Головна
Публікації
Інтернет, література, театр: про цензуру в РФ говоримо з журналісткою Анною Наринською

Інтернет, література, театр: про цензуру в РФ говоримо з журналісткою Анною Наринською

Опубліковано: 28 Сер / 2024 15:35

Анна Наринська — російська журналістка, літературна критикиея, авторка документальних фільмів.

Народилася в Москві 1966 року. У 1990-х закінчила філологічний факультет Московського державного університету (МДУ) і стажувалася в Колумбійському університеті. Працювала в московському офісі телекомпанії BBC. Була постійною авторкою “Новой газеты”, працювала спецкореспонденткою видання “Коммерсантъ”.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну переїхала до Німеччини, де продовжує займатися журналістикою. У лютому 2024 року визнана в Росії “іноагентом”.

Анна Наринська — гостя програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

“Російська влада вступила на шлях повних блокувань

— Ідея російської влади остаточно ізолювати росіян — зниження швидкості завантаження YouTube, кажуть, під загрозою WhatsApp, Signal, тобто навіть месенджери, особисті листування. Яка кінцева конфігурація цього ізоляціонізму? Зовсім нічого не давати росіянам? Не бачити, не чути, не знати?

— Це відпрацьована модель залізної завіси, дуже радянський підхід. Дивіться, була залізна завіса. Це ж не означає, що зовсім не показували кіно. Ні, показували, було багато і західних фільмів. Просто був відбір, цензура.

Сьогодні в РФ домагаються повного контролю. Тому що YouTube був неконтрольованим місцем. Спочатку влада боялася забанити YouTube, тому що це могло викликати якесь невдоволення. Зараз ясно, що вже ніякого невдоволення ніхто не боїться. Народні настрої в Росії останнього часу показують, що ніякого реального обурення це не викличе.

— Може, ще не усвідомили? Адже YouTube — це ж і джерело розважального контенту, мультфільми, фільми, все що завгодно.

— Усе переміститься на ізольовані російські платформи типу Rutube — і блогери, які розповідали, як треба нарощувати вії, як треба робити якісь зачіски, і все інше.

У якийсь момент мені здавалося, що неможливо заблокувати Instagram, тому що жінки Росії збунтуються. Там було дуже багато контенту, розрахованого на жіночу аудиторію. Ті ж б’юті-блогери. І навіть якщо зараз прикриють VPN-и, і росіянкам Instagram взагалі не буде доступний, ну, якось обійдуться.

Зараз у Росії дуже сильна стагнація. І якби я жила в Росії, можливо, я сама б була частиною цієї стагнації, і вважала: ну, добре, головне, що не вбивають. Повернемося до аналогових носіїв. Будемо книжки читати та дивитися фільми на DVD.

— Ви спілкуєтеся з багатьма колегами, які виїхали з РФ. Чи йде якесь усвідомлення, що робити? Це ж втрачається величезний канал зв’язку з російським суспільством.

— Усі у великій розгубленості.Цілком очевидно, що російська влада вступила на шлях повних блокувань. Вектор зрозумілий: щоб із Заходу нічого не йшло, щоб повністю контролювати контент, який ти можеш побачити і почути на території Російської Федерації.

“Список складено за доносами читачів”

— Перейдемо до літератури. Створено “експертну раду” при Роскомнагляді, яка буде, мабуть, вирішувати, які книги можна, а які ні. Остаточно, здається, формується силабус — список заборонених книжок. Те, що в XIX столітті реакційні католицькі ієрархії запроваджували в Європі, у XXI запроваджується в Російській Федерації. Випускаються книжки з пропущеними сторінками. Що це все?

— Із книжками, мені здається, справа трошки легша. Просто якщо ти чуєш, що якусь конкретну книжку заборонено, то ти її починаєш шукати. А забанити весь інтернет неможливо. Наприклад, гучна заборонена у РФ ЛГБТ-книга про одностатеве кохання “Лето в пионерском галстуке”. Цей роман неймовірно прославився рівно тому, що був заборонений. Він поширений величезною кількістю платформ в інтернеті. Я не дуже вірю, що можна забанити всі платформи, де він лежить. Але якщо ти про цю книгу не знав, то ти її ніколи не знайдеш.

