Десять років окупації Криму: хроніки українського опору

Цинічне вторгнення в сусідню державу, насильницьке захоплення влади, підла окупація і колонізація чужої території. Тотальні репресії українців і корінного народу Криму. Це — “русский мир”, принесений “кримською весною” 2014 року. Минуло 10 років від початку встановлення путінської диктатури і занепаду.

Десять років пригнічення прав і свобод. Десять років брехні, поневолення і людських трагедій.

Що і як насправді відбувалося і відбувається на окупованому півострові, у “Спеціальному репортажі” на телеканалі FREEДОМ розповіла кореспондентка Ольга Михалюк.

Відправна точка антиукраїнської агресії Путіна

20 лютого 2014 року Росія вторглася на півострів сусідньої держави.

Її кадрові військовослужбовці у формі без розпізнавальних знаків заблокували органи влади, силові відомства та військові частини. І стали готувати ґрунт для анексії, а потім — окупації.

Поки в Києві ще палає Майдан, уся Україна сумує за вбитими режимом Віктора Януковича учасниками Революції гідності, Кремль бреше про незаконне захоплення влади в Україні. І реалізує свої злочинні плани на Крим, який завжди називав “исконно русской” територією. Це був перший етап загарбницької війни, яку Путін продовжить у лютому 2022 року.

“Ми бачили, як російські війська готуються до захоплення Криму. У нас просто щеплення з боку Москви — 1944 рік, тотальне виселення кримських татар зі своєї землі і майже півстоліття — 45 років вигнання. А перед цим — перше завоювання Криму і витіснення кримських татар”, — згадує голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

“Почалися мітинги, обробка депутатів Верховної Ради автономії. І ми отримали інформацію, що 26 лютого зберуть депутатів із тим, щоб ухвалити звернення до Путіна. З проханням прийняти, так би мовити, у своє лоно Крим. Вони в Крим звозили своїх людей — з Кубані “казаків” різних. Щоб зібралося близько 4 тисяч людей біля будівлі парламенту”, — ділиться спогадами лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.

Як зазначив Рефат Чубаров, йому і його однодумцям здалося тоді, що їм вдалося зірвати плани Москви, яка сконструювала картинку кримських депутатів, які голосують за відділення півострова і приєднання до Росії.

“Цю спробу було зірвано, і ми розходилися по домівках, будучи впевненими в тому, що тепер і конституційні органи влади України, і правоохоронні органи відходять від шоку і беруть владу в свої руки, тому що в Києві вже нова влада. Але виявилося, що наша радість була передчасною. Під ранок 27 лютого будівлю Верховної Ради Криму і будівлю Ради міністрів Криму захопили так звані “невідомі зелені чоловічки”. Але нам уже в той момент усім було очевидно, що це був російський спецназ”, — розповів Чубаров.

“Загалом було 110 терористів. З них 50 зайняли Радмін, 60 розмістилися у Верховній Раді. Уже почали ходити ці “зелені чоловічки” вулицями. Почали громити вивіски українською мовою, вивісили російський прапор”, — додав Джемілєв.

Він розповів, що ще потім довго потім розмірковував, чи правильно вони зробили, покинувши будівлю Верховної Ради.

“Була досягнута угода між нинішнім гаулейтером Сергієм Аксьоновим і Рефатом Чубаровим, що питання про приналежність Криму у Верховній Раді не порушуватиметься. Крим — це Україна. І на цьому розійшлися”, — розповів Джемілєв.

За його словами, співробітники кримського попередили телефоном Рефата Чубарова про те, що намічається провокація — у натовпі є двоє людей з автоматами, які відкриють вогонь, щоб таким чином дати привід Чорноморському флоту втрутитися, нібито для захисту росіян.

“Мій батальйон мав вийти на Ангарський полігон. Завдання було захищати парк бойових машин, і мені для цього дали танкову роту. Захищати парк досить складно. Треба було виходити за його межі і я, командиру бригади на той час пропонував: “Давайте я виставлю кілька блокпостів на трасі Сімферополь-Ялта. Це дасть змогу, щонайменше, сповістити і виконувати завдання бойової охорони”. Але командир бригади заборонив, кричав, що це не дозволено. Що ми не маємо права таке робити. Потім я вже зрозумів, чому він так поводився. Тому що він чекав на цих хлопців…”, — розповів командир гірсько-піхотного батальйону 36-ї окремої бригади берегової оборони у 2014 році Юрій Головашенко.

