Проєкт “Високий кабінет”: велике інтерв’ю з представником ГУР Андрієм Юсовим

За два роки повномасштабної війни Головне управління розвідки (ГУР) Міноборони України провело сотні спецоперацій проти агресора. На главу спецслужби Кирила Буданова було скоєно понад 10 спроб замахів. У Путіна дійсно є двійники. А загибель глави ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина досі викликає сумніви. Багато росіян на території РФ допомагають українській розвідці, як і не припиняється опір українців на окупованих територіях. ГУР готує “подаруночки” росіянам до 9 травня. Про це і не тільки в проєкті “Високий кабінет” телеканалу FREEДOM розповів представник ГУР Андрій Юсов.

Ведучий — Олег Борисов.

“ГУР стало страшнішим для ворога”

— Президент Зеленський, характеризуючи останні спецоперації Головного управління розвідки, сказав: “Росія відчуває біль від ваших дій”. Якщо можна розголошувати, скільки спецоперацій вдалося провести за два роки повномасштабної війни?

— Сотні, але точної цифри не буде. Ось після перемоги більшість спецоперацій обов’язково буде розкрито, описано, будуть названі імена героїв, які їх проводили та продовжують проводити. На жаль, дехто віддав своє життя за Україну в боротьбі проти агресора. Серед них уже є і Герої України, й нагороджені іншими високими державними нагородами.

Але найголовніше — ця робота триває, не зупиняється. Уже реалізовуються десятки операцій на окупованих територіях і в глибокому тилу ворога, також готуються десятки нових.

— Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов, представники відомства активно спілкуються з пресою. Це не зовсім властиво розвідникам…

— Українська військова розвідка після повномасштабного вторгнення заговорила голосно на весь світ — успішними спецопераціями й на морі, й у повітрі, й на суходолі, й у кіберпросторі, але також і шляхом стратегічних комунікацій. Сьогодні ключові спецслужби світу приділяють велику увагу спілкуванню із суспільством [своїх країн], зі світовою спільнотою.

Розмова — це також спосіб впливу, це дуже важливо. Це розмова з нашими громадянами, з нашими партнерами, але це і вплив на ворога.

І кожен публічний меседж від Буданова і загалом від Головного управління розвідки — це важливі, ключові повідомлення, які робляться саме тоді, коли потрібно, і повідомляється саме те, що потрібно.

— Як змінилася українська розвідка за десятиліття російської агресії?

— Головне управління розвідки Міністерства оборони України — це спецслужба, яка створювалася фактично з нуля за незалежної України. Це дуже важливо.

Це спецслужба незалежної України, яка розвивалася вже після краху радянської імперії як сучасна спецслужба.

Безумовно, і анексія Криму, і події на Донбасі, й повномасштабне вторгнення — все це величезне потрясіння для України. Але водночас усі ці події змушували Головне управління розвідки ставати ефективнішим, сильнішим, освоювати нові інструменти та методи. І сьогодні, й зокрема за останні два роки, ГУР дуже сильно змінилося і стало сильнішим, страшнішим для ворога.

— Рік тому в одному з інтерв’ю ви повідомили, що глава української розвідки Кирило Буданов — одна з ключових мішеней для Кремля. На сьогодні ризик залишається таким самим?

— На військово-політичне керівництво України готувалася, здійснювалася велика кількість спроб замахів. Головними цілями для противника є верховний головнокомандувач, президент України, а також керівники українських спецслужб.

На генерала Буданова було скоєно понад 10 спроб серйозних замахів. На жаль, унаслідок цих замахів за останні 10 років є і загиблі офіцери української розвідки.

І, безумовно, кожен українець, який має чітку проукраїнську позицію, який протистоїть усіма йому доступними методами російським агресорам, він так чи інакше — мішень для них.

“Морські дрони відправляють на дно російські кораблі”

— Останнім часом бачимо багато успішних операцій ГУР на морі. При цьому Україна не має великих кораблів. Тобто завдяки роботі розвідки, її спільним спецопераціям величезний Чорноморський флот РФ стає вразливим.

— Практично третину складу Чорноморського флоту РФ знищено. Цифри говорять самі за себе.

