Торговці ненавистю: як живуть і заробляють пропагандисти Кремля

Російські пропагандисти заробляють мільйони, просуваючи антиукраїнські наративи, підтримуючи війну і вбивства українців, розпалюючи ненависть до сусідніх держав і взагалі — до всього світу.

Поки російські пенсіонери рахують копійки, телеведучі та журналісти, які обслуговують владу, скуповують нерухомість, цінності та відкривають бізнес, що приносить колосальні прибутки. І якщо за зомбування росіян і підігрування Кремлю і всьому путінському режиму на них уже накладають міжнародні санкції, то безпрецедентний потік брехні поки що залишається безкарним.

Чи є шанси притягнути пропагандистів до відповідальності і яка доля тих, з чиєї волі раніше були розв’язані війни і геноциди — розбиралася Ксенія Барвіненко в “Спеціальному репортажі” телеканалу FREEДOM.

Формування образу ворога

Мабуть, найвідоміший фейк російської пропаганди — про розіп’ятого хлопчика зі Слов’янська. Цей уже легендарний сюжет вийшов в ефірі федерального “Первого канала” 11 липня 2014 року. У кадрі Галина Пишняк — дружина “ополченця” самоназваної “ДНР” — зі сльозами на очах розповідає про “трагедію”.

“Хлопчика на дошці оголошень розіп’яли, це я сама бачила… Хлопчик помирав, а потім маму прив’язали до танка і по площі возили”, — говорила вона.

Щоправда, виявилося, що “екзекуцію”, яка розгорнулася в центрі стотисячного Слов’янська, бачила тільки одна Галина. Ніхто з жителів міста, яких опитали й українські, й зарубіжні журналісти, подібних жахів не бачив.

Галина Пишняк

“Історія про розіп’ятих хлопчиків, про вбитих дітей — ці теми повинні були мобілізувати російське суспільство і налякати його. Для того, щоб громадяни Росії кинули свою роботу, кинули свої сім’ї, взяли в руки зброю і поїхали на Донбас захищати росіян або російськомовних”, — говорить співзасновник проєкту StopFake Руслан Дейниченко.

Щоб накачати росіян ненавистю одного фейку виявилося недостатньо. І менше ніж через рік після “розіп’ятого хлопчика” кремлівська пропаганда породила нову жертву.

“Унаслідок артилерійського обстрілу 10-річну дівчинку було вбито в Петровському районі Донецька”, — заявляли пропагандисти.

Але журналісти з BBC розслідували історію. Виявилося, що місцеві жителі в епіцентрі обстрілу нічого подібного не знали. Вдумайтеся: про нібито артилерійський обстріл рідного кварталу люди дізналися з телевізора.

Російський кореспондент — автор фейку — сам зізнався у брехні. У розмові з BBC він підтвердив, що ніякої дівчинки не було і вона, відповідно, не загинула.

“Ми бачимо такі фейки, ці абсолютно вигадані жахливі історії. Приклад останніх тижнів: у фейках стверджується, що українські війська обстрілювали колони біженців, навмисно завдавали ударів по будинках мирних жителів на сході України або, як зараз стверджує Росія, по частинах Росії. Історії про напади на цивільних осіб і особливо на дітей — найефективніший російський пропагандистський трюк”, — зазначає дослідник російської пропаганди Ієн Гарнер.

За допомогою таких вкидань кремлівські пропагандисти вибудували образ ворога. Варто визнати — стратегія спрацювала. І тепер, коли Росія запускає ракети по житлових будинках в Україні, пропагандистам не потрібно витрачати час, щоб виправдати жорстокість. Адже російське населення — схвалює.

Хліба і видовищ

Усе це результат багаторічної роботи цілої когорти пропагандистів під керівництвом кремлівських чиновників. Контролюють ЗМІ відразу два заступники глави путінської адміністрації. Сергію Кирієнку довірили інтернет, Олексію Громову — телебачення і радіо.

“Раніше щотижня в Адміністрації президента Олексій Громов проводив нараду з головними редакторами провідних російських ЗМІ — Russia Today (RT), РІА “Новости”, “Говорит Россия”, “Первый канал”, “Россия 24″. Давав рекомендації: ось є така-то тема, і її висвітлюємо під таким кутом, звертаємо увагу на те, на те, а ось про це замовчуємо. Колеги із силових структур України показували нам зразок цих методичок, цих темників”, — розповідає керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей.