На щастя, пізніше Головашенко, поспілкувавшись із підлеглими, зрозумів, що ніхто, крім заступника командира з озброєння, на Росію там не чекав.

“Зброю ми не здавали. Ба більше, я дав команду закладати казарму мішками із землею і виставляти кулемети з вікна в разі потреби тримати кругову оборону. Ми вже тоді почали заготовляти сухпайки, продукти, воду. До чогось готувалися, ще не знали до чого. Але навіть рили траншеї навколо казарми. Далі ми чогось чекали… Спочатку була команда евакуювати сім’ї. Потім — на виведення техніки бригади — ешелонами залізницею. По можливості вивозити людей із Криму. Блокпости тоді тільки почали організовувати на виїзді з Криму. Я забрав бойовий прапор частини і печатку. Завдяки кримським татарам, які нам допомагали, ми виїхали”, — розповів Головашенко.

Незаконний референдум — брехлива імітація підтримки

“На початку березня 2014 року насамперед вони обрубали всі українські засоби масової інформації, і на їхнє місце запустили російські канали, щоб люди не могли навіть спробувати розібратися, що відбувається. За всіма об’єктивними дослідженнями, у тій дії, яку вони назвали “референдумом”, узяло участь менше ніж 50% жителів Криму. Відповідно, кількість тих, хто проголосував за приєднання до Росії, об’єктивно була менше ніж 30%, якщо брати від усього населення Криму. Російські дослідники у 2014 році також піддали сумніву ті цифри, які демонструвалися Москвою”, — зазначив Чубаров.

Він підкреслив, що люди, які підтримують прихід Росії, були під впливом аргументів про те, що ця країна економічно сильніша, а значить, буде інвестувати великі вкладення.

“Прямих прихильників у Росії все одно було не більше, ніж ⅓. Значна частина місцевого населення індиферентно ставилася до того, що відбувається, але сподівалася, що її особисте життя покращиться. І в підсумку у цих людей, якраз у цього “болота”, відбулося хворобливе протверезіння, тому що вони думали про майбутнє своїх дітей, про свій добробут. А в підсумку — Крим став сірою зоною, тут ніяких інвестицій немає, ніяких можливостей”, — міркує Чубаров.

Російські окупанти розраховували переманити на свій бік членів Меджлісу — підкупом, пропозицією високих посад. Тих кримських татар, з якими неможливо було так домовитися, вирішили репресувати. Мустафі Джемілєву заборонили в’їзд на територію окупованого півострова, бо він “становить загрозу територіальній цілісності Російської Федерації”. Меджліс заборонений окупаційною адміністрацією в Криму з 2016 року.

Опір і подальші репресії

“У мене є заборона на в’їзд до Криму з квітня 2014 року. Після того, коли я заснувала “КримSOS”, який зараз є також “екстремістською організацією” в Російській Федерації”, — каже постійна представниця президента України в АР Крим Таміла Ташева.

Вона підкреслює, що порушень прав людини дуже багато було і є протягом усіх десяти років окупації.

“Необхідно згадати ім’я Решата Аметова. Це перша смерть цивільної особи, активіста з Криму, який на початку березня вийшов на одиночний пікет перед будівлею Ради міністрів Криму. Був схоплений озброєними людьми так званої кримської “самооборони”. Одна з найгучніших політично мотивованих справ на території півострова, це так звана “справа 26 лютого”. Відповідно, її фігурантами були Ахтем Чийгоз, Рефат Чубаров, Олег Сенцов, який був на той момент у Криму і брав участь у протесті. Це і Гена Афанасьєв. Він як великий патріот України і людина, яка боролася за право своєї маленької доньки жити, зокрема на своїй малій батьківщині — у Криму. Одним із перших пішов одразу ж на фронт у лютому 2022 року”, — розповіла Ташева.

Громадський активіст і колишній політв’язень Геннадій Афанасьєв загинув на війні в грудні 2022 року.

“Вони поїхали на кілька днів на Майдан — побачили все на власні очі й по суті повернулися іншими людьми. У них уже не було сумнівів, що правильно, що неправильно. І ось Генині слова в одному інтерв’ю були такі: “Саме тоді ми зрозуміли, що для нас наш Герб, наш Гімн і наша Україна”, — згадує мама загиблого військовослужбовця Ольга Афанасьєва.