Списки заборонених книжок — це поки що не означає, що тебе будуть заарештовувати за володіння цими книжками. Список Роскомнагляду — це не зовсім нова річ. І раніше були заборонені якісь книжки, але тебе все ж таки не саджали за те, що вони є у тебе вдома, на відміну від радянського часу, коли за “Архіпелаг ГУЛАГ” Солженіцина можна було і сісти.

Зараз у РФ акцент робиться на інформаційній блокаді таких текстів, мовляв, якщо ти не знаєш про книжку, то й не будеш її шукати. Їх вилучили з публічних місць, у книжкових магазинах їх немає. Нещодавно в мережі було опубліковано величезний список книжок, заборонених до розповсюдження у РФ.

Я займалася цією темою, і достеменно знаю, що цей список було складено за доносами читачів. Тобто людина читає книжку — і відразу повідомляє у Роскомнагляд (дзвонить, пише на сайт тощо).

Був донос навіть на Достоєвського, на його роман “Неточка Незванова”, тому що там дві дівчини цілуються, а “це недобре”.

Мене абсолютно вразило, що сигнали надходять знизу.

— А як щодо “тамиздата”, “самиздата” — цих явищ радянського періоду? Чи можуть вони якось компенсувати заборонну російську практику?

— Ми взагалі не думали, що в цій точці будемо перебувати. Але зараз я насилу собі уявляю, що на митниці відкривають, як у старі часи, валізу, бачать там книжку, її вилучають, а людину заарештовують.

Хоча Путіна, путінську владу не хвилює, що я можу собі уявити, а що ні. Він давно обігнав мою уяву.

Чи могла я подумати, що ЛГБТ у Російській Федерації вважатиметься екстремізмом? Вони переплюнули сталінську статтю про мужолозтво. Хоча в той час, треба зазначити, такі статті були в багатьох країнах. В Англії, наприклад. А зараз це екстремізм. Розумієте? Це руйнування держави, а не просто щось там. Чи могла я це собі уявити?

Чи могла я собі уявити, що моя дуже близька подруга Женя Беркович і Свєта Петрійчук будуть сидіти за звинуваченням у виправданні тероризму за п’єсу, яка отримала всі державні премії і нагороди. (У виставі “Фініст Ясний Сокіл” про дівчат, які закохалися за листуванням в учасників ІДІЛ, російські прокурори розгледіли виправдання тероризму і радикальний фемінізм. У липні 2024 року режисера Женю Беркович і драматурга Світлану Петрійчук засудили до 6 років колонії, — ред.).

Путін глибоко обігнав мою уяву.

— Нещодавно відбувся великий обмін ув’язненими між РФ і країнами Заходу. Чому того разу не обміняли Женю Беркович і Свєту Петрійчук? Невже російській владі настільки важливо тримати в нелюдських умовах двох дівчат, двох театральних діячів?

— Список обміну складався давно, ще Навальний був живий. І для російської сторони було дуже важливо включити достатню кількість людей із закордонними паспортами. Саме для цього буквально за кілька тижнів до обміну американському журналісту Гершковичу винесли вирок, 16 років дали, щоб, так би мовити, мати законне право його міняти, тому що він вважається вже ув’язненим, а не людиною під судом.

Чому тримають у колонії. Думаю, що їм, по-перше, потрібні ще заручники. Недарма ось зараз [у серпні 2024 року] до 12 років засудили Ксенію Хавану(Кареліну) за донат у 51 євро на ЗСУ. Ця дівчина теж має подвійне громадянство — США і РФ. І я майже впевнена, що це підготовка до наступного обміну, тому що явно, що ця гра сподобалася російській владі.

Але якщо говорити про Женю і про Світлану, то, звичайно, це величезний показовий процес. Він вразив російське культурне співтовариство. І коли я кажу “потряс”, це не означає, на жаль, що велика кількість людей встали, заступилися.

“Потряс” у тому сенсі, що всі зрозуміли, що вільне слово карається. І це дуже Путіну потрібно.

Їхню справу перевели у військовий суд, ви собі уявляєте? Їх судив військовий суд. Що це взагалі означає? Це закритий процес, це натяк на “за законами воєнного часу”.

