Міжнародні суди чекають на Путіна та його підлеглих. Кого та як покарають за агресію проти України?

Президент РФ Володимир Путін вчиняє злочини агресії, які позбавляють його будь-якого політичного імунітету. Про це розповів агент України у Міжнародному суді ООН Антон Кориневич в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UА. За такі злочини російський президент може опинитися на лаві підсудних набагато швидше, ніж за скоєння воєнних злочинів. Але як бути, якщо лідер держави-агресора не бажає залишати межі бункера. Докладніше – в інтерв’ю.

— Наскільки можна притягти до відповідальності російського президента Володимира Путіна у міжнародному суді? Який це суд має бути і чи можливо це зробити?

— Безперечно, це можливо реалізувати. І ми це робимо. І я впевнений, що цей процес завершиться тим, чим він має завершитися: відповідальністю Російської Федерації, її політичного та військового керівництва. Але тут, безумовно, треба враховувати, що в міжнародному військовому праві не існує якогось єдиного універсального судового органу, куди держава могла б подати всі позови та чекати на рішення суду у всіх справах. Тому, коли ми говоримо про суд і трибунал за те, що Російська Федерація зараз робить в Україні, ми говоримо, що є три треки.

Є трек Міжнародного суду ООН, в якому ми вже маємо кілька справ проти РФ. Міжнародний суд ООН у Гаазі розглядає питання притягнення РФ до відповідальності як держави.

Існує також Міжнародний кримінальний суд. Він також у Гаазі. Він вирішує питання щодо притягнення до індивідуальної кримінальної відповідальності за скоєння найтяжчих міжнародних злочинів. Зокрема злочини геноциду, злочини проти людяності, військових злочинів. Як Ви знаєте, прокурор Карім Хан уже кілька разів був в Україні. Тобто Міжнародний кримінальний суд активно працює. Але у цих перших двох зазначених мною судах неможливо зараз притягти до відповідальності політичне та військове керівництво Росії саме за злочини агресії. Тому через те, що склалася така ситуація, коли ми маємо цей пролом, справді ми зараз працюємо над створенням спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. І я думаю, що цей трибунал може бути додатковим механізмом, інструментом до тих двох судів. І, до речі, з процедурного та процесуального погляду злочини агресії легше доводити, ніж злочини геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини. Тому що злочини агресії усі — в наявності. Особливо в тій ситуації, яку маємо зараз, починаючи з 24 лютого.

— Скажіть, це буде унікальна історія чи, на Вашу думку, все-таки можна навести як приклад долю якогось відомого у світі диктатора, на яку може бути надалі схожа доля Володимира Путіна?

— Я думаю, що унікальність історії та безпрецедентність цієї ситуації — це один із дуже важливих факторів, бо ми говоримо про те, що за злочини агресії не засудили нікого і ніде після Нюрнберзького та Токійського трибуналів. Тобто після 1945-46 років не було жодного суду чи трибуналу, який би судив якогось громадянина за злочини агресії. І дуже важливо, мені здається, зберігати паралелі з 1945-46 роками, адже те, що почала Російська Федерація, — це найбільша війна в Європі, починаючи з часів Другої світової, і реакція міжнародної спільноти на неї має бути такою самою, яку ми бачили після Другої світової війни.

Але після 1945 року до наших днів лідерів країн та колишніх лідерів країн притягували до відповідальності за скоєння тяжких злочинів, не злочинів агресії, а злочинів геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів. Зокрема, Міжнародним кримінальним судом було видано ордери на арешт президента Судану Омара Аль Башира та лідера Лівії Муаммара Каддафі. Ми знаємо історії притягнення до відповідальності колишніх лідерів держав у Міжнародному кримінальному трибуналі з колишньої Югославії. Тобто прецеденти такі були, але не щодо злочинів агресії. Разом з тим, ми говоримо про те, що у цьому спеціальному трибуналі з агресії не повинно бути персональних імунітетів у контексті скоєння найтяжчих злочинів. Тому ми сподіваємось, що ця вся робота завершиться такими двома треками: відповідальності Російської Федерації як держави та конкретних громадян Російської Федерації, зокрема, членів політичного та військового керівництва.

