Обійми удава: як РФ “піклується” про “братні народи”

Росія – багатонаціональна і багатоконфесійна. У її складі налічується 21 національна республіка. На території живуть 195 народів, шість з яких — чисельністю понад мільйон осіб. У величезній країні діють понад сімдесят релігійних конфесій. Ось тільки з терпимістю і толерантністю в “колисці братніх народів” не склалося. Росія на відміну від інших цивілізованих країн так і не впоралася з ксенофобією, расовою нетерпимістю і дискримінацією.

Як уряд РФ підтримує шовіністичні настрої та розпалює ворожнечу, у спеціальному репортажі на телеканалі FREEДOM розповіла кореспондентка Ольга Михалюк.

У “кращих” традиціях царських і сталінських часів

Північний Кавказ захлеснула серія антиєврейських погромів.

У Хасавюрті камінням закидали готель, у якому нібито розміщувалися біженці з Ізраїлю. У Нальчику підпалили єврейський центр. А апофеозом стали заворушення в міжнародному аеропорту Махачкали.

У ніч з 29 на 30 жовтня оскаженілий натовп дагестанців увірвався в міжнародний аеропорт. У пориві ненависті чоловіки спершу тинялися залом, виламуючи двері та заглядаючи в кожен куток. Потім — прорвалися на злітну смугу, щоб знайти євреїв, які нібито евакуювалися рейсом, що прибув із Тель-Авіва.

За цілковитої бездіяльності правоохоронців учасники заворушень кидали в їхній бік каміння, захопили машину поліції і почали оглядати автомобілі, що виїжджали з аеропорту.

Лікар зі Смоленська, узбек за національністю, ледь не поплатився здоров’ям, коли протестувальники прийняли його за іудея. Пасажири прибулих рейсів “маринувалися” в літаках.

Зустріч дагестанцями рейсу з Тель-Авіва в міжнародному аеропорту стала не тільки жахливим проявом антисемітизму, а й яскравим доказом того, що апарат Москви вміє боротися лише з ворогами режиму — чи то реальними, чи то уявними.

А що ж сама влада? Путін лише наприкінці наступного дня після погромів вибухнув промовою про “геополітичних ляльководів, які стоять за конфліктом на Близькому Сході”, і про те, як американські спецслужби через Україну намагаються дестабілізувати Росію.

І щоб згладити шок-ефект від резонансних погромів, Путін у День народної єдності показово поклав квіти з представниками різних конфесій і віросповідань.

Але те, як влада насправді поставилася до заворушень, показало покарання учасників погромів. За розгромлений аеропорт і збиток у сотні мільйонів рублів, і за каліцтва двом десяткам людей протоколи завели за адміністративними статтями. Погромники відбулися арештами до 10 діб. Їх покарали м’якше, ніж будь-кого з антивоєнних активістів.

“Ніяких євреїв вони не знайшли, але знайшли там якісь єврейські об’єкти і розграбували аеропорт. Це сприймалося як допустимий прояв, тому що начебто влада дала добро, влада начебто дозволила антисемітизм”, — коментує ситуацію експерт Центру громадянських свобод В’ячеслав Лихачов.

Сам глава Дагестану “пожурив” земляків і назвав антисемітські погроми непорозумінням. А Путін і зовсім розщедрився нагородами для дагестанських чиновників.

“Через два тижні Путін нагородив орденом “За заслуги” міністра з міжнаціональних відносин Республіки Дагестан. Тобто в прямому сенсі це заохочення “чудової” міжнаціональної політики, яка веде до погрому, підпалу єврейського громадського центру, це заохочення підбурливої пропаганди з прямими закликами до насильства і вбивств”, — вважає Лихачов.

Дискримінація та утиски євреїв у Росії були завжди — з царських часів. Іван Грозний забороняв пускати єврейських купців до Москви, цар Олексій Михайлович і зовсім виганяв євреїв із міст, які опинилися під його началом. Указ про видворення іудеїв із країни видала вдова Петра I — Катерина.

Після поділу Речі Посполитої, коли під російською юрисдикцією раптом опинилася велика кількість польських євреїв, їм дозволили жити в Росії, але придумали так звану межу постійної єврейської осілості. Її своїм указом 1791 року ввела Катерина II.