Жінка зберегла листи сина з російської в’язниці. Вона цитує: “Використовуючи мене та інших учасників у справі “кримських терористів” влада РФ намагалася знайти виправдання свого вторгнення і захоплення українських територій. Але виставила себе на посміховисько, давши побачити всьому світові правовий безлад, який панує в їхній державі…”.

“Як розповідали журналісти, він зайшов до зали суду і всі очікували, що він зараз почне хлопців поливати брудом, говорити неправдиві відомості. І одна рука в нього була пристебнута до пристава, а інша рука — за спиною. Було видно, що він дуже хвилюється, вона в нього просто ходила ходуном. І він сказав: “Я відмовляюся від своїх свідчень. Усі мої попередні свідчення були дані під тортурами, і під примусом”. І зал, звісно, не очікував такого. Сенцов захлопав і закричав: “Свободу Геннадію Афанасьєву. Слава Україні!”. Для сина як особистості це дійсно був подвиг. Це страшно. Він розумів, що за цим послідує, що він не вийде з будівлі суду. І його знову битимуть, катуватимуть, знущатимуться, і що він поїде етапом у важких умовах…”, — каже Афанасьєва.

Спогади про дім

Кримськотатарський кераміст Рустем Скібін народився в родині, яку депортувала радянська влада до Узбекистану.

“Я вдячний цій державі за те, що я там виріс, навчався. Але, тим не менш, відчуття, що ти не вдома, а в гостях було присутнє. У нас із дитинства у всіх сім’ях, куди б ти не прийшов, перше, що нам розповідали наші бабусі й дідусі — про Крим. Який він. І був образ уже сформований. Коли ти потрапляєш на Південний берег Криму, цей пазл складається. Почуття передати складно, тому що ти розумієш, що ти у себе вдома. Родичі, сусіди — кримські татари. І це давало мені силу для розвитку і продовження жити і розвиватися. Росія завжди приходить, окупує не тільки територію, а й свідомість — стирає. І ми зараз стикаємося з тим, що наша історія, наша культура переписані. При цьому ти просто зникаєш і фізично, і ментально перестаєш бути представником цього народу: українцем, кримським татарином. Це одна з цілей Росії”, — каже Скібін.

Він прийняв рішення виїхати з півострова через російські репресії. А до того, протягом 20 років, щойно повернулися з депортації до Криму, він збирав різні предмети. Переважно — кераміку та костюми.

“І вже на основі цих артефактів зробили у 2014 році першу протестну виставку, якою показали, що відбувається в Криму, в нашій країні і те, про що ми переживаємо… Я не сумніваюся, що ми повернемося. Наш народ 70 років у депортації, наші бабусі й дідусі говорили, що вони повернуться, і моя бабуся повернулася”, — переконаний Скібін.

Таміла Ташева розповіла, що в неї в рідному Криму багато “місць сили”.

“Мій дім у Криму, дім моїх батьків. Це Сімферопольський район. Перешийок. Це моя улюблена дорога до Криму, якою я їздила постійно з моменту переїзду до Києва. Я не знаю, коли ми в’їдемо до Криму, в яких умовах усе це відбуватиметься. Чи буде це жест так званої “доброї волі”. Або це буде відхід окупаційних військ із тотальним знищенням інфраструктури…”, — поділилася Ташева.

“Найбільше Гена сумував за морем. Цей запах, шум води — непередавано…”, — каже мама Геннадія Афанасьєва.

“Крим має бути повернутий! Неповернення Криму до складу України, фактично, не дасть змоги повернути і Запорізьку, і Донецьку області. Ми вже навчилися топити російські військові пароплави і судна. Тому вони вже зрозуміли, що Україна, не маючи свого флоту, здатна дати по голові досить потужно. Вони нас побоюються і за відсутності Керченського мосту логістика буде настільки ускладнена, що утримувати Крим буде настільки ж незручно”, — переконаний Головашенко.

Захоплення Криму стало початком розпаду сьогоднішньої Росії. Так вважає Рефат Чубаров.

“Можливо, я цього не побачу. Але Росія неодноразово довела всьому світу, що вона не в змозі розвиватися як велика держава, в якій десятки поневолених народів і територій. Росія в таких кордонах не в змозі існувати, і тому вона буде розвалена, і оселком, який поклав початок процесу розпаду Росії є Крим”, — резюмував Чубаров.

Читайте також: Україна деокупує Крим — це лише питання часу: про варіанти звільнення півострова розповіла Джапарова