Добурилися: як Росія втратила статус енергетичної наддержави

Не минуло й року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, як Захід ввів повне ембарго на російські нафтопродукти. Тим самим позбавивши федерацію щорічного доходу в 71 млрд євро.

Тепер пікові значення за тоннажем видобутку чорного золота для країни-агресора в минулому. Пікові ціни тим більше. Перевезти видобуте теж проблематично. А ймовірність втопити потенційні рідкі мільярди через транспортування тіньовим флотом зростає, як і перелік санкцій щодо Москви.

Як Росія втратила статус енергетичної наддержави — у новому випуску проєкту Failed State ведучий Денис Похила аналізує разом з експертами:

• Геннадієм Рябцевим, експертом енергетичного ринку;
• Михайлом Крутіхіним, експертом нафтогазового ринку.

580 млн тонн нафти на рік видобувала нині неіснуюча держава — СРСР. Золоті роки в нафтовидобувній галузі припали на захід існування Союзу. Буквально за кілька років до розвалу країна зуміла забезпечити сировиною себе і своїх громадян, не відчуваючи труднощів, пов’язаних зі світовим падінням цін на нафту. Але незабаром на галузь чекав провал.

“У Радянському Союзі було зроблено все для того, щоб нарощувати видобуток і експорт. Тоді видобували близько 600 млн тонн нафти, з яких лише 200 млн спрямовували на експорт. Співвідношення 600 — 200 було змінено завдяки тому, що на російський ринок прийшли іноземні компанії, які хотіли більше досить дешевої сировини. Наприкінці 1980-х навіть заговорили про перевиробництво нафтової сировини в Радянському Союзі”, — каже Геннадій Рябцев.

Але який сенс видобувати багато, якщо коштує видобуте — мало? У 1986 році різко наростила видобуток нафтовий флагман Саудівська Аравія, також активізувалися США. І до 1987 року ціна бареля нафти становила 12 доларів. Економіка СРСР, що розкладається, такого удару тримати не могла, навіть попри подорожчання нафти в наступні п’ять років.

Ситуація вирівнялася до 2000-х. Тоді Росія змогла вдихнути життя в радянську спадщину і качнути маятник вишок для виведення країни на нафтовий ринок. Стабільність і зростання добробуту РФ практично повністю забезпечувалося нафтодоларами. Уже 108 доларів за барель отримувала Москва у 2013 році.

У 2014-му Росія анексувала Крим і окупувала частину Донбасу. У перші роки агресії повною мірою відчути обмеження Росії не довелося. Побоювання Заходу щодо дефіциту російських енергоресурсів і загальна від них залежність утримали чиновників від санкцій. Принаймні доти, доки альтернативи знайдено не буде.

“Адже починаючи з 2000-х, Росія не тільки газ почала використовувати як інструмент політичного тиску, а й нафту”, — зазначає Михайло Крутіхін.

Суттєво різкіше Захід відреагував на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Восени 2022 року лідери країн “Великої сімки” ухвалили рішення обмежити ціни на нафту країни-агресора. І величезна нафтова галузь, яка раніше приносила тільки прибуток, почала приносити проблеми.

Одна за одною від купівлі російської нафти стали відмовлятися компанії, країни і цілі союзи. Співпрацювати з країною-терористкою — це отримувати репутаційні втрати. Крім того, більше немає гарантій, що замовлений обсяг доїде на незастрахованому танкері.

Для російської нафти було встановлено цінову стелю — не вище за 60 доларів за барель, для нафтопродуктів — 100 доларів, а мазут обійдеться всього лише в 45 доларів.

Путін до такого рішення поставився з усією притаманною йому ірраціональністю — законодавчо заборонив продавати своє чорне золото країнам, які підписалися під цими антиросійськими ініціативами.

Але не цінами єдиними. Тіньовий флот — засіб пересування мільйонів тонн підсанкційної російської сировини — з поля зору на Заході ніхто не випускав. Усі компанії, які так чи інакше допомагають РФ вантажити ці танкери нафтою, отримують штрафи, і санкційний Дамоклів меч усе ж опускається на шиї спритних бізнесменів. Тому вже близько 20 таких транспортних суден кинуто в портах або десь на океанських широтах. Ще приблизно 30 — латають дірки в бюджетах транспортних компаній.

Залишилися, щоправда, і ті, хто зв’язків із Росією розривати не став.