Це дуже очевидний знак, що культурна вольниця, культурні висловлювання караються. Вони повинні або прославляти керівну роль партії, уряду в особі Путіна і прославляти “СВО”, або бути абсолютно нейтральними.

Ось ніякого тобі ЛГБТ, ніякого тобі низькопоклонства перед Заходом, ніякої ліберальщини, ніякої критики нашого погляду на перемогу…

“Віктюк відкривав ворота в абсолютно інший світ — путінізму протилежний”

— Ще одна театральна новина мене до глибини душі зачепила, оскільки вона пов’язана з Україною і пов’язана з великим українцем. Театр Романа Віктюка в Москві перейменували на “Театр-сцена Мельников” за наказом нового художнього керівника. Прибирають усі вистави, які ставив Віктюк, скрізь вичищають його ім’я… Навіщо це?

— У мене немає слів, у мені все кипить. Це зробила конкретна людина — [художній керівник театру] Костянтин Богомолов, він багато чого ще іншого зробив.

Ми зараз багато говоримо про колективну відповідальність. Я вважаю, що вона є. Я вважаю, що всі росіяни несуть моральну відповідальність за те, що відбувається. Але на тлі ось цього розмазування провини по всіх, не треба забувати конкретних людей, які конкретно винні.

Той же Артемій Лебедєв — відомий російський піарник, дизайнер і вже пропагандист. Людина, з якою я в юності сильно дружила. Ось він особисто — теж відповідальний. Він не просто якийсь росіянин, який теж там відповідальний. Так само як і Костянтин Богомолов — людина, якій усе було дано, інтелектуал, справді талановитий режисер… І ось ці — вони конкретно продалися. Богомолов прийняв путінський порядок конкретно для того, щоб мати можливості, мати театри, мати славу. І в мені все закипає, коли я думаю про таких людей.

Я думаю, що у знищенні імені Віктюка, звісно, головну роль зіграла не тільки його власна сексуальна орієнтація, а й гомоеротизм, яким було просякнуто багато його вистав. Я була на великій кількості його вистав. Двічі була на найзнаменитішій його виставі “Служниці”, де чоловіки грають ролі жінок. Це велика вистава.

І їм (російській владі, — ред.) це все потрібно стерти. І навіть не тільки в тому сенсі, що ми тепер не любимо ЛГБТ, а в сенсі, що це був інший, нескрепний світ.

Віктюк, його театр, відкривав вам ворота в якийсь абсолютно інший світ — путінізму протилежний.

Я не впевнена, що прямо Путін або “умовний Путін” подзвонив Костянтину Богомолову і сказав: зніми ім’я Віктюка. Я підозрюю, що він біг попереду потяга, і зробив це сам із великим задоволенням.

— Я пам’ятаю, як довго Роман Григорович домагався цієї будівлі, як, по суті, всю свою кар’єру поневірявся. І який він був щасливий, коли отримав, нарешті, це приміщення, цей театр. Але зовсім недовго він зміг ним керувати, 2020 року великий режисер помер. Забути про нього не можна. Як не можна забути і про Павла Кушніра — людина, яка загинула в путінській в’язниці, неповні 40 років він прожив. Це піаніст, це письменник, людина величезної скромності і величезної стійкості.

— Я прочитала його книжку “Російська нарізка”. Дуже складна, крута модерністська проза. Вона написана з глибини відчаю.

Кажуть, що виконання ним Шопена, Баха, Рахманінова — це якісь видатні трактування. Виявилося, що від нього залишилося досить багато. Але в усього цього по 200-300 переглядів.

Росія настільки вертикальна і настільки вибудувані всі ієрархії, що навіть усередині антипутінської спільноти існують свої ієрархії. І величезну кількість людей ми просто не помічаємо, тому що нам властива якась зарозумілість.

А тепер ми бачимо, що люди, різні видавці знаходять листи, які Павло їм писав, і на які вони не відповідали. Ось я сама, як літературний критик, теж не помітила його книжку.

Я можу тільки вклонитися його пам’яті. Вклонитися тим шести людям, які прийшли на його кремацію.

І така його трагічна смерть, окрім відчаю, викликає ще якесь почуття надії, що, можливо, є ще такі люди в Росії, ми про них просто не знаємо. І нам залишається тільки сподіватися…

З попередніх випусків проєкту “Люди доброї волі”: