Знищення Трипільської ТЕС, російські міста йдуть під воду, Єреван і Астана під прицілом Москви: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скориною

Росія знищила Трипільську теплоелектростанцію в Київській області. Як це впливає на бойові дії? Міста Росії пішли під воду через прорив дамби. Чому громадяни заявляють, що почуваються покинутими? Нові загрози Росії. Які ще країни опинилися під прицілом Москви? Відповіді на всі запитання — в аналізі ключових подій тижня в проєкті “Все так однозначно” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Єгор Скорина.

Атаки “безсилля”

Російський масований удар по енергетиці України 11 квітня призвів до повного знищення Трипільської теплоелектростанції в Київській області. Енергетики називають масштаби руйнувань “жахливими”.

Трипільська теплоелектростанція розташована поблизу історичного українського поселення Трипілля, звідки вона і бере свою назву. Це поселення було засноване 1093 року. Лише через 50 з гаком років — у 1147 році — буде засновано Москву, звідки сьогодні Путін віддає накази завдавати ударів ракетами по Трипіллю, щоб довести, що “Україну створив Ленін”.

Якщо порівнювати з двома першими роками повномасштабної війни, Росія змінила тактику ударів по енергетичній інфраструктурі України. Для того, щоб тоді українці посиділи без світла, росіяни били дорогущими ракетами по трансформаторах. Тепер ударами по станціях РФ намагається знеструмити великі міста і промислові райони.

Росіяни продовжують витрачати мільйони доларів на серію масованих терористичних атак на українську енергетику. Гроші тягнуть із кишені громадян, які взимку замерзали у своїх домівках і грілися хіба що історіями російських пропагандистів про те, як нібито холодно в оселях Європи.

Залишається сподіватися на те, що мають рацію експерти, які повідомляють, що ТЕС на Київщині працювала не на повну потужність, тому ця руйнація не призведе до критичних наслідків для енергосистеми України.

Так, сотні сімей на певний час залишилися без світла, але країна не зіткнулася з масовими блекаутами, як торік, тому що, як мінімум, є імпорт електроенергії з європейських країн, нарощування виробництва відновлюваної енергії та тепла погода.

Виникає логічне запитання: а навіщо тоді російська армія б’є по таких об’єктах? Відповідь на нього дав президент України Володимир Зеленський.

“Російські терористи зараз націлені саме на такі підлі удари — на енергетичне знекровлення України”, — сказав глава держави у своєму зверненні 20 березня.

Москва не приховує ударів по українських об’єктах енергетики. Хоча така інфраструктура належить до цивільної, а атаки на неї заборонені міжнародними конвенціями. Але коли це заважало Росії, яка постійно порушує всі правила і звичаї війни?

Російський диктатор Володимир Путін вирушив до самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. І заявив під час зустрічі, що удари по українських енергооб’єктах — “це демілітаризація… ми таким чином впливаємо на оборонно-промисловий комплекс України”. Російський диктатор розповів, що обстріл нібито “став відповіддю” на українські удари по “російських енергооб’єктах”.

Є пара нюансів: удари по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) — це відповідь на агресію проти України, яка позбавляє фінансування путінську військову машину, щоб зупинити вбивства мирних українців. А удари Росії по цивільних об’єктах — це ніяка не відповідь, а продовження низки терактів через безсилля підпорядкувати собі Україну.

Тим часом президент України на зустрічі з союзниками назвав одним із головних пріоритетів України протиповітряну оборону.

“Путін уже третій рік намагається знищити нашу енергетику. У нього абсолютно цивільні мішені, він хоче зламати життя людей. Ми повинні зламати його наміри”, — заявив Володимир Зеленський.

Російське керівництво сподівалося, що союзники України не відреагують на путінські атаки на цивільні об’єкти України. Але як завжди вийшло так, як не планував Путін. Європарламент заблокував рішення про бюджет Ради ЄС до моменту, поки не буде врегульовано питання щодо додаткових систем Patriot (“Петріот”) для України. Водночас США виділять понад 130 млн доларів на модернізацію систем протиповітряної оборони в Україні.

Атаки на невійськові цілі, на думку російського керівництва, мали деморалізувати цивільне населення України. Таку саму тактику застосовувала нацистська Німеччина в період Другої світової війни. Але неспровоковані напади на українців, як показав досвід, скоріше, викличуть протилежний ефект — ще затятіший опір. Саме зараз це і відбувається в Україні, де відчувають лють і сповнені рішучості перемогти, попри зростаючі труднощі.

Орський потоп

Не встиг Путін після березневих “виборів” дотягнути до своєї формальної “інавгурації”, як уже кілька разів втратив контроль над подіями в країні. І остання ситуація, яка підмочила репутацію господаря Кремля, — прорив дамби в місті Орськ Оренбурзької області.

Це не просто катаклізм. Кремль витрачає мільярди рублів на війну проти України. Кожна масова ракетна атака — це не один десяток лікарень або шкіл, які не збудовані або хоча б не відремонтовані в Росії. Але замість того, щоб навести лад у власній країні, Путін витрачає гроші на війну, яка зі свого боку ще більше заганяє Росію в кризу. Міста йдуть під воду, мости падають, а влада звинувачує в цьому кого завгодно: мишей, казахів і самих місцевих жителів. Але тільки не себе.

Так, увечері 5 квітня в місті Орськ із населенням понад 200 тис. осіб прорвало міську дамбу. Цей населений пункт розташований в Оренбурзькій області біля кордону Росії і Казахстану.

Водний потік хлинув у місто, а вже 7 квітня в регіоні оголосили режим надзвичайної ситуації федерального масштабу. Велика вода розмила кладовища, вигрібні ями, пошкодила каналізацію. Були змиті трамвайні колії, подекуди зникли світло і газ. Пенсіонерів та інвалідів довелося діставати з їхніх домівок через вікна і транспортувати на човнах. Людей знімали з дахів будинків і дерев.

В Орську та його околицях із магазинів зникла питна вода. Російські Telegram-канали розповіли про порожні полиці в магазинах і бізнесменів, які вирішили нажитися на біді співвітчизників: ті замість того, щоб допомогти, підвищили ціну на питну воду вдвічі-втричі. Спорожніли й хлібні полиці. На відео люди буквально натовпами оточували вантажні автомобілі для того, щоб отримати хоча б буханець хліба.

Яку біду може принести велика вода, добре знає Україна. 6 червня 2023 року окупаційні війська Росії підірвали Каховську ГЕС у Херсонській області, яку на той момент вони контролювали понад рік. Тоді РФ створила найбільшу за десятки років рукотворну екологічну катастрофу в Європі. Міста і села нижче по Дніпру затопило повністю або частково.

Кількість загиблих від лиха на захоплених Росією територіях України невідома, бо окупаційні війська просто покинули їх. Лише в затоплених Олешках Херсонської області, за даними розслідування Associated Press, потонуло понад 200 людей.

Нині ж злочинна діяльність російської влади проти України стала причиною схожого лиха вже для самих росіян. Тільки якщо Каховську ГЕС в Україні росіяни підірвали для того, щоб створити додаткову кризу для мирних громадян, то прорив дамби в Орську став причиною тотальної недбалості та байдужості російської влади до своїх громадян.

Поки слідчий комітет Росії не зміг знайти в прориві дамби в Орську “український слід”. Але список підозрюваних все одно вкрай далекий від істини.

Наприклад, повноважний представник президента в Уральському федеральному окрузі Володимир Якушев вирішив звинуватити Казахстан, який, на його думку, міг би й “більш узгоджено” скидати воду у своїй системі водосховищ. Депутат Орської міськради Сергій Ястребцев заявив, що винна “матінка-природа”. Нібито це природний катаклізм, якому неможливо було ні спрогнозувати, ні запобігти. Ймовірно, Ястребцеву забули повідомити, що людство просунулося вперед у плані технологій, і що люди вже не визначають, чи йде на вулиці дощ, за допомогою витягнутої у кватирку руки.

Більше за інших відзначився Сергій Комаров — директор компанії, яка будувала дамбу. Його експертний висновок — дамбу прогризли миші.

Як виявилося, буквально напередодні прориву споруди підрядник, який обслуговував дамбу, надав владі звіт про її стан. За кілька днів до лиха там проходила перевірка, яка не виявила жодних гризунів. У звіті стверджувалося, що дамба справно працює. За два дні до повені мер Орська теж заявляв, що дамба в порядку, не варто побоюватися повені. Хоча місцеві жителі стверджують, що до прориву дамба текла три дні, вони били на сполох, дзвонили в адміністрацію, але ніхто не відреагував.

Глава російського МНС і колишній охоронець Путіна Олександр Куренков заявив, що в катастрофі винні самі люди. Нібито про повінь їх попереджали за тиждень і пропонували евакуюватися. Але Куренкова місцеві жителі звинуватили у брехні, а на місцевому телебаченні показали, що сирени сповіщення ввімкнули буквально за годину до трагедії. У підсумку обурені люди вийшли на протест.

У коментарях журналістам, у соцмережах жителі підтоплених районів розповідали, що евакуювалися самі, влада їм не допомагала, і що “таке відчуття, що про нас просто забули”. Такі самі слова постійно лунають у прикордонній з Україною Бєлгородській області, де дедалі частіше лунають вибухи.

Путін же не збирається відвідати затоплений Орськ, заявив його прессекретар Дмитро Пєсков. Господар Кремля не приїжджає на такі події, адже вони можуть кинути тінь на його репутацію. Тим паче, одними потопами останніми днями не обмежилося.

Так, 8 квітня у В’язмі Смоленської області обвалився Панінський міст, який проходив над залізничними коліями, загинула жінка. До слова, як повідомляють ЗМІ, її чоловік служить у російській армії і зараз на фронті воює проти України. Як з’ясувалося, місцеві з 2018 року скаржилися на поганий стан мосту. Однак ніхто на це не звертав уваги.

І все це відбувається в той час, коли Кремль витрачає мільярди рублів на війну проти України.

Reuters з посиланням на високопоставленого чиновника оборони США повідомляє, що за попередніми підрахунками Росія витратила лише 211 млрд доларів на оснащення, розгортання та утримання своїх військ для операцій в Україні за два роки повномасштабного вторгнення. Насправді з усіма санкціями суми фінансових втрат Росії в рази серйозніші. Крім того, живі втрати у війні проти України вже перевищили 450 тис. російських військових, які були або поранені, або вбиті.

Але в будь-якому разі, навіть 211 млрд доларів, ймовірно, вже допомогли б і полагодити дамбу в Орську, щоб будинки людей не постраждали, і міст у Смоленській області, щоб жінка не загинула, і “Роскосмосу” не провалити перший в історії запуск ракети “Ангара” з космодрому Східний.

Так уже вийшло, що прихід до влади Володимира Путіна в далекому 2000 році збігся з різким зростанням цін на нафту. Це дозволило Путіну занурити Росію в ситу реальність, якої ніколи не було в її історії. Тоді між владою і народом з’явився суспільний договір: ви не лізете в політику, а за це ваш рівень добробуту зростатиме.

У нинішній Росії немає сфери, з якої б не тягнули гроші на так зване “СВО”. Договір скоротився до слова “терпіть”. Іншу частину обіцянок — миші погризли.

“Кругом одні вороги”

Відносини Москви зі світовою спільнотою, і без того напружені, останнім часом ускладнилися. Росія веде повномасштабну війну проти України, а тим часом продовжує погрожувати іншим країнам, на яких Москва прагне поширювати свій вплив. Так, сьогодні Кремль кидає виклик суверенітету своїм колишнім твердим союзникам — Вірменії та Казахстану.

День початку повномасштабної війни Росії проти України став величезним сигналом для країн світу про те, що довіряти Кремлю не можна. Виявилося, що країна, яка любить присипляти увагу оточуючих промовами про так звані “братні народи”, може абсолютно безчесно о 4 ранку спробувати “звільнити” іншу країну від нормального життя.

Кому Кремль сьогодні загрожує крім України? Легше сказати, кому Кремль не загрожує. Москва точно не загрожує Пекіну, який перетворює Росію на свій сировинний придаток. Не загрожує Москва і Північній Кореї, інакше де ж Шойгу випрошуватиме снаряди. Не загрожує публічно Москва і Мінську, де Лукашенко вже абсолютно прогнувся під Путіна. 

При цьому з початку війни проти України у Росії вкрай погіршилися відносини з країнами Балтії. Литва, Латвія та Естонія — одні з найнадійніших союзників України. Далі йде Фінляндія, яка, щоб убезпечити себе від нападу Росії, стала членом НАТО, а тому автоматично за це була зарахована Москвою до “ворожих” країн.

Відкриті погрози від Росії лунають уже й у бік Астани. Російський телевізор посилює розпалювання ненависті до Казахстану. Нещодавно там вийшов великий пропагандистський фільм про нібито “ворожий” Казахстан. Автором виступив колишній співробітник КДБ і депутат Держдуми від ЛДПР Андрій Луговий. Прийом, пропаганда не придумала нічого нового, а просто взяла брехливі антиукраїнські наративи та замінила слово “Україна” на слово “Казахстан”.

Російська агресія щодо України почалася так само — з розпалювання ненависті серед росіян. Використовували ті самі тези і звинувачення в “русофобії”, “роботі на англосаксів”, у “переписуванні історії” тощо. Так само пропаганда використовує проросійських блогерів Казахстану, які звинувачують владу в тому, що вона нібито продає країну Заходу, гнобить російськомовних та інше. Ну, все прямо як під копірку, тому я б не рекомендував ставитися до таких речей легковажно. Я зв’язався з правозахисником і блогером із Казахстану, щоб поцікавитися, а що громадяни його країни про це все думають. Давайте послухаємо.

Звичайно, поки Україна дає відсіч Росії, шанси нападу на Казахстан невеликі, тому що у Москви просто не вистачить ресурсів. Але ненависть до казахів на російському пропагандистському телевізорі розпалюють регулярно.

Ще одна країна, керівництво якої зараз всіляко дискредитує Росія, — це Вірменія. Єреван ще поки що член ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку), і, згідно з домовленостями, на території цієї країни навіть розташована російська військова база.

Але Вірменія націлилася на посилення співпраці з Європейським Союзом, тому що Єреван більше не вважає Москву надійним партнером. Природно, згортання російського військового співробітництва швидким шляхом на сьогодні неможливе через міркування безпеки. Але Вірменія вже робить не символічні дії, а конкретні кроки щодо зниження вірмено-російського військового співробітництва, адже якихось кілька років тому про вихід з ОДКБ не могло бути й мови, а сьогодні Єреван активно шукає нових союзників.