Чи вступить Білорусь у війну: можливі сценарії проаналізував Олексій Мацука

Чи відкриє Лукашенко другий фронт, чи вдарить Україні в спину — це нова загроза, про яку постійно говорять.

Поки що Білорусь формально “поза конфліктом”. Її територію ніхто не обстрілює, хоча російські ракети спрямовують на українські міста, зокрема з цього напрямку. Країна “накачана” російським військами та технікою.

Але чи перейде все в гарячу фазу? Чи обернеться війною, в яку Білорусь відкрито вступить на боці Росії? Про це — в авторській програмі шеф-редактора телеканалу FREEДОМ Олексія Мацуки.

“Страховка” Лукашенко

Першим “тривожним дзвінком”, попередженням, що щось починається, і Білорусь може вступити у війну, став момент, коли українському послу в Мінську було вручено ноту протесту. Мовляв, Україна планує завдати удару по білоруській території. Далі Лукашенко провів зустріч з силовиками, де також заявив про загрозу… з боку України.

“В Україні не просто обговорюється, а планується завдання ударів по території Білорусі. Звісно, ​​українцям це абсолютно не потрібно. Ну, навіщо їм ще відкривати другий фронт на наших південних кордонах, у них на північних? Ну навіщо? Це ж безумство з погляду військових. Проте процес пішов”, — сказав Олександр Лукашенко.

Говорячи про цю “загрозу”, як її назвали в Мінську, Лукашенко оголосив і про те, що домовився з Путіним про розгортання так званого спільного регіонального угруповання військ. Причому його чисельність досі незрозуміла. В Білорусі говорили про 9 тис. російських військових, але українська розвідка зараз припускає, що вже було перекинуто до 20 тис. мобілізованих з Росії. Паралельно, за повідомленнями з самої Білорусі, там проводиться прихована мобілізація. Під виглядом “перевірки боєздатності”.

І військові експерти зараз впевнені, що перша фаза цього плану — уявна “загроза з України” — потрібна була, щоб в очах самих білорусів виправдати і перекидання російських військ, і повістки, які вони розсилали. В менших масштабах і особливо не афішуючи — на відміну від того, як було в Росії.

Далі — через паузу, щоб було не так помітно — розпочали другий етап цього плану. Глава МВС Білорусі Володимир Макей в інтерв’ю російським “Известиям” заявляє, що в країні вводиться режим “КТО” — контртерористичної операції. Далі — гра в “доброго та злого поліцейського”. Обидва — і Макей, і Лукашенко — зараз перебувають в Астані, на саміті СНД. Лукашенко заяву про “КТО” раптом спростовує. Говорить про режим “підвищеної терористичної небезпеки” — юридично це зовсім інше. Макей відразу заявляє, що його слова — нагадаю, це була пряма цитата та розмова з російським ЗМІ — вирвані з контексту.

А пізніше вже й сам Лукашенко, як ні в чому не бувало, заявив: “…ми ввели режим контртерористичної операції та почали розгортати регіональне угруповання Білорусі та Росії на західному напрямку”.

Ви запитаєте, що це було? Проста “двохходівка”. І людей заспокоїти, не допустивши нових протестів, адже під час минулих він ледве втримався у кріслі. Адже спростування було гучним, запам’яталося саме воно. І водночас з Москвою поторгувався, звично маневруючи між внутрішніми групами “війни” та “миру”. Адже, здивуйтеся, серед білоруських військових ідейних прихильників Росії не так багато, зате існує “українська” група впливу.

“В білоруському керівництві, включаючи силовиків, немає прихильників Москви. Взагалі немає. Прихильники Москви зі структур влади в Білорусі зникли ще на початку нульових. Декого посадили. В білоруській армії немає генералів-етнічних росіян, чи білорусів, які мають якісь зв’язки з Росією (навчалися в російських училищах і т.д.). Проте повно генералів з українських училищ”, — розповів політолог Андрій Суздальцев.

Ось Лукашенко і заплутує всіх, підтримуючи союзні відносини з Путіним, і водночас балансуючи в себе в тилу між прихильниками та противниками вступу у війну проти України. Щоб, якщо що, списати все на “міністра, що поспішив вислужитися”.

