У місті Часів Яр ситуація різко погіршилася, жителі погоджуються евакуюватися — репортаж FREEДОМ (ВІДЕО)

У місті Часів Яр Донецької області залишаються близько 2 тис. осіб, а це 1/6 частина його населення. Люди перебувають у підвалах і сховищах. Населений пункт постійно обстрілює російська армія. У місті розбиті всі комунікації, а мобільний зв’язок працює з великими перебоями. Ситуація за останній тиждень там різко погіршилася. Про це повідомляє кореспондентка телеканалу FREEДОМ Анастасія Волкова.

На околицях Часів Яру чути потужні вибухи. Перебувати знімальній групі в місті було дуже і дуже важко. Співробітник гуманітарної місії “Проліска” Євген Ткачов показав, на що російські війська своїми обстрілами перетворили офіс організації. Місяць тому були перші пошкодження приміщення. Відтоді все змінилося до невпізнання. Уламки снарядів всюди. Кожен із них несе смерть і руйнування.

“Цвяхи повилазили від бабахів. А цьому ж даху трохи більше як рік. За проєктом ООН робили для дитячого табору. І ємність із водою. Ось, приліт. Паркан покоцаний, слава богу, ємність ціла. Туди залетіло — генератор обнулили. Доведеться купувати інший. Це уламочки прилітають. Тобто сам бабах — це одне, а потім усяка дрібниця, яка на вильоті ось так пробиває все на світі. Ось так і живемо. Ось дуби які величезні повалені”, — розповів Ткачов.

Другий генератор, який уцілів, Євген заводить щодня рано вранці. За допомогою генератора заповнюють бочку, з якої люди можуть набирати питну воду. За день у такий спосіб викачується близько 8 тонн. Але ємність ніколи не буває повною, адже комунікації в місті повністю відсутні.

“Електрики немає, газу немає, нічого немає, тільки гуманітарка. Зв’язок іноді пробиває. Тому це джерело води, потім військова адміністрація привозить із села з ферми воду. І наша “Проліска” розвозить бутильовану воду”, — каже співробітник гуманітарної місії.

Євген не може залишити рідне місто в такий важкий період.

“Це — моє місто, це моя земля. Цього Голіафа ми завалимо разом. Як я їм віддам своє місто, свою територію. Я її тут позначив з усіх боків, усім, чим завгодно, 30 видами гуманітарки, своїм сивим волоссям. Ліс такий, озеро, тут я буду вигулювати онуків, якщо дасть бог, то і правнуків без Росії якось. [Вибухи] — акомпанемент”, — поділився чоловік.

За одну ходку волонтер Євген може розвести людям близько 600 літрів питної води.

“Немає води. Женька возить, ось і вся вода. Немає води ніде. Уже давно. Ні світла, ні води, ні газу, нічого вже. Люди повиїжджали, попросили подивитися за будинками, то дивитися вже нема за чим. Я нікуди. Це моя земля, моя батьківщина, мій кордон. Тож я нікуди звідси не піду. Дітей і онуків відправив до Києва. Нехай там сидять. А я нікуди тікати не збираюся”, — сказав місцевий житель Сергій.

Ірина майже весь час проводить у погребі. Покидає сховище лише для того, щоб набрати води. У поспіху намагається заповнити всі наявні ємності. Жінка залишається в місті через чоловіка з інвалідністю та літню матір. Набравши води, одразу ж повертається назад. Знімальній групі показала умови свого проживання:

“Будинок постраждав від обстрілу. У суботу. Це погріб. Ось це ми так перебуваємо. Одне ліжко, друге ліжко, двері. І вже пів місяця ось так живемо. Хочемо ще буржуйку зробити. Уже поставили. Залишилося під’єднати, але ніяк. Утеплювачем пооббивали. Їжу, воду сюди поставили. Як можемо, так і перебуваємо. А куди [евакуюватися]? По-перше, грошей немає. А поневірятися по білому світу… тут хоч картопля своя, закривачка, огірок, помідор. А хто на мене де чекає?”.

Кількість мирних жителів у місті за останні два тижні скоротилася вдвічі. Люди погоджуються евакуюватися через різке погіршення ситуації. Місцевій адміністрації вдалося вивезти всіх дітей з одним із батьків до спокійніших регіонів України. Ті ж, хто залишився, сподіваються пересидіти і першими зустріти закінчення війни.

“Сподіваємося, що пройде все добре. Звичайно [віримо, що настане мир], і сподіваємося на ЗСУ”, — сказав місцевий житель Володимир.

За словами місцевої жительки Тетяни, вона теж перебуває постійно в підвалі.

“Немає сил уже. Ні в підвалі, ніде. Важко, дуже важко. Виживаємо”, — додала вона.

А місцевій жительці Ніні Юріївні військові допомогли з доступом до інтернету. Вона — вчителька історії України з п’ятого по дев’ятий клас. У неї близько 400 учнів. Детальніше — читайте тут. Для Ніни Юріївни важливо, щоб протягом місяця всі контрольні роботи були перевірені. Також педагогиня планує до кінця навчального року викласти всю необхідну програму дистанційного навчання для своїх учнів. Каже, для неї робота — частина життя і вона вже дуже скучила за очним навчанням, а найбільше — за дітьми.

Читайте також: Окупанти намагаються наступати на 4 напрямках — ЗСУ відбили 85 ворожих атак, — Генштаб