Українська культура: відродження з попелу війни

Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну прикуло увагу всього світу до нашої країни. Про те, що відбувається, тут дізнаються не лише із сухих заяв політиків чи репортажів журналістів. Достукатися до людей допомагає культура. Українські артисти буквально увірвалися до іноземних музичних чартів. Зростає популярність українських авторів, кількість переглядів українських фільмів та відвідуваність виставок українських художників.

Можна впевнено сказати про те, що українська культура остаточно виходить із тіні російської та набуває своїх виняткових рис. І це подобається не лише українцям. Про це йдеться в спеціальному репортажі телеканалу FREEДOM.

Після 24 лютого весь цивілізований світ зайняв однозначну позицію — підтримка України. Українські прапори майорять на майданах європейських столиць, їх на знак солідарності виносять на публічні заходи світові знаменитості.

Але окрім прапорів, за кордоном все частіше можна побачити роботи українських художників, афіші концертів та вистав українських артистів, почути пісні українських авторів. До української культури виник небувалий інтерес.

Охоплювати іноземну аудиторію допомагають, зокрема, спільні проекти зі співаками світового масштабу. Так, всесвітньо відомий гурт Pink Floyd випустив перший за 26 років трек під назвою Hey, Hey, Rise Up. У ньому музиканти адаптували пісню “Ой, у лузі червона калина”, яка стала символічною для українців, у виконанні соліста гурту “Бумбокс”, а тепер і бійця ЗСУ Андрія Хливнюка.

Ще одна зіркова колаборація — український гурт “Антитела” та британський співак Ед Ширан. Разом вони записали пісню 2Step.

“Після того, як нам відмовили в участі у благодійному концерті в Бірмінгемі, до нас звернулася команда Еда Ширана із пропозицією написати другий куплет та приспів до його пісні”, — розповів соліст гурту “Антитела” Тарас Тополя.

Потім бум приросту аудиторії на цифрових майданчиках. Так, на Spotify він виріс у чотири рази, а на Apple Music пісні гурту почули вже понад 16 млн разів. Кліпи “Антитіл” крутять на музичних каналах Польщі, Чехії, а також на радіостанціях США.

“Тобто ми не забуваємо, що ми публічні люди і на нас лежить функція говорити, використовувати різні способи, яким чином до європейців, до американців донести те, що відбувається тут, у тому числі завдяки таким вірусним відеороликам, як звернення до Еда Ширана і так далі. Я дав величезну кількість інтерв’ю англійською мовою, де всюди розповідаю правду про цю війну”, — каже Тополя.

Троє учасників групи “Антитела” — парамедики 130-го батальйону територіальної оборони, двоє — волонтери. Студія, де зазвичай записувалася група, розміщувалася в Гостомелі, де на той момент ще стояли російські війська.

“Слова до цієї пісні писалися ще в Києві, коли наш підрозділ робив роботу в Бучі, Ірпені, Бородянці. Починалися вони писатися, коли ще росіяни стояли там, закінчилися і були вже записані на студії після того, як Збройні сили України вибили росіян з того району. Власне, ми записали цю лірику на студії та поїхали до Харкова. Війна все прискорює дуже”, — розповів лідер групи.

Наступний крок — кліп. Основну його частину знімали посеред поля… Кадри із солістом Антитіл Тарасом Тополем зробили за 10 хвилин у перерві між бойовими завданнями. Другу частину зняли тут… у розбомбленому будинку культури в Ірпені Київської області.

Кліп набрав майже 12 млн переглядів та понад 11 тисяч коментарів. Слова підтримки пишуть люди із різних куточків планети.

Ще один народний хіт — трек “Байрактар” про однойменного турецького безпілотника, який більш ніж добре зарекомендував себе на фронті в перші місяці війни.

Автор хіта Тарас Боровок — військовослужбовець, у біографії якого 4 класи музичної освіти. Каже, пісню записав на четвертий день війни лише за дві години. Практично відразу вона сподобалася слухачеві.

