Світ утомився від Путіна. Інтерв’ю із заступницею голови комітету з питань зовнішньої політики Верховної Ради

Марина Бардіна, заступниця голови комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентської співпраці відповіла на питання каналу українського іномовлення UA. Розмовляє редактор інновації Олексій Мацука.

– Що означає така інтенсивність сьогодні візитів до столиці України, до Києва іноземних делегацій, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ, усіляких місій та інше. Що це означає для нашого регіону Східної Європи?

– Сьогодні справді неймовірно сильна підтримка міжнародниками позиції України щодо Росії та нашого міжнародного майбутнього. Ми знаємо, що саме зараз підтримка українців щодо приєднання до Європейського Союзу та НАТО, вона висока, як ніколи. І справді, для нас дуже важливо, що це закріплено й у нашому ключовому, основному документі країни, у нашій Конституції. Те, що сьогодні існують ризики ескалації російської агресії, це і є причиною приїзду дуже багатьох дипломатів в Україну. І ми бачимо високий рівень цих візитів. Буквально годину тому наш комітет із міжнародної співпраці закінчив зустріч із колегами з Європейського парламенту. Минулого тижня ми зустрічалися із колегами з Конгресу, зі Сполучених Штатів Америки. Були зустрічі з депутатами з Британії. Низка різноманітних зустрічей, на яких ми обговорюємо можливість підтримки України у протистоянні з Російською Федерацією.

Звичайно, ми хочемо досягти миру на сході України мирним шляхом, шляхом дипломатичних переговорів. Але ми також розуміємо, що санкційна політика, як персональні санкції, так і політика щодо військової допомоги Україні, дуже важлива, і вона посилює наші позиції щодо запобігання можливому конфлікту, можливої ​​ескалації з боку Росії. І дуже важливо в ключі, в якому я почала щодо НАТО, що наші міжнародні партнери не відмовляються від принципу “відкритих дверей” НАТО для нових членів. Тому що Росія тисне на наших міжнародних партнерів саме з такими вимогами – відмовити Україні в приєднанні до НАТО. Але, на щастя, ми бачимо послідовність позицій наших міжнародних партнерів і розуміємо, що ця підтримка вона є на дуже високому рівні сьогодні. І, мені здається, що світ дійсно втомився від такого політичного тиску з боку президента Російської Федерації, і дає чіткий і гучний сигнал зупинитися.

– Не на порожньому місці вся ця історія виникла щодо Росії, і, до речі, західної підтримки у тому вигляді, в якому вона сьогодні є для України. Минулого року була ухвалена Стратегія зовнішньої політики України – комплексний документ, в якому описані саме ті країни, про які Ви зараз згадували, і Франція, і Британія, і США, і Канада, як пріоритетні для співпраці партнери України з огляду на всі попередні вісім років зовнішньої агресії Російської Федерації. І я, спостерігаючи за ситуацією з українською дипломатією та з розвитком зовнішньополітичного спрямування нашої країни, можу зробити висновок, що сьогодні Україна має чіткий зовнішній вектор дії. І у зв’язку із цим у мене до вас питання. Чи може цей зовнішній вектор зазнати будь-якої модифікації, або зміни дизайну, скажімо так, зміни дизайну напряму України в ті організації, які вказані у нас, до речі, у Конституції. Наприклад, Північноатлантичний союз. Після так званих вимог Російської Федерації у разі, якщо ці вимоги будуть не просто почуті та оцінені тими країнами, які в нашій доктрині зовнішньої політики вказані як партнерські і сприйняті як керівництво до дії? Що буде з нашою зовнішньою політикою у такому разі?

– Ми – суверенна незалежна держава, і самі можемо і маємо визначати нашу зовнішню політику. І, на щастя, її визначено, вона закріплена в Конституції. Це рух до повноцінного членства в НАТО та Європейському Союзі. І що важливо, українці, більше 60% українців, підтримують інтеграцію до НАТО. А понад 70% українців підтримують інтеграцію до Європейського Союзу. Це той вектор зовнішньої політики, за яким розвиватиметься Україна й надалі. Ми ж бачимо економіки, ми бачимо, як живуть країни, ми бачимо, як працює демократія у країнах, які безпосередньо є членами ЄС та НАТО. І ми хочемо для України такого майбутнього. Ми працюємо над реформами, тому що розуміємо, що це запорука нашого успіху, запорука наших партнерських відносин і запорука нашого майбутнього. Тому я не бачу взагалі можливостей змінювати будь-який зовнішній вектор розвитку української політики, і хочу сказати ще раз, що в цей момент, коли Російська Федерація продовжує тиск на наших міжнародних партнерів, щоб вони відмовилися від ідеї членства України в НАТО, наші міжнародні партнери, Сполучені Штати Америки, НАТО, виступають і з публічними заявами про те, що Україна сама визначатиме, в яких альянсах їй брати участь, чи ні. Перше. А друге – вони підтверджують принцип “відкритих дверей” для нових членів у НАТО.

