День пам’яті та “побєдобєсіє”: як вшановують загиблих у Другу світову війну в цивілізованому світі та РФ

Під час Другої світової війни українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. Ціна цього внеску — величезні втрати впродовж 1939-1945 років серед українців та інших народів, що жили на території України. Тоді загинуло понад вісім мільйонів людей. Тому Україна добре знає ціну війни.

Сьогодні російська влада фактично зруйнувала систему міжнародних відносин, встановлену після Другої світової війни. Збройною агресією проти України Росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, зруйнувавши систему колективної світової безпеки.

При цьому РФ нагадує гітлерівську Німеччину 30-х років напередодні глобального конфлікту. А Україна має нагадувати світові, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти напередодні Другої світової заохочували агресорів до дедалі більшого розмаху злочинів.

Україна робить усе, щоб слова “Ніколи знову” стали не просто словами.

День пам’яті та примирення в Україні

8 травня Україна разом із Європою та США відзначила День пам’яті та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни. Попри повітряні тривоги, які лунали в різних регіонах, українці поклали квіти і віддали шану своїм предкам, які боролися з нацизмом у роки найстрашнішої війни в історії людства.

У Києві урочистості з нагоди Дня пам’яті та примирення відбулися в парку Вічної Слави. У заході взяли участь чиновники Київської міськдержадміністрації, ветерани Другої світової війни, діти війни та військові Збройних сил України.

Учасники поклали квіти до Могили невідомого солдата і вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

В Одесі заходи, присвячені цій даті, відбулися біля монументів, так чи інакше пов’язаних з участю міста-героя у Другій світовій війні. Зокрема, люди приходили на Алею Слави, на площу 10 квітня (дата визволення Одеси від гітлерівських військ, — ред.), і в інші місця.

Варто зазначити, що в ніч із 7 на 8 травня російські війська випустили по Одеській області кілька ракет, унаслідок чого одна людина загинула і троє були поранені.

У Дніпрі до Дня пам’яті та примирення масових заходів вирішили не проводити через те, що в країні воєнний стан, через численні сигнали повітряної тривоги, які останнім часом лунають як удень, так і вночі.

Однак до меморіалів, де горить вічний вогонь, люди приходили протягом усього дня. Багато жителів міста проводили аналогії між тими подіями, які сьогодні відбуваються в Україні, і тими, які були під час Другої світової війни.

У Миколаєві День пам’яті та примирення пройшов спокійно. Місцеві жителі прийшли на Соборну площу до меморіального комплексу 68 героям-десантникам і Вічного вогню, щоб віддати шану загиблим у Другій світовій війні.

Під час Другої світової війни в лавах Червоної Армії проти німецько-фашистських загарбників воювали понад 6 млн українців. Українська РСР була другою за представництвом у радянських Збройних силах. Українцями були сім командувачів фронтами й арміями, 200 генералів, понад 6 млн офіцерів, сержантів і солдатів

На фронтах від Атлантики до Тихого океану, від Норвегії до Єгипту близько 250 тис. українців протистояли німецькій армії у складі збройних сил союзників по антигітлерівській коаліції — США, Британії, Франції та інших держав.

На легендарному фото “Встановлення прапора над Іодзімою” п’ять американських піхотинців і один моряк ставлять над японським островом американський прапор. Старший за званням серед прапороносців — сержант українського походження Майкл Стренк. Українці відзначилися в Битві під Монте-Кассіно, в результаті якої було здобуто важливу перемогу — антигітлерівська коаліція звільнила Рим.

Понад 2,5 млн українців нагородили радянськими та західними орденами і медалями. Внесок українців у перемогу над нацизмом оцінили в Організації Об’єднаних Націй. Україна — одна з країн-засновниць ООН.

Президент України Володимир Зеленський повідомив, що подає до Верховної Ради України законопроєкт, яким пропонується встановити 8 травня Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.

