Вугільні афери на мільйони: хто і як допомагає Москві обходити санкції — розслідування FREEДОМ

Попри санкції ЄС Росія продає своє вугілля до Європи. За нелегальними схемами, мабуть, стоять підставні фірми з Одеси та російський титановий олігарх. Хто заробляє на війні та стражданнях — про це максимально детально в авторській рубриці журналіста Олексія Мацуки.

Як оминають санкції

Поки США та Європа вводять проти Росії нові й нові санкції, у Москві шукають способи, як їх обійти. І, можливо, знаходять. Приміром, у п’ятому пакеті санкцій ЄС прописано заборону на продаж вугілля з Росії. Ембарго діє з початку серпня. Очікувані втрати Москви від такого рішення — 8 млрд євро на рік.

Але факти свідчать — Росія, як і раніше, торгує “забороненкою”. А вугілля може йти до країн Євросоюзу — до тих самих Румунії та Болгарії. А оминати обмеження допомагають бізнесмени, для яких гроші не пахнуть.

Ми знайшли сліди таких фірм у Туреччині, і ви здивуєтеся — в Україні! Причому навіть не в окупованому Криму, а в Одесі!

Перша точка нашого розслідування — російський Ростов і сусідні порти, звідки традиційно, ще з часів СРСР, відправляють вугілля. Вивчивши дані про суди, які виходять звідти до портів Євросоюзу, ми звернули увагу на пересування низки суховантажних суден.

“Першопрохідник” підозрілого маршруту — теплохід “Родіон Ослябя”. 2 серпня судно стоїть під навантаженням у Ростові, і через Керч вирушає до Румунії, де в порту Констанца 15 серпня розвантажується.

Схожими маршрутами пізніше йдуть судна River Grace (зробив два аналогічні рейси), Alexandra-1, “Леонід Заякін”, “Юрій Полторацький”, Leda… У них різні судновласники, різні прапори — зі Стамбула, з Москви, з Маршаллових островів і навіть із Херсона. Але всі діють по тому самому алгоритму.

Судна з Ростова чи сусідніх портів йдуть (чи намагаються піти) до болгарських Бургаса та Варни. Наприклад, T Atlantis, Siberin-2, “Волгодон-76”, Azov Future. Причому якщо відстежити маршрут, у морі відбуваються дивовижні події. Коли вміст трюмів найчастіше намагаються перевантажити просто на рейді.

Дані, які ми отримали, свідчать: ці судна вже у серпні та вересні (тобто коли санкції діяли повним ходом) могли завантажувати у Ростові заборонений вантаж — російське вугілля. І везли його до Європи. На борту кожного із теплоходів було від 3,5 до 11 тисяч тонн вугілля. Формально вугілля в цих портах — російське. Але не виключено, що насправді — донецький, куплений дешево на шахтах окупованої частини українського Донбасу.

Гроші не пахнуть?

Кожне судно, яке бере участь у подібній схемі, має власника і так званого менеджера. Це компанія, яка керує теплоходом, дає капітанові команди: до якого порту зайти, що завантажити, куди рухатися далі.

Ми з’ясували, хто керував усіма судами, які могли возити російське вугілля, та спробували зв’язатися з цими компаніями. Спочатку не кажучи, що ми — журналісти. Наш репортер працював, як то кажуть, “під прикриттям”. Купив московський номер телефону і представлявся російським бізнесменом, який хоче продати до Європи куплене на окупованій частині Донбасу вугілля. У відповідь він чув: готові “везти будь-що, і куди завгодно”. Готові заплющити очі, якщо ми самі підробимо документи, зазначимо, наприклад, що вугілля — не російське.

Ось фрагмент однієї з таких розмов із турецькою компанією.

Журналіст під виглядом бізнесмена: Як це можна вирішити? Я думав, що якщо ми, скажімо, накинемо вам по 5 доларів на тонну, то якось можна поміняти країну походження.

Представник турецької компанії: Нам байдуже, що й куди везти. Це ваш клієнт вантаж відправляє, це йому потрібно йти та шукати варіанти, як цю справу замилити.

“Замилити” в цьому випадку означає, що за документами виставити російське вугілля польським або казахстанським. На кожну куплену партію видається “сертифікат походження”, в якому прописано, де видобуто вугілля. Але за невелику платню вугілля може змінити своє походження. Це в порту Ростова вантаж ще може бути російським, але в підході до Констанци стає, наприклад, польським.

Є й друга схема. Перевантаження у Туреччині. Нам її теж запропонували, не побоюючись відверто говорити, що готові везти підсанкційний товар.

Журналіст під виглядом бізнесмена: Ми хочемо доставити вугілля з Ростова (Росія) до Констанци (Румунія).

Представниця компанії: Я зрозуміла. Я маю спочатку запитати вас: це підсанкційний вантаж? Бо якщо це вугілля не з Казахстану, то воно у списку санкцій, і буде проблемою вивантажити його в порту Констанци.

Журналіст під виглядом бізнесмена: Він російський. Може ви порадите, як це вирішити? Може, змінити походження вантажу на іншу країну?

Представниця компанії: Можливо через Туреччину. Доставимо вугілля в турецьку акваторію Чорного моря, і потім воно зможе прямувати до Констанци взагалі без проблем.

Таким чином, менеджерка компанії запропонувала перевантажити судно з російським вугіллям у морській акваторії біля берегів Туреччини. А далі теплохід під турецьким прапором відвезе його до тієї ж Констанци.