“Робити кліп навіть думки не було. Думаю, ну хто там цю пісню почує: примітивне, веселе. Напівколомийка якась. І коли ми побачили за три тижні, скільки мільйонів переглядів, почали переспівувати, почали на вулицях музиканти грати. Кліпи люди почали. робити на моє виконання. І ми побачили, що це дієвий інструмент для підтягування аудиторії під наші засоби інформування”, — згадує музикант, військовослужбовець ЗСУ, автор пісні “Байрактар”.

На пісню “Байрактар” вже вийшло безліч реміксів. З пропозицією про колаборацію до Тараса зверталися також зарубіжні виконавці.

“І зараз, справді, увага світу прикута не лише до політичної ситуації в країні, а й до народної творчості, пісень. За кордоном не до кінця усвідомлюють, що тут відбувається. Трагедія та масштаб цієї трагедії. Завдання наших художників — донести світові, показати , достукатися через голову до їхніх душ та сердець і сказати: люди, у нас тут реально трагедія”, — Боровик.

Справді, мова мистецтва — потужний інструмент донесення смислів та переживань, а також можливість сказати про важливе. Цим скористався і український гурт “Калуш Оркестру” у фіналі “Євробачення”. Ризикуючи бути дискваліфікованими, вони закликали світ врятувати Маріуполь та “Азовсталь”, українських військових та мирних жителів міста.

“Змішані відчуття, але в той же час, коли до тебе прикута увага всього світу, розумієш, що ти можеш цим скористатися, Ти можеш багато, якщо використати цей момент — допомогти своєму народу. Тут навіть багато думати не треба було, щоб так вчинити На той час це була проблема №1, тому що в історії не було такої блокади, в якій знаходилися “азовці”, — пояснив учасник гурту Kalush Orchestra Килим.

Вже після конкурсу вийшов кліп на пісню-переможницю Стефанію. Композицію, в якій український фольклор переплітається із сучасним хіп-хоп-звучанням, тепер можна почути на головних майданах світових столиць.

“Зараз дуже багато прилітає запрошень на різні концерти до різних міст Європи і це дуже добре, тому що ми на кожен концерт тягнемо з собою QR-код, з якого можна задонатити на допомогу Україні та на кожному концерті фронтмен Олег [Псюк] закликає всіх не забувати про Україну та допомагати. Я думаю, що це дуже великий внесок на культурному фронті”, — розповів Килим.

По-новому потужно звучить Україна на класичній сцені. Так, оперна співачка Людмила Монастирська зараз дає концерти у рамках світового турне під назвою Ukrainian Freedom Orchestra. Це спільний проект Варшавської опери та Нью-Йоркської Метрополітен-опери. До речі, директор Пітер Гелб особисто запросив українську діву грати в Метрополітен-оперу, розірвавши контракт із російською співачкою Ганною Нетребко.

У репертуарі в артистки буде зокрема арія з опери Бетховена “Фіделіо” мовою оригіналу — німецькою — це її перший подібний досвід. Українських творів немає, проте Людмила Монастирська на завершення концерту виконує їхню а капела.

“Ви знаєте, що мене теж дивує? Поки що я про це нічого не чула, але, може, нам дозволять хоча б на біс щось виконати. Я, наприклад, іноді виконую а капела без супроводу якісь українські пісні, як це було, припустимо, у Прибалтиці у березні. І люди, стоячи завжди слухають, вони готові. Український репертуар, наші чудові пісні слухають стоячи довго”, — каже Монастирська.

Україну не лише чують, а й бачать. Українські художники неймовірно точно і ємно передають саму суть подій, що відбуваються. Їхні іронічні та метафоричні картини щоразу підривають інтернет. Так сталося із роботою українського художника Бориса Гороха “Російський військовий корабель”, яку пізніше помістили на поштові марки. Виторг України від їх продажу склав понад один мільйон доларів. Популярним також став постер “Руський балет” української художниці Анастасії Красильникової. Сенс простий і зрозумілий: Росія використовує культуру як елемент гібридної війни та пропаганди.