“Саме 8 травня 1945 року набув чинності акт про беззастережну капітуляцію Вермахту. Саме 8 травня світ вшановує пам’ять усіх, чиї життя були забрані війною. Це чиста історія, без ідеологічних домішок. І це історія нашого народу, наших союзників, усього вільного світу. Сьогодні ми повертаємо її нашій державі. Сьогодні я подаю до Верховної Ради України законопроєкт, яким пропонується встановити 8 травня Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років”, — заявив президент.

Володимир Зеленський також підписав указ, згідно з яким щороку 9 травня 2023 року Україна разом з усією вільною Європою відзначатиме День Європи.

“Чесна пам’ять про минуле завжди зміцнює віру в майбутнє. Сьогодні, віддаючи належне найважливішій перемозі ХХ століття, ми всі чекаємо і наближаємо новий великий день — нової перемоги. Нашої перемоги. День перемоги України. Безумовно, спільної. Якої ми доб’ємося разом з усіма, хто нам зараз допомагає”, — зазначив президент.

Як у світі вшановують жертв Другої світової війни

У більшості країн Європи, а також у США, свято називають Днем пам’яті та примирення і відзначають 8 травня, у день підписання акта про капітуляцію Німеччини. У Норвегії це День визволення, а в Словаччині — День перемоги над фашизмом, у Польщі — День перемоги і свободи.

У Варшаві основні події в День пам’яті та примирення відбулися на площі маршала Пілсудського. У заході взяли участь міністр у справах ветеранів війни та жертв репресій Ян Юзеф Каспшик і посол України в Республіці Польща Василь Зварич.

До Дня Перемоги й свободи у поляків своє ставлення, оскільки повалення режиму Третього Рейху в 1945 році для Польщі завершилося окупацією Радянським Союзом включно до 1989 року.

“Їм не вистачило сміливості і в 1945 році, і Польща, і Україна, і інші країни Європи опинилися під каблуком Москви. Якщо ми можемо робити якісь висновки, то історія має бути нашим учителем. Зло ніколи не має бути безкарним. І особливо коли Росія намагається захопити незалежну Україну. Не можемо і ми, поляки, і весь світ стояти осторонь. Історія Другої світової війни не повинна повторитися”, — сказав Ян Юзеф Каспшик.

Василь Зварич зазначив, що зараз важливо змусити Росію заплатити за її злочини в Україні.

“На жаль, історія повторюється. Якщо в Другу світову ми мали справу з нацистською Німеччиною, тепер ми маємо справу з рашистською Росією, яка здійснює такі самі злочини проти людяності, такі самі злочини геноциду. І нам, і всьому світу необхідно зробити все можливе, щоб змусити злочинця заплатити. І зараз ми боремося, щоб був створений спеціальний трибунал щодо Росії та її агресії”, — зазначив Василь Зварич.

У Німеччині 8 травня відзначають День визволення від націонал-соціалізму. Місцеві жителі збираються на аматорські концерти в культурних центрах, де співають воєнні пісні і читають фронтові листи і вірші, діляться спогадами.

Цього року в Німеччині заборонили демонстрацію російських прапорів, популярних до повномасштабної війни, коли російськомовні жителі влаштовували в ці дні автопробіги. І хоча один такий все ж відбувся, проти нього виступили місцеві німецькі антифашисти.

При цьому, в країні немає заборони на українську символіку. 8 травня українські активісти провели в Берліні траурний марш, щоб згадати про всіх жертв Другої світової війни, зокрема мільйони загиблих українців.

Посол України в Німеччині Олексій Макєєв поклав квіти до меморіалу Нойє Вахе (нім. Neue Wache), який споруджено на честь жертв війни та тиранії. Разом із ним був і бургомістр Берліна, і представник МЗС Німеччини. Пізніше посол відвідав парламент, де йому показали графіті, залишене радянськими солдатами на стінах будівлі. На графіті вказано дуже багато українських міст, зокрема Одеса, Київ, Харків, Севастополь, Керч.

