Про любов до України, німецьких “симпатиків Путіна” і росіян у Німеччині: інтерв’ю з німецьким дизайнером Франком Пітером Вільде

Франк Пітер Вільде (Вайлд) — німецький дизайнер костюмів, стиліст. Живе в Берліні. З перших днів повномасштабного вторгнення підтримує Україну в боротьбі проти російської агресії. На своїх акаунтах у соцмережах щодня публікує фото в образах, присвячених Україні, використовуючи національні кольори, символіку та вишивку. Став справжнім Instagram-амбасадором України. Військові дії в Україні називає боротьбою за свободу. Організовував збір коштів на генератори для українських лікарень через платформу UNITED24.

Франк Пітер Вільде — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

“Я добре знаю, чому я підтримую Україну”

— Ви вже вдруге відвідуєте Київ під час цієї жахливої війни. Як для вас змінюється Київ у цей період?

— Перший візит [у травні 2023 року] тривав лише близько 15 годин — я приїхав уранці на перший саміт UNITED24 і поїхав увечері. В той приїзд я був, так би мовити, розпещений — про мене дбали, возили на інтерв’ю, організовували екскурсії містом тощо. І я побачив не так багато звичайного Києва. І то був один із небагатьох днів, коли не було повітряних тривог, було сонячно, розквітли каштани. Усе було як уві сні. І за весь час мого перебування в Києві я ніколи не почувався в більшій безпеці, якщо чесно. Я відчував, що про мене дуже піклуються.

Цього разу все трохи реалістичніше — не в негативному сенсі, а в суперпозитивному значенні. Тому що цього разу я більше спілкуюся з багатьма людьми, я приїхав сюди заради KievPride Awards (у жовтні українська громадська організація “КиївПрайд” оголошувала номінантів другої премії у сфері ЛГБТІК+активізму KyivPride Award 2023, — ред.).

Була можливість зустрітися з дизайнерами та подивитися, як живуть люди, побачити більше реальної дійсності.

Я дуже радий, що Україна справді залишається сильною, і навіть стала сильнішою порівняно з тим, коли я був тут востаннє.

Від своїх друзів, які працюють в індустрії моди, я чув, що економіка трохи зростає. І це мене дуже тішить, бо я розумію, як важко підтримувати роботу в ці жахливі часи.

— Франку, це наше друге інтерв’ю. Перше було 2022 року, онлайн, коли ви перебували в Берліні. І ви розповіли мені трохи про вашу історію з Україною. Як ви закохалися в нашу країну?

— Я гомосексуальний чоловік, мені зараз 60 років. Для мене підтримка України — це навіть не питання. Це було абсолютно зрозуміло, я міг повністю співвіднести себе з Україною.

Україна хоче свободи, незалежності та гідності, а це те, за що я борюся все своє життя.

Я родом із квір-активізму. Я був серед тих, хто боровся в Німеччині за шлюбну рівноправність, хто боровся за те, щоб квіри не казали “будь ласка, ставтеся до нас терпимо”, а вимагали прийняття. Це ключова річ у моїй ДНК.

Кожна людина має право жити так, як вона хоче жити, якщо вона не завдає шкоди іншим. І немає жодних причин, щоб квіри зазнавали дискримінації. Ми платимо податки, ми робимо свій внесок у суспільство, ми заслуговуємо на ті самі права. І якщо суспільство не хоче ставитися до нас на рівних, дискримінує нас, ми маємо бути голоснішими, ми маємо стояти дуже твердо.

— Тобто для вас це універсальна цінність?

— Здебільшого, універсальна цінність — права людини.

І ще одна причина — я довгий час слідкував за Росією, багато працював з російськими клієнтами, у мене є російські друзі. І я дуже уважно стежив, коли 2013 року Росія вигадала ці “закони про заборону пропаганди ЛГБТ”, які заявляють про те, що потрібно “рятувати дітей від сексуальних маніпуляцій” або щось на кшталт цього.

