Допомога армії України на межі ризику: експерти проаналізували роботу українського підпілля

Від української букви “ї”, намальованої крейдою десь у центрі Донецька чи Сімферополя, жовто-блакитних написів на стінах, жовтих стрічок як символів опору до вибухів, підпалів російської техніки чи машин колаборантів на тимчасово окупованих територіях — все це є ознаками роботи українського підпілля.

У першому випадку — це ненасильницький опір, учасниками якого є звичайні громадяни. У другому — насильницький, де вже має місце спеціальна підготовка.

У будь-якому випадку, це знаки для російських окупантів, що на українській землі їм не раді, і почуватися спокійно на окупованих територіях їм не дадуть.

Про серйозні масштаби підпільної діяльності та силу українців в окупації говорить нещодавній заклик російського президента Володимира Путіна до силових органів “діяти жорстко та ефективно” щодо українського підпілля.

Про етапи становлення українського підпілля, як і чим живуть зараз партизани, які завдання виконують — в ефірі телеканалу FREEДОМ говорили:

• Олександр Толоконніков, керівник пресофісу Херсонської ОВА;
• Ескендер Барієв, голова Кримськотатарського Ресурсного Центру
• Ян Матвєєв, військовий експерт.

ОЛЕКСАНДР ТОЛОКОННИКІВ: Свобода духу закладена у крові українців

— Ми розуміємо, що багато людей боїться за своє життя, вони не можуть робити багато речей, підтримуючи партизанський рух, але вони не підтримують росіян.

Усі українці і на Херсонщині, і на Донбасі, і в Криму чекають на звільнення від цього ярма. Визволення Херсону це показало.

Я працював у обласній військовій адміністрації під час окупації Херсону. Спілкувався із людьми, які були там в окупації. Вони зв’язувалися тільки виходячи в інші місця, ховали телефони. Вони розуміли, що  їм може загрожувати. Бачили тортури сусідів, як вивозили на підвал. Але все одно зв’язувалися.

У мене були сльози на очах, коли після звільнення на кожному розі стояли натовпи з українськими прапорами та висловлювали неймовірну радість.

Ми неодноразово стикалися в нашій історії з утисками, натомість ішли в підпілля і працювали, зокрема, й проти фашистської Німеччини, і проти інших окупантів, які були тут. І свобода українського духу закладена в крові не одним поколінням.

ЕСКЕНДЕР БАРІЄВ: Партизанський рух у Криму активізувався

— Форм опору багато. Але ми маємо чітко розмежовувати громадянський спротив — це ненасильницький спротив — і партизанський спротив.

Коли ми говоримо про партизанський рух, то тут у першу чергу йдеться про спеціально навчених людей. Цивільні не все знають, як коли потрібно діяти й що робити.

У 2014 році [з моменту окупації Криму] ми надавали допомогу українським військовим частинам, у тому числі пропонували вивозити їхні сім’ї — вразливе місце будь-якого військовослужбовця — на материкову частину України. Забезпечували харчовими продуктами, забезпечували предметами побуту, ліхтариками, шкарпетками тощо.

Були пропозиції з нашого боку, щоб нам давали зброю [як це потім було у Києві у лютому 2022 року] — разом із збройними силами України наша молодь могла б захищати Крим. На жаль, на той момент ні українська влада не була готова, ні українська армія, і, відповідно, не була готове міжнародна спільнота. Усі сподівалися, що це питання буде вирішено дипломатичним шляхом.

Ще у вересні 2014 року окупаційна влада оголосила Меджліс екстремістською організацією і почала переслідувати. З’явилося “Справа 26 лютого”, “Справа 3 травня”. Почали переслідувати насамперед активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу, делегатів Курултаю, членів місцевих Меджлісів. Намагалися створити альтернативні структури.

У період повномасштабної агресії з’явився рух “Жовта стрічка”, партизанський рух у Криму активізувався. Це пов’язано із тим, що вже системно починають працювати спецслужби України. У процес задіяні професіонали.

Опір — це, в тому числі використання жовтого та блакитного кольорів. Вони характерні як для українського державного прапора, так кримськотатарського прапора.

Наразі проводяться різні кампанії. Наприклад, збирається інформація про машини, які використовують Z. Складаємо списки, подаємо їх до прокуратури України, до міжнародних організацій. Ми проводимо інформаційні кампанії, попереджаємо їх про те, що вони є злочинцями, підтримують воєнні злочини проти людяності та будуть нести відповідальність.