“Це День пам’яті, але для мене це День люті. Ми завжди писали: “Ніколи знову”, а зараз “ніколи” – перекреслено. І перекреслено Росією. Побєдобесіє, яке відбуватиметься в ці дні, свідчить про те, що Росія недалеко відійшла від нацистів. Авторитарна держава не розуміє, що таке людське життя, не цінує людські життя”, — заявив Олексій Макєєв.

Жителі Франції відзначають цю дату як День примирення з Німеччиною. Вона пройнята ідеєю пацифізму. Президент республіки покладає вінок до могили Невідомого солдата біля Тріумфальної арки. А ветеранам на параді вручають подарунки. Цього року офіційний Париж вдруге поспіль не запросив на святкування представників країни-агресора, Росії.

У Великій Британії 8 травня вінки покладають на лондонській вулиці Вайтхолл, біля обеліска пам’яті полеглих у двох світових війнах. Квіти несуть також до монумента радянським солдатам поруч з Імперським військовим музеєм. Тут не почуєш радісних вигуків і не побачиш усмішок у місцевих.

У Бельгії День пам’яті пройшов досить скромно. У Брюсселі біля монумента, присвяченого полеглим у Першій і Другій світових війнах, немає ніяких скупчень, маніфестацій та інших атрибутів, які дуже популярні в пострадянських країнах.

7 травня 1945 року в місті Ремсі (Франція) було підписано Акт про повну капітуляцію військ нацистської Німеччини. 8 травня його ратифікували вже в Берліні.

Саме тому в більшості країн Європи та у США щороку саме цього дня проводяться особливі заходи на честь пам’яті полеглих під час Другої світової війни.

Однак 9 травня на вимогу Кремля в передмісті Берліна було підписано ще один документ — “Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини”. На момент оголошення капітуляції за європейським часом було ще 8 травня 22:43, а в Москві — вже 00:43 хвилини 9 травня.

Таким чином, два часові пояси розділили одну подію, однак на той момент цей факт, звісно, не мав великого значення.

Читайте також: У Європі вшановують пам’ять загиблих у Другій світовій війні (ВІДЕО)

“Побєдобєсіє” в РФ

У Російській Федерації всі заходи, присвячені перемозі над нацизмом, традиційно відбуваються 9 травня. Водночас “День перемоги” в СРСР святкувати почали тільки в 1960-х роках, до цього 9 травня був звичайним робочим днем.

Після того, як свято затвердили на офіційному рівні, цього дня в Москві почали проводити урочистий парад із демонстрацією військової техніки та маршами військовослужбовців практично всіх родів військ. Це тривало і після розвалу Радянського Союзу, вже в Російській Федерації, яка оголосила себе правонаступницею СРСР.

Після приходу до влади в Росії Володимира Путіна, у країні почав активно розвиватися справжній культ “великої перемоги”, який у народі почали іменувати “побєдобєсіє”. Російські пропагандисти з екранів ТБ розповідають, що перемогу у Другій світовій війні, яку в РФ називають “Великою вітчизняною війною” здобула саме Росія. Масла у вогонь підлив і сам Путін, який заявив, що Радянський Союз здобув би перемогу у війні і без допомоги України.

Напередодні найголовнішого свята полиці магазинів у Росії ломляться від товарів, прикрашених георгіївськими стрічками, а дітей одягають у форму військовослужбовців червоної армії та навіть у костюми танків із написами “На Берлін”.

Крім цього, останніми роками в Росії та на окупованих нею територіях стала популярною акція під назвою “Безсмертний полк” — хода з портретами родичів, які воювали в Другу світову війну. Також набув поширення вислів “Можемо повторити!” з натяком на нову війну в Європі.

