Під денацифікацією України росія фактично розуміє деукраїнізацію – ОПОРА

Що росія має на увазі, коли висуває вимогу “денацифікації України” і наскільки це відрізняється від історичного трактування поняття «денацифікації» щодо нацистської Німеччини? Експерти сходяться у думці, що під денацифікацією мається на увазі фактично деукраїнізація, зокрема й жорсткими методами, які підпадають під поняття воєнних злочинів. Також вони вважають, що цей концепт є продуктом більше для внутрішнього споживача і не був достатньо добре пропрацьований ідеологами. Про це 11 травня говорили учасники онлайн-дискусії “Денацифікація”: пропагандистський концепт і реальна ситуація в Україні та росії” в межах щотижневих трансляцій ОПОРА LIVE.

За словами аналітика ОПОРИ Андрія Савчука, термін “денацифікація” з’явився у 1943 році ще до перемоги союзників у Другій світовій війні. Тоді в документах Пентагону ця ідея найбільше стосувалася правового поля і устрою Німеччини для повоєнного періоду: програє, буде денацифікована, стане демократичною. Проте, у 1945 році на Потсдамській конференції, де зібралися переможці, вони вирішили втілити й комплекс заходів до німецького та австрійського суспільств щодо позбавлення залишків нацизму й усунення їхнього культурного, медійного та будь-якого іншого впливу. У цьому контексті для України можна провести сучасну паралель такого процесу, наприклад, щодо реалізації люстрації (усунення від влади чиновників дотичних до Януковича) та декомунізації (перейменування вулиць, прибирання символів з публічного простору).

“Союзники погодились, що провести денацифікацію та позбавитися мілітаризму треба, аби зробити Німеччину знову повноправним членом світового суспільства, працювати з нею на рівних, розвивати її економіку. Але для цього необхідна була пропаганда. Так, до 1946 року Відділ інформаційного контролю армії США з метою денацифікації, фактичної пропаганди, взяв під контроль 37 німецьких газет, 6 радіостанцій, 314 театрів, 642 кінотеатри, 101 журнал, майже 300 видавництв, понад 7000 друкарень і видавців”, – зазначає Андрій Савчук.

За його словами, в різних регіонах денацифікація відбувалась по-різному. Наприклад, радянський союз частину людей знищив фізично, а решту змусив працювати. А США відкрили багато справ, щоправда через брак кадрів не встигли більшість з них обробити, усунувши лиш воєнних злочинців. “Таким чином, денацифікація – це шалений комплекс заходів, який був скасований у 1951 році. І більшість країн говорили формально, що вони не зможуть оцінити, власне, цей успіх денацифікації”, – наголошує Андрій Савчук. – Дуайт Ейзенхауер, тодішній головнокомандувач армії і майбутній 34-й президент США, взагалі говорив, що денацифікація німців може тривати 50 років. Ми знаємо, що заходів вистачило на 6 років, але бачимо, наскільки хвацько працює американська бюрократична машина”.

Тож, за його словами, незрозуміло, що від України вимагає путін, коли в межах своєї пропаганди каже про демілітаризацію і денацифікацію, але не говорить про конкретний комплекс заходів. Цей конструкт віддали медіапропагандистам, які перед символічною датою 9 травня взагалі стали про це говорити менше. За допомогою онлайн-інструменту ОПОРИ “War Speeches” Савчук відстежив, що із двох з половиною місяців російські публічні особи 20 днів згадували про концепт “денацифікації України”, наводячи як приклад Німеччину, але після заяв Німеччини на нашу підтримку навіть сумнівались у ефективності денацифікації Німеччини. Він зауважує, що інтенсивність згадок концепту почала зменшуватись у другій половині квітня. Є припущення, що це сталося після “заміру успіху” медійної тези серед населення. Коли побачили, що більшість росіян не розуміє значення терміну, а ще частині його складно навіть вимовити. Аналітик вважає, що заява путіна про оголошення війни готувалася в секретності, тому його експерти, які працюють з термінами та масовою психологією, не змогли попрацювати з цим текстом. термін після озвучення підхопили пропагандисти. А вже за місяць всі не знали, що з цим робити.

“Вони настільки далеко зайшли в своїй пропаганді і термінології, що дійшло до того, що вони самі не можуть зрозуміти, чого вони хочуть. І через це починають включати ще більш агресивну риторику. На зразок того, що тепер вони вже більше говорять не про денацифікацію України, а про те, що Україна – це квазі чи проксі країн НАТО і тому вони постачають нам зброю, щоб ми воювали з росією. Тобто, вони йдуть за принципом сніжного кому, створюючи агресивніші вимоги і більші проблеми, щоб можливо менше було видно їхні помилки”, – зазначає Андрій Савчук.

За словами запрошеного експерта з Німеччини – політолога, викладача Києво-Могилянської академії, аналітика Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреаса Умланда, термін денацифікації щодо України є дещо сюрреалістичним, бо для того, щоб відбулась денацифікація спочатку має відбутись нацифікація.