Темники — це закриті розпорядження від влади з інструкціями для ЗМІ, про те, яким чином варто висвітлювати події в країні. Власне, і термін “темник” походить від первісної назви “теми тижня”, які розроблялися в Кремлі на щотижневих летючках. Така російська “традиція” почалася ще в середині 1990-х і відступати від неї ні Кремль, ні пропагандисти не збираються.

Журналіст Роман Цимбалюк не з чуток знає про цензуру і темники на російських телеканалах. Він 14 років пропрацював кореспондентом українських ЗМІ в Росії. За часів, коли Кремль ще намагався грати в демократію, Романа запрошували на російські ток-шоу. Але вже тоді намагалися цензурувати.

“Я пам’ятаю, як на одному з каналів мені редактор каже: а ви могли б ось це не говорити або ось це не говорити? Мене завжди дивувало це. Якщо ви хочете, щоб я чогось не говорив, то навіщо мені це? Там є цілий пул “експертів”, які чітко дотримуються цих темників”, — каже Цимбалюк.

Але навіть таким “експертам” час від часу доводиться проводити інструктажі, так би мовити, щоб не забували своє місце. Ось пропагандистка Ольга Скабєєва за хвилину до ефіру роздає останні вказівки:

“Будь ласка, Гордій, нехай не чіпає Навального, так краще буде. І про подвійні стандарти, “Північний потік”. Як нам усі остогидли”.

Ймовірно, такі передефірні рознарядки необхідні для особливо буйних. Щоб гість у пориві обурення не бовкнув зайвого. Адже на пропагандистських ток-шоу важливе кожне слово, і все має йти за сценарієм. Навіть якщо це бійки під час дебатів або біганина по студії з відром фекалій.

“Скандали, виводи за вухо зі студії — це все розраховано на те, щоб глядач не відходив від телевізора, а постійно був прив’язаний до нього. Якщо пам’ятаєте, людям, яких виганяли з ефіру, кричали: мовляв, щоб ноги твоєї більше не було у мене в студії. Але він прекрасно з’являвся через тиждень, через два”, — пояснює керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей.

“Хліба і видовищ” — цей вислів придумав давньоримський сатирик Ювенал ще на зорі цивілізації. У такий спосіб він дорікав колись великому народу в низьких і примітивних запитах до політиків. Через 2 тисячі років за цим принципом живе Кремль. І чим менше у пересічних росіян ставало хліба — тим більше давали видовищ.

А заодно і партійної пропаганди. Поки глядачі спостерігають за ведучими та гостями, які біснуються, в них вирощують ненависть до всього цивілізованого світу. То погрожують перетворити Європу на ядерний попіл, то захопити Польщу, то Естонію розтерти.

Ціна совісті

Подружжя Ольга Скабєєва та Євген Попов. На телебаченні — з початку 2000-х. Але тільки з 2014 року їхня кар’єра пішла вгору. Попов знімав пропагандистські фільми та підміняв на ефірах старших колег, поки ті були у відпустці. Скабєєва — отримала своє ток-шоу “Вести.док”.

З весни 2015-го подружжя пропагандистів почало скуповувати елітну нерухомість у Москві, дві квартири (105 і 170 квадратних метрів) і комерційне приміщення. Це тільки те майно, яке виявили журналісти-розслідувачі. Загальний чек — понад 300 млн рублів або 4 млн доларів.

Щоб зібрати таку суму звичайному росіянину із середньою зарплатою — а вона зараз близько 63 тис. рублів — довелося б прожити щонайменше 400 років, і відкладати весь свій заробіток. А у Попова зі Скабєєвою на це пішло років п’ять. І подібна історія у всіх путінських пропагандистів — щойно Кремлю потрібна була більш віртуозна брехня, гонорари зростали.

Оцінити справжні доходи пропагандистів важко. Кремлівські глашатаї ретельно приховують свої статки. А ось довоєнні заробітки — відомі.

А щоб цифри не виглядали абстрактно, їх можна перерахувати в середніх пенсіях (на кінець минулого року — 18,5 тис. рублів):

  • Попов і Скабєєва за свою брехню отримували по 1 млн 170 тис. рублів на місяць, разом — 28 млн на рік на двох. Це річна пенсія 126 літніх росіян;
  • місячна зарплата Володимира Соловйова — 4,5 млн рублів, за рік — 52-53 млн. Такий самий дохід за рік у 238 пенсіонерів у РФ;
  • Маргарита Симоньян отримує 3 млн рублів на місяць, тобто 36,5 млн на рік. Це 163 річні пенсії.