Якщо в попередні роки на парад на Красній площі приїжджало багато впливових осіб — президенти, прем’єр-міністри, глави міжнародних організацій, — то після анексії Криму та війни на Донбасі 2014 року, а тим паче після повномасштабного вторгнення РФ до України в лютому 2022 року, охочих їхати до Москви вже практично не залишилося. Путін став справжнім ізгоєм у цивілізованому світі, проти Росії запроваджено десятки пакетів санкцій, а РФ низка країн і міжнародних організацій, зокрема Європарламент і ПАРЄ, визнали державою-спонсором тероризму.

9 травня 2023 року в Москві відбувся черговий військовий парад до “Дня перемоги”. Згідно з даними Міноборони РФ, у параді на Красній площі взяли участь 11 тисяч військовослужбовців. При цьому, льотна програма була скасована “через погодні умови”.

На парад до Москви приїхали керівники п’яти пострадянських держав — президент Білорусі Олександр Лукашенко, а також лідери Вірменії, Киргизстану, Казахстану, Таджикистану та Узбекистану.

Водночас від парадів відмовилися в багатьох регіонах Російської Федерації, посилаючись на “ситуацію з безпекою”. Експерти вважають, що це стало черговим ударом для пропагандистської машини Кремля.

Читайте також: Одна на всіх: Росія намагається привласнити перемогу у Другій світовій війні, але їй це не вдається (ВІДЕО)

8 і 9 травня в огляді експертів

Чому перемога над нацизмом у Другій світовій війні стала основою реваншистських настроїв у Росії? Чи почнеться переосмислення наслідків Другої світової війни в РФ? Як у Європі ставляться до Дня пам’яті та примирення?  Відповіді на ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали:

• Владислав Гриневич, провідний науковець Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. І. Ф. Кураса;
• Кирило Галушко, історик;
• Валентин Гладких, політичний експерт, кандидат філософських наук, кандидат історичних наук;
• Василь Павлов, військовий історик;
• Імантс Лієпіньш, латвійський журналіст, письменник;
• Ігор Ісаєв, польський журналіст.

ВЛАДИСЛАВ ГРИНЕВИЧ: “Побєдобесіє” в Росії підходить до свого піку

— У Путіна ціла модель була, він формував цю ось “Велику вітчизняну війну”. Для нього це головне було. Зверніть увагу, Путін програв скрізь: він програв у військовій сфері, він програв у політичній, НАТО прийшло на його кордони, і міф “Великої вітчизняної війни” руйнується зараз на очах у нас у всіх.

Україна — це перший його такий момент. Він збирався взяти Київ, провести тут парад, нас знову туди поставити в стійло і так далі.

Що в Росії? У РФ це наочно видно по “Безсмертному полку”, який заборонили в низці російських міст проводити. Чому? Тому що величезна кількість втрат, яких Росія зазнає в цій війні. І бояться, що люди вийдуть на цей “Безсмертний полк” не тільки з портретами своїх дідусів, прадідусів і так далі, а своїх чоловіків, синів. І всі побачать, які величезні втрати.

Тобто це святкування, це побєдобєсіє, яке за Путіна особливо сильно почалося, мені здається, зараз доходить до якогось певного свого піка, після чого почнеться крах і розвал цього всього. Мені здається, що ми зараз уже бачимо початок цього всього краху.

Скоро почнеться розвал, і тоді вже ні про який міф “Великої вітчизняної”, ні про який “Парад перемоги” говорити ніхто не буде. А у нас Парад Перемоги, найімовірніше, буде. І цей Парад Перемоги буде над імперіалістичною Росією.

КИРИЛО ГАЛУШКО: Крім “Великої перемоги”, жодних інших досягнень у РФ як правонаступниці СРСР немає

— Процес переписування історії в Росії почався десь із 2000 року. Особливо 2005-го, коли ідея великої перемоги над фашизмом стала одним із головних елементів російської сучасної політичної ідеології.

