У Європі створюється альянс країн, які готові до потенційного введення військ на українську територію. Першими серед цих держав виступили країни Балтії: Литва, Латвія та Естонія.
Водночас керівництво Франції не тільки не має наміру перешкоджати державам колишнього Радянського Союзу у протидії Російській Федерації, а й усіляко заохочує такі дії.
Заява Макрона і реакція країн НАТО
Наприкінці лютого за підсумками паризької Конференції на підтримку України президент Франції Емманюель Макрон заявив, що в разі подальшої ескалації бойових дій доведеться направити війська союзників в Україну. Пізніше він додав, що такі слова були ретельно зважені та продумані. А 5 березня під час візиту до Чехії Макрон закликав європейців “не бути боягузами”.
“Було важливо зробити це— почати говорити про відправлення західних військ в Україну, тому що ми всі повинні усвідомлювати, що ця війна зачіпає нас. Ми ніколи не хочемо бачити речі такими, якими вони є, але нам має бути все гранично ясно. Чи можемо ми відвернутися і вважати, що все буде і далі йти своєю чергою? Я так не думаю. Тож це стратегічний прорив, до якого я закликав, і який я повністю приймаю”, — заявив Макрон.
Президент Франції наголосив, що в нинішніх умовах необхідно не допустити перемоги Росії у війні, яка “йде на європейській землі”.
“Що відбувається в Україні? Війна, яка є екзистенційною для нашої Європи і для Франції. Ми встановили занадто багато обмежень, якщо можна так сказати, в нашій лексиці. Ми не йдемо на ескалацію. Ми не перебуваємо в стані війни з Росією”, — зазначив Макрон.
У керівництві Франції давно вже натякали Росії про неприпустимість її дій щодо України, а також країн Європейського Союзу, Великої Британії та США. При цьому, в Парижі натякають, що в ЄС немає спільної думки з приводу військової допомоги Україні.
“Сьогодні немає консенсусу з питання про те, щоб офіційно направити сухопутні війська в Україну, але в динамічному розвитку нічого виключати не можна”, — заявили у французькому уряді.
Так, міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне заявив, що Кремль не повинен встановлювати будь-які “червоні лінії” щодо Заходу, і жодна форма підтримки України не може бути виключена. Аналогічної думки дотримуються Канада з Польщею.
Зокрема, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський вважає, що Альянсу не варто боятися Путіна, навпаки — російський диктатор повинен боятися НАТО.
“Присутність сил НАТО в Україні не є чимось немислимим. Я ціную ініціативу президента Франції Емманюеля Макрона, тому що йдеться про те, щоб Путін боявся, а не ми боялися Путіна”, — заявив Радослав Сікорський.
Водночас, позиція очільника МЗС Польщі відрізняється від позиції прем’єр-міністра країни Дональда Туска, який раніше заявив, що Варшава не розглядає можливість відправки своїх військ в Україну.
Згодом ініціативу щодо відправки військ НАТО в Україну підтримала Чехія. Президент Петро Павло заявив, що обмежень у цьому питанні бути не повинно, а перебування військ Альянсу в Україні не порушуватиме міжнародні норми.
“Слід згадати, що після анексії Криму та окупації частини Донбасу, що, по суті, було агресією, хоча й у набагато менших масштабах, ніж сьогодні, на українській території діяла навчальна місія НАТО, до якої свого часу входило більше ніж 15 країн та налічувалось близько тисячі людей… З погляду міжнародного права і Статуту ООН, ніщо не заважало б військам країн-членів НАТО – як і цивільним особам, наприклад, — допомагати в роботі в Україні”, — заявив Павел.
Своєю чергою, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба наголосив, що в Європі мають зрозуміти: допомога Україні — це не благодійність, а порятунок життів власних громадян.
“Дискусія, спровокована цим повідомленням із Парижа, заощадить багато часу Європі на усвідомлення того, що потрібно зробити більше. Не тільки для України, а й Європи. Цей меседж від Макрона — це те, що всі знають, але бояться сказати. Він просто перший, хто почав відкрито говорити про те, що, на мій погляд, має розуміти кожна розумна людина в Європі. Якщо Росію не зупинити в Україні, буде війна в Європі”, — сказав глава українського МЗС в інтерв’ю литовському агентству ÉLTA.
