У ці дні Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору — проєкту сталінського режиму, який успадкувала Росія. Через 90 років з моменту трагедії Путін у той самий спосіб вбиває українців. Перед масштабним вторгненням в Україну Росія розробляла різні операції з використанням голоду як зброї. Вивозячи зерно і цілячись в інфраструктуру аграріїв, Путін продовжив політику Сталіна в наші дні. Детально про геноцидну, загарбницьку політику Кремля в інтерв’ю телеканалу FREEДОМ розповів радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк.
Умови для переговорів із Росією
— Міжнародна юридична компанія Global Rights Compliance випустила новий звіт “Перетворення сільського господарства на зброю”. У ньому сказано, що Російська Федерація навіть перед цим повномасштабним вторгненням уже готувалася проводити певні операції, пов’язані з голодом, вивозячи зерно і знищуючи агроінфраструктуру. З чим пов’язана така геноцидальна політика Росії щодо України? Тут же прямі паралелі з організацією Голодомору Радянським Союзом.
— Це пов’язано з тваринною ненавистю Росії до всіх жителів України, до громадян України.
Вони люто ненавидять нас, вони прийшли сюди не захоплювати територію, вони прийшли сюди вбивати.
Ви згадали Голодомор 1932-33 років. Вони завжди це робили. Російська Федерація не відчуває ані найменших сентиментів до пострадянського простору і особливо до України.
Тому для мене дивно, коли хтось каже: давайте з Росією про щось розмовляти. Переговори з РФ — це надати їй час для перепочинку, для розширення геноцидних практик. Тобто це означає дати можливість вбивці дати можливість закінчити те, що він почав.
Безумовно, немає жодних компромісних рішень з Росією, і бути не може.
Вижити має хтось один. Або політична система Росії, яка продовжуватиме робити те, що не закінчила в радянський час і робить зараз. Або виживе Україна, і тоді Росія піде на якусь трансформацію.
— Продовжують з’являтися статті в західній пресі з приводу того, що Україні потрібно задуматися про перемовини з РФ. Наприклад, Bild із посиланням на єдине анонімне джерело пише, що США і Німеччина хочуть змусити Зеленського почати переговори з Росією, поставляючи зброю тільки для утримання фронту. Чому в таких статтях завжди йдеться про Україну? А де там Росія? А то це подається, що Україна сама собі заборонила вести переговори з РФ.
— Це тексти, які абсолютно не відповідають реальній диспозиції. Вони розраховані на хайп, мовляв, ми пропонуємо якісь моделі, а “Баба Яга проти”. І головне — анонімні джерела, які всі знали і до війни, і всі знають під час війни. Тобто якось дивно завжди це читати.
Вони пишуть: Україна змушена йти на переговори, тому що в неї немає ресурсу, вона не може протистояти. Але це вони нам кажуть усі 640 днів війни. Автори таких статей чомусь вважають, що Російська Федерація повинна була в лічені дні програти Україні. Але до цього вони вважали, що російська армія неймовірна за боєздатністю, яка домінує не тільки в Європі, а й у світі. Сьогодні ми бачимо, що на лінії фронту РФ сконцентрувала весь свій ресурс — і людський, і техніки. Вони досі домінують у повітрі. Але жодних просувань у російської армії немає, вона стоїть в обороні, Україна її пригнічує, незважаючи на дефіцит в України техніки, боєприпасів.
Тобто Росія з усією своєю великою армією, з домінуванням у повітрі стоїть там, де і стояла рік тому. І стоятиме, поки Україна не дійде до кінця в цій війні.
І раптом якісь аноніми кажуть: дивіться, усе пропало, вас ніхто не підтримує, ви не можете воювати, ви повинні домовитися з Росією, це єдиний для вас можливий сценарій. Ви повинні відмовитися від НАТО, від Євросоюзу, від усього. Ви повинні забути, що Росія творила нескінченні геноцидні досліди, вбиваючи цивільне населення, руйнуючи цивільну інфраструктуру, атакуючи центри міст. Ти ставиш резонне запитання: чому ми повинні відмовитися? Те, що ви продовжуєте боятися Росії, або ви продовжуєте вважати, що Росію не можна переграти — це ваша проблема.
Україна ж вустами президента чітко фіксує, що, звичайно, Україні потрібна підтримка, військовий ресурс. Друге — ми готові інвестувати у військове виробництво і нарощувати військове виробництво, але це не питання одного-двох днів, а війна — тут і зараз. Третя складова — а хто вам сказав, що Росія збирається виконувати якісь компромісні домовленості?
