюють логістику по Луганщині, доставку боєкомплекту, техніки, людей. Кидають “коктейлі Молотова” у штаби, позначають казарми, склади з боєкомплектом тощо.

ПАВЛО ЛИСЯНСЬКИЙ: Багато жителів Донбасу проклинають той день, коли почули про “русский мир”

— Ніхто не збирається робити з тимчасово окупованих територій економічне диво, благополучний регіон, що розвивається. І гроші туди вкладати не будуть.

Усі дев’ять років на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей Росія працювала на відбирання.

Тобто вона витягувала все, що можна. Шахти пропрацювали дев’ять років там тільки тому, що вони були захоплені за повної підготовки вугільних пластів, проінвестованих ще на державний бюджет України.

Якщо ми беремо заводи, підприємства, фабрики, комбінати – Росія не буде в них вкладати і їх відновлювати, а просто виріже на метал. А потім пропаганда зніме ролик, як бригада працівників, яка, наприклад, на метал вирізає Алчевський металургійний завод, отримує зарплату.

Місцеве українське населення їм там не потрібне.

Вони буквально наприкінці грудня знову провели указ і виділили 450 мільйонів на медичну фільтрацію дітей. Це близько 100 тис. дітей.

Молодь — це завтрашнє зріле населення, від якого залежить розвиток території. Якщо вони їх відвозять до себе в РФ та інтегрують, значить, вони налаштовані на тотальну війну і розграбування.

Ті люди, з якими спілкуємося ми — а це доволі велика кількість — кажуть, що проклинають той день, коли почули про “русский мир”. Це люди, які кинули все і поїхали в Росію, в Казахстан, в Європу.

Звичайно, пізно, але просвітлення все-таки прийшло… Через смерті своїх чоловіків, через втрату робочих місць, через втрату житла. Я знаю жінку, яка поховала чоловіка-шахтаря і двох синів. Вона залишилася тільки з маленькою донькою. Відповідно, через це люди проклинають “русский мир” і ненавидять диктаторський режим Кремля.

СЕРГІЙ ГАРМАШ: Жителі Донбасу виявилися для Росії людьми другого сорту

— Багато жителів Донбасу не хочуть психологічно просто сприймати правду, тому що це боляче суто з психологічної точки зору. Перша стадія неприйняття зараз у багатьох присутня.

Там більше сприймають ось цю “другу армію світу” як чужинця, який прийшов на нашу землю.

Тому що цей чужинець дозволяє собі скрізь ходити зі зброєю, зокрема в цивільні установи. Він дозволяє собі всюди лізти без черги. Він дозволяє собі хамити і робити взагалі все, що захоче, аж до можливого вбивства. Ми знаємо такі приклади.

Цей чужинець підіймає ціни зарплатами своїх військових, у них високі зарплати. І місцеві опиняються зовсім без грошей. Тобто люди бачать, що вони виявилися другосортними на своїй землі, у своєму домі.

Переїжджаючи в ту саму Росію, вони бачать, що все-таки вони не Росія, тому що залишився кордон, залишився паспортний контроль, залишилися там навіть співбесіди на кордоні, принаймні, з чоловіками. Вони бачать різницю в цінах. Чомусь у Донецьку і Луганську ціни на ті самі продукти, які вони бачать у Ростові, у 3-4 рази вищі. Ось це вони бачать.

А віра в російську армію в декого і присутня, але тому, що вони дивляться телевізор і бачать іншу картинку, ніж ми з вами. Але ось віри в те, що ця армія принесе їм щось хороше, — ось такої віри вже немає, тому що життя дійсно стало гіршим. Стріляти стали більше.

З Донецька зараз люди виїжджають уже навіть не тому, що когось підтримують чи не підтримують, а тому, що там небезпечно жити, тому що обстріли щодня. Ось цієї віри в хороше від російської зброї, як раніше говорили, вже немає, її не чекають, чекають тільки поганого.

На жаль, розчарування в Росії не означає, що вони однозначно хочуть повернення України, оскільки їх залякують Україною. Давайте говорити чесно: навіть ті люди, у яких родичі мобілізовані, вони хочуть повернення України, але бояться її повернення, бо вони бояться, що їхні родичі нестимуть відповідальність.

Що зараз робить Росія? Вона насильно змушує людей отримувати свої паспорти. Для чого це робити? Для того, щоб зі свідків [воєнних злочинів] перетворити людей на співучасників, щоб люди як співучасники боялися відповідальності.

Знову ж таки, точка зору залежить від місця проживання. Якщо люди в Луганську трошки віддалилися від лінії фронту, у них немає навіть альтернативної картини того, що Росія може програти. Їм вселили, що Росія величезна, сильна, і вони думають, що це їхні проблеми тимчасові.

У Донецьку зовсім інше сприйняття, тому що життя стало гіршим. Вони бачать, що вже не рік навіть, а дев’ять років Росія — нумо називати своїми іменами — б’ється за Мар’їнку, намагається її захопити. Це прилегле до Донецька місто, фактично передмістя Донецька. І нічого не може з цим зробити. І Авдіївка вже під обстрілами теж дев’ять років фактично. І теж Росія не може її захопити. Тому тут різні абсолютно сприйняття.

У мене є знайомі, які підтримують Україну, які хотіли б її повернення, але вони бояться. Вони бояться, тому що в когось родичі мобілізовані, хтось працював у бюджетних установах, і вони тому бояться приходу України.

І нам, звичайно, треба з цим працювати й ухвалювати якісь рішення навіть на законодавчому рівні, щоб не гребти всіх під одну гребінку.

