“Червону калину” почули в усьому світі, а сапсани розмістили на погонах аеророзвідки: як українське мистецтво допомагає перемогти у війні

Українська культура в період війни з Росією стала потужною зброєю в боротьбі з так званим “русским миром”. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну стало сильним поштовхом для активізації багатьох культурних процесів у нашій країні.

В українському суспільстві не тільки відродився інтерес до незаслужено забутих пам’яток вітчизняної культурної спадщини, а й почався справжній ренесанс сучасного мистецтва.

Кіно, музика, література, живопис, скульптура — зараз в Україні небувалий сплеск переживають практично всі види мистецтва.

У своїй творчій діяльності письменники, музиканти, художники, поети шукають натхнення в образах сучасних героїв: бійців Збройних сил України (ЗСУ) і Територіальної оборони (ТрО), волонтерів, рятувальників, медиків і простих українців, які опинилися в горнилі цієї страшної війни.

У своїх роботах представники мистецтва відображають силу і мужність українського народу, його любов до своєї землі, віру в перемогу і пекучий біль трагедії, яка прийшла в Україну.

“Червона калина” як символ українського опору

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну музичні вподобання українців докорінно змінилися. Зокрема, згідно з опитуваннями, дев’ять із десяти українських громадян стали слухати більше вітчизняних пісень.

Згідно з дослідженням BlaBlaCar, у 89% опитуваних стало більше українських пісень у плейлісті. Серед найулюбленіших виконавців і гуртів — Кузьма Скрябін, “Океан Ельзи”, “Бумбокс”, “Без обмежень”, KOLA.

Водночас багато українських виконавців відмовилися від своїх російськомовних пісень або співають їх українською.

“Практично всі артисти перейшли на українську мову. Є якісь винятки. Наскільки я розумію, це відбувається на концертах. Приміром, є якісь старі пісні, які музиканти не хочуть перекладати, публіка їх любить і тому їх співають. Але всі нові пісні пишуться українською, навіть тими артистами, від яких цього не очікували. Ба більше, деякі перекладають свої пісні. Наприклад, Оля Полякова переклала свою пісню “Королева ночі”. Quest Pistols чинить так само”, — прокоментувала зміни в музичній сфері артоглядачка Олена Чиченіна.

Одним із перших підняв бойовий дух українців соліст гурту “Бумбокс” Андрій Хливнюк, який заспівав у сучасному варіанті народну пісню “Ой у лузі червона калина”. Цю композицію в першій половині ХХ століття співали і січові стрільці, і бійці Української повстанської армії (УПА). У виконанні Хливнюка ця пісня не лише отримала друге дихання, а й за лічені дні стала суперхітом.

Згодом знаменитий на весь англійський рок-гурт Pink Floyd випустив перший за 26 років трек під назвою Hey, Hey, Rise Up, в якому музиканти адаптували “Червону калину” під сучасний рок. Композиція Hey, Hey, Rise Up посіла перше місце в чартах 25 країн світу.

Ще одним прикладом “зіркової” співпраці є пісня 2Step, яку виконали український гурт “Антитіла” та британський співак Ед Ширан.

Через деякий час на цифрових майданчиках ця композиція спровокувала справжній ажіотаж. Зокрема, на Spotify приріст аудиторії цього українського колективу зріс учетверо, а на Apple Music пісні гурту почули вже понад 16 млн разів. Кліпи “Антитіл” крутять на музичних каналах Польщі, Чехії, а також на радіостанціях США.

“Ми не забуваємо, що ми публічні люди, й на нас лежить функція говорити, використовувати різні способи, яким чином до європейців, до американців донести те, що відбувається тут, зокрема завдяки таким вірусним відеороликам, як звернення до Еда Ширана тощо. Я дав величезну кількість інтерв’ю англійською мовою, де всюди розповідаю правду про цю війну”, — розповів соліст гурту “Антитіла” Тарас Тополя.

Хітом стала також пісня “Байрактар”, що оповідає про однойменний турецький безпілотник, який ефективно зарекомендував себе на фронті в перші місяці війни. Автор хіта Тарас Боровок — військовослужбовець, у біографії якого 4 класи музичної освіти.