Нинішня війна після повномасштабного вторгнення — це війна нового типу. У такій кількості безпілотні літальні апарати, морські дрони ніколи до цього не використовувалися. У цьому випадку Україна застосовує асиметричні інструменти.

Зрозуміло, що наш флот не може ані за кількістю, ані за складом кораблів протистояти агресору. Але є інші методи, й вони ефективно працюють із самого початку повномасштабного вторгнення. Безумовно, починаючи від сили духу українців, які послали російський корабель за правильним напрямком.

Морські дрони, зокрема MAGURA (“Магура”), уже не просто пошкоджують, а повноцінно знищують, відправляють на дно російські кораблі.

З початку цього року вже потоплено великий десантний корабель “Цезар Куніков”, ракетний катер “Івановець”. Сучасна техніка і дуже грамотна робота операторів — це те, що сьогодні забезпечує такий результат.

Ми займаємося планомірною роботою, операції готуються довго, ретельно.

— Росія рідше стала використовувати свої кораблі для ракетних атак?

— Так, ми це бачимо. Загалом активність Чорноморського флоту РФ стала меншою і стала більш обмеженою через вплив українських сил безпеки та оборони, через знищення флагмана — крейсера “Москва”, через звільнення острова Зміїний і повернення контролю над “вежами Бойка”. Через ефективні удари по військовій логістиці ворога в Криму, по штабу Чорноморського флоту. Усе це змусило передислокувати російський флот, і його можливості стали меншими.

Що стосується саме ракетних ударів, тут включається й інший фактор. Росії потрібно поповнювати свої стратегічні запаси. Але те, що вона використала проти України за ці два роки, відтворити за короткий час вона не може. Тому тактика і застосування ракетного озброєння дещо змінилися.

Читайте також: Від крейсера “Москва” до корвета “Сергій Котов”: як ЗСУ знищують Чорноморський флот Росії

“Лікарі можуть розповісти про діагнози та види розладу в Путіна”

— Колись Буданов зазначив, що те, що сказав Путін у своєму кабінеті, українська розвідка знає буквально за годину. Будь-який удар по літаку, по Кримському мосту — це сильний репутаційний удар, ляпас Путіну. Наприклад, 23 лютого в районі Азовського моря був збитий російський літак дальнього радіолокаційного виявлення А-50У. Ви знаєте, як на це реагував Путін?

— Реакція не персонально людини, схожої на Путіна, але вищого військово-політичного керівництва країни-агресора — це злість, лють. Оскільки вони щоразу пропускають гол у ситуації, якої, на їхню думку, не повинно було бути в принципі. І черговий А-50 — у цьому випадку його сучасна модифікація А-50У — був знищений там, де ворог цього точно не очікував. Використання таких грамотно спланованих операцій щоразу його (Путіна, — ред.) по-своєму дивує.

Читайте також: Росія стрімко втрачає військові літаки: авіаексперти назвали причини та наслідки “сушкопаду”

— Хоча публічно він дає інтерв’ю і вдає, ніби цього не відбувалося. Це для заспокоєння росіян?

— Ну, маніяки часто можуть виглядати спокійними, а ми ж розуміємо, що він маніяк-вбивця. І так, з метою підтримки рівня зомбування населення гра може бути різною, і актор може виконувати роль по-різному.

— Чи вірить Путін у пропаганду своїх же пропагандистів? Чи він розуміє, де правда, а де брехня?

— Базово, звісно, розуміє, оскільки у нього є дані й про кількість загиблих [російських військовослужбовців], і про кількість убитих росіянами мирних громадян України, і про те, що цілеспрямовано завдають ударів по цивільних об’єктах. Безумовно, ця інформація є і в Путіна, і в Шойгу, і в Герасимова.

І такі терористичні акти, як підрив Каховської дамби та ГЕС, — це те, що узгоджується особисто вищим військово-політичним керівництвом країни-агресора. Тому він знає.

Але паралельно ми бачимо і таку реальність. Це божевільна людина, яка може годинами розповідати якісь вигадані билини, псевдоісторію абсолютно фашистського спрямування. Історія в його подачі пахне 1930-ми роками та націонал-соціалізмом російського розливу.

Це хвороба. Гадаю, лікарі, психіатри можуть окремо розповісти й про діагнози, й про види розладу, які є і в Путіна, і в представників його кабінету.