У принципі, Росія, як і Україна, як і Білорусь, як і Казахстан, як і інші колишні радянські республіки, мають, звісно, частку участі в перемозі над нацизмом.

Але річ у тім, що, як сказав Володимир Путін, “головна геополітична катастрофа XX століття — падіння Радянського Союзу” — позбавила частину країн якогось глобального сенсу від своєї програми на завтра. І головною жертвою стала Росія, тому що нові держави стали будувати свої якісь нові форми існування.

А Росія як спадкоємець, як мінімум ідеологічно, Радянського Союзу, несе те, що їй дісталося від нього. І в результаті виходить, що головне досягнення Росії на цей час — перемога Сталіна над Гітлером у складі антигітлерівської коаліції за допомогою антигітлерівської коаліції.

Але іншого якогось досягнення, крім польоту в космос Гагаріна, з 1945 року немає. І запропонувати світові, що робити далі, і чому Росія має розширюватися в напрямку України ідеології немає. Крім 1945 року.

Для світової громадської думки ХХ і ХХI століття нацизм і Гітлер є абсолютним злом. Тобто точно відомо, хто хороший, хто поганий. І, відповідно, можна торгувати тим, що ми брали участь у розгромі Гітлера. Кожен брав участь по-своєму: хтось мільйонами життів, хтось технікою, хтось ленд-лізом, хтось на інших фронтах.

Але більше інших досягнень немає у Російської Федерації як правонаступника Радянського Союзу немає. Тільки Велика перемога. Тільки великий красивий парад, тільки кидання прапорів, Адольф Гітлер і так далі.

Після 1945 року у Радянського Союзу і Російської Федерації не з’явилося пропозицій для миру, якоїсь програми ООН, що ми вам даємо. Радянський Союз давав комуністичну ідеологію тощо. Захід створював права людини, там якісь гарантії, ще щось.

Одним із головних гріхів, на мій погляд, як історика щодо Володимира Путіна, що Росія могла б перемогти Гітлера без когось. Я достатньо вислухав від свого діда, щоб знати про те, що не виграла б, тому що навіть туалетний папір був зеленого маскувального кольору, і був вироблений в Америці.

Як мінімум 8 мільйонів людей, які проживали на території сучасної України, загинули в цій війні. Це були українці, росіяни, євреї, греки, поляки. Такі речі треба фіксувати і знати.

ВАЛЕНТИН ГЛАДКІХ: Росія хоче, щоб усі бачили історію її очима

— Якщо для європейців і всього цивілізованого світу історія Другої світової війни була уроком, який потрібно винести з минулого, вивчити і не допустити повторення, то для росіян це стало своєрідним мало не указом до дії.

Після розвалу СРСР, коли всім стало очевидним відверте відставання і ущербність того, що виникло на пострадянському просторі, коли росіян годували цими “ніжками Буша”, потрібен був привід для того, щоб відродити якусь національну гордість. І у РФ нічого розумнішого не знайшли, крім того, як згадати про події майже вікової давнини.

І ця історія використовувалася для пропаганди, для пояснення сьогодення і, можливо, як певний мануал для дій у майбутньому.

Але те, що це вчасно не помітили, не оцінили, не зрозуміли і не відреагували в цивілізованому світі, можна вважати певною помилкою. Просто я схильний думати, що західноєвропейським політичним елітам реально здавалося, що закінчилося це категоричне й радикальне протистояння, і далі людство рухатиметься пліч-о-пліч у світле майбутнє.

Ті еліти, які сформувалися після закінчення холодної війни, просто мислили іншими категоріями, ніж ті еліти, які прийшли в Росії до влади. Якщо в Європі це були не ті люди, які виграли холодну війну — в Європі це були люди, які прийшли до влади після того, як ліберальні демократії, по суті, тріумфували. У Росії ж до влади прийшли ті, які цю холодну війну вели, і які цю холодну війну програли, і вони плекали ілюзії або жагу помсти.