“Робити кліп навіть думки не було. Думаю, ну хто там цю пісню почує: примітивне, веселе. Напівколомийка якась. І коли ми побачили через три тижні, скільки мільйонів переглядів, почали переспівувати, почали на вулицях музиканти грати. Кліпи люди почали робити на моє виконання. І ми побачили, що це дієвий інструмент для підтягування аудиторії під наші засоби інформування”, — згадує Тарас Боровок.

Українські музиканти також зарекомендували себе на весь світ. Наприклад, гурт Kalush у травні минулого року став переможцем “Євробачення-2022”. Під час свого виступу учасники гурту закликали допомогти Маріуполю та людям на “Азовсталі”.

Своєю чергою, колектив “ДахаБраха” був єдиним представником з України у відомому британському музичному телешоу Later… with Jools Holland на BBC, а також в ефірах радіо KEXP і NPR.

“Зараз практично в усіх країнах Європи та в Штатах хочуть чути саме українське. Величезний запит на українське. Люди приходять на концерти просто тому, що там буде українська музика”, — зазначила Олена Чиченіна.

Багато українських зірок гастролюють із концертами країнами, розповідають про війну в Україні, збирають гроші для ЗСУ та постраждалих від війни українців.

Живопис як знаряддя боротьби з ворогом

Війна також стала джерелом натхнення для українських художників. На жаль, вона підносить страшні теми для творчості: обстріли, руйнування, смерть, кров, біль і страждання людей.

Тому в усьому світі війну в Україні знають уже не тільки з новин, відеозведень і фоторепортажів, а й з картин українських художників, які демонструються на виставках. Такі виставки відбуваються, зокрема, в Європі, США, Канаді, Великій Британії, Австралії та інших країнах.

Повномасштабна війна змусила багатьох художників переформатувати свою творчість з мирного живопису на військові замальовки. Так, художник Владислав Шерешевський з перших днів повномасштабного вторгнення пише швидкі роботи про актуальні події: потоплення крейсера “Москва”, облога “Азовсталі”, ракетний обстріл Києва.

Першу роботу на військову тематику “Жовті стрічки” Владислав опублікував на своїй сторінці в соцмережі 8 березня 2022 року.  Наступне полотно “Фашист пролетів” з’явилося днем пізніше. Далі були “Марик”, “Паляниця”, “Мадонна” і десятки інших картин. Відтоді художник регулярно радує поціновувачів новими роботами.

“Ось як я почав малювати… Я заспокоївся, бо емоції почали вихлюпуватися на полотно. Я почав усю цю ситуацію, яку ми переглядали в інтернеті, і перетравлювати через художню призму. І мені стало легше, я не знаю. Я взагалі малюю з ранку до вечора і так у будь-якій ситуації. Тобто в будь-якій ситуації треба брати і малювати, брати пензлі, малювати”, — вважає він.

За 10 місяців повномасштабної війни Владислав Шерешевський написав понад 70 картин. А сума переданих ним на потреби українських захисників грошей скоро сягне 40 тис. доларів.

Художник із Києва Андрій Блудов створює полотна, в яких поєднує історичні та сучасні фотографії українців з атрибутами російського військового вторгнення. Цикл картин під назвою “Голоси” він почав створювати ще до повномасштабного вторгнення.

Андрій Блудов видозмінив і переніс на полотна старі світлини: на картини потрапили спершу члени його сім’ї, а згодом героями робіт художника стали й випадкові люди. Останні полотна з’явилися вже під час війни, а тому і кольори фарб, і образи змінилися.

“Тут уже включилися якісь фрагменти того, що відбувається зараз. Ось розбита техніка, фотографії військових”, — коментує свої роботи художник.

Андрій Блудов вважає, що після 24 лютого в українського мистецтва з’явилася нова функція – констатація і документація фактів. Щоб художньо зафіксувати хроніки бойових дій, він почав створювати однойменну серію картин.

Частину виручки з продажу робіт художник передає на потреби Збройних сил України. За гроші, зібрані на благодійних виставках за участі Андрія Блудова, вже придбали безпілотник, позашляховик, тепловізор та іншу техніку для українських захисників.