“Маргарита Симоньян разом зі своїм чоловіком [Тиграном Кеосаяном] заробляє не менше мільярда рублів на рік. Це рівень доходу якогось олігарха. Симоньян наближається за своїми доходами до учасників списку Forbes. І зрозуміло, що ці гроші не зароблені нею шляхом побудови якоїсь ефективної бізнес-моделі. Це гроші, зароблені нею просто на щоденній брехні. Це така плата за продаж совісті”, — коментує журналіст-розслідувач Сергій Єжов.

Частина доходу — розпил бюджету. Цим промишляють багато кремлівських пропагандистів. Схема проста: реєструють фірми, які нібито виробляють контент для їхніх же програм, із держбюджету отримують фінансування. Разом — росіяни платять двічі за кремлівську брехню: перший раз на офіційну зарплату пропагандистів, другий — на дотації їхнім же фірмам. А у випадку з Симоньян — тричі. Адже у неї ще й промо-агентство, яке продає рекламу в її ж програмах.

Торгівля ненавистю в усі часи була прибутковим бізнесом. Так, професійний антисеміт, гітлерівський пропагандист Юліус Штрайхер отримував майже 170 тис. рейхсмарок на місяць (за середньої зарплати на той час у Німеччині в 130 рейхсмарок).

Штрайхер видавав антисемітський журнал “Штурмовик” і дитячу книжку “Отруйний гриб”, а на її сторінках розповідав про вигадані злочини євреїв. Він закликав “вирішити єврейське питання”, фактично — винищити цілий народ.

Юліус Штрайхер

Штрайхера судили на Нюрнберзькому процесі поряд із керівниками нацистської Німеччини. Він до кінця був упевнений у своїй правоті.

“Коли ми показували фільм “Фабрики смерті” (це були виявлені нами документальні кадри з концентраційних таборів та деякі сцени, що відбувалися у Варшавському гетто), то єдиним, хто дивився на екран з явним задоволенням і зловтіхою був Юліус Штрайхер”, — згадує співробітник Бюро стратегічних служб США Генрі Келлерман.

О другій годині ночі 16 жовтня 1946 року Штрайхера стратили, визнавши винним у співучасті в злочинах проти людства. Трибунал довів, що інформація може стати зброєю.

Брехня за геббельсівськими канонами

Керував нацистською пропагандою Йозеф Геббельс, він до вироку не дожив. Напередодні повного краху Третього Рейху разом із дружиною і шістьма дітьми прийняв ціанід у своєму бункері. Але справа “батька пропаганди” залишилася жити і процвітати… у Росії. Не дивно, адже Путін ще 2015-го на зустрічі з рабинами нахвалював таланти Геббельса.

“Геббельс же говорив: що неймовірніша брехня, то швидше в неї повірять. І він домагався свого, він був талановитою людиною”, — заявив президент РФ.

Свою імперію брехні Путін вибудував за геббельсівськими канонами. Так, уже 1939 року в Німеччині всі новини та інформація із зовнішнього світу були фактично відключені. Роль головного джерела інформації виконувало радіо. У сучасній Росії та сама історія — незгодні з режимом визнані “іноагентами”, ворогами народу, а телевізор — останній оплот істини.

“Німецькій сім’ї було легко зачинити двері вдома, не читати газети, і хоча б ненадовго прожити у світі без пропаганди. Але тепер, завдяки соціальним мережам і смартфонам, навіть росіянам, які не бажають цього робити, дуже важко уникнути впливу цієї пропаганди”, — зазначає дослідник російської пропаганди Ієн Гарнер.

Кремль зробив інформаційне поле фактично стерильним для федеральних ЗМІ. Використовуючи всі прийоми пропаганди — замовчування, перекручування інформації, зміну риторики — кремлівські глашатаї конструюють для росіян альтернативну реальність.

“Під контроль узято все — музика, культура, театр, кіно — все просякнуте цими наративами, цією пропагандою, яка незримо починає оточувати людину скрізь. За правилами журналістики, якщо ти хочеш переконатися в правдивості новини, тобі треба її перевірити як мінімум за трьома джерелами. Але в Росії перевіряючи її навіть за 10 джерелами, ти стверджуєшся в її правдивості. Тому що тобі створено таку інформаційну бульбашку, за межі якої тобі не дають можливість вийти”, — пояснює керівник Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрій Шаповалов.

