Російська влада діє в парадигмі сталінських часів: інтерв’ю з Наріманом Джелялом

Наріман Джелял — перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. У червні 2024 року в межах обміну був звільнений з російського полону, в якому перебував із 2021 року.

2 жовтня у французькому Страсбурзі Наріман Джелял виступив на side-event “Тортури і смерті українських військовополонених і незаконно утримуваних цивільних осіб у російському полоні”, який був організований в межах осінньої сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Також він був присутній під час ухвалення Асамблеєю важливої резолюції — “Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні особи, які перебувають у полоні внаслідок агресивної війни Російської Федерації проти України”.

На полях сесії ПАРЄ в інтерв’ю телеканалу FREEДOM Наріман Джелял розповів про необхідність доносити до європейців інформацію про війну РФ проти України, про роботу зі звільнення військових і цивільних осіб з російського полону, а також поділився планами щодо майбутнього свого візиту до Туреччини.

Ведучий — Олег Борисов.

— Символічно, що ще рік тому в ПАРЄ голосували за резолюцію, яка закликала до вашого звільнення. Тепер ви на волі, і ви виступаєте в ПАРЄ.

— Я радий бути тут. Користуючись можливістю, хочу подякувати всім, хто в цій інституції підтримує Україну, підтримував мене особисто, людей, які опинилися в російському полоні — як цивільних, так і військових. Дуже важко чути історії полону, а їх просто сотні й тисячі, про те, наскільки жорстоко Російська Федерація ставиться до громадян України — порушуючи й власне законодавство, і міжнародне гуманітарне право.

І мені вдалося бути [2 жовтня] в Раді Європи в момент, коли голосувалася чергова резолюція на підтримку громадян України.

— Ви вже багато розповідали про російський полон, про знущання, побиття тощо. Це очевидно в Україні, це очевидно в країнах, які межують з Україною. Але чи чують, чи розуміють реальність російського терору в центрі Європи, за понад 2,5 тисячі кілометрів від Києва?

— Це питання дуже серйозне, і не можна до нього підходити з наскоку, вимагати, щоб усі все знали.

Попри вже більш ніж 10 років війни, на жаль, ми досі змушені домагатися того, щоб світ, багато європейських країн сприймали, що Україна воює не з 2022 року, а з 2014-го. Воює з тим самим ворогом, який напав на нашу країну, окупувавши наші території, і знущаючись з наших громадян.

На пояснення наведу таку аналогію. Після звільнення я і моя дружина проживаємо в Києві. І ми були здивовані, що навіть у Києві, в Україні, яка вже котрий рік воює, і яка котрий рік намагається повернути своїх громадян і свої території, далеко не всі наші співгромадяни знають про те, що насправді відбувається на війні, що відбувається на окупованих територіях. Якщо і знають, то дуже багато викривлень, нерозуміння тощо.

То чого ми хочемо тоді від інших, коли ми самі ще не до кінця сприймаємо всю ту реальність, яка відбувається. І над цим потрібно працювати.

В європейських інституціях — у Європарламенті, у Раді Європи тощо, — є розуміння. Але ми повинні працювати над тим, щоб через ці інституції впливати на конкретні країни. Адже окремі європейські країни, захищаючи, мабуть, якісь свої інтереси, не завжди сприяють тому, щоб підтримка України була максимальною, як це вимагає цей момент, про що говорив і президент Зеленський, і загалом українські політики, як і наша делегація в ПАРЄ.

Для мене особисто це не питання опускати руки, зупинятися. Потрібно продовжувати працювати. Ми розуміємо, що в європейських інституціях не все швидко відбувається. Потрібно наполегливо працювати, і в результаті ми отримаємо результат. Як цього разу в ПАРЄ ми отримали нову проголосовану резолюцію на підтримку наших військовополонених, цивільних осіб, які утримуються у РФ, і, звичайно, на підтримку наших дітей. І це дасть змогу, якщо не цієї хвилини, то в майбутньому домогтися позитивних зрушень у розв’язанні цих питань.

— Санкційні обмеження, персональні санкції, дипломатичний тиск, ізоляція Росії від цивілізованого світу зараз мало не на максимальному рівні. Але Путін все одно продовжує свою агресивну політику. Що ж потрібно ще?

— Гадаю, що санкційна політика ще має простір для розширення, посилення. Тому що знаходяться інструменти для обходження санкцій, треті країни допомагають [Росії].

У світі наміри Путіна підтримують деякі країни, які десь близькі, можливо, за розумінням того, що робить Росія. У них своєрідні свої інтереси. Плюс відіграє роль те, що на захист України встають країни, які перебувають у конфронтації з тими, хто підтримує [Росію]. Тобто це глобальна політика, яка позначається на ситуації в Україні.