“Як громадянин, як людина, яка вважає, що перемога важлива, що необхідна, що вона обов’язково буде, і її наближати потрібно. Кожен на своєму місці. Природно. Ну, там різні були формати. Я, як правило, відразу погоджувався, тому що це мій єдиний внесок, що я можу зробити для ЗСУ”, — розповів Блудов.

Однак не всі українські художники переорієнтувалися на військову тематику. Петро Бевза — один із таких. Архітектор за освітою, який писав кіносценарії, редагував журнали про мистецтво, створював артінсталяції.

У відповідь на агресію РФ художник створює барвисті полотна — один із них арт-проект “Сапсани”. У своїх роботах Петро Бевз зображує природу, тварин, квіти, воду, але не війну.

“А навіщо писати війну? Війну пишуть наші воїни світла. Моє завдання — їм допомогти, щоб вони світили далі”, — каже художник.

За його словами, після того, як багато його друзів записалися в ТрО, він вирішив їх підтримати і матеріально, і морально. Так з’явилося зображення білого Сокола.

Після публікації картини в соцмережах до художника звернулися військові з проханням зробити шеврон. Тепер сокіл Бевза красується на погонах і аеророзвідки, і Тероборони Києва, і одного з одеських силових підрозділів.

За час повномасштабної війни Петро Бевза написав понад 20 сапсанів, кілька великих полотен і розписав бронеплитку українського захисника, яка врятувала тому життя. Частину виручених від продажу грошей художник передає на потреби української армії.

Читайте також: Українська культура: відродження з попелу війни

Який вплив сучасне українське мистецтво справляє на перебіг війни? У чому під час війни шукають натхнення музиканти та художники? Як сприймають сучасну українську культуру за кордоном? Ці та інші теми в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:

• російський рок-журналіст, музичний критик, теле- і радіоведучий, письменник Артемій Троїцький;
• художник Матвій Вайсберг;
• художник Ігор Гусєв.

Артемій Троїцький: Війна підштовхує українців до створення музичних шедеврів

— Звісно, це не відродження, бо українська музика вже досить довгий час перебуває на підйомі. Я скоріше назвав би це явище “возгонка”, чи що. Не хотілося б вживати військову термінологію на кшталт “вибух” чи що-небудь таке.

Але те, що ця ситуація надихнула, можливо, не в позитивному, а в негативному сенсі дуже багатьох музикантів на нові твори, спонукала в них бажання якимось чином активно втрутитися в те, що відбувається, прокоментувати, заспівати якісь духопідіймальні пісні, це абсолютно природно.

Те ж саме було, скажімо, наприклад, у 40-ті роки, коли була Велика Вітчизняна війна, і теж це був час, коли були складені деякі дуже сильні пісні.

Щоправда, як я з’ясував, головна пісня “Вставай, страна огромная” — це взагалі стара українська пісня, але, проте були й “Землянка”, й “Темная ночь”, і так далі. Ситуація підштовхувала творчих людей до створення шедеврів.

В Україні зараз відбувається приблизно такий самий процес. І насправді я відкрив для себе багато нових імен. Звісно, ті ж “Воплі Відоплясова” я знаю з 1987 або 1988 року. “Океан Ельзи”, Хливнюка і “Бумбокс” теж знаю дуже давно, хоча особисто не знайомий.

Але для мене відкрилося дуже багато абсолютно нових артистів: це і репери, і навіть попсовики. При тому, що я не особливо цікавлюся попмузикою, але ось відкрив для себе таку дуже цікаву, стильну і розумну дівчину, яка виступає під псевдонімом Jerry Heil. Або ще одну дівчину, таку суто попсову, але знову ж таки з дуже цікавими відеокліпами і змістовними пісеньками на кшталт I See You — її звуть Роксолана.  

Ніколи раніше я про цих хлопців і дівчат не чув, а тут вони просто справили дуже гарне враження.

Матвій Вайсберг: Кількість виставок українських художників зростає по всьому світу

— У тоталітарних режимах мистецтво якщо не вмирає, то або впадає в сплячку, або йде кудись у підпілля.

Наприклад, [мистецтвознавець] Дмитро Горбачов давно вже ввів українське мистецтво 1920-х, 1950-х років у контекст світового мистецтва, і простягнувся такий зв’язок часів: ми сьогоднішні відчуваємо себе спадкоємцями цієї дійсно великої української традиції живопису — художників-“бойчукістів” Івана Падалки, Віктора Пальмова.

