Пригожин може піти в президенти РФ, а Кадиров — оголосити незалежність Чечні: про протистояння Путіна та силового блоку говоримо з експертами

Після успішного контрнаступу Збройних сил України в Червоному Лимані Донецької області глава Чечні Рамзан Кадиров виступив з критикою російського генерал-полковника Олександра Лапіна, назвавши його нездарою, а також закликав використати ядерну зброю та запровадити частковий воєнний стан у низці регіонів РФ.

На різкі заяви Кадирова публічно відреагував “кухар Путіна” та засновник ПВК Вагнера Євген Пригожин фразою “Рамзане, красунчику, віджигай”. Однак згодом пояснив, що його слова не варто розцінювати як підтримку глави Чечні у критиці військового керівництва Росії.

Проте в такій відкритій критиці, підкріпленій зміною риторики на пропагандистських телеканалах, аналітики побачили початок змін у політичній системі РФ.

Тим часом президент України Володимир Зеленський підписав указ про неможливість вести переговори з чинним лідером РФ Володимиром Путіним. Відповідне рішення було ухвалено на засіданні Ради національної безпеки та оборони (РНБО) 30 вересня у відповідь на анексію Росією Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей України.

Чому Рамзан Кадиров не може бути самостійною політичною фігурою без підтримки Кремля? Які амбіції є у ​​Євгена Пригожина? Про що говорять публічні заяви Кадирова та Пригожина? На ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ говорили:

• речник добровольчого чеченського батальйону імені Шейха Мансура Іслам Бєлокієв;
• юрист, політичний діяч Марк Фейгін;
• письменник, політтехнолог Михайло Шейтельман;
• російський журналіст та блогер Майкл Накі;
• льотчик-інструктор та полковник ЗСУ у запасі Роман Світан;
• політичний аналітик, головний редактор порталу After empire Ольга Курносова;
• адвокат та правозахисник Микола Полозов.

Іслам Бєлокієв: Після відходу Путіна ФСБ вирішуватиме, чи піде у владу Навальний, Ходорковський…

— У Путіна повний непорушний зв’язок з Рамзаном Кадировим, як і у Рамзана Кадирова з Путіним. Вони пов’язані один з одним, один без одного не можуть. Точніше, Путін без Кадирова може, а Кадиров без Путіна — ні.

Не думаю, що Путін чи Кадиров вибудовують якусь самостійну гру. Це абсолютно неможливо, тому що ми знаємо, хто такий Кадиров, і знаємо, що без Путіна він в одну мить щезне. Шлях Кадирова сьогодні є шляхом Жириновського. Це вуста Кремля: коли вони хочуть щось сказати, то дозволяють зробити це Кадирову у найжорсткішій формі.

Путін дуже прорахувався на війні в Україні. На етапі підготовки йому робили звіти, доповіді про те, на що виділяли величезні гроші. Його генерали на них, можна так сказати, хтось собі яхту купив, хтось собі дачу збудував і таке інше… Але у звітності все було добре. І Путін це проковтнув, вступив у цю війну. Підсумок ми бачимо: українці не стали зустрічати його з квітами, армія відступає за всіма напрямками… Звичайно, він розлютив своїх генералів та Кадирова. Він каже, щоб генерали говорили те й те, можливо, десь лякає, що з ними можуть розібратися такі радикали, як Пригожин та Кадиров.

Рамзан Кадиров дуже хоче більшого, йому завжди мало, але це не та людина, яка сама піде та візьме. Кожен має свій психотип — психотип Кадирова ясно і чітко говорить, що він ніхто, нуль. Ми, чеченці, добре знаємо Рамзана Кадирова. Я слухаю експертів інших національностей, які говорять про Кадирова просто неймовірні речі — що він самостійний, що Путін його боїться… Це абсолютна неправда. Без підтримки Кремля, без стотисячного військового контингенту на території Чечні Кадиров просто зникне або його приберуть свої. У Кадирова амбіції є, але вони нездійсненні без Путіна.

