Нас лякали термінами — історії російських військовополонених (ВІДЕО)

Журналістам FREEДОМ вдалося поспілкуватися з російськими військовополоненими, а також військовополоненими з тимчасово окупованих територій Донбасу. Деякі пішли на війну добровільно, інші — потрапили за мобілізацією. Полонені кажуть, що в Україні їм надають усю необхідну допомогу, гарно годують, надають можливість працювати та платять. На зароблені кошти вони можуть здійснювати покупки. Військові зізнаються, що хочуть миру і негативно ставляться до війни. Кажуть, що керівництво навіть не доносило їм мету “спецоперації” під час відправки в Україну.

Військовополонений Андрій у таборі вже місяць, перед цим він провів три місяці в госпіталі в Харкові, до цього місяць воював.

“У мене — уламкове поранення хребта. Роблять перев’язки, знеболювальні уколи”, — розповідає він.

Андрій родом із Курганської області, на війну потрапив за мобілізацією.

“Отримав повістку, підписав контракт. Поїхав сюди”, — сказав він.

Інший військовополонений Віталій пішов на фронт добровольцем. Він — зі Старобешівського району Донецької області.

“Я горе-доброволець, так би мовити. Пішов 18 жовтня у військкомат, потім навчання. Після навчань одразу нас закинули на “передок”. Я був у Донецькій області, село Первомайське. Ми там у будинку сиділи три дні, а потім наше командування наказало йти в штурм. Ми потрапили в халепу”, — поділився він своєю історією.

У Віталія — зламана шийка стегна. За його словами, у таборі йому роблять перев’язки. Харчуванням і утриманням у полоні він задоволений.

“Я сам із Саратовської області, місто Балаково. Я — кадровий військовий. 24 лютого минулого року потрапив на “спецоперацію”. 26 лютого для мене все закінчилося, і 1 березня я опинився в полоні. У таборі я перебуваю сім місяців”, — розповів військовополонений Сергій.

Він зазначив, що всі, хто перебуває в таборі, працюють.

“Нам іде оплата за виконану роботу”, — додав Сергій.

Найбільше він хоче, щоб війна закінчилася. Після повернення додому планує піти працювати за фахом техніком-електриком.

Військовополонений, який не став називати своє ім’я, родом із Мурманська. У полоні він — з липня 2022 року.

“Я є військовополоненим. До мене є ставлення, яке встановлено тут за правилами: таке воно є, так все дотримується, як має бути. Меню буває різне. Тобто бувають макарони, буває картопля, буває каша, бувають супи. У магазині можна купити собі каву, печиво, цукерки, цигарки. Повернутися додому — це єдине, що ми всі хочемо, всі, хто тут перебуває. Я офіцер, тому в мене єдиний подальший шлях — це служби за контрактом. У мене немає іншого шляху”, — зізнався він.

Віталій, можна сказати, новачок у таборі. Його привезли близько п’яти днів тому. Попри те, що він інвалід, його мобілізували. До цього він жив у Донецьку.

“Я у 2015 році розбився на машині. У мене тазостегновий, стегно, голова, черевна порожнина постраждали. Я і бігати не можу. До мене приїхала комендатура додому, але я жив в іншому місці. Вони знайшли мене і там, приїхали буквально через місяць і забрали мене”, — згадує Віталій.

Він зізнався, що думав виїхати з дружиною до Білорусі. А про війну каже, що скрізь бруд і обман.

“Мені говорили, що я як інвалід перебуватиму в місті Донецьку. Тобто мене ніхто не відправить ні воювати, ні чергувати на позиціях. А зовсім інше вийшло”, — сказав Віталій.

Військовополонений Руслан до мобілізації жив у Липецьку. В Україну його привезли 25 вересня.

“Мене кинули пораненим і я потрапив у полон. Ось обмін ніяк не відбудеться. Я вже їздив на один, зірвалося, назад приїхав”, — розповідає він.

Руслан каже, що негативно ставиться до війни.

“У мене в сім’я, дитина. Це жах відбувається на землі. Нас лякали термінами: не поїдеш — 10 років. Весь час лякали термінами. Я хочу повернутися до своєї сім’ї, якомога далі від війни. Це реально жах”, — заявив він.

Читайте також: Як живуть росіяни в українському полоні — репортаж із табору (ВІДЕО)