“У Росії на території Придністров’я недостатньо ресурсів”

— “Депутати” невизнаної “Придністровської молдавської республіки” (“ПМР”) попросили у Росії “захисту” у зв’язку з нібито посиленням тиску Молдови. Це частково нагадує події 2014 року в Україні. Це дуже популярний наратив у Російській Федерації. Навіщо звучать ці заяви Придністров’я до Росії?

— Дестабілізація як геополітичний інструмент — це одна з фішок режиму Путіна. Там, де він може підривати ситуацію, він це робить. Використовують або органічні процеси, або спецслужби працюють над тим, щоб їх створювати, розвивати та проводити спеціальні операції.

Там, де тільки можна створити проблему для вільного світу, для демократичного співтовариства Європейського Союзу, НАТО, Сполучених Штатів Америки — від міграційної кризи до будь-яких інших речей — безумовно, Росія це пробує робити.

— У середовищі журналістів це називають інформаційним промацуванням.

— Згадаймо початок повномасштабного вторгнення. Безумовно, розрахунок ворога був на інше. Ми пам’ятаємо, як російська пропаганда, їхні телеканали показували карти, на яких сухопутний коридор іде [через південь України] до того ж Придністров’я. Ну, а далі — загроза безпосередньо Молдові. Але “не так сталося, як гадалося”, як свідчить українська приказка.

Щоб реально підривати ситуацію зсередини, необхідні ресурси. У Росії на території Придністров’я недостатньо ресурсів для того, щоб проводити ті речі, які вони робили в Україні, на українському Донбасі, у Криму 2014 року.

Читайте також: “Захист” від Молдови: звернення невизнаної “ПМР” до Москви в огляді експертів

“Telegram сьогодні не повною мірою відповідає нашим національним інтересам”

— Кирило Буданов повідомив про підготовку росіянами найдорожчої в історії інформаційно-психологічної спецоперації “Майдан-3”. Основна мета — розхитати ситуацію всередині України. А які у Російської Федерації є ресурси всередині України, щоб розхитувати це все? Адже російські, проросійські медіаресурси відсутні тут, відкрито проросійські політики теж.

— На жаль, є певні майданчики, які залишаються спільним інформаційним полем із ворогом. Слава богу, у нас відключені проросійські, російські пропагандистські канали. Відключені канали відвертих зрадників і колаборантів. Це був дуже важливий крок. Багато років вони ретранслювали російську пропаганду в Україні, і більше цього не відбувається.

Але залишаються інші інструменти.

У межах [інформаційно-психологічної] спецоперації тільки на просування своїх наративів у Telegram ворог витратив 250 млн доларів. Вдумайтеся в цифру і масштаб. (Загальний бюджет операції “Майдан-3” становить 1,5 млрд доларів, — ред.).

Безумовно, йде масова спроба скупляння й сторінок акаунтів, і роботи ботів.

Є майданчики та платформи, які активно співпрацюють з Україною для захисту нашого суверенітету, зокрема міжнародного права і, не побоюся навіть сказати, Статуту Організації Об’єднаних Націй.

А є майданчики, такі як Telegram, де з цим справи йдуть набагато гірше. Хоча в тому ж Telegram є велика кількість і проукраїнських пабліків, і блогерів, і лідерів громадської думки, які роблять дуже корисну, правильну роботу. Але сама платформа сьогодні не повною мірою відповідає нашим національним інтересам.

Наприклад, сьогодні ми з вами спілкуємося в межах телеканалу FREEДOM — засобу масової інформації, який надає інформацію, бере на себе відповідальність за її якість і поширення.

Щодо майданчиків, які також хочуть працювати з інформацією, ми маємо знати — хто це, яка структура фінансування, що за люди за ними стоять. Це той шлях, який ми маємо пройти.

А загалом, якщо згадувати про вже пройдений етап, гадаю, що від заборони, наприклад, “ВКонтакте” та “Одноклассники” Україна однозначно виграла — і як держава, і як суспільство. Гадаю, що те, що наші діти сьогодні позбавлені здебільшого цих ресурсів, це великий плюс.

