Повільно, складно, трагічно: як ордер на арешт Путіна вплинув на повернення депортованих українських дітей

Після того, як Міжнародний кримінальний суд у Гаазі рік тому видав ордери на арешт російського диктатора та уповноваженої при президентові Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової, поведінка представників Кремля та їхніх підлеглих стала більш обачною. Правозахисникам стало складніше відстежувати інформацію про депортацію маленьких українців з окупованих територій. Однак вони впевнені, що цей процес не припинився.

Україна продовжує привертати увагу різних країн світу до проблеми депортації дітей російськими окупантами.

Київ розглядає різні проєкти повернення українських дітей

Україна встановила персональні дані 19 453 дітей, яких країна-агресор незаконно депортувала з тимчасово окупованих російською армією територій. Точну кількість постраждалих юних українців встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України. Вдалося повернути на батьківщину поки що лише 388 дітей.

За останні два місяці Києву вдалося повернути додому 38 незаконно викрадених Росією дітей. Але в умовах, коли кількість лише верифікованих маленьких українців, яких депортувала РФ, становить майже 20 тисяч, такий темп — критично низький.

“З нашого боку алгоритм повернення дітей відпрацьований. Однак у цьому процесі не вистачає масштабності. Нам потрібно повернути десятки тисяч дітей та інтегрувати їх у щасливе дитинство вдома”, — наголосив уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Прискорити процес верифікації примусово переміщених Росією дітей, їхнє повернення, реабілітацію, попередити можливу депортацію — цілі Міжнародної коаліції. 11 квітня відбулося її третє засідання.

“На цій зустрічі ми презентуємо дев’ять різних проєктів, які вже реалізує Україна, але за ними ми потребуємо допомоги. Відповідно, країни, які входять до коаліції, — а вже 35 країн до неї приєдналися, — можуть отримати конкретні проєкти, які вони готові й можуть підтримати. Один або кілька проєктів. І, звісно, ми отримали гарний, позитивний відгук від наших країн-партнерів, які входять до коаліції, і тому сподіваємось, що найближчим часом ви почуєте, які країни які проєкти підтримують”, — повідомила радник-уповноважений президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук.

Україна привертає увагу міжнародної спільноти до теми примусового переміщення дітей за допомогою інформаційної кампанії “Викрадені голоси”. Зустрічі українських дітей, які повернулися з російської депортації, з політичними лідерами та дипломатами країн-партнерів України вже відбулися в Латвії, Німеччині, Нідерландах і США. Ще один проєкт, презентований на засіданні коаліції, спрямований на безпечне повернення дітей в Україну. Його деталі не публікують задля безпеки.

“Ми здійснюємо значні дії в напрямку реінтеграції дітей і підтримки їх та, власне, їхніх родин. Для України максимально важливо продовжувати розвиток сімейного виховання дітей в Україні. І ті діти, які втратили свої сім’ї, і ті діти, які не мали їх до того, як їх росіяни викрали, після повернення всі вони будуть виховуватися саме в сім’ях”, — запевнила Дар’я Герасимчук.

Москва приховує інформацію про викрадених неповнолітніх українців: їх розміщують у дитячих будинках та інтернатах Росії та Білорусі, забороняють спілкуватися українською мовою, міняють імена та прізвища, забирають українські документи та видають російські.

Лубінець повідомив, що російські окупанти утримують у так званих “таборах перевиховання” близько 6 тисяч українських дітей.

Розслідувачі видань “Важные истории” і “Верстка” знайшли у всеросійському банку даних сиріт анкети 285 маленьких українців з тимчасово окупованих Росією територій України.

Читайте також: Дітей з Донбасу Росія почала депортувати ще до початку повномасштабного вторгнення — деталі від видання “Верстка”

Коментарі експертів

Чи достатньо зусиль докладає міжнародна спільнота для того, щоб допомогти Україні повернути депортованих дітей? Про що розповіли юні українці, яких усе ж таки вдалося повернути? Які подальші плани Кремля щодо українських дітей? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• Микола Кулеба, колишній уповноважений президента України з прав дитини, керівник відділу порятунку Save Ukraine;
• Катя Бонч-Осмоловська, журналістка видання “Важливі історії”;
• Катерина Рашевська, експертка Регіонального центру прав людини (RCHR).

