Проєкт Failed State: як деградував російський футбол у період війни РФ проти України

У 2008 році Москва приймала Лігу чемпіонів і найкращі футбольні команди Європи. У 2012-му російський “Газпром” став спонсором номер один у європейському футболі. Загалом, Росія на той момент — велика і невід’ємна частина європейського футболу. Принаймні, саме такий образ будували в Москві.

Що можна сказати про сьогоднішню футбольну Росію? Збірна РФ шукає хоч якихось суперників для спарингу, російські клуби грають із футболістами з псевдореспублік, а “Газпром” дихає на ладан. Купити футболіста з російської команди, з російським паспортом — значить, отримати купу проблем.

Деградації російського футболу через агресивну військову політику керівництва РФ присвячений прем’єрний випуск проєкту Failed State з Денисом Похилою.

Пострадянський футбол Росії

Розвал Радянського Союзу ознаменував розділ сфер впливу, що залишилися після імперії. Економіка, енергетика, геополітика, і, звичайно ж, спорт, — усе це разом під себе підім’яла Російська Федерація, самоназвана єдина спадкоємиця СРСР.

“Футбольна спадщина була величезна, але, в основному, не російська. Ми згадуємо перемоги київського “Динамо”, тбіліського “Динамо”, виграші українськими та грузинськими клубами європейських турнірів. Це дуже сильно дратувало Москву. І щоб нівелювати невдачі росіян, вона говорила, що це не перемога грузинської команди, це не перемога українського клубу, а, мовляв, це перемога радянського футболу. До речі, на певному етапі у збірній СРСР бували моменти, коли грали виключно гравці київського “Динамо”. Київське “Динамо” того моменту — не просто базова команда збірної СРСР, а її основа, її філософія на чолі з тренером. Ось Росія взяла радянський футбол і перенесла його на російський ґрунт після 1991 року”, — коментує спортивний журналіст, редактор телеканалу “Дім” Євген Зінченко.

Російські чиновники перейняли у радянських і головний постулат — спорт (особливо масовий, як футбол) є чудовою можливістю впливати на політику, просувати свої наративи. Росія, яка проголосила себе правонаступницею СРСР, отримала вплив і місце в УЄФА таФІФА.

Потрібно віддати належне, паралельно з обробкою футбольних чиновників, російський соккер домагався серйозних висот у Європі:

• 2005 рік — ЦСКА взяв Кубок УЄФА (нині цей турнір реформували в Лігу Європи);
• 2008 рік — збірна РФ дійшла до півфіналу Чемпіонату Європи.

Досягнувши фінансових висот, російські клуби отримали можливість запрошувати зірок футболу в місцевий чемпіонат. Наприклад, перехід камерунця Самуеля Ето’о і бразильця Роберто Карлоса до махачкалінського “Анжи”.

“Роберто Карлос і Самюель Ето’О в момент переходу в російські клуби — це великі гравці, але кінця їхньої кар’єри. Усі прекрасно розуміли, що головний інструмент їхнього залучення — звісно ж, гроші. Починаючи з другого терміну Путіна і почалися ось ці всі проєкти “вставання з колін” — спорту, економіки і всього іншого. Але це було створення просто красивої вітрини”, — зазначає Євген Зінченко.

Відомі футболісти їхали грати в Росію, зокрема, тому що це був досить легкий чемпіонат порівняно з топовими футбольними країнами.

“Ми розуміємо, що рівень вимог, які пред’являють до гравця в Іспанії, в Італії, у Франції, у Німеччині, відрізняється від вимог, які пред’являли в Махачкалі. Плюс у російському футболі були шалені гроші. Тобто на пенсію можна заробити, особливо не напружуючись”, — говорить політичний експерт Валентин Гладких.

ЧС-2018 у Росії

2 грудня 2010 року на засіданні виконкому ФІФА обговорювали питання надання права на проведення чемпіонату світу з футболу у 2018-му. Боротьба велася між чотирма претендентами: Росією, Англією і парами Іспанія — Португалія та Бельгія — Голландія. У підсумку право провести мундіаль віддали Росії.