— А як це справді виглядатиме? Міжнародний трибунал засуджує Путіна до покарання. Путін собі успішно сидить далі у Кремлі чи у бункері. Як ця процедура потім відбуватиметься?

— Безумовно, я думаю, що таки будуть важливі проміжні рішення. Ось, скажімо, ордер на арешт передбачає, що міжнародна судова установа вважає, що певну людину можуть звинувачувати у скоєнні найтяжчих злочинів. Якщо ордер на арешт, скажімо, у скоєнні злочину проти людяності або воєнних злочинів видається Міжнародним кримінальним судом, це означає, що як тільки ця людина потрапляє до держави, яка ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, вона має бути негайно затримана й передана до Гааги для суду над нею.

Тому, звичайно, поки людина сидить у бункері, щось зробити технічно складно. Але ж людина не може сидіти в бункері все життя. І, знову-таки, всі ці рівні відповідальності стосуватимуться не лише особисто президента Російської Федерації, а й його оточення, інших людей, які мають майно, активи, сім’ю за кордоном.

— Усунення Путіна від влади з огляду на пасивність росіян шляхом протестів уже неможливе. Тобто ми можемо констатувати, що єдиний варіант – це трибунал?

— Для нас, як для юристів-міжнародників, трек роботи з міжнародним судами і, зокрема, цим трибуналом — це головне завдання. Але я не виключаю, що ми прокинемося вранці і побачимо, що російська еліта, розуміючи, наскільки їх обмежив світ у всьому, зрозуміє, що не хоче жити в середньовічному феодалізмі і не мати нічого, крім того, що створює їхня батьківщина, а ця Батьківщина створює те, що нікуди не годиться. Можливо, ця еліта вирішить усунути диктатора. Я цього варіанта не відкидаю, але це не моя робота. Робота юристів – це робота із забезпечення всіх судових процесів.

— Російські військові примусово вже вивезли до Російської Федерації понад 500 тисяч українців, і 121 тисяча з них діти. Про це повідомив постійний представник України при ООН Сергій Кислиця. За його словами, елементом такого переміщення є фільтраційні табори. Чи достатньо таких фактів фіксується у міжнародних судах, щоб також за них притягти до відповідальності?

— Такі факти, безперечно, є. І цих громадян переміщуються примусово не лише на територію Російської Федерації, а й на тимчасово окуповані українські території до Криму, непідконтрольну територію Донецької та Луганської області. Щодо Криму, зокрема, у нас є дуже багато фактів та даних про такі фільтраційні табори, про те, як там ставляться до наших громадян. Тому, безумовно, ця примусова депортація може бути злочином проти людяності або воєнним злочином відповідно до положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Міжнародне гуманітарне право у Женевській конвенції забороняє таку поведінку з боку держави-окупанта.
Я хотів би сконцентрувати Вашу увагу ще на інших речах. Війна триває вже 8 років із кінця лютого 2014 року. І органи прокуратури України, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду мають дуже великий масив інформації щодо скоєння можливих воєнних злочинів, можливих злочинів проти людяності у Криму, на Донбасі до 24 лютого 2022 року. Тому всі ці процеси мають, безумовно, стосуватися нової фази агресії. Але ми не повинні забувати і про інші воєнні злочини російських громадян, злочини проти людяності, вчинені, зокрема, на наших тимчасово окупованих територіях. Там каталог такий, що мало не буде нікому. І я впевнений, що розслідування ситуації в Україні Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду передбачає саме те, що відбувається після 24 лютого, і те, що відбувалося до цього з кінця лютого 2014 року.

— Хто має нести покарання за такі злочини? З одного боку, є військове керівництво, керівництво країни, а з іншого боку — російські військові, які приходять на місця, грабують усе це, займаються мародерством, принижують, убивають людей.

— Маємо покарати всіх. Коли ми говоримо про злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, ті, хто віддавав накази, ті, хто створював умови для скоєння цих злочинів, ті, хто їх безпосередньо вчиняв в Україні, ті, хто забезпечував політику російської держави на скоєння таких злочинів , – тобто всі повинні бути притягнуті до відповідальності.