МИКОЛА КУЛЕБА: Кожна дитина, що повернулася, — нова страшна історія

— Днями ми повернули ще шістьох дітей, і сьогодні це вже 290 дітей, які повернуті з РФ, з окупованих територій. Ми проводимо постійно наші повернення, ми їх називаємо рятувальними місіями, для того, щоб якомога більше українських дітей могло бути повернуто на контрольовану територію.

Кожна зустріч із такою дитиною — це нова історія геноциду, нова історія жаху, яку росіяни здійснюють на окупованих територіях і в Російській Федерації.

І взагалі неможливо без сліз розповідати ці історії, тому що в мене самого четверо дітей, і я не уявляю, як наші діти героїчно витримують цей тиск, який чиниться на них та їхніх батьків, особливо на дітей-сиріт.

Тиждень тому ми повернули хлопчика, який жив у прийомній сім’ї. Це важка історія. Хлопчик не хотів залишатися на окупованій території, а сім’я змушена була там жити вже понад два роки. Він просто втік звідти, і ми допомогли йому повернутися на контрольовану територію.

Цим дітям не дають можливості жити нормальним життям. На окупованих територіях їх зранку вчитель запитує: де ви живете, вони мають сказати — в Росії. Далі вони співають російський гімн, а далі вчителі розповідають дітям, що вони мають гарно вчитися і мають бути готові віддати своє життя за Росію і за Путіна. Хіба це не геноцид?

Чому йде примусова паспортизація? Щоб сім’я і діти показали свою лояльність. Після того як діти отримують свідоцтво про народження, паспорт, їм кажуть: “якщо ви повернетеся в Україну, вас за цей паспорт нацисти вб’ють”. І діти бояться навіть розмовляти, бо їм пояснюють, що їх слухає ФСБ, ви можете постраждати.

Один із хлопчиків, яких ми повернули, чотири рази по 15 днів сидів в ізоляторі. Йому дали російське свідоцтво про народження — він його порвав. Вдруге йому зробили свідоцтво, але вже не посадили. Він не захотів співати російський гімн. Ізолятор — це кімната розміром два на два метри, з ґратами, без свіжого повітря. Відібрали телефон.

Другий хлопчик, у якого просто знайшли в телефоні якісь, на думку вчителя, пропагандистські фотографії — він листувався з другом. Обох катували всю ніч. Батькам нічого не сказали. Вони дізналися, де перебувають їхні діти, прийшли і вночі стояли, стояли під будівлею, слухали крики своїх дітей. Їм не дали можливості зайти. Наступного дня батькам сказали, що діти мають самі виїхати звідти. Без батьків.

Ми повернули ще минулого року 13-річного хлопчика. Нам вдалося повернути його з російської прийомної сім’ї, де прийомний батько — російський військовий, який був поранений, б’ючись на українській землі і вбиваючи українців. Вони його прийняли у свою сім’ю, і він розповідав, як прийомна мати його ненавиділа за це. Він розповідав, як у його ж школі інша українська дитина з Маріуполя постійно приходила голодною, тому її влаштували в неблагополучну російську сім’ю алкоголіків.

Після того як МКС видав ордер на арешт Путіна і Львової-Бєлової, стало складніше повертати дітей. Росіяни почали ховати викрадених дітей.

Змінюються прізвища дітей. Навіть до рішення МКС ви б змогли знайти інформацію на російських сайтах щодо українських дітей. І та ж Марія Львова-Білова публікувала раніше, як вони літаками привозять дітей до Москви і як вони пропонують українських дітей російським сім’ям. Сайти соціальних служб рясніли фотографіями українських дітей.

КАТЯ БОНЧ-ОСМОЛОВСЬКА: Серед викрадених дітей найскладніше — сиротам

— Можливо, справді росіяни вірили, що вивозять дітей із небезпечного місця. Але є норми міжнародного гуманітарного права, які забороняють вивозити людей на територію країни-агресора, або, якщо це потрібно з міркувань безпеки, їх мають повертати, щойно небезпека мине. Мають вестися списки дітей, має передаватися інформація українській стороні. Але нічого не відбувається.