Експерт вважає, що якщо ставитись до цього серйозно, то деякі європейські країни більше потребували б денацифікації, адже підтримка праворадикальних партій там значно вища, ніж в Україні. На його думку, Україна тут, радше, позитивне виключення в загальноєвропейському контексті. Але обговорювати це не має сенсу. Скоріше, зараз варто говорити про те, що з огляду на тексти про Україну, які з’являлись останнім часом в рф, чи доцільно називати росію фашистською державою. І деякі дослідники вважають, що вже 10-15 років можна говорити про це.

“Я та інші дослідники російського націоналізму, ультранаціоналізму та фашизму дещо скептично до цього ставились. Тому що дечого не вистачало в путінській ідеології виправдання цієї агресивної політики як всередині країни, так і у зовнішній політиці. Це була відсутність якоїсь революційної, так званої палінгенетичної ідеї, ідеї нового народження росії. І такі ідеї були в текстах алєксандра дугіна або владіміра жиріновского. Але у путіна такої ідеї не було до останнього року”, – зауважує Андреас Умланд.

За його словами, та агресивність, яка була раніше притаманна путінському режиму, не є ексклюзивною для фашистського режиму. Існує багато внутрішньо авторитарних чи тоталітарних режимів, які не є фашистськими. Так само як і імперіалістських, колоніалістських, експансіоністських. Та за останні місяці ситуація змінилась, бо в текстах самого путіна і на офіційних державних сайтах почали з’являтися ідеї нового народження та очищення, які за своєю логікою вже нагадують фашистські. Щоправда вони стосуються не самої росії, а України, але яка подається як частина росії. Експерт також зазначє, що наразі путінський режим, радше, вчиться у російських фашистських організацій та окремих представників таких рухів. Наприклад, зараз офіційні плани щодо України це те, що ще в 1997 році публікував дугін про те, що України не має бути, а росія має повністю контролювати Чорноморське узбережжя.

“І сам термін “денацифікація” може послужити для аргументації того, що ці ідеї вже є фашистськими. Тому що денацифікація це насправді ніби закодована деукраїнізація України, знищення української культури, ідентичності, нації”, – каже Андреас Умланд.

Він вважає, що термін “денацифікація” використовується росією саме для внутрішнього споживання й, імовірно, працює для багатьох росіян. Але спеціальним чином вибудувані пропагандистські наративи працювали і для зовнішньої іноземної аудиторії, бо вони мало знали про Україну. За останні місяці це вже змінилось і не працює, бо головний імідж на Заході про Україну – це страждання від цього нападу, що намагаються виправдовувати “денацифікацією”. Наприклад, у Німеччині, за його словами, цей термін вже контрпродуктивний для російської пропаганди.

Експерт зауважує, що денацифікація Німеччини була можливою після війни за рахунок окупаційної адміністрації, бо Німеччина тоді була окупована. В росії цього немає, тому задача з умовної “денацифікації” росії є набагато складнішою, бо працювати треба ззовні. Чи після зміни режиму.

“Дерашизація, зрештою, це не стільки завдання українців чи Заходу. Скоріш за все, це завдання самих росіян”, – зазначає Андреас Умланд. Він також зауважив, що спостерігає, як в деяких країнах російська антипутінська діаспора зараз структурується: “Я думаю, ці структури й мають, напевно, головну цю дерашизацію робити. І, напевно, роль українців і Заходу тут у тому, щоб допомагати цим росіянам підготуватись до того моменту, коли режим все ж розвалиться і помогти їм тоді своїми ресурсами, аби почати такий процес просвіти в росії”.

Аналітик ОПОРИ Олександр Неберикут зауважує, що “програму денацифікації України” росія не готувала заздалегідь і не створила за два з половиною місяці повномасштабної війни. Щось трохи схоже на це опублікували в одному з російських медіа як програмну статтю ще у 2017 році. Тоді в цей теоретичний вимір входили навіть покарання за лайки в соціальних мережах під схвальними постами про Євромайдан, перекази коштів на підтримку української армії, волонтерство тощо. І це передбачало за собою як кримінальну відповідальність, так і відновлення смертної кари.

“Якщо говорити про практичне, то можемо подивитись, що зараз відбувається в Херсоні чи інших містах Півдня України – зачистки, фільтраційні табори, намагання, в тому числі по лайках, вичислити людей, яких зараховують до ворогів росії. Ця “денацифікація” там повним ходом відбувається. І якщо подивитися й узагальнити методи, які пропонуються, то це класична програма, інструкція з геноциду”, – наголошує Олександр Неберикут.

Аналітик припускає, що це якраз і може бути однією з причин, чому немає офіційних пояснень від росії, як має відбуватись денацифікація, бо це був би ще один доказ воєнних злочинів.

Нагадаємо, якщо ви стали жертвою або свідком воєнного злочину росії в Україні, зафіксуйте їх за допомогою онлайн-сервісу ОПОРИ: russiancrime.org.

Читайте також: Російські війська окопалися на позиціях так, що їх буде зручно розгромити – Притула