Західні еліти просто виявилися не готові до тих викликів, які приховували в собі ці пострадянські еліти. Росіянам ця приватизація перемоги у Другій світовій війні була потрібна, і вони намагалися її використовувати в пропагандистських цілях. Але для всіх інших це було просто частиною історичної пам’яті. І ніхто на цьому не намагався будувати майбутнє.

Перемога над нацизмом є безумовним досягненням для всього людства і для всього цивілізованого світу. І дуже смішно було завжди слухати про те, що десь хтось у світі не віддає належної шани цьому досягненню. І що тільки Росія — єдиний носій якихось сакральних знань і цінностей. Причому парадоксальним чином спочатку вони це використовували на пострадянському просторі, а потім поступово вже увійшли в раж і вирішили і всіх виключити зі списку переможців.

Путінський режим намагається зробити з цієї перемоги своєрідне ядро або точку складання, ідеологічний цемент для того, щоб проводити інтеграційні процеси на пострадянському просторі, ядром якого має, на його думку, стати Росія. Але він помилився.

Люди в пострадянських країнах, навіть усвідомлюючи важливість перемоги над нацизмом, і якою ціною ця перемога дісталася, проте по-різному почали дивитися на те, які наслідки вона мала для кожного окремого народу.

Тому що для чеченців, наприклад, перемога над нацизмом мала дещо інші наслідки, ніж, наприклад, для угорців чи італійців. Те ж саме можна сказати й про кримських татар. Те ж саме ми можемо сказати і про себе, про українців.

Ми розуміємо, що без перемоги над нацизмом виникнути незалежна українська держава навряд чи могла б. Проте ми ставимо питання про те, які наслідки мала ця війна для нас, для українського суспільства, для української культури, для українського народу. І ми розуміли, що є багато суперечливих моментів.

Але росіяни чомусь не хотіли цього визнавати. Їм хотілося, щоб усі дивилися на світ їхніми очима, і в жодному разі не відходили від їхнього ідеологічного прочитання історії. А ми просто, грубо кажучи, очищаємо історію від цього ідеологічного сміття, яке туди було привнесено радянською, а потім і російською пропагандою.

ВАСИЛЬ ПАВЛОВ: У росіян залишилася тільки експлуатація міфу “Великої перемоги”

— “Велика Вітчизняна війна” завжди була виправданням будь-яких дій російської влади в будь-який час. Цей фактор використовувався і як мобілізаційний, і як мотивувальний.

І ми бачимо це зараз навіть у російській пропаганді. Що вони роблять у телеефірах, в інтернеті – вони використовують певні штампи, певні конструкції, пов’язані з “Великою вітчизняною війною”, називаючи певні події, “другим Сталінградом”, “другим Курськом”. Але при цьому забувають, що Бахмут для них перетворився, в принципі, на “другий Ржев”, де російська армія, так само як і Червона армія, була сточена просто в оборонні рубежі.

Тому все, що вони використовують, на щастя, для нас і, на жаль, для них уже не працює. Тому що, те покоління, для якого дійсно цінності Радянського Союзу, дійсності перемоги над нацизмом щось значили, воно вже пішло або воно вже не впливає.

А покоління Путіна — це люди, які народилися після війни, а сформувалися вже за часів пізнього Брежнєва, їхня Друга світова війна — це “17 миттєвостей весни”, “Щит і меч”, епопеї “Визволення”, де немає місця крові, бруду, страждань та всьому тому, що дійсно супроводжувало цю війну.

А зараз, коли всі ці елементи увірвалися в повсякденне життя росіян, вони просто не знають, що робити. Єдине, що у них є як козир, це знову ж таки експлуатація міфу перемоги.

Україна використовує наратив “Друга світова війна”. Росія використовує наратив “Велика вітчизняна війна”. І ці два наративи, попри всю свою схожість, не збігаються. І якраз російська влада вона намагається висмикнути те, що знаходиться в підсвідомості людей.