Читайте також: Кремль хоче розколоти українське суспільство: як спецслужби РФ просувають “Майдан-3” — думки експертів

“Багато громадян РФ допомагають і українській розвідці, і українським спецслужбам загалом”

— Ситуація всередині Російської Федерації. Наскільки зараз там сильні протестні настрої? Особливо враховуючи, як після вбивства лідера російської опозиції Олексія Навального тисячі людей вийшли на акції пам’яті.

— Безумовно, внутрішній опір у Росії є. І ми бачимо спроби громадянського протесту, непокори в дуже складній ситуації репресивного режиму. Так, вони не масштабні, не такі активні, це, безумовно, не український Майдан за масштабом. Проте в умовах, по суті, “в’язниці народів” і концтабору люди, які здійснюють подібні вчинки, — це сміливі люди.

Також іде збройний опір. На території Російської Федерації час від часу щось вибухає, щось відбувається. Це роблять зокрема і люди, які в такий спосіб протистоять режиму Путіна.

Протестний потенціал зберігається і збільшується в тих напрямках, які не завжди очевидні для режиму.

Кількість російських сімей, які на собі відчули наслідки злочинної війни Путіна проти України, — величезна. Це сотні тисяч людей, у яких родичі як окупанти та загарбники були вбиті в Україні, зникли безвісти, перебувають в українському полоні. І кількість запитань, зокрема й до режиму Путіна, зростатиме.

— Громадяни РФ, які перебувають на території Росії, допомагають українській розвідці?

— Безумовно. І українській розвідці, і українським спецслужбам загалом, і силам безпеки, оборони. Це велика кількість людей на різних напрямках, різного рівня — від простих громадян, які проявляють ініціативу щодо своєї громадянської позиції, до людей більшого калібру, які мають вплив і в бізнесі, й у військово-політичних колах.

— Чи є в найближчому оточенні Путіна люди, яким він довіряє, але які за першої нагоди, щойно путінський режим хоч трошки дасть слабину, готові піти проти нього?

— У диктаторських режимах по-іншому не буває. У нього (Путіна, — ред.) тотальна недовіра. Тому, з одного боку, вузьке коло людей, яким він усе-таки ще довіряє, а з іншого — життя в постійній підозрі та поганий сон. Яскравий приклад — Сталін, якого так любить Путін. Той теж не довіряв навіть найближчому колу.

“Рух опору на окупованих територіях не спадає”

— Які зараз настрої людей на тимчасово окупованих територіях України? Наскільки ті ж колаборанти можуть бути впевнені у своїй безпеці?

— Колаборанти — це зрадники, зокрема для ворога. Для окупанта це витратний матеріал. І самі колаборанти прекрасно це розуміють. Їхньої думки вже ніхто не питає, і самі собі вони вже не належать.

Більшість із них розуміє, що шансів дожити до кінця історії небагато. І або це буде справедлива відплата від місцевого опору, або від українських сил безпеки та оборони, українських спецслужб, або від своїх нових господарів, які вважатимуть у певний момент, що він більше не потрібен. Доля незавидна.

Правильний для них вибір — це здача в руки українського правосуддя. Там точно буде безпечно.

— Російська пропаганда робить акцент, як жителі нових окупованих територій нібито чекали на російські війська. Але ми бачимо, що там не припиняється український спротив. Приклад тому — партизанський рух “Атеш” та інші.

— Рух “Атеш” і загалом рух опору на окупованих територіях не спадає. І навпаки, з’являються все нові й нові люди, які, ризикуючи життям, допомагають українським силам боротися з окупантами.

Важливим показником є, наприклад, запити від окупаційних адміністрацій перед “виборами” Путіна з проханнями збільшити контингент Росгвардії, ФСБ, спецслужб на тимчасово окупованих українських територіях.

Ворог не довіряє українському населенню. І правильно робить. Українці чекають повернення додому, чекають повернення української армії, українських сил безпеки, оборони, української влади. І це обов’язково станеться.

“Цивільним особам Кримським мостом краще не користуватися”

— Після 2014 року Російська Федерація перетворила окупований Крим на велику військову базу. Чи відомо українській розвідці точне місце розташування всіх військових об’єктів на півострові?

— Російська влада перетворила Крим на гібрид військової бази та концтабору з надзвичайно жорстоким так званим фільтраційним режимом. Репресії проти мирного цивільного населення йдуть у режимі нон-стоп, не припиняються.

