Чи продовжить Київ бити по російських казармах: удар по Макіївці проаналізував Мацука

У ніч із 31 грудня на 1 січня по будівлі профтехучилища № 9 в окупованій Макіївці Донецької області було завдано потужного удару. У ньому перебували мобілізовані на війну проти України російські військовослужбовці. Кілька сотень загиблих і поранених. Це перший випадок за весь час війни, коли російське військове керівництво (нехай і занижуючи масштаби) визнало одноразову загибель великої кількості своїх військовослужбовців.

Що означає удар по Макіївці. Які реальні цифри втрат. Чим відповість Москва. І які подальші плани Києва. У ситуації розбирався шеф-редактор телеканалу FREEДOM Олексій Мацука.

Нова тактика?

Про 400 загиблих у Макіївці заявляють у Збройних силах України. У Міноборони РФ визнають сам факт, але спочатку повідомили, що загинули всього лише 63 людини, а трохи згодом уточнили — загиблих 89. І йдеться зараз навіть не про цифри, які відомство Шойгу явно буде занижувати. А про тенденції.

Розбираючи їх, західні аналітики пишуть тепер, що Україна починає застосовувати нову тактику, яка, без сумніву, узгоджена з союзниками (і насамперед зі США).

“Якщо раніше ЗСУ використовували ракети здебільшого для ураження складів боєприпасів і ліній постачання, то тепер вони почали завдавати ударів по казармах та інших скупченнях військ”, — зазначає директор з російських досліджень Центру військово-морського аналізу (CNA) Майкл Кофман у публікації The New York Times.

І в перші дні січня з’явилася інформація від ЗСУ про ще два подібні удари та масові жертви, які сталися після них, — у районі Федорівки та Чулаківки Херсонської області, де втрати Росії досягли 500 осіб.

Важливо зазначити, що в Москві про скільки-небудь значні свої втрати за всю війну повідомляли лише кілька разів. Під час боїв за Гостомель або коли затонув крейсер “Москва”. Але тоді йшлося про три десятки людей — та й то, намагаючись спустити це все “на гальмах”, коли навіть моряків довгий час називали безвісти зниклими, а визнавши загибель — з війною не пов’язали. Але ось зараз ідеться вже про сотні.

Російському Міноборони довелося (нехай і з запізненням більш як на добу) повідомити про влучання чотирьох ракет HIMARS (ще дві ракети, за їхніми даними, було збито) і пообіцяти “розібратися і покарати винних”. Що робили весь цей час? Явно намагалися узгодити “прийнятні” втрати та прорахувати, як пом’якшити ситуацію, щоб зірочки з погонів не полетіли.

“Після успішної операції української армії російські військові, як зазвичай, зайнялися пошуком “стрілочника”, на якого можна було б звалити провину. Путіну теж знову брехатимуть”, — вважає експерт із Центральної та Східної Європи Іван Преображенський.

Але причини важливо розуміти. І не ті, про які в підсумку оголосять офіційно. Реальні. Що це? Дика недбалість російського військового керівництва, свідчення втрати керованості чи спецоперація ЗСУ?

У російських ЗМІ пишуть, що військовослужбовці в макіївській казармі “занадто багато дзвонили мобільними телефонами напередодні Нового року, і це дало змогу українським військовим зафіксувати трафік і завдати удару”.

“Попередньо, причиною потрапляння HIMARS стало активне використання прибулими військовослужбовцями мобільних телефонів. Противник за допомогою розвідувального комплексу ECHELON виявив активність стільникового зв’язку і місце розташування абонентів”, — писало російське агентство ТАСС.

У соцмережах, звісно, одразу стали писати, мовляв, які мобільники, після прибуття в частину мобільні телефони у військових забирають. Та й користуватися російськими SIM-картами в роумінгу на території України дуже дорого. Але тут, вочевидь, і момент із телефонами “проґавили”, й розмістили солдатів купчасто (в одному приміщенні), та ще й поруч зі складом боєприпасів.

“Мобілізованих важко розосередити невеликими підрозділами через брак офіцерів: якщо солдатів розділити на групи, вони гірше діятимуть. Але розміщувати їх поруч зі складом боєприпасів — це просто помилка керівництва”, — наголошує військовий аналітик американського Інституту досліджень зовнішньої політики Роб Лі.

Чому ППО не впоралася — питання риторичне, раз використовували HIMARS (це підтверджує і американський Інститут дослідження війни). А ось що стосується цілі — тут незрозуміло, чи то дійсно мобільний трафік видав місце розташування, чи то місцеві жителі. Принаймні, вони про це говорять у місцевих Telegram-каналах.

“Макіївка — це маленьке містечко поруч із Донецьком, і, відповідно, всі бачать, хто і що з’явилося. Особливо, коли це багато бійців і техніки. Навіть там не всі налаштовані проросійськи”, — пишуть у соцмережах.

Тобто в будь-якому разі били не навмання. Схоже, для України це була спецоперація, продумана й узгоджена. Але чи буде й далі серія таких акцій?

Далі й глибше?

У тому, що удари української армії по російських об’єктах приносять Києву результати, впевнені аналітики американського Інституту вивчення війни. Там, наприклад, вважають, що вибухи на російських аеродромах на початку грудня серйозно ускладнили план із завдання масованих ударів по українській інфраструктурі. І тут вочевидь, що Україна (офіційно не підтверджуючи атак у російському тилу), “розраховує на їхнє продовження”. Це меседж глави української військової розвідки.

“Гадаю, так. Вони будуть дедалі глибшими й глибшими”, — сказав глава військової розвідки України Кирило Буданов в інтерв’ю ABC News.

І якщо так і станеться, то це стане ударом уже навіть не для військових, а для самих росіян. Тих, хто довго вважав (а можливо, і досі вважає), що це і не війна зовсім, а так… “спецоперація”. Що вона далеко, і його-то точно не торкнеться.

Поки втрати були серед кадрових військових, то в це ще можна було вірити. Та й приховувати втрати в такому разі російським генералам було куди простіше. А потім на фронт уперше відправили підрозділи, складені з мобілізованих росіян. І вже з жовтня вони почали зазнавати втрат. Зокрема й тому, що не було ні чітких завдань, ні чітких наказів.

Журналісти ВВС поговоривши з мобілізованими, описують схожу картину:

“Привезли, вивантажили, веліли окопатися, більше ввідних не було. Сиділи голодні. Почався обстріл, зв’язок був відсутній, командира або не було, або вбило, що робити — незрозуміло, стали відходити”.

Тобто вочевидь і погана координація, і надто довгий ланцюжок ухвалення рішень, і загалом — відсутність чіткої стратегії, що робити з тими, кого зараз “у пожежному порядку” забрали в армію.

У підсумку, звісно, виникають і поранення, і втрати. І що більше про такі історії повідомляють із фронту додому — то більше шансів, що в росіян усе-таки почнуть відкриватися очі на те, що відбувається. А підтримка Кремля (яку частково “малюють” соціологи, а частково вона, можливо, і справді є) — почне падати.

Читайте також: Ліквідовано 400 російських “мобіків”: удар по окупованій Макіївці розбираємо з експертами