Крім цього, потрібно розрізняти радянські та російські конструкції Другої світової війни. У Радянському Союзі чітко визначалося, що перемогу у війні здобув радянський народ, а радянський народ — це нова історична спільність, яка складалася з певних частин колишньої Російської імперії, в якій були присутні різні національні спільноти. І в Радянському Союзі було дуже модно в хорошому розумінні цього слова визначати внесок різних республік у допомогу одна одній.

Наприклад, в Україні завжди чітко вказувалося, що в битві за Дніпро вирішальну роль зіграли дивізії, сформовані в Казахстані, Киргизії та на той момент у Туркменістані. Саме ці дивізії штурмували німецькі укріплення разом із так званою “чорною піхотою”, набраною в Україні.

У Радянському Союзі дуже багато робилося для того, щоб популяризувати наратив про те, що всі радянські народи, як один встали на боротьбу з нацизмом. А в Росії все це докорінно змінюється. І контекст Путіна, його промови 2010 року (коли він сказав, що СРСР здобув би перемогу над Німеччиною і без України, — ред.) якраз задав тон щодо того, що росіяни могли би перемогти не тільки без українців, а й без інших союзних народів.

ІМАНТС ЛІЕПІНЬШ: Путін вкладає великі гроші в культ побєдобєсія

— У нас у Латвії досі близько 30% російського населення. Більшість із них — це ті, які приїжджали до Латвії за часів радянської окупації і потім залишилися тут. Ну і 10% ще Латвії становлять українці, балтійські німці та інші. Тож латиші в нашій країні тільки близько 40%.

На жаль, серед цих 30% росіян є свої “ватники”. Латвійська позиція щодо 9 травня багато років була дуже спокійною. Тобто цей день важливий для росіян, нехай вони тут святкують.

Але після того, як президентом Російської Федерації став Путін, він почав вкладати великі гроші в цей весь культ “побєдобєсія“, спонсорувати всілякі заходи тощо.

Латиші терпіли, але після анексії Криму і війни на Донбасі громадська думка серед латишів і місцевих українців та інших стала вкрай негативно ставитися щодо цього культу 9 травня.

Минулого року було ухвалено рішення зносити всі радянські пам’ятники, що залишилися, які збереглися в кількох місцях у Латвії, і всі знаки пошани для всіляких окупантів тощо. Єдине, що залишається, це військові кладовища — попри те, що тут поховано солдатів радянської або гітлерівської армії, їх усі сприймають як військові кладовища, і вони залишатимуться на своїх місцях.

Але в Латвії демонтували всю радянську символіку, якщо така тут ще була. І зараз у нас уже багато років діє заборона на георгіївські стрічки і всіляку окупаційну символіку. Водночас у нас у Латвії гітлерівська символіка вважається за законом прирівняною до радянської. Тобто заборонені обидва види цих символів окупантів.

Ми можемо подивитися на приклад нацистської символіки: її заборонили в усьому світі відразу після Другої світової війни і в Західній Європі, і в Східній, і в Центральній Європі. Ну і, звісно, теж у тих місцях, куди окупанти з Німеччини так і не дісталися. Але це не була якась тимчасова заборона. Це була назавжди заборона на нацистську символіку

І зараз такою буде заборона на всю цю рашистську символіку, тобто георгіївські стрічки, серп і молот. Тобто і старі, і нові російські символи, тому що вони всі пов’язані з геноцидом і агресією проти України. І не тільки України.

Ми в балтійських країнах все дуже добре розуміємо і пам’ятаємо, що Росія також нападала на Грузію, зробила своїми Придністров’я і Абхазію, і, звісно, встановила свій режим у Чечні. Це все той самий російський імперіалізм у дії, з яким пов’язані ці агресивні символи. Тож у нас це заборона назавжди.