І в цих умовах українці в Криму, безумовно, кримські татари роблять героїчні речі — від передачі інформації до безпосередньої участі в певних заходах.

Звісно, [місця розташування військових об’єктів у Криму] відомі. У сучасному світі є багато інструментів, і вони всі використовуються для того, щоб визначити дані. Ворог намагається переміщатися, змінювати дислокацію, плутати сліди, робити обманні прийоми. Але про більшість військових об’єктів відомо, зокрема про ті об’єкти, які використовуються у військових цілях. Про них відомо, і щодо них триває робота.

— У росіян у Криму ще є час покинути півострів через Кримський міст?

— Є чітке попередження, що цивільним особам Кримським мостом краще не користуватися.

Тобто не буде анонсу, що завтра не треба. Тому спочатку краще використовувати інші доступні маршрути.

Є логістичні шляхи ворога, які необхідно обрізати. І робота над цим ведеться.

— Ліквідація Кримського мосту сильно зашкодить логістиці окупантів, з огляду на те, що зараз Російська Федерація щосили будує залізничну гілку до Криму сухопутним коридором?

— Це також ознака того, що ворог розуміє хиткість положення того, що Кримський міст може не виконувати ту функцію, на яку вони розраховують. Він уже сьогодні працює в обмеженому режимі.

— Спецоперації ГУР зі встановлення українського прапора на території Криму, з висадки десанту… Наскільки після такого Путін “відсікає голови” своєму військовому керівництву?

— Після кожної успішної операції українських сил безпеки, оборони, української розвідки, Служби безпеки, інших структур, безумовно, [у РФ] проводять чергові внутрішні розслідування, ухвалюють кадрові рішення, перестановки. Когось понижують на посаді, когось притягують до відповідальності. Далі йде рапорт про те, що цього разу точно все враховано, і більше такого не повториться. Але минає час, і черговий російський корабель йде на дно. Так і буде далі.

“Їхнє політичне завдання — повне захоплення українського Донбасу”

— Чи відомі українській розвідці найближчі плани дій Путіна в цій війні?

— Загалом ці плани відомі.

Завдання для пропаганди та політичне завдання — це повне захоплення українського Донбасу.

Це те, про що Путін мріяв би для своєї чергової “коронації”, яка має відбутися після так званих виборів. Це те, про що ми можемо говорити, те, що ворог намагається зробити.

Безумовно, їм потрібно показувати перемоги. Інакше два роки і сотні тисяч життів, які забрала ця війна, зокрема й росіян, — якось треба пояснювати.

— Путін після Донбасу має намір піти далі?

— Ми можемо говорити не тільки про Україну. Загроза з боку Путіна, з боку сьогоднішньої Росії — це загроза не тільки Україні, це загроза всьому вільному світові, зокрема європейській спільноті. І гібридні методи, і пряме військове втручання, яке було і в Грузії, і в Сирії, і в інших точках світу, показують, що Росія не зупиниться у своїй агресії.

Сьогодні Україна захищає не тільки себе, але й увесь цивілізований світ. Тому що вбиті окупанти, знищена українською армією російська техніка, танки, ракети — це те, що не піде, не полетить, не поїде на територію інших держав.

— Українській розвідці відомі реальні “червоні лінії” Путіна? Наприклад, чи може він застосувати ядерну зброю? Тому що, як показує практика, диктатори перед смертю діють за принципом “усім на зло”, розуміючи навіть негативні наслідки для свого народу.

— Ядерна зброя — це насамперед все-таки зброя стримування. А що після неї? Ну, ось сьогодні Росія проти України застосовує всю номенклатуру озброєнь. Крім зброї масового ураження. Це єдине, що залишилося. А після її застосування, що буде далі? Які аргументи залишаться? Чи заяви про мир, чи що ще має статися? Зламати волю українців до опору? Ні. Переламати громадську думку в світі чи похитнути проукраїнську коаліцію? Реакція буде зворотною.

Тому гадаю, що застосування ядерної зброї — це той сценарій, який лежить у дуже далекій шухляді.