Насправді можна сказати, що міжнародні кримінальні суди, трибунали концентруються більше на так званих “біг фіш кейсес”, тобто у справах керівництва. А справи безпосередніх учасників часто тих, хто на полі вчиняв ці злочини, дуже часто розслідуються та є предметом розгляду національних судів. Одна лише відмінність є у злочині агресії. Злочин агресії вважається у міжнародному праві, як leadership crime, тобто злочин, який вчиняє людина, яка може функціонально віддати наказ для початку несправедливої, незаконної, агресивної війни. Тобто, коли ми говоримо про злочин агресії, тут головним суб’єктом притягнення до відповідальності має бути найвище політичне та військове керівництво Російської Федерації. А за решту міжнародних злочинів, як я вже сказав, можна притягувати до відповідальності абсолютно всіх, хто мав відношення до цих усіх звірств.

— А ви можете трактувати, що можна назвати воєнним злочином?

— У Кримінальному кодексі України є стаття 438, яку треба міняти вже дуже давно. Тому що вона не містить повноцінного каталогу воєнних злочинів. Повноцінний каталог таких злочинів можна переглянути у статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Що таке воєнний злочин? Це цілий набір конкретних діянь, які забороняються, і за яке буде індивідуальна кримінальна відповідальність: напад на мирних жителів, напад на цивільні об’єкти, безладні бомбардування житлових кварталів, ліквідація військовополонених, коли вони здаються в полон, безумовно, сексуальне насильство над цивільними особами, застосування заборонених озброєнь або застосування озброєнь, що не можуть забезпечити точність у місцях, де перебуває багато цивільних осіб та цивільних об’єктів. Тобто, по суті, основа полягає в тому, що під час війни можна атакувати військовий об’єкт та безпосередньо збройні сили іншої держави. Будь-яка атака, будь-який напад на цивільну інфраструктуру чи цивільних осіб вже може кваліфікуватися як воєнний злочин.

— Не всі європейські країни, зокрема у Західній Європі, не всі використовують такий термін, як геноцид. Як Ви вважаєте чому?

— Геноцид є окремим злочином. Це не частина воєнних злочинів. Це окремий міжнародний злочин, який вважається найважчим. Тобто серйознішого злочину, ніж геноцид, просто не існує ні в міжнародному праві, ні в національному законодавстві будь-якої країни. Те, що діялося у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Верховна Рада України визнала геноцидом українського народу. Я думаю, що компетентні правоохоронні органи України та Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду обов’язково дадуть необхідну правову оцінку цій ситуації. У геноциді головним елементом є суб’єктивна думка того, хто вчиняє злочин. Тобто суб’єктивний елемент. Тобто, умовно кажучи, це вбивство цивільної особи з метою заволодіти її майном — це воєнний злочин. А вбивство цивільної особи з метою повністю чи частково знищити українців як окрему національну групу – це злочин геноциду. Тому компетентні органи мають у цій ситуації розібратися та дати правову оцінку.

Нагадаємо, священник Андрій Пінчук в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UА розказав про звернення до Міжнародного церковного трибуналу на патріарха Кирила, в якому українські священники просять дати оцінку концепції так званого “русского мира”, а також накласти персональні церковні санкції на осіб, відповідальних за створення інтелектуальної та моральної платформи для загарбницької війни Росії проти України.

Верещук: 21 квітня продовжиться евакуація жінок, дітей та літніх людей з Маріуполя

Радник голови Офісу президента Тимофій Милованов в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA повідомив, що Україна зможе експортувати через порти сусідніх країн не лише зернові.

Читайте також: Понад місяць Херсон перебуває в окупації російських військ і, фактично, ізольований від решти України: туди не доходять вантажі з українськими продуктами й товарами, з містом немає ні залізничного, ні автобусного сполучення. Водночас деяким людям вдається вибратися самостійно. Розповідаємо, чи можна виїхати із України в Європу через Крим.