Коли я був дитиною, я ріс у маленькому місті, в абсолютно гетеросексуальному середовищі. Усе навколо мене було гетеросексуальним. Геїв не існувало. Не було жодної реклами геїв. І коли мені виповнилося 15 років, і я дізнався, що я гей, я задумався: а чи належу я собі? Чи маю я право на те, щоб мене любили і щоб любити когось? Чи зможу я коли-небудь ходити зі своїм хлопцем за руку, щоб мене при цьому не побили до напівсмерті, не плювали в обличчя?

І очевидно для всіх, куди котиться Росія, куди котиться [російське] суспільство. У 2008 році вони напали на Грузію. Потім ці закони про гомопропаганду. 2014 рік — вони забрали Крим і частину Донбасу. І за останні роки двічі посилювали закони про гомопропаганду.

Їхній патріарх Кирило каже, що, типу, ми повинні врятувати бідну Україну від гей-парадів. Ця людина, цей диявол, який називає себе верховним священиком Російської православної церкви, у довгому білому вбранні зі свастикою у своїх церквах називає українців “сатанинськими нацистами”. Слухайте, серйозно?!

“У німців за останні десятиліття склалося дуже романтизоване уявлення про Росію”

— У Європі, зокрема, в Німеччині, все ще модно підтримувати Україну?

— Активізм — це коли ти відданий справі, добре поінформований, і ти точно знаєш, що ти робиш. Я не вірю в політичну вітрину на рівні моди. Я не вірю, що у сфері моди є “політичне переодягання”. Але я спостерігав це в Берліні, й, на жаль, у моїй квір-спільноті. І я був дуже розлючений цим. Тому що на початку повномасштабного вторгнення всі були такі, типу, “ой, вивісимо прапор України” і таке інше. А потім настав місяць Прайду, і люди стали говорити: “О, це місяць Прайду. Приберіть прапор України і повісьте райдужний прапор”. А я сказав, що це не політичний активізм, так не можна.

Ми бачимо, що війни не закінчилися. Тепер у нас ще війна Ізраїлю і ХАМАСу, і в Україні війна триває. Усі втрачають рідних і близьких. І відводячи погляд, ми не розв’язуємо цю проблему.

Я залишаюся цілеспрямованим у цьому питанні. Дуже важливо, щоб у вас були міжнародні союзники. Україні потрібна підтримка озброєннями, й Німеччина має поставити далекобійні ракети TAURUS.

— Одним із найпопулярніших пунктів російської пропаганди та маніпуляцій є те, що європейці втомилися від цієї війни. Чи правда це?

— Це повна нісенітниця, як і все інше. Коли щось пишуть російські посольства, ти дивишся на це і розумієш — значить, усе якраз навпаки. Вони несуть повну нісенітницю.

Вони несуть цілковиту нісенітницю, тому що, звісно, мета Путіна — розділити Європу, розбити єдність у Європі та прибрати всі санкції, від яких Росія потерпає від початку повномасштабного вторгнення.

Так, у Росії заявляють, що санкції їм байдуже. Але ми всі знаємо, що ці обмеження працюють, рубль падає.

Зараз РФ об’єднується з Північною Кореєю, з Іраном. Це все терористичні держави. Ось такі в них сьогодні друзі.

І, звісно, якби російський народ виступив проти уряду, то ніякої війни б не було.

Але їх так пригнічують, що вони цього не роблять. Їм промивають мізки пропагандою. Це огидно.

— Чи важко в Німеччині продовжувати підтримувати Україну?

— Ні, тому що в мене є дуже чітка думка з цього приводу. І моя думка не ґрунтується на тому, що я ненавиджу Росію. Я не ненавиджу Росію, я не ненавиджу росіян. Я підтримую Україну.

Я дуже добре знаю, чому я підтримую Україну — тому що Україна представляє мої цінності, представляє те, що я вважаю важливим.