У Цюріху з доповіддю виступив тодішній глава Російського футбольного союзу, міністр спорту РФ Віталій Мутко. Міністр щосили розхвалював переваги, які світовий спорт отримає від проведення ЧС саме в Росії. Мовляв, для ФІФА це так само важливо, як і для РФ, адже відкриє для міжнародної футбольної федерації неймовірні горизонти можливостей.

Мутко приголомшив делегатів цифрами: Росія ввалила мільярд доларів лише в промотування сочинської Олімпіади 2014 року, а отже — може вкласти ще більше в Чемпіонат світу. До слова, що 14 років тому, що зараз, такі фінанси чомусь не використовуються для поліпшення життя самих росіян.

Росія отримала право на проведення ЧС-2018, коли ФІФА очолював швейцарець Йозеф Блаттер (у 1998 році змінив на цій посаді бразильця Жоао Авеланжа). Пізніше, 2015 року, у зв’язку з найбільшим корупційним скандалом у ФІФА Блаттер оголосив про відхід із посади президента асоціації, через 17 років правління. Рішенням Арбітражної палати комітету з етики ФІФА його відсторонили від футбольної діяльності на 8 років.

“Йозеф Блаттер — представник бізнесу у футболі. Ви знаєте, як футбол люблять у світі. Він проник навіть туди, куди не проникав. Він підкорив Сполучені Штати Америки. Це, скажу вам, велика заслуга людей, які зрозуміли, що економічно дуже важливо просувати це. Якраз Жоао Авеланж і його послідовник у цьому сенсі Йозеф Блаттер. І численними розслідуваннями було доведено, що Росія отримала проведення Чемпіонату світу з футболу 2018 року за допомогою величезної корупційної складової”, — наголошує Євген Зінченко.

У 2010 році Росія отримала право на проведення Чемпіонату світу, незважаючи на те, що 2008-го розв’язала війну проти Грузії.

“Великі гроші часто ведуть до того, що чиновники, функціонери закривають очі на багато проблем — і морально-етичного плану, і політичного. Уже в той час для багатьох було очевидно, яку зовнішню політику проводить Росія. Просто вони, знаєте, скромно відводили очі та вдавали, що не розуміють природу ні російських грошей, ні цілей російської політики”, — коментує Валентин Гладких.

Здавалося б, право проводити Чемпіонат світу з футболу — це можливість показати себе як миролюбну країну, почати змінювати свою політику, припинити війну в Грузії та вбудуватися, нарешті, в умовний колективний західний світ. Але ні.

Лютий 2014 року. Під час Олімпіади в Сочі Росія починає операцію із захоплення українського Криму. Весна-літо того ж року — Росія інспірує сепаратистські рухи в Україні. Починається війна на Донбасі руками маріонеток, керованих із Москви. Незабаром уже регулярна армія РФ вступає у війну на сході України, під прикриттям фрази “нас там немає, це все місцеві шахтарі”.

На початку березня 2014 року американські сенатори надіслали листа тодішньому голові ФІФА Йозепу Блаттеру з проханням призупинити членство Росії в Міжнародній футбольній федерації та забрати в держави право проведення чемпіонату світу з футболу 2018 року через окупацію Криму. 27 липня 2014 року на той момент віцепрем’єр-міністр Великої Британії Нік Клегг заявив, що Росію має бути позбавлено права на ЧС-2018. З такою ж ініціативою виступив і депутат німецького бундестагу Міхаель Фукс.

У відповідь на ці вимоги президент ФІФА Йозеф Блаттер заявив, що Міжнародна федерація футболу “беззастережно підтримує” проведення Чемпіонату світу з футболу в Росії 2018 року.

“Ми довіряємо країні, довіряємо її уряду”, — сказав він в інтерв’ю російському агентству “Р-Спорт”.