Пригожин, можливо, має якусь силу і, як на мене, набагато більшу, ніж Рамзан Кадиров. Проте реальної сили, яка б могла якісь політичні плити зрушити — я не думаю…

Все пов’язано з ФСБ, це справді серйозна сила. Вона завжди існувала і справді смикає за ниточки, тому Путіну доводиться на неї зважати. Путін піде, ФСБ вирішуватиме, чи буде при владі Навальний, Ходорковський… Основна влада сьогодні — у ФСБшників.

Марк Фейгін: У випадку чого, Кадиров оборонятиме Чечню, оголосивши про її самостійність чи навіть незалежність

— Тут може бути два пояснення: це чи справді емоційна позиція самого Кадирова, як її оцінив прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков, чи якась гра проти військових, яку веде, можливо, сам Путін. Все це перевірити складно, нікому в голову не влізеш.

Але з урахуванням попередніх заяв Кадирова — він до Польщі збирався дійти, говорив про свій великий план, наїжджав на Міноборони у зв’язку з Ізюмом, Балаклією та Куп’янськом — гадаю, це таки його особиста реакція в умовах хаосу. А хаос, поки регульований, вже має місце… Щодо Олександра Лапіна: він генерал, командувач Центрального військового округу — хоч би що трапилося в Росії, поїде до себе на дачу рибу ловити.

А для Кадирова кінець Путіна — це кінець його влади та, можливо, його самого. У нього дуже багато ворогів, насамперед, в самій Росії є маса людей, яких він образив. Я маю на увазі з влади, які захочуть звести рахунки, скориставшись ситуацією. Для Кадирова поразка в Україні — це він точно розуміє — означатиме поразку Путіна в Росії.

Тож це не спровокована реакція, публічно підтримана лише Пригожиним. Всі інші відмовчуються, хоча багато хто думає так само. Але це конфлікт. Мало того, що ми бачили конфлікт між військовим командуванням та ФСБ — його вираженням став, зокрема, [військовий злочинець Ігор] Гіркін, який на користь ФСБ атакував і Міноборони, і Генштаб. Тепер до цього хору доєднався Кадиров.

Зауважте, не перші ж особи критикують — наприклад, висловилося б керівництво ФСБ чи Рада безпеки — особи всередині дотримуються цього політесу, а ось відв’язні можуть собі дозволити пряму критику. Зрозуміло, це підриває довіру, єдність. Усередині можна обговорювати та критикувати кого хочеш, а виносити сміття з хати заборонено. Кадиров на це пішов.

Не думаю, що в цьому є якийсь великий план — що Кадирова призначать замість Лапіна командувати напрямом Центру або що він керує. Проблема не тільки в генералах, ситуація в цілому проти Кремля, і виправити її вже, мабуть, неможливо, зокрема через цейтнот. В умовах однієї поразки на фронті виникають проблеми внутрішнього характеру: ми їх прогнозували. Путін сам форсував цю ситуацію, оголосивши мобілізацію, і вона стала відкритою.

Кадиров у Москві нічого захопити не може. Це має декілька причин. Перша — інституційна: він чеченець, і жодної влади в Росії не втримає ніколи. Його знесуть самі військові та ФСБ, які його ненавидять, і вдарять ракетами по Грозному. Також він не має шансів на велику самостійну операцію. Так, він може виступити загоном у самого Путіна, якщо той захоче використати цей ресурс для придушення опонентів усередині влади. А якби Путін призначив зараз Кадирова на важливу посаду, у підпорядкування до якого мають піти ті самі генерали, це прискорило б катастрофу.

Все, скоріше, за іншим сценарієм буде розвиватися. Кадиров зберігає силу цією відмовою від мобілізації — ми виконали мобілізацію на 240%, нехай силовики йдуть. Крім ФСБ він назвав СЗР, СК — це вже болісно було сприйнято. Зрозуміло, якщо всі силовики будуть на фронті, і частина їх загине, залишиться Кадиров зі своїми підрозділами. Але потрібні вони йому для охорони Грозного, щоб стабілізувати та контролювати ситуацію в самій Чечні. У випадку чого, він оборонятиме її, оголосивши про її самостійність або навіть незалежність. Які там будуть його шанси? Це велике питання.