А далі постає питання — чи зможуть білоруські генерали, які вступати у війну відверто не хочуть (бачачи, як сильно “ув’язнула” в ній Росія), відмовити самого “бацьку” від крайнього кроку? Напад з боку Білорусі — блеф чи реальність?

Блеф чи реальність?

Версію про те, що загроза з Білорусі уявна та потрібна для того, щоб Україна постійно тримала війська на півночі, підтримують багато військових експертів. Говорять про це і у Вашингтоні.

“Одна з тактик Білорусі може полягати в тому, щоб подивитися, чи зможуть вони змусити Україну застосувати живу силу на північному кордоні, щоб відвернути українські сили, щоб вони не могли бути використані в інших місцях, на сході чи півдні”, — зазначив координатор зі стратегічних комунікацій Радбезу США Джон Кірбі.

Але одна річ — підтримувати ілюзію можливого наступу, а інша — робити активні дії. І ось тут звучать припущення, що Лукашенко може не просто утримувати угруповання на кордоні. А в якийсь момент перейти у наступ! Але не тривалий. Наприклад, пройти пару кілометрів та відступити. Втрати в цьому випадку будуть мінімальні, а ось загроза стане реальною. Це називають “запасним варіантом” — на випадок, якщо виникне реальна загроза поразки Росії на інших фронтах.

“Коли сили російської армії на інших фронтах будуть настільки виснажені, що вона ледве триматиме оборону, Кремль може дати наказ іти в наступ, щоб стримати просування ЗСУ”, — вважає експерт Defense Express Іван Киричевський.

Загрозу повторного наступу з боку Білорусі всерйоз розглядають і в українському Генштабі. Припускаючи, що є ризики наступу на західні регіони України, що межують з Білоруссю. Метою такого можливого наступу називають перерізання шляхів постачання озброєнь від західних партнерів.

З цим сценарієм розбиралися в американському Інституті вивчення війни. І дійшли висновку: для того, щоб заблокувати постачання, білорусам треба було б заглибитись на українську територію більш ніж на 30 кілометрів! Так, там пролягає залізнична гілка. Але маршрутів постачання західної зброї багато, а логістика засекречена — користі від такої операції майже не буде. А Білорусь у війну та активні бойові дії втягнуть. Будуть втрати. І це дуже сильно вдарить по Лукашенку, у якого після протестів 2020-го країна принишкла, але протестні настрої все одно нікуди не поділися.

Ще одне важливе питання — чи потрібні для цього сили на білоруському напрямку? Скільки необхідно зібрати військ для реального наступу — щоб під тиском Кремля Білорусь таки відкрила другий фронт?

Другий фронт

Військові експерти підрахували, що угруповання має налічувати від 24 до 28 тис. військовослужбовців або 40 батальйонно-тактичних груп (БТГ). Таку чисельність Росія зібрала в лютому, але зараз про неї і не йдеться. Але якщо Росія перекине велику кількість свіжемобілізованих, і в самій Білорусі пройде своя мобілізація, то такий контингент може стати загрозою. Але для цього потрібен час. Як мінімум до початку наступного року, а то й до весни. А це означає — потай нічого не вийде, світ буде попереджений. І додаткове перекидання російських військ, і “заклик” в самій Білорусі — індикатор, який якраз і покаже готовність Москви реалізовувати “план Б” руками свого союзника.

Інакше кажучи, станом на зараз прямої загрози великого наступу з території Білорусі немає. Але локальні провокації чи перехід кордону можливі. І мілітаризація країни продовжується.

Що говорить про те, що Путін все ж таки хоче зробити з Білорусі військовий плацдарм. Але ще питання — для нападу, чи все-таки для захисту? Так, Росія перекидала дві сотні танків, сотню гармат та мінометів. Але з супутника було видно, що ешелони з технікою прибували зовсім не до кордону з Україною, а до північних та центральних областей Білорусі.