Він також зазначив, що збірні Росії та України будуть розведені по різних групах під час жеребкування кваліфікаційних і фінальних турнірів чемпіонату.

Чемпіонат світу 2018 року все-таки відбувся в РФ. Це стало апогеєм російського впливу на міжнародний футбол. За даними росЗМІ, 3,5 млрд осіб подивилися матчі чемпіонату — від телебачення і діджитал-платформ до безпосереднього перебування на стадіонах РФ.

Туристи, реклама, новий виток інтересу до Росії, тепер уже господині мундіалю. І це в той час, коли ФСБ затримувала кримських татар за надуманими звинуваченнями. Коли російські війська знищували Донбас, гнали місцеве населення окупованих територій на забій.

Російський футбол після 2022 року

Розпочавши 2022 року повномасштабну війну проти України, у Кремлі сподівалися, що світ відреагує так само, як 2014-го. Якісь санкції, мінімум обмежень, кілька років легкої ізоляції, а потім — знову проведення Чемпіонату світу віддадуть Москві.

Сьогодні Росія — найбільш санкціонована країна у світі. Понад 20 тисяч обмежень ввели союзники України по всьому світу. Футбольна спільнота також не залишилася осторонь.

“Реакція УЄФА в перші ж дні повномасштабного вторгнення була для мене дивовижною, показовою і дуже приємною. УЄФА відреагувала різко. Було ухвалено рішення, що до закінчення агресивної війни російські команди, Російський футбольний союз більше не беруть участь у життєдіяльності асоціації, у змаганнях на всіх рівнях – жіночі, юнацькі, національні команди. ФІФА точно так само”, — уточнює Євген Зінченко.

“Газпром” уже теж не є спонсором провідних міжнародних змагань. Під тиском санкцій за результатами діяльності за 2023 рік держкорпорація зазнала рекордних збитків за 25 років.

“Минулого року “Газпром” уперше показав рекордні збитки. Ми розуміємо, чому це відбувається. І було б дуже дивно, якби російська енергетична компанія в той час, коли Європа намагається повністю відмовитися від російського газу, продовжувала б бути титульним спонсором основних міжнародних, загальноєвропейських турнірів”, — зазначає Валентин Гладких.

Що собою являє російський футбол у 2024 році? Команди борються за перемогу в місцевому чемпіонаті та кубку, але вже без амбіцій потрапляння в Лігу чемпіонів, Лігу Європи та Лігу конференцій УЄФА. Ці двері для росіян уже зачинені. Замість поєдинків із “Реалом”, “Барселоною”, “Баварією”, “Манчестер Сіті”, “Парі Сен Жермен” російські клуби змагаються з командами з так званих “Л/ДНР”, Абхазії, Південної Осетії та окупованого Криму.

“Це все робиться для внутрішнього споживача. Така імітація нормального життя, що нібито нічого не змінилося. Але футбольні вболівальники розуміють різницю між участю збірної України в чемпіонаті Європи і “супергри” збірної Росії зі збірною [африканської] Еритреї. Особливо це розуміють самі футболісти — через забаганки якихось неадекватів їхні найкращі футбольні роки, по суті, принесені в жертву. Мені здається, що цей процес є незворотнім. Думаю, що бажання Росії просто перетерпіти, перечекати і повернутися на колишній рівень — безуспішне”, — вважає Валентин Гладких.

Таким чином, російський футбол від конкурентоспроможного став близьким до маргінального. Російський вплив на чиновників ФІФА та УЄФА обнулився. Росію викинули з усіх можливих світових футбольних змагань — збірну з двоголовим орлом на емблемі ми не побачимо ні на Чемпіонаті світу 2024 року, ні на мундіалі 2028-го. Російські футболісти з шанованих спортсменів і реальних профі, стають ніким. РФ перетворилася на футбольну нікчемність буквально за кілька років. І це гідна ціна за агресивні дії проти незалежної і суверенної держави Україна.

Футбол — лише одна зі сфер, у якій Росія перетворилася з держави-гегемона на failed state (“неспроможна держава”).