“Свою боротьбу не припиняю – у ній я не самотня”. Інтерв’ю з Джамалою

МЗС України спільно зі співачкою Jamala (Джамала, Сусана Джамаладінова) та креативним агентством Banda Agency презентували відеоролик Thank you, Stranger на подяку країнам-сусідам за неоціненну допомогу українському народу. Це початок кампанії, в межах якої кожен українець зможе подякувати тим, хто підтримав Україну з початку повномасштабного вторгнення Росії.

Про проєкт Thank you, Stranger та інші благодійні ініціативи розповіла Джамала.

Співачка поділилася, як переживала анексію Криму у 2014 році та перші дні повномасштабної війни в Україні через 8 років. Джамала також назвала причину своєї участі у шоу “Танці з зірками”, черговий сезон якого стартує восени у Польщі.

— Чому ви вирішили взяти участь у кампанії Thank you, Stranger?

— Вранці 24 лютого, коли Росія на нас напала, я була вдома зі своїми маленькими дітьми. Звісно, переживала неймовірний шок. У цей момент я розуміла, що в мені народилося щось нове.

Коли я 28 лютого опинилась у Стамбулі у своєї сестри, цього ж дня я зібрала велику пресконференцію для медіа і, можна сказати, я відкрила свій фронт — культурний фронт, у якому я досі не перестаю давати інтерв’ю, виступаю. Це різноманітні організації, фонди, проєкти.

24 серпня буде пів року. За ці пів року ви навіть собі не уявляєте, скільки людей працювало, допомагало. Це волонтери, організації, просто люди, котрі запрошували додому, люди, які давали одяг. Моїм дітям особисто приносили у Стамбулі пакети речей, які мої діти зараз носять.

Це величезна кількість людей, яких хочеться обійняти й сказати їм: дуже дякую, дякую, що ви — люди, дякую, що ви співчуваєте і розумієте, як це бути зараз поза домом.

Це нічого спільного з тим, коли ти приїжджаєш просто у гості до іншої країни. Так, у мене в Стамбулі сестра, але коли я їхала до неї з дітьми після початку повномасштабної війни — зовсім нічого спільного з попередніми візитами.

Я люблю подорожувати, але зараз це не те, що раніше, — приїхати, пройтися музеями, оглянути пам’ятки. Зараз це — а де посольство, куди треба піти для оформлення, отримання… І ти щодня думаєш тільки про одне — як би нам перемогти і повернутися додому.

Моє життя розділилося абсолютно на “до” та “після”. Хоча для мене війна почалася з окупації Криму та з окупації Донецька та Луганська. Тобто для мене це вже 8 років та пів року.

І своєї боротьби я не припиняю. І мені важливо, що у цій боротьбі я не самотня.

Безліч публічних людей, артистів. Кожен своїм способом. Від масштабних, таких як Coldplay, Imaging Dragons, Sting, які виходять на свої концерти й кажуть, співають, збирають гроші. До звичайних людей, волонтерів, які присвячують своє життя тому, щоб нагодувати, зібрати та передати посилки. Тому кожному з них хочеться сказати абсолютне таке чесне, чисте “дякую”.

— Зараз ваша пісня “1944” набула нових сенсів? Навіть її початок: “Коли чужинці приходять…Вони приходять у ваш дім, Вони вбивають вас, а потім кажуть:”Ми не винні… це не ми”…

— На жаль, вона набула нових сенсів. Коли я її писала, я писала її про біль своєї прабабусі, бо я жила все дитинство з цією історією [депортації з Криму кримськотатарського народу], з цим болем.

Коли я була дитиною, як будь-якого тінейджера, на початку мене це навіть дратувало. Ну чому, сідаючи за стіл, ми повинні говорити про голод, про те, як радянські солдати тоді вбивали людей і запихали їх у товарні вагони. Я не можу сказати, що у дитинстві я все це розуміла. Але з роками я зрозуміла, навіщо це все.

Тому що я точно знаю, звідки мій рід. Це внутрішній стрижень, коли ти точно знаєш, якого ти роду та племені.