“Жодної стратегічної цінності так званий “білоруський балкон” немає, оскільки, з одного боку, він прикривається з півночі Псковської областю Росії (Псков страхує Мінськ), з другого боку, що найголовніше, Білорусь вже з заходу прикриває Калінінград. Саме Калінінградська область є основним форпостом Росії в Європі, і всі плани НАТО розпочати бойові дії в Центральній та Східній Європі, які періодично “спливають” в ЗМІ, фокусуються на Калінінграді, а не на Білорусі”, — пояснив Андрій Суздальцев.

Виходить, що воєнізовану Білорусь Путін використовує як загрозу Україні, і як загрозу країнам НАТО. Заяви про те, нібито війна з Альянсом уже йде повним ходом, треба ж чимось підкріпити. Та й самому НАТО Москва хоче “показати м’язи”, а територія Білорусі для цього якраз підходить.

На тлі цих публічних подій, розмов і обговорень не так багато говорять про ще одну загрозу — посилення російської військової присутності в Білорусі говорить ще й про плани окупації її Росією.

Тихе поглинання

Будемо чесними — на полі бою Путін програв те, що в Росії називають “СВО”. Зірвався і план розширення території та приєднання чотирьох окупованих українських областей. Якби він вирішив ці завдання, то, можливо, міг би торгуватися і з Києвом, і з Заходом. Але Херсон уже звільнено, і Україна збирається просуватися далі. Ось тут Кремль може спробувати реалізувати план під умовною назвою “СРСР 2.0”.

Згадайте, поставивши колись замість себе Медведєва, Путін фактично ошукав Захід. Формально пішов з посади президента. Але виявилося — рокіровка потрібна була, щоб повернутися на новий термін. Про таку схему заговорили і зараз. Ані Захід, ані президент Зеленський вести переговори з Путіним не хочуть. І він міг би вдруге “прикритися” підставною фігурою. Довести до кінця створення союзної держави Росії та Білорусі зі спільною армією та держбезпекою, яку сам би й очолив. А главою держави зробити чергову маріонетку. Але в очах Заходу це була б інша людина — начебто й домовоспроможна, і не заплямована війною на українському фронті.

“Приєднання Білорусі могло б частково зняти моторошний негатив від невдалої історії “СВО”… І навіть стати, зусиллями пропагандистів, тріумфальним вирішенням ідеологічної скріпи Збирання “русского мира”, спадщини СРСР, фінальної реалізації СРСР 2.0 в межах Союзної держави. Тобто завершенням історичної місії Путіна”, — наголосив політтехнолог Ігор Семенов.

Подібний сценарій уже вийшов за межі стін Кремля, де його розробляли, і почав обговорюватись публічно.

“Путін, здається, нарешті переконав Лукашенка погодитися на мирну окупацію Білорусі”, — додав російський політолог Кирило Рогов.

Чи піде на це сам Лукашенко? Скоріше так ніж ні. По-перше, він побоюється білоруських батальйонів, які зараз воюють на боці України. Закінчиться війна, і вони з повним бойовим досвідом, а то ще й з обмундируванням та зброєю можуть розпочати зміну режиму. Останнім часом в Польщі також формуються добровольчі об’єднання з білорусів. Тож Лукашенко може вимушено піти на такий сценарій, розуміючи, що ризики особисто для нього дуже великі.

Але тут набагато важливіше — якщо цей план таки проводитимуть, які можуть бути наслідки для України?

Якщо Путіну вдасться поглинути Білорусь і фактично, хай і не будучи президентом, залишитися при владі, то таким чином він може “витягнути за вуха” свою перемогу. Насамперед, для внутрішньої аудиторії, для виправдання і війни, і часткової мобілізації. І уявімо розвиток подій, коли Україна — а ця мета озвучується публічно — поверне свої території станом на 24 лютого. Але врешті-решт може все одно виявитися замкненою у ворожому оточенні з трьох сторін — з півночі, півдня та сходу.

В цьому випадку звільнення своїх територій для України може не стати повною перемогою. Адже загроза не зникне, просто лінія фронту зсунеться. Тут важливо сказати — цей сценарій поки що гіпотетичний. Реальність зараз така, що майбутнє створюється не в кабінетах політтехнологів та політиків, а на полі бою. Але і для України, і для Заходу він уже зараз дає привід для роздумів — а в чому ж тоді має полягати ця перемога?