Тому для мене навіть не стоїть питання, на чиєму боці бути. Звичайно, я за Україну, і я не дозволяю принижувати себе. Звісно, я іноді отримую образи, дурні повідомлення, типу, “ти тупий укронацист”. Але я не бачу сенсу з їхніми авторами це обговорювати. Моя позиція очевидна, я нічого не приховую і дуже чітко все говорю.

— У вашому нинішньому оточенні в Берліні є люди з України?

— Від самого початку повномасштабного вторгнення Всесвіт ніби сам підкидав мені Україну. Так вийшло, що я абсолютно випадково зустрів багато українців.

Спочатку я займався волонтерством на центральному вокзалі в Берліні, оскільки всі українські біженці приїжджали переважно з Варшави. Потім я познайомився з творчими людьми, коли ми з українською командою робили фільм для Агентства ООН у справах біженців. Я зблизився з ними.

Потім я познайомився з політичними діячами в Берліні, які роблять фантастичну роботу — організовують демонстрації, проводять благодійні акції тощо. Ці люди дуже віддані ідеї визволення України, організації збору грошей на підтримку України, а також тому, щоб їхній голос був почутий у німецькому суспільстві.

І повірте мені, в Німеччині це не так просто, тому що в німців за останні десятиліття склалося дуже романтизоване уявлення про Росію.

Від цього уявлення їм дуже важко і болісно відійти. Крім того, економіка, економічні зв’язки з РФ. Є багато політиків, які дуже глибоко залучені до цього, і також отримують з цього власну вигоду.

Це як стіна невігластва, з якою доводиться боротися.

Але це те, чим ми займаємося. Зокрема, боротьбою з російською пропагандою. У Берліні досі працює “Русский дом”, який безпосередньо залежить від російського уряду.

— Я думав, що він був закритий.

— Ні, він не закритий. Він досі працює. І це ганьба для Берліна.

І якщо взяти політичні ток-шоу в Берліні. Завжди є один експерт, світла голова, який каже: “Ми повинні поставити зброю Україні, ми повинні зробити це якомога швидше, тому що Україна повинна перемогти”. А є й інша сторона. Вона каже, що Україна не повинна програти, але ми маємо бути обережними, щоб не стати партнером у війні та не переступити “червону лінію”. Це люди, які насправді не є експертами, але вони говорять про свої емоції і розповідають свої власні історії про це. Про які саме “червоні лінії” йдеться? Наприклад, Росія говорила, що для неї “червона лінія”, якщо Німеччина відправить в Україну далекобійні ракети TAURUS.

Але я думаю, що чим більш згуртовано, комплексно, потужно Європа постачатиме зброю, тим раніше буде закінчена війна.

— У Німеччині досі існують “путінські симпатики”?

— Звичайно, вони існують. І що довше триває війна, то більше чути їхній голос.

Ось люди кажуть: “Наша економіка страждає, ціни дуже зросли. Ціни на соняшникову олію зросли вдвічі — з 2 євро до 4 євро”. І я такий: “А що ви робите з соняшниковою олією? Чи ви її п’єте? Це ж не мінеральна вода”.

Звичайно, в Європі з цим теж складно. І я якоюсь мірою можу зрозуміти людей. Але я думаю, що потрібно бачити картину в цілому. Потрібно зрозуміти, в якому суспільстві ми хочемо жити, якою ми хочемо бачити Європу. І я, звісно, в тій команді, яка говорить, що Україна — це Європа, і Україна повинна вступити до Європейського Союзу, до НАТО.

Є причина, з якої всі сусідні з Росією держави або перебувають у НАТО, або хочуть вступити в НАТО, або вступили в НАТО після повномасштабного вторгнення. Це не тому, що НАТО їх корумпувало. А тому, що вони прекрасно знають, що з себе представляє Росія.

— Це питання безпеки, питання існування.

— Звичайно.

“Мене дратують росіяни, які виїхали з країни”

— Ви вже згадували про ситуацію на Близькому Сході, про страшну війну в Ізраїлі. Ви з Україною і за Україну. А як щодо Ізраїлю?

— Звичайно, я на боці Ізраїлю. І як німець із нашою особливою, жахливою історією, я завжди буду на боці Ізраїлю. Це не означає, що я повністю підтримую ізраїльський уряд. Як у будь-якій війні, найбільше страждає бідне цивільне населення.

Те ж саме відбувається і в Україні. Я зустрічав людей похилого віку, які не хочуть виїжджати із зон бойових дій, тому що вони кажуть: “Я пережив Сталіна, я пережив Гітлера. Це моя земля. Якщо вони хочуть мене вбити — нехай убивають”. Розумієте? І ці діти, яких викрадають, яких убивають, жінок ґвалтують… Моє серце завжди з цими людьми, а також — з українськими солдатами.

Ізраїль, Палестина — це жахливо і страшно. Я маю на увазі людей, які скандують: “Від річки до моря Палестина буде вільна”. Це означає, що Ізраїль має бути стертий з лиця землі.

ХАМАС має бути затаврований як терористи. Вони не революціонери, які відстоюють права людей. Їм наплювати на права людей. Вони використовують їх як живий щит. І подивіться, що говорять лідери ХАМАСу: “Нам потрібно більше крові”.

Вони не захищають права людини, вони захищають свою програму створення ісламської терористичної держави. Ось що вони роблять.

— Росіяни, які залишили свою країну, цього разу заявляють: чому європейці розділяють ХАМАС і палестинців і не розділяють росіян і путінський режим?

— Для цього є проста причина.

Особисто мене бісять росіяни, які виїхали з країни, коли почалася часткова мобілізація.

Понад півмільйона чоловіків втекли з країни. І я думаю, що якби у цих людей вистачило сміливості виступити проти свого уряду, то ніяка поліція не змогла б їх зупинити. Війна була б закінчена. З урядом було б покінчено. Але вони цього не зробили.

Вони спостерігали сім місяців за геноцидом в Україні [до вересня 2022 року, коли в РФ було оголошено “часткову мобілізацію”]. А потім їм сказали: “Нам потрібно, щоб ви поїхали в зону бойових дій”. І що вони зробили? Вони поміняли звичайну футболку на футболку з написом “Мир” і сказали: “Ні, я за мир”. Це жахливо, і я це зовсім не поважаю. А потім, подумавши, вони їхали зі своєї країни.

Зараз багато росіян у Берліні та в багатьох інших вільних державах. Де їхні демонстрації? Де їхня боротьба проти Путіна?

Вони ж, виїхавши, тепер можуть це зробити. Якщо я можу пройти з українським прапором перед російським посольством, то я не бачу, щоб росіяни виходили на демонстрації проти Путіна.

— Може, вони щось організовують, але, може, їх просто не так багато?

— Ні, вибачте, я дуже уважно за цим стежу. І якщо українські біженці дійсно виходять на вулицю, і вони гучні, то я не бачу цього з російського боку. Я цього не бачу. А в них є така можливість.

“Вона працює з ненавистю і страхом”

— Як змінюється німецьке суспільство? Я маю на увазі всі ці ультраправі рухи, успіх партії “Альтернатива для Німеччини”. Це правда чи просто міф, створений російською пропагандою, що популярність ультраправих рухів зростає?

— Зростання ультраправого руху в Німеччині — це факт. Це не російська пропаганда. На жаль, “Альтернатива для Німеччини” зростає, і це дуже соромно.

“Альтернатива для Німеччини”, перш за все, працює з пропагандою. Там може бути путінська пропаганда, і ми всі знаємо, що Путін дуже любить “Альтернативу для Німеччини” і крайніх лівих, які виступають проти уряду. Ось у Бундестазі “Ліва партія” з Сарою Вагенкнехт і “Альтернатива для Німеччини” з Аліс Вайдель сходяться на думці щодо міграції, щодо російської війни проти України. Вони об’єднуються і це дуже небезпечно.

Я думаю, що найкраща зброя — це говорити правду, розповідати, як все відбувається насправді. А вони використовують страх. Вони знущаються над маленькими людьми, які заробляють мало грошей і які думають: “Я більше не можу оплачувати рахунки за електроенергію. У мене три роботи, і в мене є дитина, про яку потрібно піклуватися. Моїх грошей не вистачає”. Багатьом людям доводиться нелегко. І ці партії використовують їхні страхи, щоб залучити на свій бік.

Але якщо ви робітник і подивитеся на програму “Альтернативи для Німеччини”, ви зрозумієте, що вона гірша для бідних людей, тому що пропонують знизити податки для багатих, але водночас урізають соціальні гарантії для бідних людей.

Тож якщо у нас буде уряд “Альтернативи для Німеччини”, то бідні люди стануть ще біднішими.

І “Альтернатива для Німеччини” працює з ненавистю.

Вона працює з ненавистю і страхом.

— Гомофобія — теж пункт їхнього порядку денного?

— Для правих — так. Ліві більше підтримують права геїв, але мене це взагалі ніяк не хвилює. “Ліва партія” — це вже історія, їх більше не буде навіть у Бундестазі.

“Її вето і вето Франції — це і є джерело того, чому Україна зараз у біді”

— 30 років тому я брав інтерв’ю у канцлерки Ангели Меркель. Я тоді був дуже вражений образом цієї сильної, розумної жінки. Як ви вважаєте, вона несе відповідальність за розв’язання Росією війни проти України?

— Частково так, на жаль. Я ніколи не голосував за неї. Це не тому, що вона мені не подобається. Я вважаю, що вона дійсно зробила багато хороших речей. Але в таких речах, як санкції [проти РФ] і таке інше, вона завжди йшла трохи… Вона, напевно, думала, що це дипломатично, і, напевно, на той час це було дипломатично.

Вона хотіла стримати Путіна, але при цьому не впасти та вийти сухою з води.

Я не хочу судити про це, я не політик, я лише приватна особа. Але я вважаю дуже сумним, що вона 2008 року не пустила Грузію та Україну в НАТО. Я думаю, що це був вхід не тільки в НАТО, а й у Європейський Союз.

Її вето і вето Франції [на надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО] — це і є джерело того, чому Україна зараз у біді. Я в цьому переконаний.

— Чому вона тепер мовчить?

— Так, вона зберігає мовчання, але вона сказала кілька речей після повномасштабного вторгнення. Вона сказала щось на кшталт того, що мають бути мирні переговори та що нам доводиться підтримувати дипломатичні зв’язки з Росією. Це якоюсь мірою зрозуміло. Але з огляду на те, як це почалося з Криму, і як це триває, і, з огляду на той факт, що російський уряд на 100% завжди брехав — я вважаю, що це обурливо.

Я думаю, що якщо ви довіряєте російському уряду або вірите в мирні переговори з Путіним, то ви просто помиляєтеся.

“На Україну дивиться весь світ”

— Яке Вваше уявлення про майбутнє України після перемоги?

— Зараз, під час війни, це може прозвучати цинічно, але я не хочу, щоб це так звучало.

Я думаю, що зараз, під час війни, в України є можливість показати себе, тому що на неї дивиться весь світ.

І тут я теж спробував зробити свій внесок. Показати культурну спадщину України, показати блискучу моду, дивовижне мистецтво, приголомшливу їжу, музику. У вас такі чудові творчі люди. У вас така глибока історія. І все це зараз на виду, і світ захоплений цим.

Україна завжди була частиною Європи. Але, думаю, що коли Україна виграє війну (ми в цьому впевнені на 100%), вона стане частиною Європи офіційно. Думаю, що Україна розквітне, вона буде як Європа нового зразка. Можливо, я це дуже романтизую.

Читайте також: Синій — колір свободи, жовтий — колір енергії: інтерв’ю з німецьким дизайнером Вайлдом