Не читайте на ніч газети, які повідомляють неперевірену інформацію, друге — не володіють доступом до інсайду, третє — не проводять правильний аналіз ситуації. І четверте — країні, яка захищається і обороняється, пропонують чомусь добровільно програти війну.
— А що стоїть за словами Путіна про готовність до переговорів?
— Путін пропонує будь-які формати переговорів, щоб не відповідати за військові злочини. Тому що, щойно ти починаєш вести переговори, значить, ти війну не програв. Значить, юридичної відповідальності для Російської Федерації не буде, не буде репараційних виплат, міжнародних трибуналів. Тобто буде далі існувати цей уповільнений процес знищення України під егідою якогось переговорного процесу.
І при цьому Росія буде дедалі більше інвестувати в мілітарні технології і поводитися все більш агресивно на зовнішніх ринках. А головне для Путіна особисто — він не відповідатиме за воєнні злочини. Це мотив Путіна.
Західні медіа перебувають далеко від війни, від трагедії, в якій живе останні два роки український народ. Вони живуть у конструкції медійного скандалу. А давайте-но ми придумаємо щось, що викличе певну читацьку дискусію, читацький інтерес, отримаємо тисячі лайків, отримаємо якийсь резонанс.
Що стосується політичних еліт. Вони не завжди розуміють справжню природу процесів, що відбуваються. Згадаймо 2014 рік — захоплення Росією Криму і частини Донбасу. Тоді всі сьогоднішні партнери приймали неправильну сторону. Вони говорили: ми не бачимо проблеми в тому, що Росія порушує міжнародне право, це не призведе до жодних критичних наслідків. У підсумку це призвело до повномасштабної війни у Східній Європі. І далі триває відгомін цієї політичної короткозорості.
Сьогодні політичні еліти європейських країн набагато рельєфніше розуміють, що таке сучасна Росія, у чому неадекватність Путіна, чому будь-який фінал, у якому Росія не програє, призведе до більшого масштабу трагедії найближчим часом. Тому вони намагаються знайти рішення. Єдине рішення — це ресурсне насичення України, яка має бути здатна завдати тактичної, а після цього і стратегічної поразки Росії.
Безумовно, хтось ще продовжує грати в проросійськість, продовжують грати на нерозумінні електорату справжніх причин цієї війни. Особливо в це люблять грати, якщо ми говоримо про Європу, ультраправі й ультраліві. Ми з цим теж маємо працювати — продовжувати говорити про позиції, які займає Україна. Говорити про те, що Росія хоче не переговорів, Росія хоче капітулятивного закінчення війни на свою користь. Грубо кажучи, Україна має визнати за Росією захоплені території, Україна має визнати відсутність воєнних злочинів, має відмовитися від репараційних претензій до Росії. І Україна має відмовитися від суверенного зовнішньополітичного права, тобто не бути членом різних альянсів. Україна повинна мати певний обмежений ліміт зброї. Ось чого хоче Російська Федерація.
Україна, безумовно, не сприймає капітулятивні умови, тому що це не про переговори. Україна каже: ми готові до переговорів, але тільки за виконання базової умови — виведення російських військ за межі нашої території. Після цього дійсно можна сідати за стіл перемовин, щоби з’ясувати, яку суму виплат має відшкодувати РФ та інші питання.
— Для наших партнерів наскільки зрозумілі контури програшу Російської Федерації?
— Контури, безумовно, зрозумілі і для них, зокрема. Не треба думати, що вони не розуміють, що таке стратегічний програш Росії. Що таке стратегічна поразка Росії? Безсумнівно, істотні поразки по лінії фронту призведуть до різкого наростання внутрішнього конфлікту в самій Росії. По суті, це буде революційна ситуація. Нинішні представники політичної еліти Росії повинні будуть зникнути всередині цієї революції. Тобто еліти повинні будуть оновитися. Це повторення ситуації 1989-1991 років, яка призвела до оновлення правлячих еліт у даному випадку в РФ, до формування псевдодемократії, легкої демократії, яка породила якісь конкурентні вибори. І в межах цих виборів було сформовано багатопартійну представницьку владу в РФ. Ось приблизно те саме має бути в Росії і зараз.
Зміна еліт, трансформація політичної системи, відмова від авторитарного типу управління, відродження елементів демократії, конкурентної політики — це все може бути реанімовано тільки в разі військової поразки РФ.
Військова поразка тягнутиме за собою обнулення ключових міфів, на яких ґрунтується путінська система — міфів про велич Росії, про велич російської армії, про велич силовиків.