А щоб підтримувати видимість благополуччя і спокою в країні, пропагандисти використовують ще один прийом — новояз. “Бавовна”, “жест доброї волі”, не крах економіки — а негативне зростання тощо.

“Вони придумали свій новояз, фактично списавши його з книжки Орвелла “1984”, коли війна — це мир. Тому що якщо сказати “хлопок”, то це не так страшно, як “вибух”. І не так страшно, що син помер, він все одно хотів білу “Ладу”, і ми поїдемо до нього на цвинтар. І в принципі, якщо треба, народимо країні нових”, — продовжує Андрій Шаповалов.

Тактика пропагандистів спрацювала. Так, напередодні повномасштабної війни росіяни говорили “ми два братні народи”, “війну не можна допустити”, “нічого страшнішого за війну в цьому світі немає”. Кремлівським глашатаям знадобилося кілька місяців, щоб змінити думку людей. І тепер росіяни вторять путінським пропагандистам: “ми заберемо всю Україну”, “треба її з землею зрівняти, і Польщу до купи”, “ми всі прийдемо і всіх вас уб’ємо”, “валити це падло нацистське потрібно”.

Підбурювання до геноциду

Ба більше, багато росіян, повіривши пропагандистській брехні, кинулися на фронт. Пропагандисти закликали вбивати українців, і багато росіян — виконали заклик.

“У діях пропагандистів є явні ознаки прямого підбурювання до геноциду”, — підкреслює заступник генерального прокурора України (2019-2021 рр.) Гюндуз Мамедов.

І ланцюгові пси Путіна прекрасно розуміють, що після програшу Росії на них чекає Гаага.

“Якщо вони потраплять на лаву підсудних як співорганізатори геноциду, вони всі отримають довічне ув’язнення. Що таке геноцид? У нього є чітке визначення. Це не просто вбивство людей, це вбивство мотивоване. Також під геноцид підпадає депортація людей без їхньої згоди. А в нас є депортація дітей і дорослих. Відповідно, це вже тягне на геноцид”, — каже член української групи зі створення міжнародного трибуналу Олег Гавриш.

Звісно, пропагандисти спробують сховатися від правосуддя, залягти на дно і тихо дожити до старості. Так спробував і руандійський пропагандист Фелісьєн Кабуга, якого звинувачують у підбурюванні до геноциду.

З квітня по липень 1994 року в Руанді на сході Африки було вбито за різними оцінками від 500 тисяч до мільйона представників етнічної меншини тутсі. Їх винищили представники іншої народності — хуту. 100 днів вони вели справжнє полювання на тутсі. Без суду і слідства людей вбивали просто на вулицях. Багатьох тутсі вбивали не військові чи бойовики, а їхні колишні сусіди.

До подібної жорстокості людей підштовхували пропагандисти, співробітники “Радіо тисячі пагорбів”. Цю машину ненависті фінансував Фелісьєн Кабуга, колись медіамагнат Руанди. В ефірах диктори закликали вбивати тутсі, вважали, що ті не мають права на життя. 

Фелісьєн Кабуга ховався від правосуддя 26 років. Жив за підробленими документами в Африці та Європі. Його знайшли та затримали у Франції. Зараз справу 89-річного Кабуги розглядають у Гаазі.

Фелісьєн Кабуга

Причетність Кабуги до геноциду довели дослідники з Цюриха. Вони виявили, що в районах, де краще ловило “Радіо тисячі пагорбів”, було більше вбивств тутсі. Учені довели — що сильніший рівень пропаганди, то більше вбивств і охочих у них брати участь. Така ж закономірність простежується й у випадку з російськими пропагандистами.

“Сьогоднішні пропагандисти Російської Федерації прямо заявляють про знищення українців, про знищення мирного населення, яке живе в Україні. Сьогодні ми бачимо навіть кілька геноцидів, які розв’язала Російська Федерація на території України стосовно етнічних груп. Але в першу чергу — до українців і до кримських татар”, — наголошує кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.

Судити російських пропагандистів за заклики до вбивств українців можуть одразу десятки інстанцій. Головна, звісно, — Міжнародний кримінальний суд, який уже розслідує злочини агресії в Україні. І терміни російським пропагандистам загрожують чималі — від десятків років до довічного ув’язнення.

Прямий ефір