Зліт і падіння “Газпрому”: як руйнується енергоімперія Росії

Перша за запасами та друга за видобутком. Можливості Росії на нафтогазовому терені статистика ніколи не применшувала. Нібито від Волги до Єнісею — де не копни — ключем б’є або нафта, або газ. При цьому “енергетична наддержава” на ділі не всюди газифікована, попри природні багатства, якими Росію не обділила природа.

Як російську газову галузь похитнула війна, і коли настане кінець енергетичної імперії, вирощеної Путіним,—  у новому випуску проєкту Failed State ведучий Денис Похила аналізує разом з експертами:

• Олексієм Оржелем, головою Київського офісу секретаріату Енергетичного співтовариства, міністром енергетики та захисту довкілля України (2019-2020 рр.);
• Геннадієм Рябцевим, експертом у галузі енергетики.

Скорочення поставок, проблеми з обслуговуванням газотранспортної системи, відмова від контрактів і продаж за некотовані рупії. Усе це лавиною повалилося на головного годувальника російського бюджету — держкорпорацію “Газпром”, слоган якої — “Мрії збуваються” — сьогодні став лише мемом.

“Газпром” — банкрут довгостроковий, тому що він втратив ринок Європи. Поруч ринок Китаю, але їм газ у такому обсязі не потрібен, вони розвивають власний видобуток і набагато більше розвивають відновлювану енергетику. За великим рахунком, нові технології плюс втрата традиційних ринків — це глибокий банкрут, який просто не має перспектив”, — коментує Олексій Оржель.

Як же зародилася газова співпраця між Європою і Росією? 1969 року, у розпал Холодної війни, Європа вийшла на серію політичних та економічних договорів із Москвою, діамантом якої стала угода століття — “газ — труби”. Європейці не зважали на заборони Вашингтона і почали постачати СРСР труби великого діаметра. В обмін отримали газ їхніх родовищ Західного Сибіру.

Переговори завдовжки дев’ять місяців у Відні, Москві, Ессені та Кельні. І як результат — угода від 1 лютого 1970 року між Зовнішньоторговельним об’єднанням “Союзнефтеэкспорт”, Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР і “Рургаз АГ”. Саме тоді міністр економіки ФРН Карл Шиллер поставив свій підпис на документі, який підсадив Європу на російську газову голку. Угода передбачала постачання до ФРН протягом 20 років природного газу в обсязі щонайменше 52,5 млрд кубометрів, починаючи з 1973 року.

“Європа не сприймала Радянський Союз як імперію зла. Вона була змушена підписувати контракти з радянськими компаніями, оскільки іншого шляху в неї не було. Швидкий розвиток галузей промисловості, які потребували газ як сировину, і які потребували енергії (яку могли дати тільки атомні електростанції, а їх не так уже й багато, або газові, які могли працювати, видаючи електроенергію найвищої якості). Ця потреба призвела до того, що Захід погодився прив’язати себе газовими трубами до Радянського Союзу”, — каже Геннадій Рябцев.

Станом на 2009 рік російський природний газ постачався до Європи 22 трубопроводами, з яких:

• три були прямими до Фінляндії, Естонії та Латвії;
• чотири проходили через Білорусь;
• п’ять — через Україну;
• дев’ять — із Норвегії;
• по одному — з Тунісу, Марокко, Лівії та Туреччини.

2021 року Росія стала найбільшим експортером нафти та природного газу до Європейського Союзу. На її частку припало 40% поставок газу, споживаного в ЄС.

“Росія почала вибудовувати довгострокові взаємини з європейцями. Це було побудовано, скажімо так, на спробі купівлі. Ось, угорський прем’єр Орбан каже: дивіться, у нас в Угорщині ціна [газу] дешевша, ніж в інших європейських країнах, ми кращі за інші європейські країни. Водночас коли інші європейці заїжджають в Угорщину, Орбан каже, що вони не повинні в нас заправлятися, нехай їдуть удома заправляються. Мовляв, дешево тільки для угорців. Такий популізм, який намагається купити дешевими енергоносіями та продуктами, почав вростати в європейський істеблішмент”, — пояснює Олексій Оржель.

Протягом 2000-х років і особливо завзято у 2010-х Європейський Союз намагався приручити норовливу РФ. Відкриття філій російських компаній по всій Європі, підписання вигідних в односторонньому порядку договорів, преференції та пільги… ЄС створив максимально сприятливі умови для функціонування російських контрагентів за межами Росії. І тут на сцену виходить “Газпром”.

“Це втручання наростало. І Російська Федерація у 2010-х роках не приховувала, що нафта і газ є інструментами політичного тиску. Навіть в енергетичній стратегії Російської Федерації до 2020 року прямим текстом було зазначено, що нафтові та газові поставки будуть змінюватися залежно від того, які політичні інтереси ставитиме перед собою Росія. Саме на це було спрямовано і створення трубопровідних потужностей, які йшли й через Балтійське море (“Північні потоки”), і через Білорусь і Польщу, і через Україну та Словаччину, і через Туреччину. Усіма цими потоками рулили з Кремля. Їх створювали для того, щоб якщо якась із держав-транзитерів почне качати права, то “Газпром” припинив би експорт газу цим маршрутом”, — каже Геннадій Рябцев.

Понад два роки повномасштабної війни та близько 20 тисяч антиросійських санкцій у 14-ти пакетах. РФ зараз — найбільш санкціонована країна у світі. Обмеження були покликані бити насамперед по її енергетичній могутності.

Утім, Росія все ще постачає газ на територію Європейського Союзу. Згідно з даними оперативної статистики, яку оприлюднив Eurostat, в I кварталі 2024 року до ЄС природний газ у газоподібному стані надходив із:

• Норвегії — 46,6%;
• Алжиру — 19,7%;
• Росії — 17,3%;
• Азербайджану — 7,7%;
• Великої Британії — 5%.

“Є договори на поставку, які підписані до 2040 року. Є свої зобов’язання. Можливо, є зниження цін із боку “Газпрому”. Тут критичним моментом стане день Нового року, [31 грудня 2024-го], коли буде зупинено транзитний договір [між РФ і Україною]. Гадаю, що європейці готуватимуться, підійматимуть більше газу з підземних сховищ, і, найімовірніше, це буде момент уже останньої взаємодії”, — вважає Олексій Оржель.

“Є категорії, які не можна оцінити в доларах, в євро, в рублях. Ці категорії є основоположними. Адже Європейський Союз — це не тільки економічний союз, це союз, що об’єднує держави, які сповідують певні цінності. І в Російській Федерації не врахували, що ці цінності дійсно існують”, — доповнює Геннадій Рябцев.

У спробі знайти ринок збуту своїх енергоресурсів Росія запропонувала контракти технологічному Китаю. Примітно, що раніше РФ зберігала переконання, що КНР — не союзник, а вороже налаштований конкурент. Тепер же Пекін диктує ціни, терміни поставок і загалом не надто переймається, якщо газопровід “Сила Сибіру-2”, який спільно планували будувати Росія і Китай, не запуститься до 2025 року.

“А де взяти гроші, де взяти труби для будівництва цієї “Сили Сибіру-2″? Де взяти людей, фахівців, технології? Адже у РФ гроші йдуть на війну, їхні фахівці йдуть удобрювати землі в степах України”, — зазначає Геннадій Рябцев.

Але найголовніше, що Китай візьме потрібний йому обсяг російського газу за ціною, яку він сам визначить. Зараз Китай дедалі більше орієнтується на відновлювану енергетику.

“Ми говоримо, що майбутнє за сонячними панелями, вони все закриють. Але, за великим рахунком, це китайські сонячні панелі. Ми все в них купуємо. Електрокари, батареї — Китай головний їхній виробник”, — акцентує Олексій Оржель.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну європейські країни стали відмовлятися від російського газу. Польща, Румунія, Болгарія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди та Данія відмовилися від нього повністю.

Імпорт Євросоюзу за два роки скорочено на 71%. Зараз Європа викачує всього 15 млрд кубометрів на рік — для Австрії, Словаччини, Чехії та Італії. Угода про транзит через Україну закінчиться в останній день 2024 року.

“Газпром” за 2023 рік зазнав рекордних збитків уперше за 25 років роботи — 629 млрд рублів проти 1,226 трлн прибутку за 2022 рік. А до 2025 року річні втрати можуть сягнути 1 трлн рублів. Сам видобуток за два роки кривавої війни впав на 30% — до рівня СРСР 1978 року.

З одного боку, є “Газпром” — сьогодні надзбиткова державна компанія. З іншого боку, Росії необхідно наповнювати держбюджет, покривати ці збитки і загалом продовжувати фінансувати війну проти України. І як у цьому випадку чинить країна, що має величезні поклади ресурсів, але обмежена в покупцях? Перекладає збитки на громадян країни.

“За банкет заплатять ось ці Івани, які отримуватимуть менші зарплати. У довгостроковій перспективі простий Іван завдяки Володі стане набагато біднішим”, — наголошує Олексій Оржель.

“Коли вийшли з ладу “Північні потоки”, у РФ кричали: нічого страшного, ми цей газ, наприклад, у Ленінградську область відправимо. Ну і де? Уже скільки років минуло після того, як накрився бізнес “Газпрому” в Європі. І де розвиток розподільчої мережі всередині Російської Федерації? Поки що цього нічого немає. І нічого і не буде, тому що ніхто у РФ за нинішнього керівництва не буде вкладатися в газифікацію селищ і навіть великих міст”, — пояснює Геннадій Рябцев.

До чого ж прийшла Росія, яку раніше називали “держава — газова колонка”? Європа чекає, коли закінчаться укладені раніше контракти, і диверсифікує і постачальників ресурсів, і самі ресурси — перехід на зелену енергетику нині в ЄС у пріоритеті. Китай (так званий стратегічний партнер РФ) крутить носом — то подавай Пекіну викидні ціни на газ, то “Сила Сибіру-2” взагалі не потрібна.

Газова гегемонія Росії в Європі вже впала. Її блакитне паливо перестало бути інструментом політичного впливу і шантажу. А колись одна з найбагатших компаній світу — “Газпром” — уже 2025 року може стати дотаційною і збанкрутувати.

І це справедлива ціна за цинічне неспровоковане вторгнення Росії в Україну. І ще один доказ на користь діагнозу, що Росія — це failed state (держава, що не відбулася).

Читайте також: Проєкт FAILED STATE: як деградував російський футбол у період війни РФ проти України