І зараз відбувається якийсь новий сплеск у художників, і, попри війну, кількість виставок, що відкриваються, тільки зростає. Їх зараз чимало в різних країнах і в Європі, і в Сполучених Штатах, і в Канаді.

У мене закінчилася виставка мого “дорожнього щоденника” в Гаазі, яка проходила в Міністерстві юстиції, що мене дуже потішило. Думаю, рано чи пізно там відбудеться відомий суд, який можна порівняти з Нюрнберзьким. І не встигла виставка закінчитися, як її тут же перевезли до Праги.

Мистецтво теж бореться і представляє собою Україну, воно говорить, що ми є, що наш голос має бути почутий. Завдання художників малювати й показувати, яка в Україні є сучасна, дуже потужна культура. І українців помітили, українську культуру оцінили.

Ігор Гусєв: Якщо ми примудряємося зім’ятися над окупантами, то ми їх уже практично перемогли

— Коли почалася війна, я зрозумів, що потрібно брати участь у тому, що відбувається. Але єдине, що я вмію добре робити – це малювати. Я почав вести щоденник того, що відбувається, і щодня на нові події я малював нову картинку і тут же її викладав. Вона мала велику реакцію в мережі.

І через деякий час мені люди почали писати: “Ми не можемо без цього. Це дуже важливо для нас! Продовжуй, будь ласка!”.

Це мене дуже надихнуло. До цього я займався трохи іншим мистецтвом і любив більше метафізику, якесь мистецтво поза часом. А сьогоднішній день диктує мені новий підхід — мистецтво швидкого реагування. Дехто називає його “Вранці в газеті, ввечері — в куплеті”. Ні, це не так, у мене більше такий даоський принцип: що побачу, про те співаю. Якщо ти художник, то повинен якось відображати реальність, яка сьогодні відбувається.

На диво, негативних відгуків я не бачив. Я чув від своїх підписників про те, що люди мене критикують, але особисто я не отримував негативних відгуків. Я б із задоволенням поговорив із тими ж росіянами, але вони якось, напевно, бояться мені писати. Вони бачать, що я можу дуже сильно і жорстко відповісти у своєму позитиві та гуморі, тому в контакт зі мною не вступають. А ті росіяни, які в соцмережах зі мною комунікують, то намагаються робити це дуже акуратно

Осміяний ворог — це переможений ворог. Якщо наша нація примудряється сміятися над окупантами, над загарбниками, то ми вже практично їх перемогли. Ми це зробимо, без сумніву.

Але бувають такі моменти, коли незрозуміло що відбувається. Тому вселяти надію в близьких людей і тих, кого я не знаю, було для мене цікавою і досить важливою місією.

Зараз стан людей уже більш-менш вирівнявся, і немає тієї паніки, яка була спочатку. Усі вже налаштовані на перемогу, і потрібно говорити, що “ось-ось і ми переможемо”. Я вважаю, що це важливо.

Так сталося, що зараз до українського мистецтва дуже великий інтерес. Я нещодавно їздив до Парижа, де відкрив свою виставку “Сакральне імпортозаміщення”. Я її робив за допомогою штучного інтелекту, і задав туди такі параметри, мовляв, що може зробити держава, громадяни якої мають ватний мозок. І він мені видав праски з вати і телевізори з вати. Французи це все якось зрозуміли і прийняли, тому що вони не зовсім розуміють, що відбувається в Росії, і навіщо вона затіяла цю війну.

І це роз’яснення ватної свідомості, яка не має причинно-наслідкового зв’язку, їм (французам, — ред.) і пояснило те, що відбувається. Я думаю, що решта художників теж якийсь новий сплеск інтересу до своєї творчості все-таки мають, і це добре відіб’ється на нашому мистецтві.

Мені дуже подобається пісня, в якій співається “Добрий вечір, ми з України!”. Це вже хіт усіх часів і народів, проти якого пісня “Темная ночь” — уже “нафталін”. Це абсолютно нова така енергія, яка допомагає нам перемагати.

Читайте також: Фіксація війни в культурі: інтерв’ю з письменником Ігорем Померанцевим