Тому ми рухаємось за наміченим зовнішньополітичним вектором, і президент Зеленський всіляко і постійно заявляє про те, що ми ведемо переговори з нашими колегами щодо членства в НАТО та Європейському Союзі. Ми йдемо принципово шляхом виконання певних наших зобов’язань. Ми маємо угоду про Асоціацію з Європейським Союзом. Ми є надійними партнерами для наших міжнародних колег. Тому я не бачу нічого, щоб змінило зовнішню політику. А тиск Російської Федерації – це дійсно тиск на весь світ, і це протистояння нашим союзникам і блоку НАТО. Але я не бачу жодних перспектив цього тиску. І ось загострення ситуації зараз вкотре справді довело, що світ підтримує Україну, підтримує демократію в нашій країні, і, сподіваюся, незабаром на отримання плану дій щодо членства в НАТО.

– Це, до речі, проясниться під час майбутнього саміту НАТО вже цього року, який має відбутися у Мадриді. І подивимося, в якому вигляді там буде представлена ​​делегація України, в якому форматі Альянс запросить нас для участі туди. Але у мене у зв’язку із цим питання ще є до вас щодо ситуації з Мінськими угодами. Ми чуємо часто, що цей пункт виставляється також, як одна з вимог, щоб про “Мінськ” говорилося на порядку денному, що “Мінськ” треба виконувати, “Мінські угоди” обов’язкові тощо. Про це говорять і американці, про це говорять і НАТО. Де межі вимог щодо виконання “Мінського блоку угод” в Україні, якщо це також питання нашого суверенітету?

– Ми на зустрічах із нашими колегами, депутатами з різних країн, говоримо про те, що Україна рухається шляхом виконання “Мінська”. І ми зробили дуже конкретні кроки. Але є питання з пунктами безпеки та політичними пунктами у Мінських домовленостях. І наша позиція, вона полягає в тому, що тільки досягнувши повноцінної безпеки на територіях, які окуповані на цей момент, ми можемо переходити до політичної частини. Тому що жодні вибори не можуть відбуватися на територіях, на яких люди не живуть у безпечному режимі. Чому у нас на території України вже було Російською Федерацією проведено так званий референдум з питань Криму? Це ж люди під страхом військових Російської Федерації, під дулом автомата, як я це називаю, вони якимось чином там голосували та ухвалювали рішення. Але це ж абсолютна фікція та маніпуляція цього референдуму. Тому ми розуміємо, що лише коли території будуть звільнені від представників Російської Федерації, від представників так званих “ЛНР-ДНР”, тільки тоді ми розумітимемо, що Україна може контролювати ці території та згідно з українським законодавством там можуть відбуватися вибори. Ми повинні розуміти, що всі міжнародні організації можуть спостерігати за цими виборами, українські партії можуть брати у них участь. І лише тоді це взагалі можливо. Тобто ми підтримуємо виконання Мінських угод, але частина з безпеки, вона має бути першою. І лише потім говорити про виконання політичної частини Мінських угод.

– Ви читали, напевно, три пункти на сайті Міністерства закордонних справ Росії, де вони вимагають зупинити розширення НАТО на схід, вивести все озброєння із країн колишнього Варшавського договору, яке там з’явилося після вступу цих країн до Північноатлантичного альянсу. І, загалом, не допустити вступу до НАТО України та Грузії. Але, схоже, що в України якраз повістка глибша, і спирається насамперед на внутрішнє життя і спирається на ту модель, яку ми тут разом з вами будуємо в Україні. Тобто класичну демократичну модель. А коли ми говоримо з авторитарним режимом такого плану, як Володимир Путін, де суспільство виключено з процесу ухвалення рішень і не має можливості впливати на найвище військово-політичне керівництво країни, то тут у нас у Києві якраз суспільство і формує повістку військово-політичного керівництва України. Я думаю, ви погодитеся з цим висновком у будь-якому випадку. Але, можливо, у вас є щось заперечити цьому коментарю?

– Насправді, аналізуючи міжнародну політику, не бачу жодних загроз з боку НАТО для розвитку міжнародної спільноти. Але на противагу цьому бачимо агресію Російської Федерації. І вона почалася не в той момент, коли Україна активно говорила про членство в НАТО. Тобто це не було причиною анексії Криму, не це було причиною окупації територій на сході України. Тому треба дивитися на факти і бачити, що Росія – країна-окупант. У той час, як НАТО все-таки відстоює такі принципи та цінності світу, захищає таку міжнародну адженду від проявів агресії І ми сьогодні бачимо ту саму поведінку НАТО, яка постає на захист України, на захист нашого суверенітету, на захист наших територій. Попри це Росія вимагає від НАТО відмовитися від обіцяних Україні, чи Грузії, чи Молдові якихось питань щодо співпраці. – Ба більше, НАТО – це, радше, політичний блок, ніж військовий чи оборонний. І в 2008 році на Бухарестському саміті, коли давали обіцянку, вірніше, таке бачення того, що Україна і Грузія вступлять до НАТО в довгостроковій перспективі, саме йшлося, швидше, про політичний блок, ніж про військовий, де взагалі-то мова якраз і йде про вдосконалення механізмів управління суспільством і відповідає тим індикаторам, які допомагають звичайним людям, звичайним громадянам жити краще. Марино, дякую!