Розсадник пропаганди: як “z-культура” обслуговує інтереси Путіна і виправдовує війну

Фільми, що виправдовують російську агресію. Музиканти, які переймають стиль і звички нацистських вождів. Театри із символами “Z” на фасадах і пропагандистськими виставами про так звану “спеціальну військову операцію”.

Павутина кремлівського агітпропу виходить далеко за рамки політичних шоу федеральних каналів. У хід іде все – фільми, вистави, мультфільми, музика і навіть комп’ютерні ігри. Кремль стараннями жадібних діячів культури знущається над українськими трагедіями і намагається зняти з себе провину за них. Хто створює подібний контент? У скільки він обходиться російським платникам податків? Про це журналістка Ксенія Барвіненко розповіла в спеціальному репортажі на телеканалі FREEДОМ.

В Кремлі все ще сподіваються на силу ТВ-пропаганди

За минулий рік рівень довіри росіян до телевізора впав на 10%. Новинам і політичним шоу вірять не більше чверті населення.

Не допомогло кремлівській пропаганді навіть блокування “неугодних” ресурсів. Навпаки, що більше заборон, то більше інтересу в населення. Але в Кремлі не відмовляються від витівки заполонити своїм телебаченням увесь простір росіян — від книжок до театру.

“Керівники російської держави і профільних міністерств пам’ятають висловлювання про те, що кіно — найважливіше з мистецтв. Думають про те, що їм необхідно популяризувати свою точку зору, і, як вони сподіваються, насправді доносити її насамперед до молоді”, — зазначає продюсер, кінокритик Іван Філіппов.

У Росії зняли черговий пропагандистський фільм — “Свідок”. Головний герой — бельгійський скрипаль Деніел Коен, який застав в Україні момент повномасштабного вторгнення військ РФ і “знає правду” про події в Бучі.

Але правди в цьому фільмі немає. Російські кінороби не розповідають, чому почалася повномасштабна війна, хто її розв’язав. Головна мета фільму — переконати росіян, що вбивства мирних жителів у Бучі, Маріуполі, Краматорську — справа рук самих українців.

Варто зазначити, що спочатку фільм називався “Музикант”, але після заколоту ПВК “Вагнер” під керівництвом Євгена Пригожина назву змінили на догоду політичній кон’юнктурі. Але навіть “зручна” назва і повсюдна реклама не допомогли затягнути глядачів у кінотеатри на “Свідка”.

Картина, на яку з кишень платників податків витратили 200 мільйонів рублів, насилу заробила 7 мільйонів. За перші чотири дні прокату, включно з вихідними, фільм у кінотеатрах подивилися 19 900 глядачів, що відповідає в середньому чотирьом глядачам на одному сеансі.

“Це чисте сміття. Я не витримав цілком “Свідка”, але я подивився приблизно півгодини. Це нестерпно погано. І це я зараз говорю, абстрагуючись від ідеологічної складової. Грають погано, дуже-дуже поганий сценарій, дуже-дуже погані діалоги”, — коментує фільм Філіппов.

Що не дивно. Адже творці фільму — або відверті ноунейми, або дилетанти.

Почнемо з режисера Давида Дадушанвілі. Раніше він знімав низькопробні комедії або прохідні драми. Така ж історія у виконавиці головної жіночої ролі Серафими Низовської. Виконавець головної ролі теж раніше не відзначався — він грав то другі, то взагалі епізодичні ролі. Картину “Свідок” дійсно можна вважати вершиною кар’єри актора Карена Бадалова.

За “творчість” таких професіоналів російські платники податків заплатили 200 мільйонів рублів. І заплатять ще більше. Цього року Мінкульт, Фонд кіно та інститут розвитку інтернету — це головні структури, які курують створення фільмів і серіалів, — готові витратити рекордні 30 мільярдів рублів на зйомки подібних картин. І схожі вони не тільки ідеєю, а й сценаріями. Наступним за “Свідком” росіянам планують показати картину “Місія Ганг”.

“Він побудований на такій самій сценарній структурі, як і “Свідок”. Просто якщо “свідком” був бельгійський скрипаль єврейського походження, який бачив “звірства українських військових”, у новому фільмі це буде група індійських студентів у місті Суми, які бачать те саме. У всіх подібних фільмах буде однакова схема. Це обов’язково іноземець, який дивиться на події в Україні. Це зараз спосіб швидко, безболісно, і практично без ризиків заробити грошей”, — вважає Філіппов.

Російські кінороби кинулися до кремлівської “годівниці”. Фільми та серіали про генералів КДБ, хакерів-патріотів, так званих “ополченців Донбасу”. Жадібні сценаристи і режисери в гонитві за кривавими рублями готові перекручувати історичні події настільки, наскільки вистачить у Москви грошей.