Гіпотетично, звісно, це можливо, оскільки ядерна зброя у них є, і ми маємо справу з державою-терористом. Але реальність дещо інша.

“Більшість із того, що говорить російська пропаганда, всерйоз сприймати не потрібно”

— Путін дуже погрожував і Україні, й світу в разі, якщо хоч одна металева конструкція впаде з Кримського мосту. Проте внаслідок підривів там обвалилася навіть ціла секція. Тобто Путін не відповідає за свої слова в плані погроз? Його погрози здебільшого — це просто блеф?

— Ми можемо навіть не про Путіна. Давайте Медведєва послухаємо, його щоденний потік. Або Скабєєву, або Соловйова. Щовечора вони “бомблять” якісь європейські столиці, погрожують ядерною зброєю стерти з лиця то Лондон, то Нью-Йорк.

Весь потік цих загроз потрібен для того, щоб підтримувати злість і зомбування свого населення.

Але там є й недурні люди, які розуміють, що є кроки, після яких буде катастрофа, зокрема для них персонально.

— Ви згадали про Медведєва. Напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення він знову повторив наративи 2022 року: “наступ на Київ”, “Одеса — російське місто”, “Одеса зачекалася” тощо. Ці заяви про можливі повторні наступи нам сприймати як марення алкоголіка чи це, знову ж таки, промацування росіянами інформаційного ґрунту?

— Медведєв — це потішний персонаж. Його публічні заяви розраховані зокрема і на міжнародну аудиторію. Мовляв, дивіться, у нас є такий агресивний, який взагалі нічого не побоїться, і зараз таке почнеться — просто жах, страхіття.

Так, це частина стратегії з тиску і на українців, і на наших міжнародних партнерів. Але більшість із того, що говорить російська пропаганда, всерйоз і адекватно сприймати не потрібно.

Ну, а маячня про те, що Одеса або інші українські — це якесь “російське місто”… Одесити, жителі південного сходу України, які воюють сьогодні на фронті, які допомагають українському фронту, — яскраво показують, чого насправді хочуть українські міста. Хочуть бути з Україною, хочуть бути в Європі.

А натомість Росія, яка заявляє про любов до Донбасу, — знищує мирні будинки, знищує інфраструктуру, б’є по зерносховищах, по енергетичних об’єктах, вбиває дітей, жінок, людей похилого віку в своїх домівках. Ось така її “любов”. Це більше схоже на нацизм і геноцид, ніж на любов.

Я сам одесит у четвертому поколінні, і тому точно можу сказати, що Одеса стала надзвичайно патріотичним і навіть націоналістичним українським містом. І після кожного “Шахеда” і ракети ненависть до російських загарбників і до всього російського тільки зростає — і в Одесі, і по всій країні.

— Ми спостерігали “жест доброї волі”, “негативний наступ”, “вихід на більш вигідні позиції”… Як ще російська пропаганда виправдовуватиме програші росармії?

— Тотальна пропаганда може пояснити все. І якщо немає логічного пояснення, у хід іде навіть найбезглуздіший спосіб: на чорне сказати біле, що поразка — це перемога. Вони будуть це робити. Ми бачили на прикладі [засновника ПВК “Вагнер”] Пригожина, як за лічені дні з “героїв” робили антигероїв.

Але якість цієї пропаганди падає. Для вільного світу, для українців, безумовно, це не пропаганда, а більше гротеск і щось із дурдому. Але їхнє населення поки що продовжує в масі своїй вірити навіть дуже неякісному продукту.

Величезна кількість їхніх повідомлень, які мали працювати на міжнародне співтовариство, зокрема відоме інтерв’ю Путіна [американському оглядачеві Такеру Карлсону], де він дуже довго про історію розповідав, насправді сприймаються як маячня або якийсь поганий жарт. Проте всередині країни це працює.

Якщо вони захочуть щось пояснити, вони придумають нове слово, як було з “негативним наступом”, або щось інше.

“Є кілька двійників Путіна”

— Кількість Путіних, його двійників, оновилася?

— Є кілька двійників. Точна їхня кількість може змінюватися через різні причини, і політичні зокрема. Проте Кремль продовжує використовувати цю технологію.

— Але ви знаєте, хто справжній Путін? Ось Такеру Карлсону справжній Путін давав інтерв’ю?

