Пішки вийшов з оточеного Маріуполя — історію переселенця розповідає FREEДОМ (ВІДЕО)

Переселенець Артем Болдирєв пішки вийшов з обложеного Маріуполя. Зараз він працює кухарем і займається волонтерством у деокупованому Херсоні, повідомляє FREEДОМ.

Вісім років Артем прожив у так званій “ДНР”, а потім йому дядько допоміг виїхати до Маріуполя.

“Він працював капітаном корабля в порту. Порт був під “Азовсталлю”, — розповідає Артем.

До Маріуполя з раніше окупованої частини Донецької області він приїхав у середині січня 2022 року й одразу влаштувався коком на судно.

“Ходив у море, заробляв гроші. Радів, що в Україну нарешті потрапив. Плани були”, — каже Артем.

Усі плани на майбутнє зруйнували російські війська: почалася повномасштабна війна.

“Потім, 23 лютого ми вийшли з моря, й 24 лютого почалася війна. Мене розбудили, сказали, війна. Що ви жартуєте, кажу, я ж тільки звідти, з “ДНР”, яка війна?! Але ні. І почалися 24/7 просто бомбардування з усього, що було у росіян, — кораблі, авіація, “Гради”. Зв’язку не було, нічого не було”, — згадує Артем.

Спочатку під час облоги міста він ховався на “Азовсталі”, а потім вирішив перебратися в драмтеатр. Звідти ще до авіаудару було оголошено евакуацію мирних жителів: під постійними обстрілами росіян цей шлях зайняв дві доби.

“Усі туди йшли навіть хоча б якось знайти родичів. Для цього треба було записуватися. Тобто, якщо тебе будуть шукати, прийдуть, глянуть за списками, що такий-то приходив, і все. Я був 2 000 якийсь. Тобто на той момент там перебувало 2 000 осіб, плюс мінус. Вночі прилетіла бомба з літака в сусідню будівлю. Там була філармонія дитяча, музичне дитяче щось таке. Мене накрило величезним вікном, після чого ми спустилися з другого поверху вниз. Я там пересидів… Тобто сонце встало, і я пішов із драмтеатру, й через 2 години його не стало”, — розповів Артем.

Чоловік вважає, що йому пощастило. Вийшовши з драмтеатру, він дістався до морського порту і звідти попрямував у бік Бердянська. Попутки брати пасажира не хотіли, весь маршрут — понад 80 кілометрів — подолав пішки. Дорогою було розставлено безліч російських блокпостів, на кожному довелося проходити фільтрацію — перевірку документів, наявності татуювань на тілі та звірку з усіма базами даних.

“Це виходить, мене роздягли повністю до трусів. Хоча холодно ще було. Дві години у нас була дискусія з приводу татуювання. Потім вони тільки спромоглися глянути в паспорт, а в мене донецька прописка. Почалися знову ж таки запитання, чому ти не служиш. Мені на багатьох блокпостах щастило через те, що вони знаходили якихось чи то ТРОшників, чи то якихось хлопців, які в цивільному хотіли вийти з Маріуполя. Вони якось їх ловили, знаходили, і мені вічно щастило, просто відпускали… Типу, іди, поки відпускаємо, іди, поки ми добрі, тощо”, — розповів Артем.

Із Бердянська вже попутками Артем приїхав до Генічеська, де жив його знайомий. З’явилася можливість знайти нічліг і спробувати заробити трохи грошей для того, щоб виїхати з окупованої території. 

“Треба якось взагалі валити звідси подалі, кажу, 8 років цієї розрухи в Донецьку що було — це Радянський Союз, навіть гірше. Я взагалі не хочу там перебувати, не хотів. Думаю, треба кудись далі. Дивлюся мапу, відкриваю, в принципі, як би вперше взагалі в цих краях України, думаю, куди їхати — в Херсон? Ну, обласний центр, може, якась робота є. Знайду роботу якусь й евакуююся в Україну вже звідти”, — розповів Артем.

До Херсона хлопець потрапив у червні. Завдяки щасливому випадку зустрів у захопленому російськими військами місті друга дитинства. Той допоміг знайти тимчасове житло в центрі для переселенців до листопада минулого року. Артем намагався уникати перевірок російськими військовими

“Знову ж таки знайомий, який з мого міста, розповідав мені, що тут були багато хлопців із Донецької області з пропискою, і їх депортували туди, нібито там почалася мобілізація. Типу, йди вмирати за свою батьківщину, твоя батьківщина “ДНР”. А їм пояснити нічого не можна ж, і я взагалі нікуди не виходив. І коли сюди приходили якісь перевірки російські, коротше, якось повідомляли, що повинні там будуть прийти ФСБшники або щось типу такого. Коротше, я вічно виходив, недалеко, у принципі, щоб не заблукати, знову ж таки, кудись ішов просто і сидів, чекав”, — каже Артем.

Він виріс у Новоазовську. 9 років тому, коли російські війська вторглися в його рідне місто, ще вчився в школі. Батьків немає. Вихованням займалася бабуся. Тоді виїжджати з окупації було нікуди й ні з ким. 

“У Донецьку це почалося, мені було 14 років. У моє місто, це якраз після Дня незалежності України, 24 серпня, а десь 26-28-го вже в Новоазовськ зайшла російська техніка. Це при тому, що багато хто каже, що воювали шахтарі тощо. Але в мене місто розташоване за кілька кілометрів від кордону Ростовської області. Прямо на морі урвище таке, тобто прямо видно було, як колона російських танків просто так через кордон іде. Які там шахтарі? Звідки в шахтарів узялася дивізія танків?”, — згадує Артем.

Він один із небагатьох у своєму місті відмовився брати паспорт самопроголошеної “ДНР”. Щоб отримати український документ, спеціально їздив до Маріуполя. Через це на окупованій частині Донеччини неодноразово потрапляв “на добу” до райвідділку.

Артем зазначає, що російська пропаганда справді має великий вплив на людей. Деякі міфи він сам для себе розвіяв, уже перебуваючи в Маріуполі. Побачив, що ніхто не утискає російськомовних, військовослужбовці полку “Азов” — звичайні люди, яких можна не боятися. Інші кремлівські нормативи спростовувалися ще під час життя в окупації.

“Донецьк був крутим. За 8 років Донецьк убили. Тобто при тому, що навіть не бомбили його, а просто, ну, тобто, як би стало все одно людям. За Донецьком не доглядали, як за містом, він просто зав’яв. А я заїхав до Маріуполя, і я просто не повірив своїм очам і думав — Лас-Вегас якийсь, а не Маріуполь. Усе горить, усе іскриться, якісь фонтанчики, усе якось прикольно для молоді. Класно”, — згадує Артем.

У листопаді 2022 року українська армія звільнила Херсон від російських окупантів. Артем, як і мріяв, опинився вже у вільному місті й вирішив там залишитися. Працює кухарем у центрі для переселенців. Займається волонтерством, допомагає місцевим відновлювати зруйноване обстрілами житло. Каже, тут і хоче дочекатися перемоги України в цій війні.

Читайте також: Рік окупації Маріуполя: без нормальних умов для життя, але з вірою у ЗСУ

Нагадаємо, Маріуполь був оточений російською армією вже на четверту добу повномасштабного вторгнення, а повністю окуповане місто було 20 травня 2022 року. Полк Нацгвардії “Азов” та українські військовослужбовці з різних підрозділів тримали оборону на “Азовсталі” 86 днів.