Водночас міністр закордонних справ Норвегії Еспен Барт Ейде під час пресконференції з очільницею МЗС Німеччини Анналеною Бербок у Берліні заявив, що більшість країн-членів НАТО не планують надсилати свої війська в Україну, щоб вони воювали безпосередньо на полі бою.
“Майже всі уряди країн НАТО чітко дали зрозуміти після зустрічі в Парижі, що ми не розглядаємо участь у бойових діях. Це бій, який ведуть українці. Ми підтримуємо Україну в її боротьбі, адже це також наша боротьба, але ми бачимо велику різницю між допомогою зброєю, навчанням, обладнанням, технологіями і тим, щоб бути самим на полі бою. Ми не плануємо цього. Є хороші підстави не робити цього, враховуючи специфіку цієї війни”, — констатував Барт Ейде.
Він також додав, що всі держави мають посилити підтримку України, щоб вона здобула перемогу, і ця підтримка матиме довгостроковий характер.
Читайте також: Макрон бере на себе верховенство в питанні коаліції дії, — політичний оглядач про ідею відправки військ союзників в Україну
Думки експертів
Про позицію Франції та решти європейських країн, а також про можливість введення військ НАТО в Україну в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:
- Михайло Подоляк, радник глави Офісу президента України;
- Ігор Романенко, засновник благодійного фонду “Закриємо небо України”, генерал-лейтенант;
- Володимир Фесенко, політолог;
- Ігор Рейтерович, політолог;
- Андреас Умланд, німецький політолог, аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи.
МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Якщо Європа не захоче допомогти Україні, то їй доведеться захищати свої цінності власними арміями
— Заяви Макрона абсолютно об’єктивні, і я думаю, що їх незабаром розділятимуть багато європейських лідерів. Просто президент Франції дещо випереджає повне, тотальне дозрівання європейської політичної думки щодо Російської Федерації.
Макрон чітко говорить: “Немає ніяких “червоних ліній”, ми повинні максимально об’єднатися і максимізувати ті обсяги допомоги, які надаємо Україні. Тому що що далі Росія продовжує цю війну, що більше вона підвищує ставки, що більше вона ескалює, і що дорожчою буде для Європи війна, і не тільки на території України.
Макрон чітко розставляє акценти. На мій погляд, це абсолютно симпатична позиція президента країни-лідера Європейського Союзу. Це та країна, яка визначає правила поведінки всередині ЄС, а також загальні політичні позиції і тренди в Євросоюзі. Це дуже хороший симптом.
Бажано, щоб до цього додалися й такі країни, як Італія, Німеччина та решта Європи. Країни Північної і особливо Східної Європи, країни Балтії абсолютно точно розуміють усі ризики, які сьогодні несе Російська Федерація. І вони розуміють, що умиротворити Росію якимись половинчастими рішеннями, як це було 2014 року, не вийде, і що Росія точно не вийде з війни.
Я ставлю запитання: а хто зупинить Росію? Вона демонстративно почала повномасштабну війну, максимально жорстоко вбиває мирних громадян, і за це потім не платить жодної ціни. Вона не відповідає за воєнні злочини, вона не виплачує репарації.
Я не можу зрозуміти логіку тих країн, які думають, що якщо зараз вони віддадуть частину території України, то Росія заспокоїться, розвернеться і поводитиметься як найбільш законослухняна країна. Але це ж безглуздо.
І ось Макрон якраз більш коректно, ніж я зараз, говорить, що Європі потрібно остаточно розлучитися з ілюзіями, і що в цій війні буде один переможець. Це може бути проукраїнська коаліція на чолі з Україною, або це може бути коаліція терористичних держав на чолі з Росією.
Для цього Європі потрібно буде все одно в цю війну максимально масштабно вкладатися. Можна робити те, що робить зараз, але тільки швидше і більше. Це зброя, зброя і ще раз зброя.
Але якщо це не буде зроблено вчасно і в повному обсязі, тоді, напевно, Європі доведеться задуматися про те, щоб захищати свої цінності своїми вже національними контингентами. Ось про це йдеться. І Макрон просто хоче, щоб раніше європейські лідери ось це усвідомили і позбулися своїх вчорашніх ілюзій, що Російська Федерація може бути законослухняною.