Михайло Шейтельман: Може виявитися, що Путін вже формально виконує обов’язки лідера РФ

— Можна згадати, як приймали Крим до Російської Федерації і порівняти [з виступом Путіна в день спроби анексії чотирьох областей України]. Подивіться на деталі: площа загалом порожня, у залі на 20-30 метрів відсунули перший ряд від Путіна, щоб, не дай боже, на сцені поряд з ним не було нікого, якісь чотири гвардійці та жінка у масці… Це перед тим, як туди вивели чотирьох наших колаборантів [Деніса Пушиліна, Леоніда Пасічника, Володимира Сальдо та Євгена Балицького].

Така картина свідчить, що Путін вже не керує сам. Тому, коли ми говоримо путінська Росія, вона умовно путінська. Сьогодні, думаю, вплив “кухаря Путіна” Пригожина, вплив глави Кадирова, вплив заступника керівника Адміністрації президента РФ Сергія Кирієнка може виявитися набагато більшим, ніж вплив самого Путіна.

Починаючи з оголошення мобілізації 21 вересня, там незрозуміло, хто ким керує і віддає накази Путіну. Ми про це дізнаємося пізніше, за якимись прямими та непрямими ознаками… Але може виявитися, що Путін вже не правитель Росії, а формально виконуючий обов’язки.

Майкл Накі: Цілком можна припустити, що в найближчому майбутньому військова хунта усуне Путіна

— Будь-якого виду тоталітарні режими скидають не через масові протести і, тим більше, не через мирні демонстрації. Як правило, військові чи силовики — так звана хунта — просто перехоплюють владу, а потім обирають владу цивільну. Тому що військові нічим управляти не вміють, а російські військові нічим управляти не вміють у квадраті.

Можна згадати все, що відбувалося останніми місяцями — у підсумку завжди дістається генералам. Кількість перестановок, яка вже була в рамках так званої “спеціальної військової операції”, досить велика. За все віддувається, звичайно, армія — це не співчуття, бо вони там варті один одного. Тобто Кадиров та Пригожин, які критикують армію, самі не кращі. Тому що війська Рамзана Кадирова аж ніяк не ефективніші за російську армію і в боях не беруть участі.

Кадиров, говорячи про те, що Лапін не з’являється на лінії фронту, виглядає досить кумедно: він сам на лінію фронту їздив лише одного разу в рамках цієї “спецоперації”. А так відсиджується у своєму золотому палаці і чудово себе почуває. Одна річ — публічно боротися один з одним… Після початку мобілізації Пригожина та Кадирова, які були медійними фронтменами цієї війни, відсунули на другий план. Раніше Пригожин розповідав, що він має угоду для російського суспільства — він вербує зеків замість відбирати у росіян дітей — вона була анульована. Всі позиції, які Кадиров та Пригожин заробляли за час цієї війни, обнулили. Тому зараз вони активно намагаються стрибати на Міністерство оборони, щоб показати свою важливість.

Але це лише верхівка айсбергу. Що там відбувається всередині, ми навіть уявити не можемо. Цілком очевидно, що за сім з половиною місяців війни російські війська не дійшли до Києва навіть за умови монополізованого інформаційного поля та великого обсягу пропаганди. Продати це громадянам Росії досить складно. І продати те, що тепер потрібна мобілізація, навіть за нібито 6 тис. загиблих солдатів, досить складно. Викликів все більше, і всі перекидають цю гарячу картоплю один на одного. Однак у всіх є єдине завдання — зробити так, щоб погані рішення не асоціювалися з самим Володимиром Путіним.