Саме тому я написала цю пісню. У 2015 році (почала у 2014-му, — ред.). Але в той період мені було дуже боляче співати, тому я спочатку відклала її. І навіть демоверсію не переслуховувала. А потім у 2016 році, коли мені запропонували взяти участь у нацвідборі на “Євробачення”, то я подумала: якщо я маю історію, мої особисті переживання, можливо, я маю про це розповісти.

І у 2016 році Європа проголосувала і журі проголосувало. Це одна з тих пісень, які справді зараз входять до п’ятірок найкращих за весь час “Євробачення” — і як музичний твір, і часто вона звучить на маршах, прайдах як пісня боротьби за справедливість.

“We could build the future where people are free, to leave in love the happiest time” (“Ми могли б побудувати майбутнє, де вільні люди живуть і люблять, щасливі часи”, — ред.).

І зараз, у 2022 році, кожне слово — “Вони вбивають і кажуть: “Ми не винні” — звучить страшно від реальності того, що відбувається.

— Ви, загалом, у цій пісні заспівали — для нас вони інші люди, громадяни Росії…

— Так, виходить так. Я коли її співаю зараз, мені ще болючіше.

Тому що кожне слово звучить настільки реально, настільки правдиво, що навіть не можеш повірити, як це може тривати таку кількість часу.

Виходить, що насправді ні в радянській, ні в російській політиці не змінюються методи. Все те саме. Оббрехати народ, сказати: так, всі зрадники, всі фашисти. Під цією егідою зробити зачистки, вбити, переписати історію, заявити “ми — молодці, ми всіх врятували”. Це просто жахливе нахабство, якому немає кінця і краю.

— Російська пропаганда поширює наратив, що світ втомився від війни в Україні, він втомився від підтримки та багато іншого. Ваші слова про вашу родину резонують із цією тезою, і дуже сильно. Що вам кажуть ваші колеги артисти, звичайні слухачі, коли ви виступаєте?

— Можу сказати лише про свій досвід. Ось понад 20 країн, які я об’їздила, — це США і майже вся Європа. Це величезна кількість зустрічей.

Наприклад, концерт в англійському Бірмінгемі, в якому брали участь Ед Ширан, Каміла Кабелло, Грегорі Портер, Палома Фейс… І кожен із них підходить, розповідає про те, що їхні друзі чи хтось із їхніх близьких, чи хтось із них команди прийняли родину з України Вони допомагають, збирають гроші. Британський музикант Том Одел каже: треба допомагати, треба брати участь.

Тому що люди бачать відверту несправедливість, що на очах усього світу в XXI столітті відбувається абсолютне свавілля. І якщо дозволяти цьому відбуватися, якщо сказати “це не моя тема, я не політик, це не моя історія”…

Я також не політик. І я ніколи б у житті не хотіла говорити те, що, умовно, говорила на шоу College Tour у Нідерландах. Мені сказали: “У вас зараз є можливість звернутися до прем’єр-міністра Нідерландів, що ви хочете йому сказати?” Я ніколи не думала, що я як авторка пісень, співачка дякуватиму за зброю, говоритиму, що ви розумієте, що ми справді самі зараз захищаємо свою землю, самі.

Так, Європа допомагає дітям, жінкам, людям старшого віку. Але щодо нашої території — її захищають наші чоловіки, наші жінки, вони своїми тілами закривають нашу Батьківщину. Розумієте?

Хоч би як це нині пафосно звучало. Але це є факт. Ми захищаємо своє право жити на землі. У XXI столітті, коли начебто все прописано територіально, у політичному ключі всім усе зрозуміло. Тут живуть — іспанці, тут живуть — італійці, тут живуть — ті. Усі начебто домовились у всьому світі. Тільки у нас сусід, який не знає правил, не хоче їх чути та розуміти, діє лише по-своєму. Доводить свою імперську велич.

Росія — величезна. Там стільки людей, там стільки всього свого гарного. Тож будьте в себе вдома. Навіщо ви лізете в чужу країну, зі своїми якимись правилами, вбиваєте, ґвалтуєте? Це ж розумом не можна осягнути, як таке може відбуватися сьогодні.