ІГОР РОМАНЕНКО: Пропозиція Макрона відправити війська НАТО в Україну — тільки початок
— Поки що військові структури інших держав не беруть безпосередньої участі в бойових діях на території України. Але однозначно треба сприймати те, чим вони планують займатися вже зараз.
Це підвищує потенціал дії Сил оборони України? Однозначно так. Усе, що сприяє зростанню нашого потенціалу, протистоянню в боротьбі з державою-агресором, потрібно використовувати.
Ми бачимо, що поки послаблена допомога озброєнням і грошима з боку Заходу, Путін активізує все і вся. І це питання не тільки політичне. Зрозуміло, що 17 березня будуть вибори з відомими результатами. Але йому з військового погляду важливо використати той момент, коли у нас ослаблений потенціал цього протистояння, і Путін по максимуму намагається це зробити.
Але я думаю, що пропозиція Макрона спрямувати війська НАТО в Україну — це тільки початок, і ми це бачили по інших різного роду коаліціях. І ми це бачили по тому шляху, який проходять різні країни — а їх аж 50 — у підтримці нашої боротьби за свою свободу.
І тут не тільки заява, а й конкретні дії. Президент Чехії доручив передати Україні 800 тисяч снарядів. І найближчим часом Важливо, щоб це реалізовувалося.
У нас дуже складний період весни і важкий початок літа. І, швидше за все, це буде переломний час. Якщо ми вистоїмо, а ми вистоїмо, зберемося з силами, акумулюємо сили і кошти, то до кінця цього року можна буде говорити про подальші дії. Але це в тому разі, якщо нам допоможуть настільки, що ми зможемо сформувати відповідні сили і резерви. Наразі потрібно здійснювати постачання всього, що необхідно, і робити це швидко.
ІГОР РЕЙТЕРОВИЧ: Поява військ НАТО в Україні — питання часу
— Тут є кілька сценаріїв. Перший сценарій передбачає відправку не військ як таких, а якусь кількість військових, які можуть бути в Україні в різному статусі: у статусі радників, інструкторів, консультантів. У цьому плані представники різних країн НАТО можуть приїжджати в нашу країну для виконання тих чи інших завдань, і вони будуть в абсолютному праві тут перебувати, оскільки це все регулюється двосторонніми угодами між країнами.
Другий можливий варіант — це присутність в Україні військ окремих країн Альянсу, але які будуть присутні на добровольчих правах. Вони можуть просто безпосередньо влитися в Збройні сили України.
На сьогоднішній день у нас є іноземний легіон. Але давайте уявимо, що ця вся історія буде суттєво масштабнішою, і мова буде йти не про тисячі, а про десятки тисяч військових, які бажають допомагати Україні і хочуть стати представниками Збройних сил нашої держави.
Ну і, зрештою, є третій варіант, коли в контексті якихось двосторонніх договорів країни надсилатимуть сюди свої війська, і вони виконуватимуть ті чи інші завдання, безпосередньо братимуть участь у бойових діях. Або, наприклад, вони можуть бути розміщені на певних територіях.
У нас є протяжний кордон із Білоруссю, і ми, на жаль, змушені там тримати велику кількість наших військ, тому що загроза нападу завжди зберігається. Або, наприклад, є ніким не визнане Придністров’я, теж російський такий анклав, і ми теж біля нього змушені тримати свої війська, оскільки Росія може піти на якісь провокації.
Давайте уявимо ситуацію, що наші частини будуть замінені на якісь частини країн-членів НАТО, і вони своєю присутністю стримуватимуть можливі провокації чи напади з цього боку. Єдине, що, найімовірніше, це буде, як я вже сказав, виключно двосторонні договори.
Чому? Тому що в НАТО не існує на сьогоднішній день саме натовської армії. Це армії кожної окремо взятої країни-члена Північноатлантичного альянсу. І, відповідно, кожна країна для себе вирішує, відправляти чи не відправляти кудись свої війська.
Але з огляду на попередній досвід НАТО, найімовірніше, це буде якась коаліція. Тобто в середині альянсу створюється певна коаліція з кількох країн, які домовляються про те, що вони відправляють ці війська, і потім ці війська вже з’являються там, куди їх направляють.
