Тортури, зґвалтування і страти: про звичаї армії РФ говоримо з експертами

Від початку повномасштабної війни українська прокуратура зафіксувала 105 тисяч випадків воєнних злочинів, скоєних російськими військовими. За цей же час правоохоронці ідентифікували понад 232 тисячі воєнних злочинців і колаборантів, і ці цифри не остаточні.

Російські окупанти катують громадян України з особливою жорстокістю. Таких висновків дійшли представники незалежної комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) з розслідування подій в Україні. 25 вересня комісія представила свою доповідь Раді з прав людини в Женеві.

Пекло в полоні

Міжнародна комісія ООН збирає конкретні факти в рамках розслідування можливих порушень міжнародного гуманітарного права, а також пов’язаних із ними злочинів, які могли бути вчинені в контексті агресії РФ проти України.

Представляючи доповідь Раді з прав людини, голова незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Ерік Месе розповів, що тортури російські військові застосовували з такою жорстокістю, що вони нерідко призводили до смерті жертви.

“Ми спостерігали безліч різних порушень із російського боку. Умисні вбивства, вбивства цивільних осіб, зґвалтування, депортація дітей, сексуальні злочини на окупованих територіях, інші порушення закону на окупованих територіях”, — повідомив Месе.

У доповіді комісії зазначається, що найчастіше об’єктами тортур ставали люди, яких російські військові підозрювали в передачі інформації Збройним силам України (ЗСУ). У деяких випадках до українців застосовували електрошокери.

“У своєму звіті комісія заявила, що російські солдати в Херсонській області на півдні України ґвалтували та чинили сексуальне насильство щодо жінок віком від 19-ти до 83-х років”, — додав Месе.

Представники комісії вже кілька разів відвідували звільнені українські населені пункти, оглядали місця руйнувань, поховань, тримання під вартою та місця катувань, досліджували рештки зброї та ознайомилися з численними документами, світлинами, супутниковими знімками та відео. І під час кожного візиту знаходили нові докази військових злочинів РФ.

“Тортури широко і систематично застосовуються в різних регіонах, вони засновані на одних і тих самих методах і, схоже, є звичною практикою, особливо в місцях тримання під вартою, які перебувають під контролем Росії протягом тривалого періоду часу”, — розповів комісар ООН, експерт з прав людини Пабло де Грайфф.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець наголосив, що, крім військовополонених, Російська Федерація на сьогоднішній день утримує близько 25 тисяч українських цивільних полонених. Здебільшого це патріотично налаштовані люди, проукраїнські активісти, журналісти, волонтери, місцеві політики та ті, хто мав досвід військової служби.

Полонених українців утримують у СІЗО, ізоляторах тимчасового тримання, колоніях, а також у підпільних в’язницях (так званих підвалах) у Росії та на тимчасово окупованій території. Таких місць правозахисники налічують близько 150.

“Деяких цивільних заручників у Росії утримують роками, їм дають великі тюремні терміни за те, що вони нібито “шпигуни” української армії. Тоді як їхня провина лише в тому, що ці українці залишилися на тимчасово окупованій території і підтримали Україну своїми діями. У нас є випадок, коли тільки за слова, що “за України було краще” людину засудили”, — розповів Дмитро Лубінець.

За півтора року Україна змогла повернути 338 цивільних полонених. Над звільненням решти працюють щодня. Влада, а також громадські організації намагаються домогтися повернення своїх людей як безпосередньо, так і за сприяння країн-посередників.

Цей процес ускладнюється тим, що в міжнародному гуманітарному праві нічого не сказано про цивільних полонених. Як зазначають правозахисники, Росія під час захоплення заручників діє як країна-терорист. При цьому, РФ створила новий вид військових злочинів.

“Коли ми говоримо про обмін, який описаний у міжнародному гуманітарному праві (МГП), він стосується військовополонених, тому що за МГП усіх цивільних потрібно відпустити додому. Але це не випадок РФ, яка готова порушити не тільки МГП, а й здоровий глузд і логіку гуманної дії”, — сказала виконавча директорка правозахисної організації “Центр громадянських свобод” Олександра Романцова.

Читайте також: Червоний Хрест може брати участь в обміні військовополоненими: про механізми співпраці розповіла Романцова

Думки експертів

Про катування та умови перебування в полоні громадян України в ефірі телеканалу FREEДОМ розповіли:

• Віктор Чумак, заступник генерального прокурора України та головний військовий прокурор (2019-2020 рр.);
• Олександр Павліченко, правозахисник, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини;
• Олександра Романцова, виконавча директорка правозахисної організації “Центр громадянських свобод”.

ОЛЕКСАНДР ПАВЛІЧЕНКО: Росія відстежує бійців АТО

— Статус [утримуваних] визначено міжнародним гуманітарним правом. Це четверта Женевська конвенція, яка забезпечує правила поводження з населенням на окупованих і захоплених територіях або територіях, які охоплені конфліктом. І там категорично заборонено брати заручників і прирівнювати цивільне населення до комбатантів.

Тому цивільні особи, які потрапили в місця несвободи, [згідно з міжнародним правом] не є полоненими. Тому що в полон потрапляють тільки військовослужбовці, тобто комбатанти.

Є дві категорії полонених. Частина перебуває на тих територіях, які ще перебувають під російською окупацією, зокрема і в Криму, а частина вивезена на територію Росії.