“Насправді плакатне мистецтво — це, я б так сказала, один із найдемократичніших видів образотворчого мистецтва, тому що це швидка рефлексія, потужний, легко зчитуваний образ, який майстерно виписаний. Образ іноді працює навіть сильніше, ніж якісь текстові моменти , тому що роль глядача у цьому образі також дуже важлива”, — розповіла художниця, співзасновниця проекту Sunseed Art Олеся Драшкаба.

Роботи українських авторів репрезентують на різних виставках. До Дня Конституції така експозиція проходила у міністерстві закордонних справ. Гості могли придбати плакати, частина отриманої суми йшла на допомогу Україні. Таким чином вони не лише підтримують українську культуру, художників та армію, а й роблять українське мистецтво пізнаваним у світі. І найголовніше: не дозволяють забувати та мовчати про війну.

Недооцінювати силу мистецтва та боротьбу на культурному фронті не можна. Саме тому перше, що робить окупаційна влада у захоплених містах, — знищує українську культуру. І насаджують свою. Російську.

Росія займається цим не вперше: за царських часів Емський указ та Валуєвський циркуляр, які фактично забороняють українську мову та українську культуру, за радянських — фізичне усунення українських письменників — Розстріляне відродження, тотальна цензура. Лише після здобуття Україною незалежності почали з’являтися умови для розвитку української культури, що переслідується століттями. А яскраві сплески українізації відбувалися у найважчі для країни часи: Революція 2004 року, Майдан 2013 року, війна на Донбасі 2014 та… сьогодні.

Олександр Книга — генеральний директор Херсонського музично-драматичного театру. Сорок днів він прожив у російській окупації, залишити рідну домівку та улюблене місце роботи змушений був після низки погроз та переслідувань з боку російських силовиків.

“До мене знову вони приходили на бесіду вже за кілька днів до театру. Знову ж таки, змушуючи працювати “давайте, відновлюйте театр, нам потрібно, щоб усе було тут добре”. І тоді мені вже керівництво області, яке вже було за межами області, сказав: “Олександре Андрійовичу, їдь у будь-який спосіб, ми допоможемо тоді”. І ми почали шукати шляхи. І буквально вже десь на початку квітня нам вдалося вирватися і так вийшло, що з першої спроби ми виїхали на підконтрольну територію”, — розповів Книга.

Робочий колектив театру зберегти не вдалося: хтось переїхав на підконтрольну Україні територію чи країни Євросоюзу, а хтось виїхати не зміг і залишився. Проте творчий процес не зупиняється.

“Нам вдалося організувати та провести фестиваль, бо команда зібралася. Вона теж знаходилася у різних куточках, але ми змогли організуватися, хоча я фізично перебуваю у Львові. Зараз мені допомогли колеги, і кабінет навіть у театрі Марії Заньковецької виділили, щоб у мене база була. Зараз намагаюся, ми приїхали до Києва — хочемо зібрати таки частину акторів і з київськими театрами, або там, де ми таки знайдемо базу в місті, зібрати акторів і випустити продукт”, — розповів Книга.

У планах провести ювілейний 25-й театральний фестиваль у звільненому Херсоні. А поки що: тури Україною та іншими країнами Європи.

Росія століттями нав’язувала думку, що українська культура є вторинною. Багато років Росія працювала над своїм іміджем. Для цього були державні мільйонні вливання, сильне іноземне лобі та агресивна культурна політика, що допомогли створити образ “сильної країни” з великою культурою. А зараз Україна отримала історичну нагоду остаточно вийти з тіні російського впливу. Представляючи український культурний продукт іноземній публіці, ми транслюємо меседж про унікальність та самобутність сучасної України.

Сьогодні Україна є повноправним учасником світового культурного контексту. Країна на культурному фронті здобуває нові та нові перемоги. Сьогодні твори наших співаків, композиторів, режисерів, художників та письменників — потужний рупор, який допомагає донести інформацію про Україну навіть тим, хто звик чути лише пропаганду.

Читайте також: На аукціоні Сотбіс з-під молотка за 250 тисяч фунтів продали Rolls-Royce Фредді Мерк’юрі — деталі (ВІДЕО)