З початком ухвалення поправок до Конституції Володимир Путін ухвалив рішення, що тепер РФ буде диктатурою, а не інформаційною автократією. Він перестав спиратися на суспільний консенсус та те, що називається легітимність. Як взагалі виникає хунта? В якийсь момент штики задаються питанням — а навіщо нам цей Путін, який посилає нас на забій? Навіщо нам цей Путін, через якого заморожені наші рахунки? Якщо ми говоримо про високопоставлених генералів — Захід піде на переговори з ними, вони часто намагаються це робити. Остання спроба була у Венесуелі, щоправда, не зовсім вдала. Захід може запропонувати цим генералам гарантію умовної безпеки та розблокування рахунків, або ж надягти наручники. Цілком можна припустити, що в найближчому майбутньому військова хунта усуне Путіна.

Роман Світан: Військові злопам’ятні, особливо генерали — ми побачимо не одну хвилю супротиву

— Кремлю доведеться перекидати народний гнів на когось, а краще за військових ніколи не було. Вони такі безмовні, виконують своє завдання, давали присягу народу та уряду, тому зноситимуть всіх собак.

Відповідь буде досить жорстка — після того, як почне розвалюватися Росія. Тоді військові зможуть базуватися в якійсь з федеральних областей чи народних республік, гадаю, навіть в кількох. Тобто військові — а це одна з найорганізованіших структур в Росії — за її розвалу обов’язково залишать за собою якусь область. Допустимо, це буде гіпотетична Московія від Пітера до Уралу.

Після того, як вони в ролі військової хунти візьмуть владу в цій області, вони згадають усіх тих, хто вішав на них собак. Думаю, хвиля супротиву змете і Кадирова, і інших, хто зробив їх цапом-відбувайлом у цій війні. Військові не хотіли воювати. Будь-яка війна — це математика, і військові чудово прораховували, що не може 200 тис. людей захопити 40-мільйонну країну. Вони злопам’ятні, особливо генерали. І коли людину в статусі генерала МО кидають у багнюку, вона це запам’ятає. Думаю, ми побачимо не одну таку хвилю супротиву.

Ольга Курносова: У розпал транзиту влади в РФ Пригожин та Кадиров показують зуби

— Ми завжди знали, що Володимир Путін дуже погано ставиться до публічної критики всередині самої владної еліти. А це не просто критика, а якась абсолютна неповага до ієрархії. Бо таки є міністр оборони, є верховний головнокомандувач, є начальник Генерального штабу… І саме вони керують процесом, а не Пригожин і Кадиров.

За великим рахунком, це показник іншого: зараз, коли в Російській Федерації транзит влади в повному розпалі, і Кадиров, і Пригожин показують зуби. Показують, що вони дуже сильні гравці — у них є персональні армії, яким вони можуть віддати наказ. І ті зроблять те, що вони накажуть, тому що у всіх інших набагато складніша ієрархія.

Зрозуміло, що Сергій Шойгу підпорядковується Путіну, і там за всіма стежить ФСБ. А от у цих товаришів — Пригожина, Кадирова — повний карт-бланш. Вони кажуть, що хочуть. До речі, і в Кадирова, і в Пригожина є власні медійні можливості. Тому дві ці людини, на мою думку, будуть дуже небезпечні під час передачі влади. У Пригожина особисті політичні амбіції досить великі. І я не здивуюсь, якщо він сам захоче пограти і стати президентом РФ.

Микола Полозов: Кадирова важко назвати опонентом путінського режиму

— Якщо ми говоримо про повну відповідність законодавству РФ, Кадирову за такі висловлювання за аналогією з кримінальними справами стосовно опозиціонерів, років п’ять точно світить. Інше питання, що закон застосовується вкрай вибірково і як засіб репресивного тиску на опонентів путінського режиму. Кадирова складно назвати опонентом путінського режиму, тому йому це сходить із рук.

Це також вказує на те, що російський політичний істеблішмент не є монолітним, а на тлі невдач дедалі сильніше виявляються внутрішні протиріччя. Тож далі буде цікавіше.