Мистецтво вимагає “жертв”, а інакше — донос і геть із театру

Але якщо в російське пропагандистське кіно вливають мільйони, то театри часто воєнізують через примус, погрози і доноси.

Із захоплення заручників та імітації розстрілу почалася вистава в калузькому театрі. У центрі уваги — улюблена кремлівська методичка — занурити глядачів в атмосферу того, що нібито “відчували жителі Донбасу протягом восьми років”. Подібні постановки в Росії штампують пачками.

“З початку російської агресії щодо України додалася увага до тематики Другої світової війни, яку почали експлуатувати. Ніби як би “ми перемогли нацистів, ось тоді, ми тепер цих нацистів переможемо”, — вважає російський композитор Роман Столяр.

За подібним кліше театральні пропагандисти поставили дитячу виставу “Смерті немає”. Задумка проста — так звана “СВО” — це продовження так званої Великої Вітчизняної. І все, що відбувається зараз, — нескінченна боротьба з нацизмом у різних його втіленнях.

А ось із дорослими складніше — їх напихають почуттям провини. У московському театрі представили виставу “Невідправлені листи” — це режисерський дебют В’ячеслава Манучарова. Листоноші читають листи росіян із фронту. Мовляв, подивіться, там люди гинуть, а ви тут життя живете. Автор вистави, як і у випадку з кінопропагандою, дилетант, якому було найважливіше дотримуватися лінії партії. Для режисера було важливо уникнути “неправильного” ставлення до “спеціальної військової операції”.

Адже за найменше відхилення від кремлівських методичок відчайдухів із російських театрів залякують доносами і звільненнями. А з репертуару прибирають вистави.

“Тут дедалі більшу роль відіграють доноси глядачів-“доброзичливців”, які ходять на постановки, вбачають щось не те. Одну з вистав, над якою я працював, за доносом було знято з репертуару одного зі столичних театрів. Можливо, широкому загалу не дуже помітне блокування театральних кадрів, які не згодні з путінською політикою агресивною. Їх звільняють, позбавляють можливості працювати. Є непублічні чорні списки Міністерства культури Росії, коли в театр телефонують і кажуть: “Ми з цією людиною більше не працюємо. Якщо хочете з нею працювати, ми відкликаємо грант на постановку”, — описав ситуацію Роман Столяр.

Адже глядач має бачити як актори і режисери в єдиному пориві підтримують війну РФ проти України. А покарання неугодних зручно приховувати за фасадами з новою російською свастикою — буквою “Z”. Такими мітками рясніють десятки якщо не сотні театрів країни. І не завжди з доброї волі трупи.

У багатьох театрах змушують підписувати листи на підтримку “СВО”, додав Столяр.

Подібна демонстрація надмірної єдності притаманна всім сферам життя в Росії. Через подібні акції незгодним із путінським режимом прищеплюють почуття провини та самотності, невизначеності та знедоленості. Щоб люди починали сумніватися у своїх переконаннях і примикали до агресивних прихильників війни.

Виконуй пропаганду — отримаєш другу славу

Пісня “Я — русский” стала своєрідним гімном путінської РФ. “z-фанати” співають її в TikTok, влаштовують флешмоби. І річ тут не у відмінному складі або мелодії, що чіпляє.

“Я думаю, що він, швидше, відомий, ніж популярний. Він нав’язаний російськими офіційними медіа та пропагандистською машиною РФ. Через брак альтернатив наразі SHAMAN — це єдине, чим вся російська попсова військова пропаганда може “козиряти”, — вважає музичний критик Артемій Троїцький.

І поки ці пісні вигідні режиму, музичні пристосуванці будуть “творити”. І не тільки нові, а й давно забуті старі виконавці. Російська естрада зараз стала благодатним ґрунтом для музичного антикваріату.

“Згасаючі” зірки російської естради, підтримавши путінську агресію, отримали останній шанс на популярність і на надзаробітки. Тому й намагаються урвати побільше. Доходи артистів-пропагандистів — таємниця за сімома печатками, вони не поспішають вихвалятися в соцмережах статками, навпаки намагаються створити імідж “свого хлопця”, щоб бути ближче до народу.

Фестиваль “Русское лето”. Пропагандисти різних мастей розсипалися в компліментах кремлівській ініціативі та звітували про десятки тисяч глядачів. На організацію концертів витратили понад 150 мільйонів рублів. Наступного року планують повторити.

Брехня для найменших

Мета влади — обплутати павутиною пропаганди всі сфери життя росіян. І вік цих громадян для режиму не важливий. Адже навіть дитячий контент — нешкідливі на перший погляд мультики — напхані пропагандою. Мало не з пелюшок дітям у підкірку вбивають міф про велич, привчають до послуху і життя в диктатурі, неприйняття цінностей цивілізованого світу.