“Наприкінці XVIII-початку XIX століть раптом у Російській імперії з’явилося багато євреїв. Їм одразу було заборонено виїжджати за межі, в яких вони до Росії приєдналися. Після вбивства російського царя 1881 року, для Російської імперії було добре спустити гнів народу в бік погромів. А оскільки упередження проти євреїв було сильне, багато просити народ не треба. Почалася серія погромів. Ідеологічним джерелом цього була політика Російської імперії, якій потрібен був цап-відбувайло — “громовідвід”, — розповів ізраїльський правозахисник Натан Щаранський.

У радянські, сталінські, часи репресії та фізичне знищення євреїв продовжилися.

“Сталін час від часу починав кампанію проти цілих народів, після Другої світової війни настав нарешті час розправитися з євреями, тим паче, з’явилася держава Ізраїль, значить, вони не зовсім лояльні. Він почав по-тихому вбивати керівництво єврейського комітету, який був створений під час Другої світової війни, щоб допомагати Сталіну збирати гроші з усього світового єврейства на допомогу Росії. Це були люди, у яких великі міжнародні зв’язки, міжнародний авторитет. Йому це не подобалося, він їх усіх убив. А потім уже відкрито просто заарештовував, убивав як іноземних агентів усіх єврейських письменників, планував величезні процеси проти лікарів”, — розповів ізраїльський правозахисник Натан Щаранський.

Укорінена Сталіним антисемітська політика продовжилася після його смерті і знайшла відображення в сучасній риториці Путіна і його поплічників. Головний російський ієрарх Патріарх Кирил заявляє, що “приналежність до росіян має визначатися православ’ям”.

“Кирило розуміє сигнали з Кремля про заохочення такої архаїчно-консервативної моделі російської свідомості, російської ідентичності. Це сигнал до відновлення такої самої моделі ідентичності, як була в Російській імперії понад 100 років тому: росіянин — це православний, а всі інші — інородці”, — міркує Лихачов.

Проскакують антисемітські заяви й у головного російського дипломата. Глава МЗС Сергій Лавров настільки оскандалився, що за нього довелося вибачатися особисто Путіну. Відзначилися і кремлівські пропагандисти — зловтішним коментарям після жорстокого вторгнення в Ізраїль не було меж.

А підписники так званих патріотичних Telegram-каналів скаженіли в мережі, поки терористи ХАМАС захоплювали заручників, ґвалтували ізраїльських жінок і вбивали дітей.

“Одна справа, коли якісь молоді люди, які дотримуються, скажімо, неонацистських поглядів, намагаються підпалити синагогу — це дії маргінальної групи, держава буде з ними боротися. Навіть люди, які налаштовані проти євреїв загалом, скажуть, що “ні, підпалювати щось — це погано, це неправильно, це неприйнятна форма дії”. Зовсім інша справа, якщо якась людина, яка має офіційний статус, дозволяє собі публічно антисемітські пасажі”, — вважає керівник дослідницького центру “Сова” Олександр Верховський.

Подібна ворожість і ненависть у Росії є не тільки до представників народу Ізраїлю. А й до всіх “неросійських”. Це відмінна риса великодержавної політики Путіна. Расизм, ксенофобія і шовінізм були невід’ємною частиною імперської радянської ідеології, яку успадкувала і сучасна російська.

Расизм і “великодержавність” у молоці російської матері

Лідер руху “За незалежність Саха” Раїс Зубарєва у своїй правозахисній діяльності постійно стикалася з фактами утисків “малих народів” Росії.

Вона вважає Росію шовіністичною і націоналістичною державою.

“Коли буквально з кожної праски ллється, що Росія — це супер-наддержава, що росіяни ніколи не розпочинають воєн, у них велике минуле, і не менш велике майбутнє… Їх виховано в такому російському коді, в такому вони живуть, народжуються і з молоком матері вбирають в себе цей наратив: “я — росіянин — це привілей, даний мені згори Богом”, — каже Зубарєва.

Нетерпимість виховується у росіян з пелюшок. Від прізвиськ і насмішок, які видаються за “нешкідливі” жарти й анекдоти, до жорстоких розправ за колір шкіри, розріз очей або акцент.