Їх не прилаштували в сім’ї, їх не повертають додому, російська сторона не робить активних дій для того, щоб знайти їхніх родичів. Вони просто застрягли в цій сирітській системі.

285 дітей — це не всі, хто перебуває в сирітській системі, їх там більше. За нашою оцінкою, станом на літо минулого року, їх могло бути приблизно 2-2,5 тисячі. Але для того, щоб встановити їх поіменно, потрібно виконати дуже велику роботу.

Сімейне влаштування цих дітей загальмувалося почасти тому, що так традиційно відбувається з дітьми, які живуть в інтернатах. Велика частина опікунів хоче взяти під опіку маленьких дітей взяти. Тут ідеться, скоріше, про підлітків, які залишилися в дитячих будинках. Це можуть бути великі сімейні групи. Три брати-сестри і так далі.

Не всі опікуни готові одразу взяти трьох-п’ятьох дітей ще й з таким складним бекграундом. Тобто це не звичайні російські сироти, а це діти з окупованої території, які багато чого пережили. Незрозумілий статус цих дітей теж відлякує потенційних опікунів.

Багато хто говорить про те, що незрозуміло, як забрати їх у сім’ю, тому що можуть знайтися родичі на окупованих територіях або в Україні. І тоді, звісно, потрібно буде повертати дітей. Це все дуже складно, і люди з цим зв’язуватися не хочуть.

З окупованих територій трохи простіше повернути дітей. Тому що можна оформити документи так, як того вимагає російське законодавство, і забрати дитину. Але це все одно потребує часу. Люди, яким вдалося забрати дітей із російських дитячих будинків, кажуть, що це може кілька місяців займати. І це все одно досить складна процедура.

Якщо говорити про території, підконтрольні Україні, то зараз Марія Львова-Білова заявляє, що близько 60 дітей повернуто саме на територію, підконтрольну Україні. І це найчастіше відбувається тільки з санкціями апарату Львової-Белової. Домовитися про повернення вкрай складно.

Наскільки я розумію, однією з цілей видачі ордера МКСом було загальмувати цей процес. І, мабуть, це зробити вдалося. Тому що російська влада більше стала говорити про повернення, про те, як вдалося досягти домовленостей. Зараз це відбувається, зокрема, за участю Катару.

Спочатку, коли почалася масова “евакуація”, дітей вивозили здебільшого в Ростовську, Курську, Нижегородську, Воронезьку області. Там знаходилися пункти тимчасового розміщення для біженців, зокрема для вихованців інтернатів. Потім їх почали розподіляти по всій Росії. І за тими даними, які ми підтвердили, ми бачимо, що мінімум у 15 регіонах Росії перебувають українські діти. Більшість — в Орловській, Нижегородській і Ростовській областях.

Співробітники російських установ говорять досить щиро і, напевно, вважають, що вони дійсно допомагають цим дітям, вони за них переживають і розповідають про те, як на дітей впливає війна. Щоправда, події вони інтерпретують у традиційному російському наративі.

В анкетах більшості дітей, яких ми знайшли, дійсно сказано, що їх можна всиновити, а не тільки не просто взяти під опіку. Це різні форми сімейного влаштування. Усиновителі набувають таких самих прав, як кровні батьки. І потім, якщо раптом у дитини знайдуться родичі, які захочуть її забрати, це буде набагато складніше зробити. І серед цих дітей поки що немає підтверджених випадків усиновлення.

ЄКАТЕРИНА РАШЕВСЬКА: Навіть міжнародна коаліція з 35 держав не в силах вплинути на РФ

— Російська Федерація вивозила тисячі українських дітей буквально за кілька тижнів. Якби вона робила все так, як це передбачено міжнародним гуманітарним правом, то вона б і повернула цих дітей у такій самій кількості. Але, на жаль, вона не хоче цього робити. Її мета — залишити українських дітей на своїй території і або ж під її контролем на окупованих територіях України на довгий час.