— Переможець “Євробачення-2022” український гурт Kalush Orchestra відмовився виступати на одному з фестивалів через те, що організатори не прибрали із шортлиста Ніну Кравець. Це російська діджейка та співачка, яка так і не наважилася засудити кровопролиття в Україні. Ось цей cancel culture (“культура скасування”), який відбувається щодо російських зірок, як ви до нього ставитеся?

— Знов-таки, говоритиму про свій досвід. Мій дідусь казав — дивись на себе. І я завжди починаю з себе.

Мої ситуації трохи інші. Я намагаюся, щоб моя команда дізнавалася про склад заходу, в якому я беру участь. За ці пів року були випадки, коли ми дізнавалися про деталі й відмовлялися брати участь. Бо мені важливо.

Нині я не сприймаю людей нейтральної позиції. Ну, не сприймаю. Ні тоді — 2014-го, ні зараз.

Тут уже мова не про національність, розумієте, а про позицію. Для мене дуже важливо поділяти одну сцену з людьми, яким мені нічого не треба пояснювати. Яким мені не потрібно відповідати на дурні запитання чи дурні пропагандистські фрази з телевізора. Я хотіла б спрямувати свій час та енергію для людей, на людей, які розуміють, яким це потрібно і які взагалі можуть допомогти.

Тому що моя країна зараз рахує кожну секунду, бо час іде на хвилини. Бо щохвилини гинуть люди.

Якщо ви не можете допомогти мені, я не хочу допомагати вам. Ну, ось так. Тому що я хочу бути корисною там, де мене розуміють, там, де поділяють нашу біду.

А якщо там організатори не визначилися, артисти не визначилися, ну тоді воно й не варте того.

— Ви також берете участь у благодійній NFT-кампанії, яка отримала назву We are Ukraine. Це вже колекція із 14 тис. цифрових предметів, які можна придбати. І до деяких із них бонусом йдуть ваші пісні.

— Так, 14 тис. предметів. І я хотіла, щоб людина не просто придбала цю NFT-листівку, цей айтем для себе, а ще отримала на додачу пісню. Та не просто пісню. Я шукала унікальну, рідко виконувану українську народну пісню, пісню з історією, в якій кожна людина знайшла б щось своє. Півтори тисячі народних пісень я прослухала перед тим, як заспівати ці дві. Я їх записала, і ця людина буде володарем ось такої унікальної версії.

— А в чому мета проєкту We are Ukraine? Це також спосіб віддячити?

— Це й спосіб подякувати. Це і спосіб розповісти про нашу культуру, мову, музику. Це те, що нині продовжує наш культурний фронт. Тому що він не менш важливий зараз, ніж той самий бойовий. Тому що ми, митці, повинні розповісти всьому світу про те, що ми існуємо, про те, що наша культура і наша мова — вона інакша, унікальна. Кожна пісня… У нас величезна спадщина, якою хочеться поділитися.

— До речі, восени у Польщі стартує черговий сезон шоу “Танці з зірками”, де ви також проводитимете проєкти на підтримку України.

— Так, братиму участь у Польщі, у Варшаві. Дуже готуюся до танців, бо танцювальний проєкт — це перший у моєму житті.

Маю дуже велику мотивацію, бо всі гроші, які збиратимуться з SMS-голосування за нашу пару з польським танцівником, йтимуть на допомогу українцям, які постраждали від російської агресії.

Тому у мене дуже серйозна мотивація показати себе добре на паркеті. Щоб, умовно, не було жалю, щоб мене судили з моїх талантів, з моїх танців і професіоналізму. А це мені дозволило б продовжувати участь і збирати гроші для України.

Читайте також: Підтримка з боку США та інших західних країн має бути набагато більшою: інтерв’ю з Джоном Гербстом

Війна, розв’язана в Україні, це війна не лише президента РФ Володимира Путіна, а й усіх росіян проти Української держави та народу. Громадяни РФ також мають відчути відповідальність за те, що відбувається. Таку думку в ефірі марафону “FREEДОМ” на телеканалі UA висловив дипломат, надзвичайний та повноважний посол України в Республіці Хорватія, Боснія та Герцеговина (2010-2017 рр.) Олександр Левченко.