Чому Путін боїться вступу України до НАТО: “5 вопросов” із політологом Андрієм Кучером

Президент України Володимир Зеленський під час візиту на саміт “Східного партнерства” у Брюсселі зустрівся з прем’єрами Австрії, Бельгії та Іспанії, і на цих зустрічах просив у цих країн підтримати майбутній вступ України до ЄС. Також він заявив, що Україна готова до будь-якого формату переговорів із РФ для врегулювання ситуації на Донбасі.

Чи піде Путін на такі переговори та чому він використовує ситуацію на Донбасі як важіль тиску на Україну – розповів політолог Андрій Кучер у програмі “5 вопросов” телеканалу UA.

Ведучий – Олег Борисов.

– Чи Росія піде на переговори з Україною?

– Президент РФ Володимир Путін нещодавно заявив, що він не проти зустрітися із Зеленським. Однак він не розуміє, у чому сенс такої зустрічі, оскільки Російська Федерація нібито не є стороною конфлікту. Ця теза дедалі більше звучить у російських ЗМІ, тому, я думаю, тут більше стоїть питання ефективності такої зустрічі, оскільки Путін має бути готовим і мати певне рішення для того, щоб зустрічатися із Зеленським.

У нас є питання щодо військовополонених, воно стоїть на місці після останнього обміну військовополоненим. Ми маємо питання нагнітання ситуації на кордоні. Тому їхати (на переговори, – ред.) без рішення – це марно. Тому, щоб приїхати до Путіна з таким рішенням, на мою думку, має відбутися низка таких зустрічей, як-от відеоконференція Байдена та Путіна, щоб було конкретне рішення. І тоді Зеленський зможе приїхати домовлятися.

Адже уявімо, що Зеленський приїжджає до Путіна, вони зустрічаються, і нічого не відбувається. Рейтинг президента може обвалитися. Тому такі речі треба продумувати, щоб був реальний ефект. А в якому форматі – чи це буде розширення Нормандського формату, чи зустріч на якійсь іншій конференції – це вже другорядне питання. Тому повторюся: важливо розуміти, щоб Путін також мав розуміння розв’язання конкретного питання, а не просто поговорити.

– Ви сказали про ефективність. Такі зустрічі допоможуть її досягти?

– Немає одного рецепта чи панацеї. Це комплекс робіт. Ми маємо ситуацію, де є гібридна війна, а її ініціатор – досить непрогнозований і тоталітарний лідер. Тому треба бити в усі дзвони й максимально намагатися привернути до себе всю увагу.

У Європі, у світі інші країни мають свої проблеми, мають свої національні інтереси та, м’яко кажучи, їм може бути не до України. Але дуже важливо, і я думаю, що за цим майбутнє, – зараз максимально сфокусувати міжнародну увагу на Україні, розв’язанні проблеми, на тому, що Росія може напасти на Україну – а це загроза для всіх інших. Не лише для сусідів, а загалом стабільності і Європи, і світу. Тому я думаю, що, лише витягуючи на зустрічі, реальну полеміку міжнародних партнерів, можна досягти якогось тиску на Путіна.

Ми працюємо лише у дипломатичному напрямі. Такого не повинно бути. Потрібно комплексно підходити – військово, дипломатично, економічно. Будь-який спосіб нам підходить, аби розв’язати ситуацію на Донбасі.

– Українська армія поступово переходить на стандарти НАТО, а членство в Альянсі є одним із зовнішньополітичних пріоритетів України. Водночас Путін використовує Донбас та ескалацію конфлікту як важіль для тиску на Україну та світ. Чи можна якось виправити цю ситуацію?

– Путін саме для цього й створив ситуацію на Донбасі, для тиску. Тому що ситуація в Придністров’ї, яка була створена за схожим сценарієм, – там скористатися нема чим. А Донбас ближче до Європи, і Україна є центром Європи, тому це ефективніший метод.

У Путіна його улюблений інструмент – це шантаж. Він постійно нагнітає ситуацію, дає якісь негативні імпульси. Щойно Путіну буде щось не подобатися, він може загострювати ситуацію на Донбасі й таким чином відвернути увагу від якихось проблем.

Путін знає та розуміє проблеми Європи, хоча він із нею партнери, він із Європою співпрацює. Він ніби не проти Європейського Союзу, але чітко б’є по больових точках Євросоюзу. “Північний потік-2″, підвищення цін на газ, міграційна криза на польсько-білоруському кордоні. Проте ніхто з європейських країн не може жорстко відреагувати на це. Крім Британії, тому що вона менш залежна від співпраці з Росією.

Це все свідчить, що Путін продовжує користуватися тригерами. І це свідчить, що ці тригери працюють. Тому, на жаль, у нашій ситуації ми заручники і є інструментом для Російської Федерації, на жаль.

Путін найбільше боїться, що НАТО зайде до України, розмістить військові бази, установки. Навіть якщо ми проведемо військові навчання, для Путіна це погано, бо це буде вважатися програшною внутрішньою ситуацією для Путіна. Тому основною його вимогою є недопущення НАТО на територію України. Він уже заплющив очі на євроінтеграційний курс України. Тобто економічно, але з військового погляду він дуже сильно вимагатиме, щоб не сталося злиття України з НАТО.