“Захід відмовився від російської нафти. Її стали купувати Індія, Китай, Туреччина, Бразилія, і багато хто ще купує російську нафту, нафтопродукти. Російський мазут купують навіть у Саудівській Аравії. Тобто, покупці-то є на ринку. Щоб російську нафту прибрати з ринку і перекрити цей канал доходів для путінського режиму, потрібно опустити ціни на якийсь час. І ось тоді не купуватимуть цю нафту, а купуватимуть нафту інших постачальників”, — пояснює Михайло Крутіхін.

Поки ті ж “Роснефть”, “Транснефть” та іже з ними викручувалися із ситуації, приховуючи мільйони тонн під чужими прапорами. Проте в липні 2024 року доходи від експорту нафти впали, і не донесуть до держбюджету РФ 500 млрд рублів. Ще 800 млрд не дорахуються через втрату так званих нафтопродуктових податків.

І хоча ситуація загалом критичною не виглядає, у Росії виникла інша проблема.

“У Росії вже не залишилося нових родовищ, зі свердловин яких нафта б’є фонтаном. Компанії, які працюють на вже давно введених в експлуатацію родовищах, продовжують їх експлуатувати, бурять нові свердловини для того, щоб висмоктати останню нафту з надр”, — зазначає Михайло Крутіхін.

“Щоб підтримувати видобуток хоча б на нинішньому рівні, необхідні технології, необхідні нові свердловини, необхідне освоєння нових родовищ, нових територій, необхідний інший рівень переробки”, — додає Геннадій Рябцев.

500 млн тонн нафти виявили в Республіці Комі поблизу міста Інта. Місцева влада стала фантазувати: мовляв, буквально рік, і Інта оживе, як Воркута з приходом газохімічної компанії. Ось тільки обидва випадки — мрії.

Воркуті світанок обіцяють до 2031 року. А за Інту братися навряд чи будуть. Адже глибина, на якій заховані неймовірні поклади сировини, становить 4 км. Ціна питання — захмарна. А на будівництво знадобиться щонайменше 15 років.

“Щоб взяти глибоку нафту, потрібна сучасна техніка, і не з Китаю, а щось більш солідне. Потрібні нові технології. І виникає питання собівартості такої нафти. Оскільки в неї треба дуже багато вкладати, то собівартість нафти буде така, що реалізація її просто не виправдається. Ціни на нафту на світовому ринку не зростають, а навіть знижуються. Не виключено, що вони наступного року ще більше знизяться. А якщо собівартість такої нафти буде дуже високою, то хто її видобуватиме собі у збиток?”, — міркує Михайло Крутіхін.

Видобувати дорого, продавати все складніше, а домовлятися ні з ким. Ось так і йдуть справи у Російської Федерації. І хоча Москву може обнадіяти рекордний експорт російської сировини в Індію, великі гравці публічно співпрацювати з РФ відмовляються. А необхідність обслуговувати наявне або купувати нове обладнання заради дебету в 9 тонн нафти на день — виглядає просто жалюгідно.

“Рентабельна нафта, яку ще можна продати з огляду на собівартість, закінчиться через 9 років. Хтось каже, через 5-7 років. Уже не буде такої нафти, яку можна продавати з вигодою. Ось такі перспективи у російської нафтової галузі”, — наголошує Михайло Крутіхін.

Росія втрачає свій колишній вплив на нафтовому ринку, який ще кілька років тому здавався непорушним. Зараз Росією зайнято менше ніж 11% світового ринку, але й ця цифра поступово зменшується.

Країни Заходу, які підтримують Україну, запровадили санкції, які ще більше обмежують доступ Росії до сучасних технологій і ринків, скорочуючи експорт на мільярди доларів.

Росія вже не може повною мірою спиратися на колишні ресурси, ті самі нафтодолари, які колись підживлювали впевненість Путіна і його оточення як у своїй винятковості, так і в безкарності нападу на демократичні держави.

Російські дуболоми повномасштабною війною проти України знищили найприбутковішу статтю свого бюджету, закріпивши за країною справедливий статус failed state — держави, що не відбулася.

Попередні випуски проєкту Failed State:

• Доплавалися: що було і що стало з Чорноморським флотом РФ
• Докаталися: велич російського автопрому виявилася дутою
• Зліт і падіння “Газпрому”: як руйнується енергоімперія Росії
• Проєкт Failed State: як деградував російський футбол у період війни РФ проти України