На високому офіцерському рівні [росіян] вже обговорюється питання, що той партизанський рух, який є, не просто якийсь стихійний чи періодичний, він стає більш системним.

Окупанти будуть посилювати міри та санкції. Вони проводять нові обходи, збирають інформацію, мають певні списки, вони проводять обшуки. Вони у кожному другому кримському татарині бачать диверсанта.

Звісно ж, це небезпечно для наших людей, для звичайних громадян. Вони постійно під жорстким наглядом.

При цьому люди мають бажання підтримати Україну. Вони виявляють свою позицію, коли піднімаються на вежу, встановлюють український прапор, і він розвивається протягом доби, а то й більше.

Думаю, що з наближенням сил оборони наші активісти все більше й більше питатимуть у нас: що робити? І тут військові мають чітко знати та сказати нам, що їм необхідно. Місцеве населення, люди, які готові підтримати, можуть мати велике значення.

ЯН МАТВЄЄВ: Для всіх складних операцій дуже важливо, щоб були люди на місцях

— Цінність підпілля у поширенні розвідданих та інформації. Це та перевага, яка є в української армії, і якої немає в армії РФ.

Практично всі військові об’єкти, які російська армія розміщує на окупованих територіях, стають помітними місцевими. Уся ця інформація може бути передана українським військовим, і російська армія змушена з цим рахуватися — якось додатково ховатися.

Я думаю, що частина тих успішних результатів обстрілів різних складів, військових баз та об’єктів здійснювалася з наведення місцевого населення. Не завжди можна побачити навіть з дрона чи супутника, де й куди переміщуються військові, куди везуть снаряди і де стоїть паливо. А просто перебуваючи у населеному пункті, це виявити набагато простіше.

Плюс були деякі диверсії на залізницях, регулярно гинуть різні колаборанти.

Ще є такі акції як розклеювання листівок, різні написи. Все це не дає спокійно жити російській армії на окупованій території.

Російська силова структура, як ФСБ, так і всі інші, вже довела свою слабку ефективність. І якщо вони захочуть навіть упіймати справжніх підпільників, навряд чи в них це вийде.

Зрозуміло, що в якійсь ситуації, можливо, хтось і попадеться. Але, швидше за все, вони будуть брати тих людей, яких легко можна взяти, тобто беззахисних, не готових до цього.

Будь-який підпільник розуміє, що його можуть схопити. Він до цього готовий — знає куди втекти, як захищатися, можливо, відбиватиметься. ФСБшникам, гвардійцям це не потрібно. Це надто складно шукати когось. Вони, швидше за все, братимуть людей просто для галочки.

Звісно, ніякий звичайний мирний житель на окупованій території ніяк не може захистити свої права, ніяк не може довести свою невинність. Його можуть просто кинути в якусь клітку, і оголосять терористом. Суд підтвердить це і на цьому все закінчиться. А черговий ФСБшник поставить собі галочку.

Дуже складно взяти людину з вулиці і сказати: ось тобі бомба, йди і кинь її туди. Зі старту таке, звичайно, складно зробити. Але люди залучаються поступово. Сьогодні наклеїв листівку, завтра допоміг ще щось зробити невелике. А післязавтра вже людина може допомогти, припустимо, якимось диверсантам, що висадилися, пройти кудись, підірвати якийсь військовий об’єкт і так далі. І його вже залучено повноцінно.

Звичайно, дуже важливо збільшувати розміри такого підпілля. Але в ньому завжди буде якесь активніше бойове ядро і менш активна периферійна частина людей, які роблять простіші, безпечніші для них справи.

Загалом можна очікувати, що якщо їх справді суттєва кількість, і вони перебувають у різних місцях того ж таки окупованого Криму, то, коли українська армія підійде, і їй знадобиться якась безпосередньо від них допомога, то напевно вони її нададуть. Починаючи від розвідданих та закінчуючи якимись диверсіями.

Якщо буде висаджування десанту, його хтось має зустріти на березі. Люди із перевіреної організації можуть це зробити. Надати свою підтримку дальше, забезпечити укриття та інше відповідно до своїх можливостей.

Для всіх складних операцій дуже важливо, щоб люди були на місцях. Такі організації не можна недооцінювати. Взаємодія з ними української армії, української розвідки йде на користь військових дій України.