І тоді російський народ зможе вийти на вулиці і вимагати сатисфакції, тобто взяти плату зі своїх політичних еліт. Я не знаю, як це закінчиться для нинішніх еліт фізично, юридично. Але замість них прийдуть інші еліти, які набагато більше відповідають сучасному часу.
За цей час ми сформуємо виразні транскордонні умови існування з сусідом. Європейські країни переглянуть питання колективної безпеки. Глобальний світ заспокоїться на певний час, можливо, буде суттєво скорочено терористичну активність, нацистську активність. Різко піде на спад агресивна риторика таких країн, як Іран, Північна Корея. Тобто буде дуже багато позитиву.
Виклики для ЄС
— Перед якими викликами зараз стоїть Європейський Союз з огляду на те, що з’являється все більше голосів країн, які йдуть у розріз із заявами лідерів ЄС? Це Орбан в Угорщині, це Фіцо в Словаччині. Днями в Нідерландах на парламентських виборах у Нідерландах пан Вілдерс із “Партією свободи”, який скептично ставиться до виділення допомоги Україні.
— Давайте почекаємо і подивимося, чи зможе пан Вілдерс сформувати коаліцію в парламенті.
Що стосується пана Орбана. Ця ситуація пов’язана не стільки з Україною, скільки з бажанням Орбана через шантаж отримувати додаткові дивіденди всередині Європейського Союзу. І в нього це, до речі, виходить.
І Європейському Союзу доведеться для себе вирішити — чи існують непорушні й обов’язкові правила для всіх членів ЄС, чи їх можна трактувати і змінювати за допомогою шантажу? Якщо вони приймуть для себе перше рішення, то тоді Європейський Союз отримає можливість посилюватися далі. Якщо там продовжуватимуть наростати тенденції, подібні до Угорщини, то це призведе до ослаблення правил співжиття всередині Європейського Союзу і до обвалу цієї інституції через якийсь час.
Європейському Союзу потрібно для себе ухвалити рішення: правила є або правил немає. Інакше хаос наростатиме.
І Росія інвестуватиме в цей хаос. Якщо Росія не програє війну, то вона буде зацікавлена в розхитуванні Європейського Союзу, у породженні безлічі внутрішніх конфліктів, які в підсумку розірвуть ЄС зсередини.
Як нам на це реагувати? Нам потрібно продовжувати висвітлювати свою принципову лінію: якщо ви хочете жити в стабільному світі, потрібно вирішувати виклики, які є. А Росія — базовий виклик для всіх. Друге: хочете жити в передбачуваних умовах? Тоді військова коаліція має продовжувати надавати допомогу Україні, а також потрібно інвестувати у власну безпеку. Адже інвестиції в Україну — це інвестиції в завтрашній день самої Європи. Третє: потрібно усвідомити, що Росія — не партнер і ніколи не була партнером Європи.
Підтримка України з боку США
— Джо Байден і адміністрація Білого дому закликала Конгрес США схвалити єдиним пакетом допомогу Україні, Ізраїлю і Тайваню. На вашу думку, як розвиватиметься ця історія і яким буде підсумок?
— Ми в будь-якому разі вийдемо на пакетну підтримку України та Ізраїлю. Тому що це чітка позиція виконавчої влади у Сполучених Штатах. Вони, на мій погляд, дуже ефективно сьогодні розставляють акценти: що означає підтримка України і до чого призведе не підтримка України, які ризики це несе для США.
Внутрішньополітична дискусія у США останні 10-15 років дуже напружена. Тема України сьогодні важлива, зокрема, для внутрішньої дискусії. Тому навколо цього питання вибудовується певна інформаційна спекуляція. Це нормально для демократичних країн.
Нагадаю слова пана Байдена, пана Блінкена, що інвестиції в Україну — це не абстрактні інвестиції, це інвестиції в глобальне лідерство США. Це інвестиції в безпеку США. Це інвестиції в економіку США. Це інвестиції в додаткові робочі місця. Нарешті, це інвестиції в крах ключового опонента — Російської Федерації, яка створила для світу багато хаосу, і Сполучені Штати змушені були витрачати багато грошей на превенцію цих точок вибухів, розривів, які провокувалися РФ.
Сьогодні поле бою сконцентровано в Україні. Вирішили в Україні проблему існування головного донатора глобальної нестабільності Російської Федерації — отримали можливість заощадити, отримали можливість розвиватися, продовжувати домінувати у світі.
І виконавча влада США дуже чітко розставляє акценти. І це призведе до одного підсумкового рішення, зокрема в Конгресі — допомога Україні є непорушною з погляду інвестицій у безпеку США.