І так уже робилося ні раз. Теплохід Siberin-2 вийшов з російського порту “Кавказ” приблизно з майже 5 тисяч тонн вугілля на борту. Біля турецьких берегів він поміняв маршрут і просто на рейді перевантажив увесь сумнівний вантаж.

Зрозуміло, що ризики високі. Але прибуток того вартий. Від джерел серед бізнесменів, які займаються морськими перевезеннями, ми дізналися, що перевезення тонни вугілля на короткому маршруті з Ростова зараз злетіло до 60 доларів за тонну, а у вересні це було 40 доларів. Тобто, за перевезення 11 тисяч тонн вугілля (а це реальний рейс теплохода Azov Future) компанія-оператор отримала 440 тисяч доларів. Так, є витрати на паливо, на портові збори та інше, але й прибуток — теж величезний.

Сліди ведуть до Одеси

Легких грошей захотілося не лише туркам. Серед операторів суден із дивними маршрутами — дві одеські компанії.

В однієї з них — Superb Ship Management — в управлінні суховантажне судно “Родіон Ослябя”, який міг возити “заборонку” в Румунію. Наш журналіст побував і за їхньою юридичною адресою в Одесі, і за тією, що вказана в документах, як адреса офісу.

Місце реєстрації — звичайна обшарпана “сталінка” з кількома під’їздами. У документах було зазначено “офіс 228”, але насправді це квартира. Двері ніхто не відчинив і, схоже, там давно взагалі ніхто не живе, бо сусіди кажуть — нікого не бачили.

За адресою, яка скрізь вказана як офіс, взагалі — готель. Номери тут беруть у найм різні фірми. Але потрібної нам тут немає.

На дверях, де має бути офіс, немає навіть таблички з їхньою назвою. Виявилося, що компанією Superb Ship Management ми не перші цікавимося. Як розповіла співробітниця готелю, із цього приводу понад місяць тому до них уже приходили з Державного бюро розслідувань.

“А ще там у них директор числиться, приходили з військкомату шукали теж. На мою думку, йому повістку хотіли вручити”, — додала вона.

Але повістку брати не було кому. Тому що власник (він же директор), 37-річний В’ячеслав Звонецький, схоже, керує бізнесом дистанційно. Судячи з інформації з реєстрів, він створив фірму 7 років тому. Сам — із Миколаєва, де й досі прописаний, але довго жив в Одесі.

Зараз, схоже, підлеглі працюють із дому, а директор перебрався подалі від війни — до Об’єднаних Арабських Еміратів. Це зазначено на одній із його сторінок у соцмережах. Тепер зрозуміло, чому йому все одно, що дрони, куплені за гроші від продажу вугілля, бомбардують Одесу та Миколаїв. Він сам далеко, в теплі та комфорті.

Ще одна компанія — Agate Shipping, яка організовувала маршрут для суховантажу T Atlantis до Болгарії. Історія — один в один. За адресою, вказаною як місце реєстрації, — приватний будинок. Непривабливий, що дивно виглядає на тлі сусідніх особняків.

За словами сусідів, тут мешкає родина, яка займається розписом ікон. Живуть дуже бідно. Ймовірно, власники Agate Shipping заплатили їм за право розміщення юридичної адреси.

Навіщо знадобилося ховатися за чужою адресою, ми також з’ясували.

Компанія Agate Shipping була створена 9 років тому та має досить скандальну репутацію. 4 роки тому її навіть внесли до чорного списку за те, що не виплачувала морякам зарплату. Вона продовжує працювати досі, але тихо, не привертаючи уваги без офісу. Вже п’ять років директорує у ній 61-річний Дмитро Раскін. Ми його розшукали. Але виявилося, що Раскін — підставна особа.

“Років 7-8 тому мій товариш (ми разом працювали) попросив мене стати керівником. Я не знаю, хто там, що там і чого там. Я жодного документа там не підписував”, — розповів Раскін.

Але хто тоді керує всіма цими суднами, співробітниками, які сидять по домівках в Україні, які самі страждають від обстрілів, але водночас допомагають Росії обходити санкції та заробляти гроші на продовження війни… Хто володіє цим бізнесом?

Наше розслідування показало, що реальний власник тієї ж Agate Shipping — російський титановий магнат Ігор Туркін. З бізнесом, зареєстрованим… у Люксембурзі, куди санкції ЄС проти російських олігархів не дісталися і навряд чи дістануться. Не виключаємо, що російське вугілля він не просто перевозив до ЄС, але ще сам і закуповував через підконтрольні структури. Це має встановити слідство.

Контрабандна схема

Як ми побачили, схеми є абсолютно ідентичними. Російське вугілля, яке перебуває під санкціями, завдяки різним вивертам таки з’являється в Європі. Перевезеннями керують, зокрема й з Одеси. За частиною проданого до Європи вугілля може стояти російський олігарх. А допомагають йому ті, для кого навіть під час війни гроші виявилися важливішими.

Під час розслідування ми шукали й самого Туркіна, і директора однієї з одеських фірм, що “пересиджує” в Еміратах. Зв’язувалися з посольствами Румунії та Болгарії. І висновок, якого ми дійшли, — це не країни-партнери заплющують очі на порушення санкцій. Це російський бізнес шукає будь-яку лазівку, щоби обійти обмеження. І завжди знаходиться той, хто хоче заробити на горі та на війні.