Втратив ногу, але в разі потреби готовий іти бити окупантів навіть на протезі — історія військовослужбовця ЗСУ (ВІДЕО)

Історії війни — це, насамперед, історії бійців, які після важких поранень на полі бою починають нове життя, повідомляє FREEДОМ.

Олександру — 24 роки. Він уже нагороджений відзнакою “За оборону Чернігова”. Там проходив строкову службу. І одразу мобілізувався на війну захищати Україну. Наприкінці 2023 року потрапив на Запорізький напрямок. Під час боїв Олександр отримав важке поранення, коли його група намагалася евакуювати поранених і вбитих.

“Відправили групу з першими трьома пораненими, залишилися вчотирьох. З нами — один важкий і двоє загиблих. Залишилися чекати групу, щоб повністю всіх забрати та нікого не залишити. У нас такого немає, щоб у нас когось кинули. Дивлюся — дрон летить. Він мене побачив, повертає діагонально на мене, я розумію, що він — до мене. Тільки встигаю вискочити — ззаду “блим!”, — згадує військовослужбовець Олександр.

Боєць отримав численні осколкові поранення, контузію. Уже в лікарні медикам стало зрозуміло — зберегти праву ногу не вдасться. У дніпровській лікарні хлопець за десять днів переніс три операції.

“Йому більше ніж два літри крові довелося перелити, і препарати крові, і альбуміни. Це дуже серйозне лікування, яке врятувало йому життя”, — сказав медичний директор Сергій.

Про те, що втратив ногу, Олександр не хотів повідомляти дружині. З Мариною познайомився в Чернігові вже під час повномасштабного вторгнення, через пів року вони розписалися. У пари є восьмимісячна донька.

“Медсестра нічого не сказала, що з ним, як, чи є рука, нога. Просто сказала, що він поранений. І він мені сказав, що все добре, не хвилюйся. Я навіть зараз не можу до купи зібрати себе, тому що дуже важко”, — зізналася дружина військовослужбовця Марина.

“Він нікого не хоче засмучувати. Він такий із дитинства. Хотів розв’язувати свої проблеми з найменшого віку, які б вони не були — все сам”, — розповідає про Олександра його сестра Юлія Вишняк.

Подальше лікування Олександр проходитиме в київському госпіталі, недалеко від його рідної Бородянки. За його словами, зі свого боку він готовий робити все можливе, щоб якнайшвидше повернутися до повноцінного життя.

“Які плани? Жити та радіти життю, ростити дітей, стати на ноги по-швидкому. А якщо побачу, що стане зовсім погано, — на протезі піду окупантів бити. А що робити? Якщо не буде кому — то полечу”, — зауважив Олександр.

Попереду в Олександра — тривала реабілітація та протезування.

Читайте також: Індивідуальний підхід і нове обладнання: у Дніпрі відкрили Центр медичної реабілітації Лисичанської лікарні (ВІДЕО)