“У навчальному центрі “Сіріус” у Сочі якихось талановитих дітей набирають. Нашим хлопцям із руху “Саха” кричали “Хайль, Гітлер, вузькоокі!”. Наші намагалися обуритися, але все це, звісно, спустилося на корені. Кажуть, що наші діти, які приїхали з республіки, провінційні, і тому вони не дуже добре розуміють ситуацію”, — розповіла Зубарєва.

Уродженець Республіки Бурятія Олексій Кім зазначає, що в РФ з дитячого садка серед дітей дуже часто вважається нормальним жартувати з приводу розрізу очей, кольору шкіри, кольору волосся.

“Діти ростуть у такому суспільстві, де вони бачать, як дорослі жартують, розповідають анекдоти про чукчів, євреїв, китайців чи ще щось, і вважають, що це нормально”, — констатує Кім.

Олексій Кім — бурят. Певний час жив і працював у Москві. Зарозумілу “гостинність” відчув одразу після приїзду до російської столиці.

“Перше, з чим я зіткнувся в аеропорту “Шереметьєво”, це жахливе ставлення працівників аеропорту до мене: звідки ти, що ти, що ти, хто ти? А де взяв паспорт? — каже Кім. — Я подумав, що за люди? Вони просто не знають, що в нас велика країна, вони, найімовірніше, не в курсі, що є Бурятія та інші республіки. Але, як виявилося, вони навіть не помічають за собою, що виявляють ксенофобію, расизм щодо інших людей”.

У 2016 році після нападу Олексій емігрував із Росії. Його побили серед білого дня за те, що він — “неросійський”.

“Зустріли так званих скінхедів. Мені здавалося, що їх уже давно немає, і таких рухів не може бути в країні, яка має понад 200 національностей у своїх кордонах. Але, як виявилося, ні. Мене побили і сказали, що я маю вирушити у свою країну, звідки я приїхав. Подругу мою тримали і казали: “Ти ж росіянка, чому ти заступаєшся за нього? Вони в нас, мовляв, гості, а ти ніби своя”. Я зараз дуже, м’яко кажу, я не використовую таких слів, які вони використовували”, — розповів Кім.

Зі скінхедами та неонацистськими рухами Росія боролася на початку 2000-х років. Тоді до в’язниць часто, довічно потрапили радикали, жертвами яких стали сотні людей. Влада відтоді публічно засуджує прояви расової нетерпимості.

Печерний націоналізм, гасло якого “Росія для росіян”, тільки шкодить Росії. Потрібно, щоб представник кожного етносу, навіть найменшого, відчував, що це його батьківщина, іншої в нього немає, він тут захищений.

Негласно ж расову нетерпимість заохочують. Зараз ультраправі субкультури знову на піку популярності з подачі влади, кажуть правозахисники.

“У нульові роки придушили весь російський націоналістичний рух у Росії. Але зараз російській владі знову знадобилися націоналісти. Вони зараз оживляють ці рухи. Вони їм дозволяють діяти, щоб який-небудь рязанський мужик раптом знову відчув себе справжнім росіянином”, — каже Раїс Зубарєва.

Їхнє гасло “Росія для росіян” тепер покликане відновлювати віру у “велич” російської нації і виправдовувати війну для обивателів, які зневірилися в діях Росії.

“Стало більше і фізичних нападів. Не таких жорстоких, звичайно, як це було 10-15 років тому. Здебільшого, це дуже лімітоване насильство, але до кінця року нарахуємо більше епізодів, ніж у будь-який із шести, скажімо, попередніх. Люди, які вчиняють ці напади, це молоді люди досить специфічних поглядів, зазвичай таких дуже ультраправих. Вони навіть стилістично часто імітують таких наці-скінхедів із 2000-х років, які, здавалося б, уже вийшли з моди давно”, — розповів керівник дослідницького центру “Сова” Олександр Верховський.

Але і без радикалів із терпимістю і повагою до представників інших народів, національностей і країн у Росії проблема. Влада за допомогою пропаганди переконує росіян у їхній винятковості. Всі інші не такі розумні, освічені, талановиті. Заперечуються культура, традиції та мови інших національностей, що входять, зокрема, до складу Росії. Їх розглядають виключно як безправну низькооплачувану робочу силу. Яка повинна обслуговувати “исконно русских”, забувши про права і гідність.