Чому Росія це робить? Перш за все, тут теж можна класифікувати тих, кого вони захоплюють. Вони, по-перше, беруть тих, хто представляє для них загрозу в якості сили опору, тих, хто не приймає російську окупацію і навіть можуть здійснювати якісь, скажімо так, активні інформаційні дії — розклеювати листівки або якісь більш серйозні, скажімо так, акції опору. І тоді, природно, Росія бачить у них своїх ворогів, переслідує їх.

Росія точно відстежує, хто був учасником АТО (Антитерористична операція на Донбасі з 2014 року, — ред.) або представником правоохоронних органів. Через ці процедури фільтрації проходили ті, хто евакуювався з окупованих частин Донецької, Запорізької, Херсонської областей. Росіяни затримували і так само поміщали в місця несвободи саме тих, хто здавався їм підозрілим з погляду нелояльного ставлення або чинення опору щодо РФ.

Також є кримські татари, які перебувають у місцях несвободи за судовими процесами і з вироками. Плюс під час окупації українських територій у 2014 році в СІЗО, у в’язницях перебували підслідні та засуджені, їх теж було фактично захоплено, і вони не всі повернуті Україні.

Загальну кількість [цивільних полонених] важко назвати, тому що існують різні методології [обліку і розуміння, кого відносити до таких осіб]. Дуже важливе завдання — поіменно знати тих, хто належить до цієї категорії.

Ми маємо максимально зібрати інформацію для правоохоронних органів з тим, щоб це було доказом у судових процедурах, які будуть після закінчення війни. Щоб точно встановити провину кожного, хто брав участь у скоєнні таких злочинів. Також потрібно надавати підтримку жертвам, які мають бути визначені в цьому статусі жертв. Тому має бути чіткий процес верифікації кожного випадку.

Контроль над цією ситуацією має бути з боку міжнародних інституцій, які можуть заходити на територію Російської Федерації, з тим, щоб мати доступ до цих осіб.

ВІКТОР ЧУМАК: З початку повномасштабної війни зафіксовано 105 тисяч військових злочинів

— Катування — це конкретний злочин, який описано в Кримінальному кодексі України.

Питання в такому. По-перше, за цей злочин відповідають люди, які безпосередньо застосовували тортури. І так само відповідає командир підрозділу, підлеглі якого застосовували тортури. Тому необхідно встановлювати імена цих людей.

На сьогодні зафіксовано, тобто внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань України 105 тисяч військових злочинів.

Це мародерство, це насильство над мирним населенням, це неправильна поведінка щодо військовослужбовців, це незаконне застосування символіки. Уявляєте, який масив злочинів треба розслідувати?

Такі дії — це частина державної політики Російської Федерації. І тут ми можемо говорити про злочин геноциду. Це злочини людей, які створюють політику держави. І за злочин геноциду можна притягнути президента, керівництво збройних сил тощо. Геноцид — це, по суті, сукупність усіх злочинів (які вчиняють безпосередні виконавці), які є частиною державної політики, і ця державна політика називається — геноцид української нації.

ОЛЕКСАНДРА РОМАНЦОВА: Україна має право на репарації

— Дуже важливо, коли юристи опрацьовують певні типажі міжнародних злочинів і пропонують Міжнародному кримінальному суду (МКС) уже набір кейсів, які підтверджують таку річ, як системність. І те, що це накази найвищих рівнів — або політичного керівництва, або армійського керівництва.

Тому що Міжнародний кримінальний суд — це не зовсім звична для нас прокуратура. У МКС є свій розслідувальний орган, якому наш генпрокурор може передавати кейси. Офіс генерального прокурора України відкрив уже понад 100 тисяч проваджень [щодо воєнних злочинів]. Так от, МКС не візьме всі їх. Йому потрібні найбільші, найсистемніші кейси злочинів. І там, де можна довести особисту відповідальність тих, хто ці накази віддав — президента Російської Федерації, генералів армії або інших персонажів.

І коли вони винесуть кейс на розгляд уже в залі суду в Гаазі, то цей кейс має бути залізний. Тобто в нас має бути 100% підтвердження доказовою базою:

• що це системний злочин;
• що був намір такої системності (тобто потрібні докази, що такі злочини відбувалися в різних районах, куди заходили російські солдати);
• і що є можливість довести, що було віддано відповідний наказ (тобто це не просто інцидент виконавців, а що злочин вчинявся за наказом).

Під час розгляду справ у Міжнародному кримінальному суді працює якісний, сильний захист. Він перевірятиме правильність кожної процедури збору доказів. Чи є в нас документи на всі факти, чи є в нас перевірені свідки, які не змінювали свої свідчення. До речі, чому Міжнародний кримінальний суд просить важливих свідків не давати інтерв’ю? Тому що люди, коли багато разів дають інтерв’ю, можуть щось поміняти. І [при зміні формулювань свідчень] захист може розбити свідчення цих свідків у пух і прах.

Україна має право на репарації, на якісь політичні рішення внаслідок цього. Тобто ставки настільки високі в Міжнародному кримінальному суді, що процес має бути дуже якісний.

І ще важливий нюанс: у МКС неможливо обговорювати провину людини без її присутності. І незважаючи на всі наявні докази, того ж таки Путіна треба заарештовувати й привезти до Гааги.

Звичайно, нам би хотілося, щоб усе це закінчилося засудженням тих, хто віддавав накази, і тих, хто їх виконував, наполовину тих, хто виконав. Ну, більша частина виконавців помре на полях битви. А ті, хто це наказував, цілком імовірно, помруть у своєму політичному середовищі. Але це не означає, що це нас має зупинити від правосуддя і від юридичного процесу.

Читайте також: Російські військові катували українців до смерті та ґвалтували жінок від 19 до 83 років, — розслідування ООН