Але агресія Росії щодо нашої країни — це не локальна історія. Це історія про цінності. Це історія про майбутнє світу.

Це прекрасно розуміють тут, у ПАРЄ. Я мав можливість розмовляти з президентом ПАРЄ [Теодоросом Русопулосом]. І в його словах є абсолютне розуміння, що це питання не тільки порятунку України, це питання — чи живі ті цінності, які свого часу проголосила Європа, які після Першої та Другої світової війни закріплено в документах, що становлять ядро міжнародного гуманітарного права. І наскільки вони сьогодні взагалі дієві. Ми бачимо, що, на жаль, дуже багато прогалин, наприклад, у плані захисту і звільнення цивільних осіб із російського полону.

— У Росії штучно насаджується ненависть до кримських татар. Це, прямо, як за часів Сталіна. Приклад тому військовий льотчик-ас Султан Амет-Хан, як він від героя буквально за одну ніч після указу Сталіна став ворогом. Чому і сьогодні таке триває?

— Нинішня російська влада здійснює свою діяльність у парадигмі сталінських часів. Аналогія на аналогії. І репресії, і відносини з іншими країнами, і ставлення до власних громадян, і розвиток військового потенціалу тощо. Тут абсолютна схожість. Російське військово-політичне керівництво обрало саме такий шлях. Звідси й ставлення до всіх навколо. Зокрема, до кримськотатарського народу. Політика загалом залишається репресивною, спотвореною, далекою від дотримання прав і свобод людини, колективних прав цілих народів — не тільки кримськотатарського, а багатьох народів, які проживають у Росії, і також піддавалися репресіям.

І головний момент: у перші години та дні окупації Криму 2014 року кримські татари консолідовано виступили на підтримку територіальної цілісності України. Ми підтримували Майдан у Києві, ми завжди підтримували європейський курс України, вважаючи, що саме цей напрямок дасть нам, корінному народові України, можливість реалізувати, гарантувати та захищати наші права. І ми сьогодні маємо тому підтвердження, коли Україна, нехай і в такій ситуації, все ж таки ухвалює правильні законодавчі рішення щодо захисту прав корінних народів, національних меншин тощо. Це дуже правильно.

Погано, що це усвідомлюють у такій дуже складній трагічній обстановці, але добре, що усвідомлюють, і держава рухається далі в правильному напрямку.

— Після звільнення з полону, які ваші основні завдання, над чим працюєте?

— Завдань дуже багато. Це, звісно ж, робота в Меджлісі кримськотатарського народу, тому що прийняті в державі кроки ще більше розширюють поле діяльності.

На жаль, кримськотатарський народ у своїй більшості продовжує проживати в окупованому Криму. Це накладає додаткові зобов’язання. Ми зобов’язані піклуватися про них. Ми, звичайно, працюємо над питаннями деокупації, реінтеграції звільненого в майбутньому Криму в український політичний, культурний, освітній, економічний простір.

І, звичайно ж, для мене це моя особиста історія, — це питання звільнення військовополонених, і всіх наших громадян, які опинилися в російських в’язницях, таборах. Ми їх усіх маємо повернути. Просто важко дивитися в очі рідним, дружинам, які чекають, коли і їхні рідні зможуть бути поруч і просто проживати життя разом зі своїми близькими.

— Президент Туреччини Ердоган відіграє велику роль у звільненні громадян України з російського полону, зокрема й кримських татар. Чи планується у вас із ним зустріч, діалог, спільні заходи?

— Дійсно, Туреччина від самого початку активно підтримує нашу державу загалом, і кримськотатарський народ зокрема. Ця дуже давня історія взаємовідносин зіграла роль у звільненні кримських в’язнів. Серед перших звільнених були Ахтем Чийгоз, Ільмі Умеров, і після були.

Я цього місяця буду двічі в Туреччині. Я передав своє бажання зустрітися і з президентом Ердоганом. Але ми будемо працювати на всіх рівнях, починаючи з офісу турецького омбудсмена, тому що він зараз є основним посередником у спілкуванні з російською стороною щодо умов утримання, звільнення, надання всіх необхідних прав і можливостей нашим полоненим — і цивільним, і військовим. Будемо працювати й в турецькому суспільстві, яке далеке від розуміння і повноцінної підтримки України.

Влада — так, але треба не забувати про суспільство, про простих громадян, які також можуть впливати на рішення влади.

Читайте також: Звільнення з російського полону стало несподіванкою: велике інтерв’ю з Наріманом Джелялом