Конкуренція та кадрові ротації: про “вибори” на окупованій території

ПАВЛО ЛИСЯНСЬКИЙ: На Донбасі йде жорстка боротьба за окупаційну владу

— У політичних колах Росії лунають гасла про те, що ці так звані “ЛНР” і “ДНР” навіть зараз не можуть ухвалити російські бюджети, тому що, на думку політологів, які обслуговують Кремль, на окупованій території немає легітимної влади. Те, що 10 вересня 2023 року вони збираються провести вибори, ми дізналися наприкінці грудня 2022 року, коли вони змінили “конституції” так званих “ДНР” і “ЛНР”.

Основна мета цих “конституцій” — тепер ватажків незаконних збройних формувань Пасічника і Пушиліна обиратимуть не на загальному голосуванні, а в “парламенті” так званих “ЛНР” і “ДНР”, тобто фактично 10 вересня 2023 року вони спочатку виберуть так звані “місцеві ради”, і вже ці “органи” обиратимуть цих так званих “глав”.

І тут ми вже зараз бачимо кадрові ротації, які відбулися на тимчасово окупованих територіях. Навіщо Кремлю це треба?

Їм треба це все легітимізувати, щоб пішли банківські проводки. Щоб створити повноцінну мережу регіональних представництв федеральних органів російської влади на тимчасово окупованій території. Ну і, звичайно, показати російським елітам, що вони туди зайшли, легітимізувалися, а отже, можна повноцінно туди заходити всім.

У Росії військову агресію РФ в Україні включили у внутрішній політичний порядок денний. Російські політологи радять своїм потенційним клієнтам піти працювати в окупаційну адміністрацію або взяти в руки зброю і йти воювати проти України для того, щоб зробити запаморочливу кар’єру в російському політикумі.

І ось вони, відповідно, зараз хочуть усе. Тому що ми розуміємо, що таке окупований Луганськ, що таке окупований Севастополь. Люди залишають якісь свої насиджені місця в окупаційних адміністраціях, змінюють їх на менш привабливі тільки для того, щоб вибудувати собі ось таку кар’єру.

Але там не так усе просто. Зараз на тимчасово захопленій території ведеться боротьба за розподіл місць в окупаційні адміністрації. Це силовики, це партійна номенклатура, які користуються підтримкою Турчака або Кирієнка. Це місцеві сепаратисти, які хочуть вбудуватися в російські органи влади. Це клани місцевих регіоналів, які навіть після втечі Януковича все одно залишили за собою якісь бізнеси, якісь землі.

Боротьба за ці пости на окупованих територіях вестиметься, тому що Кремль сказав: “Будемо дотувати окуповані території до січня 2026 року”. Тобто всі російські окупанти, політики, силовики хочуть взяти участь у розпилі цих коштів. Але це тільки політичні плани окупантів, які повністю ламають Збройні сили України.

Зі школярів — у кадети: як окупанти на Донбасі мілітаризують дітей

ПАВЛО ЛИСЯНСЬКИЙ: Росіяни хочуть виховати на окупованих територіях покоління війни

— До однієї з форм мілітаризації на тимчасово окупованих територіях мають відношення так звані кадетські корпуси. Таких форм чотири.

Усе починалося у 2017 році з кадетських козачих класів на тимчасово окупованих територіях. Потім у Донецьку було відкрито кадетський корпус імені бойовика Захарченка, якого Кремль поставив виконувати обов’язки так званого “глави ДНР”, потім же його і ліквідував. І там дітки фактично з першого класу ходять у цій формі, співають цей “гімн”.

Кадетські корпуси стали відкривати і на нових тимчасово окупованих територіях. У Старобільську вони відкрили, в Антрациті такий корпус працює, і туди діти ходять у формі, і їх змушують фактично вивчати історію, військову справу і, звичайно, прищеплюють національну ворожнечу.

Це, звісно, все примусово. Якщо батьки відмовляються туди везти своїх дітей, то їм висувають претензії. Кажуть: “Ви порушуєте права дитини на освіту. Тоді в такому разі ми позбавляємо вас батьківських прав і забираємо у вас ваших дітей”. Ось так це працює.

Зараз там це все відбувається дуже голосно, але вони поставили завдання, щоб до 2025 року всі навчальні заклади на тимчасово окупованій території мали стосунок до цієї системи мілітаризації. Тобто або були кадетські школи, або якісь кадетські класи в школах.

Але, крім усього іншого, там є ще так звані “уроки мужності”. Наприклад, у другий-третій клас приходять так звані “командири” незаконних збройних формувань, розкладають зброю, гранати та розповідають, як вони героїчно вбивали українців.

Я ще раз наголошую, це другий-третій клас. Тобто, іншими словами, приходить убивця, дістає свою зброю і розповідає дітям, як це класно — когось убивати.

Вони хочуть із цих дітей зробити такий ідеологічний кулак і відправити їх потім воювати як розмінну монету кудись. Ось для цього і створюються ці кадетські класи.

Вдумайтеся: дитина в першому класі ходить у цій козачій формі, двічі на день грає гімн Росії і “гімн” так званих “ЛНР” і “ДНР”. Ну, зараз, напевно, вже буде тільки гімн Росії грати. До дитини з першого класу приходять якісь дядьки, які вже вбивали, і показують зброю.

Усе це закріплюється ідеологічно, мовляв, ось така ідеологія, ось такий “русскій мір” — вбивати інших. Для чого це вони роблять? Для того, щоб виховати покоління війни.

Читайте також:Прифронтові Серебрянка і Рудник: як живуть напівпорожні села Донбасу (ВІДЕО)