— Карлсону — справжній.

— А ви можете підтвердити смерть Пригожина?

— Ні.

Станом на сьогодні немає нових даних і фактів, які дозволили б стверджувати, що Пригожин мертвий.

“Заяви Путіна про бажання переговорів — це брехня, маячня і пропаганда”

— Останнім часом і публічно, і непублічно Путін часто скаржиться, що Зеленський відмовляється йти з ним на переговори. Президент Зеленський прямо відповів, що переговори будуть тоді, коли Путін визнає свою провину і визнає свою поразку. Якийсь дисонанс у меседжах Путіна. З одного боку, він заявляє, що його “СВО” йде за планом, з іншого — давайте переговори.

— Це якесь дивне бажання переговорів — продовжуючи вбивати, продовжуючи завдавати ударів по цивільних об’єктах, продовжуючи порушувати міжнародне право — від Статуту ООН до Женевських конвенцій. Це все відбувається в щоденному режимі.

Тому заяви Путіна та інших його представників про бажання переговорів — це брехня, маячня і пропаганда.

Коли бажання про переговори буде ґрунтуватися на міжнародному праві та повазі до суверенітету України, коли ми побачимо виведення військ — тоді можна про щось говорити. Військово-політичне керівництво України, президент Зеленський виступають за справедливий мир — за той мир, який дасть змогу захистити Україну і гарантувати безпеку країни на довгі роки вперед.

“Здача в полон для російських окупантів — це можливість не бути воєнним злочинцем, не стати або калікою, або “200-м”

— Останнім часом федеральні медіа показують бойовий настрій російських військових, як вони радісно йдуть вбивати українців, як вони “героїчно” повертаються додому, як їм діти малюють плакати тощо. Мені це говорить про деморалізацію російських військових. Який справжній настрій у підрозділах росармії, які перебувають на лінії фронту?

— Моральний стан окупантів, особливо на передовій, ми бачимо зокрема зі свіжих перехоплень їхніх розмов.

Ті, хто опиняються на лінії фронту, дуже цьому не раді та розповідають усю правду — і про командирів, і про Путіна, все, що вони думають. Проте продовжують виконувати роль “гарматного м’яса”.

У цих перехопленнях ми також можемо почути багато речей про мотивацію, але в ній немає ідейної складової, тобто ніхто не говорить мовою телевізора. Є фінансова складова — мотивація зарплати, є мотивація гробових для родин, є і горезвісна “Лада”. Це фактори, які когось мотивують.

Загалом це армія мародерів, яка йде вбивати за гроші.

Хтось намагається цього уникнути, користується послугами українського державного проєкту “Хочу жити”, через який можуть здаватися в полон. І вони здаються в полон.

— Якщо російський військовий хоче здатися в полон, ви можете гарантувати йому безпеку?

— Міжнародні структури — Червоний Хрест, представники ООН — мають повний доступ до місць утримання російських військовополонених в Україні. Той, хто не хоче бути обміняним, — не піде на обмін, і продовжить перебувати в спеціальних місцях для утримання російських військовополонених, а вони досить комфортні. На жаль, українські військовополонені таким комфортом у Росії не користуються.

Тому здача в полон для російських окупантів — це можливість не бути воєнним злочинцем, не стати або калікою, або “200-м”.

Читайте також: Як росіянам здатися в полон або знайти своїх рідних, які воювали в Україні: деталі державних проєктів “Хочу жити” і “Хочу знайти” від Віталія Матвієнка

“Ми знаємо, що там відбуватиметься 9 травня”

— Не за горами 9 травня — сакральна дата для Путіна і для Росії загалом. ГУР готує свої “подарунки”?

— Безумовно.

8 травня Європа згадує про велику війну, про трагедію Другої світової війни, про злочини і про ті жертви — і серед мирного населення, і серед солдатів, які боролися з фашизмом і нацизмом.

У сучасних [російських] нацистів і фашистів перевернута правда, вона інша.

Ми знаємо, що там (у Росії, — ред.) відбуватиметься 9 травня. Не під конкретні дати, але планова робота українських сил безпеки і оборони продовжиться.

Читайте також: Проєкт “Високий кабінет”: велике інтерв’ю з Еміне Джапаровою