Зламана нога, ніс, щелепа. Ікрамжон Ахмадалієв — трудовий мігрант з Узбекистану. Коли працював у Підмосков’ї вантажником, його побили. У поліції написали, що впав із мотоцикла.

Інший випадок стався в Челябінську. Група скінхедів вивезла в ліс мігранта, який, на їхню думку, викрав двох школярок і зґвалтував одну з них. Без суду і слідства вони знущалися над ним. Роздягли догола і змусили гавкати.

Бритоголові молодики спортивної статури побили приїжджих у московському метро.

Потрапити під гарячу руку можна за все, що завгодно… Трудових мігрантів навіть правоохоронці виставляють кримінальниками.

“По телебаченню нещодавно виступав міністр внутрішніх справ РФ, сказав про зростання злочинності мігрантів на 10%. З одного боку, здається, що це багато. З іншого боку, йдеться взагалі про невелику частку злочинів у загальному масиві в країні, тому що мігранти скоюють насправді приблизно стільки ж, скільки і всі інші люди, які тут живуть. Такі заяви самі по собі, незмістовні. А ось емоції, так, вони цілком можуть підігрівати”, — підкреслив Верховський.

Офіційної статистики злочинів, скоєних росіянами на ґрунті расової нетерпимості, немає. Правоохоронці не поспішають кваліфікувати їх такими. Та й розголошувати такі інциденти незабаром буде нікому — Мін’юст планомірно “зачищає” правозахисні організації, що досліджують ксенофобію і расизм у Росії. А вони — безпрецедентні як для багатонаціональної держави. За даними ліквідованого центру “Сова”, тільки за жовтень 2023 року — скоєно 9 нападів з мотивів ненависті. Більшість постраждалих — мігранти з Центральної Азії. Загалом від початку року постраждали майже 100 осіб. Одну було жорстоко вбито.

За підсумками останніх досліджень комітету “Гражданское содействие”, за десять років найбільш нетерпимими до інших національностей виявилися Московська область, поволзькі та південні регіони Росії й обидві столиці — Москва і Санкт-Петербург.

До українців — таке саме ставлення

У Москві на життя наприкінці 1990-х заробляла мама українки Павлини. Дискримінація була на всіх рівнях. Роботу пропонували важку і за копійки, таку, на яку самі росіяни не згодні.

“Якщо ти громадянин Росії, отримуєш більше грошей, ти можеш зняти собі пристойну квартиру. Українці цього зробити не могли, тому що зарплата менша. Якщо громадяни Росії по 8-10 годин працювали, то мама розповідала, що колись придумали на одному об’єкті, щоб вони працювали по 12 годин. А потім вирішили перевести їх на 16-годинну зміну. Але їхня бригада сказала, що це складна фізична праця і все ж таки залишили 12-годинну робочу зміну”, — розповіла донька трудової мігрантки з України Павлина Василенко.

Роботодавці не працевлаштовували офіційно, не допомагали з реєстрацією, не платили податків.

“Ніхто не хотів зареєструвати іноземного громадянина у себе в квартирі. Тому що всі боялися, що ти можеш “віджати” цю квартиру, не знаю, яким чином. Вони працювали без реєстрації. І російська міліція це знала. Влаштовували натуральні облави — таким чином міліція собі забирала відкати від роботодавця. Працівники теж могли по 500 рублів тикнути, щоб їх не чіпали”, — згадує дівчина.

Ставлення росіян до громадян інших країн і до своїх же співгромадян з національних республік і представників нацменшин було наскрізь просякнуте зарозумілістю і зневагою.

“У них прийняті формулювання “особа кавказької національності” або “неросійський”, або “не наш”. Вони так завжди характеризували людей, які іншої національності, а не “титульна нація”. До українців — так само: “Ой, хохлушки наші”. Ти кажеш, що це неприємно, і в такому разі вони — кацапки. “Кацапки” — росіянам жінка прикро. А нам має бути радісно і весело”, — міркує українка.

