Натовський генерал, який може стати одним з ключових модераторів допомоги Україні: про нового президента Чехії розповіли експерти

Новим президентом Чехії став ексглава Військового комітету НАТО в 2015-2018 роках, командувач Генерального штабу чеської армії в 2012-2015 роках відставний генерал Петр Павел.

Його перемога в президентських перегонах важлива для України, зокрема тому, що його головний конкурент, Андрей Бабіш, позиціонував себе як прихильник переговорів з Росією, виступав проти постачання зброї для української армії, а також говорив про нереальність вступу нашої держави до НАТО.

“Солідарність має бути навіть ціною тимчасового зниження комфорту нашого життя. Війна в Україні — це і наша війна. Ми не є прямим учасником бойових дій, але це не означає, що ця війна не наша. Це війна за майбутнє міжнародних відносин, за майбутнє безпечної Європи”, — заявив Петр Павел на останніх передвиборних дебатах.

Наступного дня після перемоги на виборах Петр Павел зателефонував Володимиру Зеленському і висловив намір відвідати Україну. Судячи зі зробленої напередодні заяви, їхній спільний візит з президенткою Словаччини Зузаною Чапутовою до Києва заплановано на весну.

В 2018 році в якості очільника військового комітету НАТО Павел вже був в Україні. Він також контактував з російським Генштабом з приводу війни на Донбасі. Він заявляв, що після окупації Росією Криму та частини Донбасу західні країни мали допомогти встановити захищені коридори для цивільних, а також критикував Захід за нерішучу відповідь Москві.

Хто такий новообраний президент Чехії? Як він ставиться до України? Чи зміниться позиція Чехії до нашої країни після його обрання? Ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ проаналізували:

• політолог, експерт з країн Центральної та Східної Європи Іван Преображенський;
• політолог Ігор Рейтерович.

Іван Преображенський: З питань руху України до НАТО Петр Павел — ідеальний консультант

— Петр Павел — генерал, колишній голова Генерального штабу Чехії та колишній голова Ради штабів НАТО. Відповідно, він — не лише чеський генерал, а й натовський генерал. При цьому коли він балотувався, його звинувачували в тому, що він одночасно і колишній комуністичний військовий — був у армії і навіть в комуністичній партії до оксамитової революції та розпаду Чехословаччини в 1989 році.

З того часу, очевидно, його погляди серйозно змінилися. Тим більше, він був “спадковим” військовим (його батько був професійним військовим, полковником, — ред.) і не вибирав серйозно це покликання.

До цих виборів він готувався дуже довго. Ходили чутки про те, що він балотуватиметься ще напередодні попередніх виборів.

А розмови про те, що він — ідеальний кандидат, розпочалися одразу після впровадження всенародних виборів, на яких переміг Мілош Земан (президент Чехії в 2013–2023 роках, — ред.). Нагадаю, Земан пропонував визнати де-факто та де-юре анексію Криму і взяти з Росії за це фінансову компенсацію. Він загалом дружив з Кремлем до останнього моменту, завжди підтримував ці відносини до 24 лютого 2022 року.

Петр Павел займає жорстку позицію щодо Росії. Один з його ключових радників, колишній посол у Вашингтоні та Москві Петро Коларж. Відповідно, він непогано поінформований і за рахунок роботи в НАТО, і за рахунок своїх радників про те, що реально відбувається, а також від початку виступав за максимально активну підтримку України. Він був категорично проти будь-яких закликів, які озвучував Андрей Бабіш. Але він проти прямого військового втручання Чехії, а також країн НАТО в цю війну.

[Щодо визнання війни в Україні своєю війною]: Зважаючи на те, що Андрей Бабіш останні два тижні другого туру звинувачував Петра Павела в тому, що той збирається втягнути Чехію безпосередньо у війну і відправити чеські війська на територію України, це, безумовно, дуже чесна, правильна та смілива цитата.

Це саме те, що міг і мав сказати колишній військовий, який чудово розуміє стратегічні ризики.

Тут треба зауважити, що це було сказано на тих же дебатах, на яких Андрей Бабіш, навпаки, заявив, що Чехія не підтримуватиме — якщо він стане президентом — навіть країни Балтії та Польщу, якщо проти них буде здійснено агресію, за що йому потім довелося довго вибачатися.

З цього погляду Петр Павел дуже добре розуміє, які виклики стоять перед Чехією, знає всі слабкості не лише національної армії, головнокомандувачем якої він за Конституцією є, а й армії країн НАТО, а також які можливості для підтримки України ще не були використані.

Теоретично, якщо він займе на загальноєвропейському рівні досить помітне місце — Чехія таки невелика країна, і її президентові важко на що-небудь впливати — але його рівень підготовки дозволяє припустити, що він може стати одним з ключових модераторів допомоги Україні.

Прямі президентські вибори в Чехії тільки в 2013 році почалися — до цього парламент обирав президента. В цій країні, як і в Угорщині, прихильники прозахідного підходу, швидше, програвали на президентських виборах, але потім відігравалися зазвичай на парламентських… А зараз стався перелом свідомості. Агресія Росії проти України, безумовно, дуже вплинула на настрої чехів, в тому числі електоральні.

Чехія — країна, яку в 20 столітті двічі окупували: спочатку нацистська Німеччина, а потім Радянський Союз разом з союзниками за Варшавським договором в 1968 році. Чехи з великою повагою ставляться до українців, які не дали себе окупувати. Цей історичний вибір серйозно впливає на сприйняття громадян Чехії. У підсумку, мені здається, змінився і внутрішній порядок денний.