Замість того щоб повертати дітей, РФ створює банки даних дітей-сиріт, які доступні для усиновлення російськими громадянами. Тому в країни-агресора немає плану повертати дітей, і це основна перепона.

На жаль, навіть міжнародна коаліція, яка зараз складається з 35 держав, не в силах вплинути на РФ. Вона може допомогти верифікувати дітей, ідентифікувати місце їхнього перебування, прокласти якісь маршрути їхнього повернення, допомогти в подальшій реінтеграції, реабілітації.

Але переконати Російську Федерацію почати переговори вона не може, тому що РФ ігнорує цей процес і не збирається повертати українських дітей такими темпами, якими вона їх незаконно депортувала.

Процес ідентифікації дітей та їхнього місця перебування триває. Він дуже складний, бо РФ часто змінює місце проживання українських дітей навіть на території своїх власних регіонів. Також діти спочатку можуть потрапити в сім’ю, потім ця сім’я їх може повернути. Були й такі кейси.

Наші зусилля тривають, але їх недостатньо. І проблема не в Україні, не в міжнародній коаліції, а в Російській Федерації. Російська влада планувала цю політику, тестувала її ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року. Вона дуже добре відпрацювала алгоритми того, як цих дітей якомога глибше занурити в реалії російської пропаганди, культури, і не відпустити їх назад додому.

Але я б не концентрувалася тільки на списку дітей, на ідентифікації якихось нових місць їхнього перебування. У нас уже є 19 546 ідентифікованих імен, і ми розуміємо, звідки і куди цих дітей перемістили. Давайте будемо робити щось для того, щоб повертати дітей хоча б по кілька десятків людей, можливо, сотнями. Будемо сподіватися, що у 2024 році побачимо більш вагомий результат, ніж 388 повернутих маленьких українців.

Я б не сказала, що процедура повернення українських дітей сильно спростилася. Але як ми бачимо РФ у зв’язку з ордерами на арешт погодилася на участь третьої сторони в цьому процесі. І зараз Катар здійснює посередницькі функції. Зрушення є, але темпи і масштаби — недостатні. Ми не можемо очікувати дуже довго, тому що РФ скористається цим, буде маніпулювати.

Зараз ми бачимо, як в окремих своїх фразах інтерв’ю Львова-Бєлова, інші російські представники кажуть, що діти вже в сім’ях два роки, враховуються їхні інтереси, вибудовується індивідуальна траєкторія розвитку, відбуваються інтеграційні процеси тощо.

Міжнародна спільнота може опинитися під впливом таких російських наративів. Тому нам дуже важливо говорити, що українські діти прибувають на територію РФ унаслідок міжнародного воєнного злочину. У них на території України є родичі, які готові їх забрати.

Діти стали жертвами політичної індоктринації, перевиховання, русифікації та мілітаризації і їм там недобре. Вони часто потрапляють у сім’ї, в яких, наприклад, “батько” служить у так званій “спеціальній військовій операції”. Бути вихованцями такої сім’ї — явно не в інтересах українських дітей.

Навіть якщо сама дитина на території РФ каже “я хочу залишитися в Росії і в цій сім’ї”, відповідно до міжнародних норм, така заява може не відповідати реальним інтересам дитини. Тому для того, щоб почути її, точно зрозуміти, чого вона хоче, її спочатку потрібно повернути на територію України, а потім питати.

 Ви можете допомогти повернути неповнолітніх громадян України додому. Якщо проживаєте на території Білорусі, Росії або на тимчасово окупованих територіях України та володієте інформацією про депортованих дітей — напишіть у Telegram-канал “Я тут” або на сайт FREEДОМ. Київ гарантує анонімність.

Нагадаємо, телеканал FREEДOM у партнерстві з радницею-уповноваженою президента України з прав дитини та дитячої реабілітації і Ювенальною поліцією України запустив інформаційну кампанію “Знаєш — скажи!”, яка має на меті мотивувати жителів Росії протидіяти примусовій депортації українських дітей і сприяти їхньому поверненню до України.

Читайте також: Насильницька депортація й русифікація: чому РФ боїться українських дітей (ВІДЕО)