Тому, найімовірніше, можливий саме такий варіант, коли низка країн між собою домовляться про те, що вони готові відправити якусь кількість військ. Вони визначаться, що це будуть за війська, які це будуть бригади, яке в них буде озброєння. А потім уже, після дуже коротких переговорів з Україною, тому що тут немає якихось проблем, вони можуть з’явитися на нашій території.
Але на сьогоднішній день це значною мірою питання часу, тому що так чи інакше, після закінчення війни ми продовжимо процес інтеграції в НАТО. І питання про якісь бази, де можуть бути розміщені військові інших країн, порушуватиметься в Україні не раз. Воно позитивно сприйматиметься переважною більшістю наших громадян, тому що це одна з гарантій безпеки України в майбутньому.
ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Присутність західних військових фахівців в Україні — нормальна форма взаємодії
— Те, що вже й такий контекст присутній, багато про що говорить. Заяви про можливість присутності на українській території іноземних військових фахівців, представників збройних сил — це, висловлюючись політологічною мовою, легітимізація присутності.
Тепер що стосується доцільності. Дискусія вже триває і на Заході. З точки зору безпеки простіше і легше навчати наших військових на території країн НАТО. Для західних військових це зручніше, система працює, все налагоджено.
З іншого боку, воювати нашим солдатам, нашим військовослужбовцям доведеться у нас. І з поправкою на наші кліматичні умови і географічні умови, з урахуванням особливостей воєнних дій, не просто за західними підручниками, які, на жаль, відображають досвід минулих воєн, але не нинішньої війни.
І процес взаємодії навіть у процесі такого навчання, як кажуть деякі військові, вже має такий двоїстий обопільний характер. Не тільки нас навчають якихось західних військових технологій, а й ми їх теж навчаємо, як треба воювати, наприклад, з використанням дронів і деяких інших сучасних засобів, яка тактика більш доцільна тощо.
Що стосується обслуговування, наведу конкретний приклад. Західні ракетні установки можуть потребувати обслуговування. Під час розв’язання якихось технічних проблем бажано, щоб західний військовий фахівець, який був присутній би в Україні, зміг оперативно відреагувати на проблему і допомогти її розв’язати.
Те саме стосується, наприклад, ремонту тих чи інших танків або інших складних технічних систем. Одна справа, коли це треба відправляти в іншу країну. Наприклад, деякі танки та інші складні технічні установки ми змушені були відправляти в Литву, а то й у Німеччину.
І інша річ, якщо станція з ремонту створена і діє в Україні, і допомагають її роботі один або кілька фахівців із країни, яка виготовила цю зброю.
Ми всі з нетерпінням очікуємо, коли в Україні з’явиться F-16. Але ці літаки потребують особливого обслуговування, і зараз навчають не тільки українських пілотів, які зможуть літати на цих F-16, а й готують наших фахівців (там близько 10 осіб), які мають обслуговувати кожен літак.
І я не виключаю, що може бути доцільно, коли нашим фахівцям на перших порах як технічним консультантам можуть допомагати західні специ, які знайомі з цією технікою, і можуть надавати оперативну допомогу. Не треба буде телефонувати, їхати кудись. На місці людина може подивитися і вирішити проблему.
Це те, що стосується використання саме військових фахівців, військових радників, як це раніше говорили. Це, в принципі, нормальна форма взаємодії. Досвід різних війн знає чимало таких прикладів.
АНДРЕАС УМЛАНД: Західні країни повинні захищати свої інтереси в Україні
— Я думаю, особливість цієї дискусії в тому, що вона виходить не з центрально-східної європейської країни, а з великої західно-європейської країни, з Франції. Я б сказав, що це несподіваний поворот Макрона. Ну і добре, що ця дискусія почалася.
Я думаю, вона мала розпочатися ще набагато раніше, тому що є ціла низка національних інтересів, які західні країни мають захищати на території України.
Це безпека ядерних електростанцій, безпека західних посольств у Києві або, скажімо, стабільність і безпека експорту українського зерна на світовий ринок. Це все стосується корінних національних інтересів західноєвропейських країн.
І було б логічно, якби західні війська теж би захищали ці інтереси на території України, якщо українська держава з цим погоджується. Тому, мені здається, пора вже порушити це питання і не озиратися на погрози Росії.
Читайте також: Чи можлива відправка західних військ в Україну: гучну заяву Макрона аналізували експерти