І на тлі цієї усвідомлюваної чехами загрози відбулося згуртування нації — ніколи не було такої високої явки на їхніх прямих президентських виборах, і президент не отримував стільки голосів.

Думаю, Петр Павел, зокрема, критикуватиме західні країни, але на кого ця критика обрушиться, залежатиме від ситуації. Наприклад, вона може бути звернена на адресу країн, які нерішуче підтримують Україну. При цьому не варто очікувати, що він критикуватиме огульно. Як ми бачили за його заявами ще під час анексії Криму та на початку війни на Донбасі, він виступає з позиції забезпечення максимальної безпеки цивільного населення, як це НАТО зазвичай і робить.

В принципі, чеська позиція досить жорстка. Зрозуміло, що продукує її, насамперед, уряд та МЗС. Раніше Мілош Земан перетягував ковдру на себе, а Павел, швидше за все, цього не робитиме. Відповідно, він в публічному просторі, в зарубіжній політиці проводитиме узгоджений з чинним урядом курс.

Ми бачили під час головування Чехії в Європейському Союзі в другій половині 2022 року, що Чехія робила все, що могла, для підтримки України та для просування наших інтересів як всередині Європейського Союзу, так і намагаючись впливати на НАТО, будучи його членом.

Петр Павел має насправді карт-бланш. Він єдиний колишній військовий серед чинних серйозних лідерів. З таким досвідом роботи всередині НАТО, керівництва Генеральним штабом власної армії, очевидно, що його експертна думка буде набагато вагомішою.

Занадто багато не варто від цього візиту [Петра Павела до Києва] чекати, тому що чеський президент, насамперед, має представницькі функції, хоч і визначає разом з міністром закордонних справ зовнішньополітичний курс держави.

Але я думаю, що мова [на зустрічі з Зеленським] йтиме про активнішу підтримку, скажімо ширше, Чехословаччини. Тому що в день підбиття підсумків [президентських виборів] до Праги приїхала президентка Словаччини Чапутова, і вони разом з Петром Павелом приймали рішення про якнайшвидшу можливу поїздку в Україну. Відповідно, [телефонна] розмова, яку Петр Павел провів з Володимиром Зеленським, передбачала і участь президентки Словаччини.

Це дві країни, які максимально активно підтримують Україну і з військової, і з економічної точки зору. Думаю, що саме це вони обговорюватимуть [в Києві], а також можливу підтримку України у напрямку ЄС та НАТО. І знову ж таки з руху до НАТО Петр Павел є ідеальним консультантом для таких рішень.

Ігор Рейтерович: Знання президентом Чехії засад військової доктрини дозволить інтенсифікувати військово-технічне співробітництво між нашими країнами

— Думаю, що Петр Павел принесе в політику Чехії більшу однозначність в контексті важливих питань. Це дуже позитивно позначиться на тій співпраці, яка на сьогоднішній день налагоджена між Україною та Чехією.

Чехія — однозначно наш союзник, який підтримує нас і в гуманітарному, і військово-технічному плані. А знання президентом Чехії основ військової доктрини — і не лише основ, бо він військовий з великим практичним досвідом на керівних посадах — дозволить інтенсифікувати це й військово-технічне співробітництво. А також надавати Україні більш активно ту допомогу, якої на сьогоднішній день ми потребуємо.

Ми маємо розуміти, що Чехія — це парламентська республіка. Тобто роль парламенту та уряду там більша, ніж роль президента. Але у президента Чехії на відміну від президентів деяких інших держав, скажімо, тієї ж Німеччини, досить багато публічних, іміджевих повноважень.

Судячи з перших дзвінків та заяв, Петр Павел збирається їх використовувати за повною програмою, в тому числі з точки зору об’єднання всього світу, Європейського Союзу або країн Вишеградської четвірки, куди також входять Польща, Словаччина та Угорщина. Навіть на такому, локальному рівні він зможе, швидше за все, дуже багато зробити для того, щоб активізувати підтримку і набагато швидше проводити деякі питання, які вимагають, в тому числі суспільної уваги.

Обрання президентом Петра Павела — це сигнал, що чеське суспільство за демократичні принципи та стандарти, а також вважає, що Україну й надалі треба максимально підтримувати.

Навіть не сумніваюся, що в нього все вийде. І він активно займатиме позицію — явно не таку, яку займав його попередник, який, звісно, засудив Росію після вторгнення в Україну… Але, за великим рахунком, відійшов від будь-яких заяв, хоча міг робити набагато більше навіть в контексті елементарної інформаційної політики.

Скажімо, Кремль точно був зацікавлений у перемозі його конкурента і всіляко підтримував його як мінімум на інформаційному рівні. У них це обрання [Петра Павела] викликало певну істерику, що в цілому притаманно російським пропагандистам.

Вони мали певні сподівання, що якщо переможе умовно проросійський кандидат, вони зможуть розкрутити цю тему як прецедент, що Європа починає поступово відмовлятися від підтримки України.

Зрозуміло, що якби було обрано іншого кандидата, це не вплинуло б кардинально на політику Чехії щодо України. Тому що вони, повторюю, парламентська республіка. Але міф, який вибудовували цілий рік — що втома є, Європа покине Україну і відмовиться від підтримки, було розбито вщент. Показово, що це сталося в Чехії, де до цього справді був досить проросійський президент.

Чехи, до речі, своїм вибором показали, що у них все чудово з історичною пам’яттю — на відміну від угорців, наприклад. І вони пам’ятають, які танки, під якими прапорами та під чиїм керівництвом заходили до їхньої країни в 1968 році… Тому Росія поки може відмовитися від ставки на розкручування теми втоми Європи від України, бо всі останні події якраз свідчать про діаметрально протилежне.