Міф про любов до українців

Незалежні від Кремля соціологи фіксували зростання ксенофобських настроїв у російському суспільстві останні кілька років. Водночас зростала й упевненість росіян у перевазі “росіян” — на цій ниві потрудилися і влада, і пропагандисти. Расизм і шовінізм уміло приховували або подавали під соусом “братньої” любові і турботи. Українофобські настрої звучали в РФ задовго до повномасштабного вторгнення. А до початку кривавої війни в росіянах виростили справжню ненависть до українців — народу, який у Кремлі нарекли народом “братнім”, але “молодшим”.

На розв’язану війну проти “братнього” народу шовіністична імперська держава кидає інші народи — такі ж “братні” — жителів національних республік РФ.

“Путін не вбиває свій народ. Він вбиває чужі народи. Активні молоді люди чоловічої статі, які могли б очолити потім протести, вбиваються. На жаль, наратив “я росіянин, давайте всі підемо на війну!” спрямований на тих людей, які недостатньо освічені. Хто в нас у республіці їде на війну? Це далекі улуси. У них немає інтернету, там живе малограмотне населення. Це бідна частина населення, закредитована, ті, хто не може собі дозволити виїхати і хто найбільше схильний до пропаганди”, — поділилася спостереженнями Раїс Зубарєва.

“Коли потрібно, ми всі — росіяни. І ми можемо бути росіянами тільки тоді, коли ми нападаємо, припустимо, на сусідню країну, або нам потрібно працювати, піднімати економіку. Але щойно постає питання про якесь спільне життя в одній країні, ми одразу стаємо неросіянами, нам не здають квартири, нам не дають роботу”, — каже Олексій Кім.

У великих містах вишукують мігрантів із Кавказу та Середньої Азії. Силовики проводять рейди — шукають чоловіків, які отримали російське громадянство і не стали на військовий облік.

“Їм тепер кажуть: “Ну, раз ви документи отримали, ви як громадяни Росії вирушайте тепер на фронт”. Навіть ті, хто нелегально перебувають у країні і не отримали документи, їх теж відправляють заробляти гроші на фронт за контрактом. Людей переробляють на “гарматне м’ясо”, — вважає політолог Федір Крашенніков.

І тут у хід ідуть пропагандистські наративи про “один народ” і відео про те, як пліч-о-пліч із росіянами на полях так званої “спецоперації” воює і башкир, і казах, і якут…

І жодного слова про те, що за лаштунками цих відеороликів і про реальне ставлення російських командирів до підлеглих інших національностей. Нерідко їх там же, на позиціях, б’ють російські військові, старші за званням.

Расизм і націоналізм у РФ вигідні Кремлю

Ксенофобія і людиноненависництво стали основою і опорою путінської Росії. І війна проти України лише погіршила ситуацію.

“Росіяни — “державотворчий народ”. Вони ввели такий рядок у російське законодавство, щоб було зрозуміло, хто утворює цю державу. У цьому плані я точно можу провести паралель із нацистською Німеччиною. Це спроби Путіна бути якимось другим Сталіним. Як він уміло розправляється з регіонами, знищує ідентичність малих народів. Те, що намагається робити Кремль з Україною — стерти ідентичність саме українського народу. Я сподіваюся, що багато людей побачать цю паралель і зрозуміють, що в нас немає ворогів в Україні. Наш ворог сидить тут, просто в нас під носом, і ми маємо згуртуватися, боротися з ним”, — каже Олексій Кім.

Раїс Зубарєва зі свого боку наголошує: “Росія для росіян” — це гасло російських націоналістів.

“Я насправді підтримую ідею про те, що Росія в тих кордонах, у яких вона має перебувати: це Москва, можливо, Санкт-Петербург, Московська область — це Росія. Нехай там живуть 100% росіян. У них нарешті має з’явитися своя національна держава без нас”, — вважає правозахисниця.

За весь пострадянський час сучасна Росія так і не досягла рівня терпимості та прийняття представників інших національностей і віросповідання, як у цивілізованих країнах.

РФ як держава не докладає жодних зусиль для протидії ганебним і небезпечним явищам, як расизм, ксенофобія та антисемітизм. І навіть заохочує та зрощує ворожість до представників інших народів і національностей. Адже це допомагає розв’язувати війни і підігрівати конфлікти в інших країнах тоді, коли керівництву Росії це потрібно і вигідно.

Читайте також: Російські реалії: як Кремль просуває антисемітизм у країні (ВІДЕО)