Але якщо над пропагандою в цих мультфільмах ще працювали і намагалися непомітно вписати потрібні наративи, то творіння “Сказка про Ваню і Миколу” вражає своєю прямолінійністю. Його випустили одразу після початку повномасштабної війни і гордо назвали мультфільмом. Це, швидше, анімована версія кремлівських темників.

Так звучить уривок із мультфільму: “Багатовікову дружбу зруйнувала історія Донецької та Луганської областей. Україна почала гнобити російське населення, тому вони вирішили відокремитися і жити з Росією. Україна почала воювати з цими областями, Росія намагалася зупинити вбивство людей і вирішити питання мирно”.

Про анексію Криму, гібридну війну, яку Кремль вів десятиліттями, щоб заразити людей ідеєю “русского міра”, про засланих козачків із Росії, які стояли біля витоків самоназваних “ДНР” і “ЛНР”, у цьому “мульт-шедеврі” не говорять.

Як і про те, що Москва з перших днів війни таємно відправляла в Донецьку та Луганську області регулярні війська на допомогу сепаратистам, перетворюючи колись процвітаючий регіон на плацдарм для майбутнього повномасштабного наступу.

Без реальної Олімпіади, але з військовим парадом у віртуальному світі

Ще один розсадник пропаганди та “z-агітації” — у кіберпросторі. Росія використовує відеоігри, щоб поширювати свої наративи. Наприклад, у “Майнкрафті” російські гравці “відтворили” битву за Соледар Донецької області.

А пізніше на тому ж майданчику провели парад до дня РФ.

“Мета Росії, щоб у середовищі кіберспорту більшість підтримували саме її. Ми бачимо домінування певних підходів до формування карт у тих іграх, де їх можуть створювати самі гравці. Тобто існують карти перебудови, які натхненні Радянським Союзом, російським самодержавством тощо. Звичайно ж, це все просувається російською державою”, — вважає керівник Інституту інформаційної безпеки, екс-держсекретар Мінінформполітики Артем Біденко.

Для багатьох людей, далеких від ігрового світу, подібне може виглядати несерйозно. Адже складно уявити, що, наприклад, “найіменитіший” ТВ-пропагандист Володимир Соловйов вечорами сидить в ігрових чатах і відпрацьовує кремлівські темники, розповідаючи про “загниваючий Захід” або “українських нацистів”. У кіберпросторі Росія діє інакше, купуючи популярних гравців, до думки яких прислухається аудиторія. Або ж фінансуючи ігрові змагання.

“Росія дійсно допомагає великим спортивним подіям або безпосередньо, або через якихось спонсорів, наприклад, через китайських. Немає заборони на участь росіян або російських команд у кіберспортивних заходах. Тобто вони не отримують Олімпійські ігри, але вони хоча б відіграються на такому”, — розповів Біденко.

Так РФ намагається компенсувати власну неспроможність і приписати собі нові геополітичні перемоги. Мовляв, поки проти Росії ополчилися ворожі держави та їхні політики, прості люди їй завжди раді.

“Пропаганда в комп’ютерних іграх — це державна політика Росії. Але вона там не така сильна, як у вже сформованих продуктах культури, таких як ігри, музика… У соціальній психології є такий ефект реактансу: якщо людина знає, що інформацію подають із метою впливу на неї, то вона реагує дуже погано, вмикаються захисні механізми, заперечення. Якщо будь-хто заходить у ці ігри, знаючи, що це зроблено з метою впливу, то психіка буде розділяти віртуальну реальність від справжньої об’єктивної”, — розповів науковий співробітник Інституту соціальної і політичної психології НАПН, соціальний психолог Володимир Савінов.

Як захистити себе від такої “культури”?

Захиститися від впливу пропагандистського мистецтва можна за цим же принципом — аналізувати, кому вигідно, щоб ви залишалися в павутині “z-культури”. Вірна відмітна ознака кіношного агітпропу — замовники та спонсори.

У фільмі “Свідок” — на перших же секундах ми бачимо, хто оплатив “банкет” — це Мінкультури і Міноборони РФ.

Навряд чи мілітарне відомство може і буде витрачати гроші в ім’я процвітання мистецтва. У Міністерства оборони, як і у Путіна, на життя росіян є інший план.

Вільна творчість і справжнє мистецтво в Росії зараз неможливі. Адже підконтрольна владі культура стала обслугою Кремля. “Z-творчість” у всіх її проявах допомагає виправдовувати війну проти України, спотворювати правду про цю війну, і просувати путінську ідеологію.

“Велика російська культура” не виконала своєї головної місії — нести справжні людські та гуманні цінності. І стала одним із механізмів у будівництві системи тотальної і повсюдної пропаганди в країні.

Читайте також: Патріотичне виховання в Україні та у РФ — в чому різниця