ІГОРЬ ІСАЄВ: У Польщі День пам’яті та примирення ніхто особливо не відзначає

— У Європі є три групи країн, де святкування в ці дні дуже сильно відрізняються. Є, наприклад, Франція, яка є таким виразним альянсом із Західної Європи, для якої це дійсно важливе свято. Є група східних країн, які опинялися в зоні Радянського Союзу. Це, наприклад, Росія, де дуже пропагандистськи це все відбувається.

Або це такі країни, як Україна, Латвія, Литва та Естонія, де дата 8-9 травня мають яскравий антиколоніальний відтінок. Це Україна, країни Балтії, це можливо, Молдова також. Це все у зв’язці такій відбувається: помпезна урочистість і антиколоніальний дискурс, який від цієї урочистості відрізняється.

Польща тут якраз країна дуже специфічна, де, в принципі, не можуть святкувати перемогу, тому що 1945 року, з приходом радянської армії, там почалася громадянська війна, яка тривала до 1947 року. Тобто в Польщі два роки після закінчення Другої світової війни йшла дуже кровопролитна громадянська війна, яка розколола країну. І ці розколи досі абсолютно не подолані, їх видно в національній пам’яті.

Ця війна йшла за дуже різними лекалами в різних регіонах. У південно-східній Польщі, наприклад, були відділи Української повстанської армії, які боролися з Армією Крайовою або тими формуваннями, які утворилися після Армії Крайової. А була ще комуністична влада, яка і тих, і інших пробувала якось побороти. І ці ж теж проти комуністичної влади билися. Було багато єврейських погромів, понад двісті.

Тож у Польщі ні 8, ні 9 травня не мають узагалі такого забарвлення: ні як у країнах Балтії, ні як в Україні, ні як у Москві, ні як у Франції.

Офіційно ми трохи в цей день привнесли, напевно, від Франції — 8 травня як День пам’яті та примирення — але це жодним чином, мені здається, не перекладається на якісь суспільні настрої. У Польщі є інші важливіші дати, пов’язані з Другою світовою війною, які якраз відзначають і на державному рівні, і в суспільстві значно ширше, масштабніше і з більш виразним якимось посланням, яке також поєднується з польською національною пам’яттю, ніж 8-9 травня.

Це, наприклад, 19 березня — День повстання у Варшавському гетто. Найбільше єврейське повстання. День Варшавського повстання, 1 серпня, і це відзначається дуже сильно. І значно більше резонує з тим, як ми бачимо тогочасну Польщу, яка змагається між двома тоталітаризмами. І ось тому 8 чи 9 травня — це для нас не День Перемоги, не закінчення Другої світової війни.

9 травня комуністична польська влада у нас дуже сильно звеличувала, а з 8 травня ми зробили День пам’яті примирення на пару десятків років раніше, ніж це зробила Україна. Але це просто офіційна дата.

Я, наприклад, не знаю нікого з жителів Варшави, хто сьогодні пішов на церемонію, яку зараз веде президент. Притому, що я добре знаю варшавських людей, зокрема, сім’ї інтелігентів, які тут поколіннями живуть, і діди та прадіди яких боролися у Варшавському повстанні тощо. Ну, це офіціоз, який ми таким чином перейняли на тому місці.

З іншого боку, День повстання Варшавського гетто, день початку Варшавського повстання і День визволення Аушвіца — це ось якраз ті дати, які ми всі відзначатимемо разом, згадуватимемо, взявшись за ручки, усім польським суспільством. Ці дати нагадують про те, як Друга світова війна Польщу не просто поділила, а пошматувала на частини.

І ось цей День пам’яті та примирення, який відзначається сьогодні, трошки таким стоїть офіційним куполом, щоб якось наші всі пам’яті між собою з’єднати в щось одне.

Читайте також: Як від “Аби не було війни” в Росії прийшли до “Можемо повторити” — роз’яснення вченого